kerbasi: (ναυτής)
"Миколо Яновичу, я вимагаю, щоб не пізніше 30 числа гроші були на рахунках підприємств. Я звертаюся до керівництва Києва, хто тут у нас … Герега і Голубченко, ви несете персональну відповідальність", - сказав він.
"Я хочу, щоб ви, як то кажуть, ноги придєлалі цим грошам, і щоб люди їх отримали", - сказав він.
http://www.pravda.com.ua/news/2013/12/26/7008515/

Наскільки я пам'ятаю, на вулиці, де я виховувався в своє застійне дитинство, ідіома "прідєлать ногі" означала "вкрасти".
kerbasi: (Default)
Камрад Гробен пише футурологічні пости про наступні дії влади вЫсокоповажностей. Він багато у чому має рацію. вЫсокоповажності Україну давно вже здали. Але Україну не беруть. Не беруть, тому що у 21-му столітті аннексія означає обов'язок годувати 46-мільйонне, розбещене популістськими обіцянками та адаптивними стратегіями населення. Найпродуктивніша в економічному сенсі генерація (35-60 років) не здатна НІ НА ЩО. Якщо не вірите, спишіться зі мною, я вам дозволю якось постояти кілька днів зі мною на промисловій виставці (якщо ще братиму участь у виставках). Почуєте, що кажуть відвідувачі - не найгірша верства населення... Молоді - кволі, хворі, розмотивовані, не здатні напружуватися. З них не вийде навіть гарматне м'ясо.

Аннексія означає необхідність інвестувати у стратегічну інфраструктуру, як то у газогони. Але на що? Можна заощадити гроші. Коли ненажерливі чиновники зі своїми вимогами відкатів у 200-300% призведуть ГТС до колапсу, гроші дасть перелякана Європа, а модернізацію впровадять під дулами російських спецназівців, в них вже сформували кілька підрозділів газогонних військ. Навіщо окуповувати та опікуватися всім населенням? Концепція обмеженного суверенітету дешевша.

Отже, за формальну незалежність та зовнішні ознаки державності не хвилюйтеся. Вам буде на що дрочити молитися на 24 серпня та інші ваші дні-фетиші. Можливо, для морального комфорту вишиванко-збентежених нам на голову посадять якогось етно-бовдура на кшталт Юшенка. Тоді знов настане щастя, як воно було з 2005 до 2010, коли власне відкати сягнули сотень відсотків, але калина, мова, Голодомор, УПА та інші миздобулики...

Що робити, питаєте? Працюйте більше, якість свою підвищуйте, якість, як людського ресурсу, щоб в економіці ви були Людьми, а не соцальним мотлохом. Це ж ви не здатні сформувати платоспроможний попит на українську культуру, українське виробництво, українську освіту тощо. От ставайте такими, щоб через те, що ви собі не можете дати ради з вашим власним життям, не доводилося обирати, кому здатися за харчі.


Не розумію

Tuesday, 15 March 2011 12:48 pm
kerbasi: (Default)
Ось мені цікаво, який сенс у цьому рішенні влади:
http://tsn.ua/ukrayina/v-ukrayini-ne-reyestruvatimut-ditey-narodzhenih-ne-v-likarni.html
Це про те, що з 1-го січня вже не реєструють дітей, народжених поза медичною установою за винятком екстренних випадків (коли не доїхали чи не довезли  до мед. установи або реєстрація виконується уповноваженою державою особою, наприклад, капітаном морського судна).
Особливої нищівної сили це рішення набуває в умовах фактичного згортання системи медичного обслуговування в глибінці, де вже давно закриті лікарні, поліклініки і з будь-яким хоч чихом, хоч фатальним кризом, хоч з пологами треба їхати до обласного центру.
До того ж батьки з кримінальною психологією тепер отримали дозволену законом можливість не реєструвати дитину. Згодом дитина може "загубитися".
А в менш екстремальних випадках, коли батьки не злодії, а просто недбалі та не дуже сумлінні, відсутність реєстрації стає проблемою не стільки батьків, скільки дитини, реалізація прав котрої на навчання, медичне обслуговування стає дуже ускладненою, якщо не унеможливленою.  

PS: подумки повторив десять разів мантру, що якби переміг інший кандидат на другому турі президентських виборах, то все було б значно гірше або так само. Мабуть, замало, треба ще кілька тисяч разів, але робота відволікає. От, блін, зараза! 
kerbasi: (Default)
Ось власне ділова передача Всесвітньої служби Бі-Бі-Сі з інтерв"ю з пані Мариною з київського спальника, з підприємцем, що брав участь у протестах, з Пopошeнко та Янукoвичем.

Дещо дивує тільки дівчина, котра вільно володіє англійською, але працює на 4-х роботах (одна формальна, для трудової книжки і пенсійного обліку, решта - приробітки з реальними грошима), і для неї велика проблема - подорожчення газу. З таким рівнем англійської можна знайти таку роботу, щоб звертати увагу не на вартість пакунку гречки, а на вартість вмісту всього візка на супермаркетній касі. Тут щось специфічне з цією дівчиною. Може, вона не хоче працювати на іноземні корпорації через етичні переконання, наприклад, антиглобалізм чи щось подібне. Не буду гадати.

З підприємцем все ясно, незадоволений новим кодексом, що йде проти його інтересів. Це природно, захищати себе та думати перед усім про свою сорочку, що до власного тіла ближче.

Колишній "любий друг" та теперішня вЫсокоповажність кажуть завчені штучні красиві речення. Всі слова вірні, підпишуся під кожним словом. Вірно робить Бі-Бі-Сі, що їхні слова подає без коментарів. Всім, хто знайомий з Ураїною через особисті чи ділові контакти або вивчає статистичні дані та аналітику, буде цілком зрозуміла ціна цих слів, якщо їх спроєктувати на реальності життя та істинні наміри та дії, і ніяких сумнівів у моральному рівні та прагненнях, як теперішньої влади , так і "помаранчевої"  не виникатиме.

Шоколадний король навіть в моїх очах виглядає більшим лицеміром, ніж вЫсокоповажність. На питання журналіста, чи можливо вести бізнес в Україні, ніколи не даючи хабарів, він відповідає милими західному діловому вуху словами, що так, можна, якщо ти віриш твердо у свій успіх і дуже сильно мотивований.

Я можу підтвердити, що таки можна. Я працюю на компанію, котра доручила мені побудувати бізнес для неї "з подряпини", тобто з нуля, при чому ніякі хабарі ми не даємо, це абсолютна вимога корпоративного Кодексу Етики. Отже, можна робити бізнес в Україні без хабарів. Але за умови, що за тобою - фінансування від потужної корпорації з багатомільярдним у доларах бізнесом у всьому світі, зі звичкою платити величезні гроші за аутсорсінг податкового обліку та подання декларацій, з можливостю, якщо що, вести багаторічні шалено дорогі судові процеси, організувати негативне паблісіті у міжнародних ділових колах та за певних обставин навіть тиск з боку міжнародних організацій та свого власного дипломатичного представництва.

Сам Пoрoшенкo визнав, що хабарі на початку свого бізнесу давав. А тепер не дає. І додав, що з його політичним вантажем тепер в нього просто ніхто не бере. От і вся ціна його словам. Янyкoвич бодай просто відбувся читанням завчених фраз, без імпровізацій. При цьому він показав повне нерозуміння, що до корупції низової та у верхніх ешелонах використовуються різні підходи у боротьбі. Його запитали, що він думає про те, що люди вважають, що корупційні зв'язки ведуть аж до його власного оточення, він почав говорити про скорочення чиновників та зменшення чисельності процедур. Це все вірно - але проти низової корупції. Втім, а що йому ще казати... Я переконаний, що в нього не вистачить волі навіть з низовою корупцією боротися, щоб вона, принаймні, електорат зайвий раз не дратувала. А про корупцію у верхах годі й говорити...
kerbasi: (Default)

 

1. У ЖЖ з’явився персонаж, котрий хоче, щоб йому допогли ідеями в розробці нової податкової системи. Це не перша спроба політиків та держслужбовців організувати інтерактив у вір туалі, хоча таких спроб чомусь все ж таки малувато як для сучасності. Я б очікував більше. З таких спроб можна й ідейками підживитися, якщо не для програми реформ, то хоча б для своїх промов або звітів керівництву, і кадровий резерв для себе приглядіти, і себе дешево попіарити, і громадську думку у певних прошарках помоніторити.

Наприклад, Іннa Бoгoслoвська з її "Озимим поколінням", які по всій країні організовували пиття чаю з печивом та розмови з місцевими розумниками стосовно шляхів розвитку всіх сфер суспільства і держави. Яка масована інформаційна підтримка тоді була! Але вся ця акція виявилась не більшим, ніж кампанією загальноукраїнського плагіату, коли в місцевих інтелектуалів, що зголодніли по людяному спілкуванню з собі подібними ціною витрат на чай і каву просто видурили свіжі думки, щоб використовувати їх потім у власних політичних кампаніях. Тай навіть використати гідним чином не спромоглися – просто видали якусь непримітну брошурку з фейсом пані Інни, яку потім роздавали у агітаційних ятках під час виборів березня 2006-го року. Дещо в тій брошурці мало сенс, але пані Бoгослoвськa швидко зрозуміла, що змістом політики в Україні є не боротьба ідей, а боротьба за голоси-«тушки» у BР та вчасне блокування трибун або натискання на кнопки відсутніх товаришів. Отже, потреба в колективному написанні програм відпала сама собою.

Подібну кампанію, але вже без посиденьок за чаєм та кавою, з використанням інтернету спробувала провести і інша наша знакова жінка в політиці. Структурами пані Тимoшeнко були створені спеціальні сайти, де кожний бажаючий міг поділитись своїми думками, надіслати свій проект або пропозицію. І знаходилось багато наївних людей, хто залишав там досить непогані ідеї. Потім цей проект спустили на гальмах, і, здається, ідеї не знадобились. Принаймні, їхнього впливу по промовах пані Тимошeнкo та її команди не помітно.

Ось, мабуть, і все. Яцeнюк (чи його віртуальне alter ego) переважно з учасниками диспутів просто лаялися. Лeся Орoбeць більше себе демонструє. Інших або нема, або геть непомітні.

Звісно, це кожному самому для себе вирішувати, чи брати участь в кампаніях з загальноукраїнського плагіату.  Не бачу причин для такої участі, крім використання можливості потрапити до кадрового резерву певної владної особи. Для мене, як українця, співпраця з українофобською владою не прийнятна. Якщо уявити собі, що «там токож є  хороші люди», то хай ці «хороші люди» читають блогосферу, тут багато чого написано. Розумному достатньо.

2. Заява головного потерпілого від блогосфери написана блискуче і може претендувати на класику жанру. Втім, як і все написане несе багато екстратекстуальної інформації між рядків. Зі звернення ми тепер знаємо, що владний істеблішмент вважає блогосферу справою молодих людей, і роздратування президентом також вважає властивістю молодих блогерів. Вони переконані, що пенсіонери - за них, люди зрілого віку – за них, ну а молодь… Молоді притаманно протестувати. Головне, щоб на допити не потрапляли, тут правоохоронці мають виявляти батьківську мудрість. Це настільки далеко від реальності, що навіть не хочеться витрачати літери. Ну що ж, хай вважають, що їх підтримує абсолютна більшість. Скоріше нароблять помилок та підуть на смітник історії…

3. В досить емоційній дискусії один з поважних френдів заптав, як за стилем - то риторично, чи не можу я поділитися, у чому полягає українська національна доктрина. Поділитися, звісно, можу. І ділюся. У цьому блоґу. А щоб не хаотично та з користю, то мені потрібно кілька місяців і бюджет у кілька сотень тисяч євро. План роботи та кошторис можна обговорювати. От якщо знайдеться замовник, то буде й доктрина. А маніловщину по інтернетах розводити та підживлювати плагіаторів від політики - не моє амплуа.


Stagnatio nova

Monday, 26 July 2010 11:51 am
kerbasi: (Default)

Якщо хтось забув або не знав в силу віку часи т.з. застою, то нагадаю старим анекдотом.

Сталінські часи. Їде потяг з високим керівництвом. Раптом виявляється, що попереду хтось розібрав та поцупив рейки. Реакція миттєва: розстріляти, кого попало, організувати ремонт. В результаті потяг їде далі.
Хрущовські часи. Та ж сама ситуація. Реакція така: позаду зняли рейки, наперед переставили, їдуть далі.
Брежнівські час. Зупиняється потяг, після довгого засідання прийняте рішення, щоб частина пасажирів розхитувала потяг, інша частина бігала повз вікна з гілками, а решта – дуділи та гупотіли. Отже, все гаразд, зовсім схоже на справжній рух потягу.

Кінцівка цього анекдоту дуже вірно відбиває квінтесенцію часів застою: пустопорожня процедурність заради імітації поступу. Головне не вірити, а вдавати, що віриш, і брати участь у загальнонаціональній виставі під назвою «розвитой социализм».

Коли я пішов до школи, відбувся 25 з’їзд КПРС, на котрому наступну п’ятирічку було проголошено п’ятирічкою якості. Саме у ті роки якість впала просто до непристойного рівня. В домі реально працювало те, що було вироблено в 60-ті або навіть 50-ті роки, старий телевізор «Знамя», старий холодильник «Саратов», а все щойно придбане потребувало тягомотного вибивання гарантійного ремонту або уваги «кулібіна» за «магарич» вже наступного дні після покупки.

Тим не менш, в пам’яті простонароддя ця епоха залишила приємні спогади. І це не тому, що добре жили, а більше тому, що нарешті влада перестала чогось вимагати від людей більшого, ніж сонливої присутності на різних зборах, або криків «Ура!» на першотравневій та сьомолистопадовій демонстраціях. Система періодично до когось бувала брутальною, але навіть у своєї брутальності не більш ефективною за хижака, що підстерігає стадо копитних біля водопою: одну тварину з’їсть, але дві сотні нап’ютьсяводи, і життя триватиме.

Колись, ще за часів Горбачова, я якось бачив людину на трамвайній зупинці, немолодий чоловік, трохи на підпитку, філософськи міркував про життя: «За Сталіна був порядок, але якою ціною! Скільки своїх поклали! Хрущов задовбав своєю кукурудзою та стрибками туди-сюди. А Брєжнєв… За Брежнєва ми жили добре»!

Він повторив останнє речення кілька разів, поринаючи в паузах у роздуми.

Згадуючи все це, я не перестаю з подивом констатувати, що теперішня влада в Україні мені нагадує саме застійну. Не горбачовську, не ранньопостсовєцьку, не кучмівську другої каденції, а власне застійну. Ті ж самі нудно-уважні та бундючно-поважні  вирази облич на апаратних нарадах, котрі інколи транслюють в ефір, ті ж самі пафосно-нудні промови, що складаються з беззмістовних штампів (наведемо лад, стабільність), котрі в принципі не можливо наповнити конкретикою, бо країна є макросистемою, а не хатою чи господарчою побудовою.        

Громадянин РФ Гyндяєв робить помилку, занадто підтримуючи цю пусту, просту і невигадливу владу. Як би там не ставитися до Путiна чи Мєдвєдєвa, але по цих людях видно, що освіту, непогану за совєцькими стандартами, вони отримали, на питаннях загальної культури знаються, мають розвинене мовлення і здатні себе висловити, хай навіть і, бува, по-казарменому. Це в ніяке порівняння не йде з цими недорікуватими містечковими «хазяйствєннічками» та їхньою челяддю, що очолили тепер апарат держави Україна. Їхні піднесено-обмежені міни на перших рядах церковного натовпу – це саме те, що відверне наступні покоління не тільки від «еліти» та владного класу але й від християнсько-ісконніческої ідеології в цілому. За такого розвитку як спостерігаємо зараз, розрив між поколіннями в умовно кажучи Лівобережній Україні неминучий. Головне, щоб в провідних українських умів вистачило інтелектуальної сили та сили духу запропонувати нову Україну, в якій було б місце не тільки етно-романтичній сільській ідилії, а й сучасному городянину з індустріального міста.    


kerbasi: (Default)

На черговій зустрічі «высокоповажностей» український прапор висів догори дригом. Не в перше вже подібне трапляється з «высокоповажностями»… Взагалі, а чому дивуватися? Це як перейматися, чи в колишнього/колишній коханця/коханки ваша світлина в альбомі  не перевернута. Тут би дивуватися, якщо, взагалі, якась світлина зберігається. Так і з прапором.

Так само слід і розуміти і несподіване привітання з річницею прийняття Декларації про державний суверенітет України. Ну, це якби новий партнер вашого колишнього/вашої колишньої раптом вас би привітав з річницею вашої першої зустрічі з його/її теперішньою, вашою колишньою половинкою. Ну, в людей різні бувають життєві обставини… Але все одно якось неоковирно.

Взагалі, з цією річницею досить характеристично вийшло. В країнах СНД зазвичай подібні дати святкують як свято незалежності. Навіть в Росії це День Росії, що є путінським евфемізмом для дня незалежності. А в Білорусі незалежність – це річниця визволення від німецько-фашистських загарбників. А в нас – дата, в яку товариш Кравчук вирішив, що таки державний суверенітет більше не тактичний хід для спантеличення національно-свідомої частини суспільства, і не як спосіб дулю Горбачову показати, а таки можна спробувати і собі захопити стільки суверенітету, скільки можеш унести. Але все одно призначив референдум про всяк випадок подалі, аж на грудень, щоб переконатися, що таки Бобік, тобто СРСР, вмирає.

Ну, тоді ясно, що на радостях проковтнули, Кравчука та його партактив не запитали, а що, вони власне мали на увазі, коли на рік раніше просували суверенітет, що нам насправді готували? Ну а тепер і питати не треба, бо достатньо за новинами слідкувати: ті, хто мріяв про суверенну Україну «в саставє абнавльоннава СРСР», тепер при владі.   

Взагалі, я у більшості випадків є останнім, хто починає вірити у різні заколоти та змови. Втім, починаю перейматися питанням, чи всі ці ляпи навколо "высокоповажності" є просто свідченням тому, що політикум складається з тупих, темних людішек з низу до гори, від челяді до головного пана, чи це хтось навмисно робить?


October 2017

S M T W T F S
1234567
8910 11121314
15161718192021
22232425262728
293031    

Потоки

RSS Atom

Популярні теги

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Thursday, 19 October 2017 12:27 pm
Powered by Dreamwidth Studios