Національна доктрина, загальноукраїнський плагіат і "вайна - дєло маладих"
1. У ЖЖ з’явився персонаж, котрий хоче, щоб йому допогли ідеями в розробці нової податкової системи. Це не перша спроба політиків та держслужбовців організувати інтерактив у вір туалі, хоча таких спроб чомусь все ж таки малувато як для сучасності. Я б очікував більше. З таких спроб можна й ідейками підживитися, якщо не для програми реформ, то хоча б для своїх промов або звітів керівництву, і кадровий резерв для себе приглядіти, і себе дешево попіарити, і громадську думку у певних прошарках помоніторити.
Наприклад, Іннa Бoгoслoвська з її "Озимим поколінням", які по всій країні організовували пиття чаю з печивом та розмови з місцевими розумниками стосовно шляхів розвитку всіх сфер суспільства і держави. Яка масована інформаційна підтримка тоді була! Але вся ця акція виявилась не більшим, ніж кампанією загальноукраїнського плагіату, коли в місцевих інтелектуалів, що зголодніли по людяному спілкуванню з собі подібними ціною витрат на чай і каву просто видурили свіжі думки, щоб використовувати їх потім у власних політичних кампаніях. Тай навіть використати гідним чином не спромоглися – просто видали якусь непримітну брошурку з фейсом пані Інни, яку потім роздавали у агітаційних ятках під час виборів березня 2006-го року. Дещо в тій брошурці мало сенс, але пані Бoгослoвськa швидко зрозуміла, що змістом політики в Україні є не боротьба ідей, а боротьба за голоси-«тушки» у BР та вчасне блокування трибун або натискання на кнопки відсутніх товаришів. Отже, потреба в колективному написанні програм відпала сама собою.
Подібну кампанію, але вже без посиденьок за чаєм та кавою, з використанням інтернету спробувала провести і інша наша знакова жінка в політиці. Структурами пані Тимoшeнко були створені спеціальні сайти, де кожний бажаючий міг поділитись своїми думками, надіслати свій проект або пропозицію. І знаходилось багато наївних людей, хто залишав там досить непогані ідеї. Потім цей проект спустили на гальмах, і, здається, ідеї не знадобились. Принаймні, їхнього впливу по промовах пані Тимошeнкo та її команди не помітно.
Ось, мабуть, і все. Яцeнюк (чи його віртуальне alter ego) переважно з учасниками диспутів просто лаялися. Лeся Орoбeць більше себе демонструє. Інших або нема, або геть непомітні.
Звісно, це кожному самому для себе вирішувати, чи брати участь в кампаніях з загальноукраїнського плагіату. Не бачу причин для такої участі, крім використання можливості потрапити до кадрового резерву певної владної особи. Для мене, як українця, співпраця з українофобською владою не прийнятна. Якщо уявити собі, що «там токож є хороші люди», то хай ці «хороші люди» читають блогосферу, тут багато чого написано. Розумному достатньо.
2. Заява головного потерпілого від блогосфери написана блискуче і може претендувати на класику жанру. Втім, як і все написане несе багато екстратекстуальної інформації між рядків. Зі звернення ми тепер знаємо, що владний істеблішмент вважає блогосферу справою молодих людей, і роздратування президентом також вважає властивістю молодих блогерів. Вони переконані, що пенсіонери - за них, люди зрілого віку – за них, ну а молодь… Молоді притаманно протестувати. Головне, щоб на допити не потрапляли, тут правоохоронці мають виявляти батьківську мудрість. Це настільки далеко від реальності, що навіть не хочеться витрачати літери. Ну що ж, хай вважають, що їх підтримує абсолютна більшість. Скоріше нароблять помилок та підуть на смітник історії…
3. В досить емоційній дискусії один з поважних френдів заптав, як за стилем - то риторично, чи не можу я поділитися, у чому полягає українська національна доктрина. Поділитися, звісно, можу. І ділюся. У цьому блоґу. А щоб не хаотично та з користю, то мені потрібно кілька місяців і бюджет у кілька сотень тисяч євро. План роботи та кошторис можна обговорювати. От якщо знайдеться замовник, то буде й доктрина. А маніловщину по інтернетах розводити та підживлювати плагіаторів від політики - не моє амплуа.