Знов про націонал-бовдурів

[kerbasi]

Я частенько називаю певний типаж націоналіста націонал-бовдуром. У мене є кілька систематизованих матеріалів на цю тему. Ось, наприклад, оцей під назвою "Діагноз - націонал-бовдур. Рятуймо націоналізм від такого":
http://kerbasi.livejournal.com/7412.html
Під націонал-бовдурами я, утім, ніколи не мав на увазі ВО "Свобода". Ідеологічно вони мені чужі, але я розумію, що у суспільстві є запит на консервативний націоналізм, а запит потрібно задовольняти. У суспільстві має бути баланс.

Після промови пані Фаріон у дитячому садочку тепер мені стало ясно, що бовдуризації зазнала і ВО "Свобода". На жаль, націоналізм демонструє кризу ідей. Вже нічого, крім глупства не продукується. Мені ріже слух, коли навіть у Галичині приживаються російські Міші, але чи до дітей з цим треба йти? Діти відтворюють те, що актуально. А актуально те, що дозволяє орієнтуватися у світі дитини. А світ дитини - це її найближче середовище. Якщо у батьків, сусідів, виховательок - міші, то дитина і сприйме тих міш. Ясно, що і не таким філологам, котрі кажуть "як ти називаєшся" (дякую, що ся після дієслова), виправляти ситуацію. Я розумію, діалекти,  але тоді не треба називати себе філологом.

Отже, націоналізм, яким від був від горбачовської пєрєстройки помирає. Більше ані націоналісти з галицьких інтелігентів, ані націоналісти з східняцьких етно-романтиків, ані націоналісти з совєцького шароварного культрпросвіту не в змозі запропонувати нічого, крім лайки, образ, конспірології. Вже он, бачимо, дехто за дітей узявся.

Національна ідея помре, а з нею і Україна, як держава, в основі котрої лежать засадничі культурні і ментальні форми українського народу, якщо терміново не виникне пропозиція нових ідей. Я вже неодноразово писав і продовжую підкреслювати, що нова національна ідея має утворюватись на основі не уявлень естетів про архаїчну патріархальну сільську Україну, а на основі близького 80% населення України міського способу життя. Естетика України зазнала неприпустимого ухилу до ланів, комбайнів, ігноруючи те, що вже виросли генерації, котрі заробляють собі на життя зовсім іншим. Вже по три покоління в родинах люди працюють за верстатами, виплавляють сталь, будують кораблі, ходять по морях-океанах, а тепер вже й пішли перші пенсіонери з офісів, їхні діти там роблять кар"єру, а онуки вступають до бізнес-факультетів вишів.  Українська культура має бути живою, актуальною, а не музейною та фестивальною. Ось тому вже на часі зміни і в українському націоналізмі. 

У дискусіях на ці теми нерідко можна почути такий аргумент: "Ось ви кажете про націонал-бовдурів, а самі до партій не йдете. Звідки ж там взятись іншим кадрам? Особливо на сході. Ось і доводиться працювати з тими, хто є, а вони нерідко таки бовдури".  Я ж бачу проблему не у тому, що це наша вада, що ми не йдемо до націоналістичних партій. Це проблема націоналістичних партій, що вони не можуть нічого запропонувати, крім фольклору, історичної публіцистики та відродження народних традицій, пов"язаних з релігійними святами. А йти до існуючої партії з усталеною ідеологією просто за-для того, щоб сперечатися, це просто марнування власного часу та зусиль.  Отже, хто має амбіцію прийти у політику з націоналістичними ідеями, роздивіться навколо: простір, котрий ще не охоплений національною ідеєю, сфери життя, неосягнуті націоналістичною думкою  - величезні. Роботи - море. Тільки годі вже вказувати, у що традиційне вбиратись, чиї старі віршики вчити, яких старих пісен співати - створюйте нове.

Наостанку хочу повернутись до резонансної події з пані Фаріон та дискусій, що точаться з цього приводу у ЖЖ. Вона повела себе нечемно, брутально, непедагогічно і антигуманно. Матимуть вплив її атаки  на майбутнє дітей, чи не матимуть - цього ніхто не знає. Мені вже за 40, а я й дотепер пам"ятаю дещо, про що мої батьки та вчителі вже давно забули. З іншого боку, більш драматичніші речі з точки зору дорослого майже не залишили ніякого сліду у пам"яті. Дорослий, особливо педагог, а університетська філологічна освіта це завжди ще на додаток і педагогічна освіта, повинен розуміти можливі наслідки, зважати на їх непередбачуваність та вести себе відповідально. Яке б ім"я не носила дитина, як вона себе не називала б, хоч Миськом, хоч Мішею, хоч Абрашею, Ванюшею чи Абдулайкою, ким би не були її батьки, носіями яких ідей вони б не були, так поводитись з дітьми не можна. Якщо цього не розуміють молоді люди, то в них, сподіваюсь, розуміння ще попереду. Якщо ж дорослі, то як не прикро, шановні, але щось цінне у житті пройшло повз вас...

Інший цікавий допис на цю тему від Олекси Негребецького і відповідна дискусія:
http://nehrebeckyj.livejournal.com/75248.html

Comments

[smijana.livejournal.com]

А їх створення неможливе без опертя на щось таке сокровенне, глибоке, що далеке від страху покарання.. на красу, відчуття світла, гармонії, позитивну вібрацію - як би це не патетично і ідеалістично не звучало.. а це все нерорзривно пов'язано із батьками, бо можуть це закласти тільки у сім"ї на самому початку (далі - людина вже сама себе формує, хоч часом від Бога народжується дивовижної сили духу людина і в самих несприятливих умоваї сімей.. втім, хтозна як діє любов, якщо була навіть 1 чи 2 перші роки життя).. а сім'я у свою чергу - це система поглядів і сімейної традиції (як не крути, а вона автоматично створюється самим життям і укладом життя, духовного світу батьків, ба навіть їх етнічною ментальністю - і від цього не подінешся, вона прозирає - тому голандці все одно і досі не схожі на французів, бодай у архітектурі будинків і розмірі та формі вікон - це у них традиційне, хоч і близько живуть, вже не кажучи про мароканців, які теж ніби сучасні - але в кожного народу своя нота звучання..)


тут і п.4 виникає :)
Так, обряди поступово зникають з ужитку - але що приживається на місці цієї пустки? - ... це місце пустим не буде. Нав'язувати не потрібно. Але підтримати "моду" на традиційні обряди в кожному з регіонів.. хіба це таке вже "зло"?
У Києві, наприклад, так уже переситилися тими євро-весіллями, що вже не знають яку екзотику шукати.. і багато хто з багатих людей має попит на "етно-весілля".
В деяких окремих селах і родинах ще збереглися весільні обряди. Так і я свого часу виходила заміж (..неважливо чим це все закінчилося через 6 років, головне що було :)) хоч і у Києві, де народилася, але за всіма традиціями свого Поділля, де пасла і доїла корів всі свої канікули, живучи серед бабусь, слухаючи весільні пісні і наряджаючи гильця на весіллях своїх тіточок чи сусідів..
Я зібрала від бабусі все що вона знала

а цієї весни зібрала від інших бабусь і те чого не знала моя - бо моя народилася і жила не в селі, а райцентрі, де все спрощувалося у фольклорі порівняно з сусіднім селом. Планую дуже суттєво доповнити і розширити новими записами вже існуючий:
http://smijana.livejournal.com/48290.html

Так ось, мене, як людину, яка в цьому вже давно і мабуть досить глибоко занурена, обурює як профанація дебелих тіточок у віночках (нонсенс, у вінках часом ходили дівчата, та й то не часто, жінки носили хустки або очіпки) під гармошку - так і тененція моди на продаж "послуг для багатих".. коли зварганюється (є такі плани, навіть мене запрошували) якесь "народне весілля" незрозуміло якого регіону - адже в гуцулів воно було не зовсім таке як на Київщині, а на Херсонщині не таке як на Поділлі - хоч загальні риси і збігаються, але мелодика, діалектні особливості вимови і співу, тембру голосів, інтонацій, дійства, всього - інші.

Тому я згодна з Вами, так, етно-культура має існувати або в межах фестивалів, або якщо у родинах які зберегли залишки - то не штучно насаджена із чужх їм книжок, невідомо яких "сценаріїв" усереднених, а - та сама "жива", місцева, відновлена з вуст старих місцевих людей чи вхоплена за руку - так як я зараз намагаюся вхопити тих бабусь 1930 і 1928 років народження. вони ж не вічні.. підуть з життя і їх голос і піде з ними. І напишуть в книжках якусь абстракцію - а не живе звучання і живу традицію.

[kerbasi.livejournal.com]

Якби у французів і голандців архітектура з етнічними формами не розвивалася з часом і не вписувалася гармонійно у сучасність, то були б в них або "бетонки" або хмарочоси.

Народне не означає сільське і сільськогосподарське. Читаємо Майка Йогансена "Рибалки". У цьому вірші чи мініпоемі він вживає слова азовських рибалок: бунація (штиль), левант (східний вітер), тремонтана (північний вітер), пожа (іти на човні за вітром), пожій (спонукальна форма від пожа), орцій (йти проти вітру), бурхайло (поривчастий вітер), прова (носова частина судна), борвій (сильний вітер), кодола (канат). Маємо автентичну морську термінологію! А хтось її збирав? Хтось запропонував корабелам та мореходам як українську? А мабуть в українських мореходів був свій фольклор та пісні... А з чим пішли до нас "націєтворці"? З селом, Дніпром, кручами, ланами, пасіками, Шевченком у баранячому капелюсі та "Несе Галя воду"?

Народна культура - це не тільки село. Як і народ це не виключно селяни. Тепер вже пізно це усвідомлювати, бо й сільська культура асимілюється масовою культурою російського розливу, а несільська відома тільки спеціалістам.

[smijana.livejournal.com]

О так!..
мова рибалок, бондарів, ковалів, робітників цукрових заводів - це, на жаль, фактично втрачена мова, бо свого часу ніхто її не записва-не описав, а усно нащадкам не передали через стрімку техногенність і інші обставини.. і технічна українська термінологія і мова - це болюча тема. Витягають словники до 30-х років.. але процес не розвивався, і з термінологією скрутно, хоч спроби є.

Абсолютно згодна, народна культура - не тільки село, просто, на жаль, мені інше недоступно, все не охопиш.

За Майка Йогансена - окреме дякую. Цікавенні слова.. клас.
У мене є кілька його віршів, переписані від руки ще у шкільні роки у товстий зошит із віршами (із такого ж зошита дуже гарної подруги.. тепер живе і працює у Голандії (зітхаючи)) .. з тих пір якось ніде не траплявся, і незаслужено забула про нього.
Вдячна що нагадали.

[kerbasi.livejournal.com]

Маю товстенну збірку Йогансена видавництва "Смолоскип" серіїї "Розстріляне відродження". Можу позичити при нагоді.

[smijana.livejournal.com]

Товстенна - це добре. :) Більше можна знайти того, що сподобається, навіть якщо не все сприйметься.
Дякую, було б непогано, такі видання мало в кого зараз є, думаю, рідкість.

Хоч ніби бачила в інтернеті рекламу нових перевидань, але обсяг там невеликий. Знайшла трохи віршів, повість, кілька нарисів.. Але трохи не в ногу з часом іду - з екрану сприймаю легке спілкування чи серйозні розмови, чи просто "інформацію". А от художнє, поезію - дуже чомусь важко обійтися без сторінки, друкованих літер, магії книжки.. вона ніби жива - і слова у ній інші, живі, об"ємні.. а на екрані все ніби двовимірне, плоске. якось так.

Ще щодо Йогансена. Мені взагалі-то не дуже імпонують революційно-політичні моменти або терміни, що з ними пов'язані(чи тим більше, пафос) ні увіршах ні у прозі (стійка відраза ще з часів радянської школи, навіть якщо це все стосується моїх власних політично-національних вподобань :) правда, часом саму заносить ) - але думаю, люди жили і творили у такий час, напевне він не міг не проступити через творчість.. і напевно не у кожному творі його аж так багато.

[kerbasi.livejournal.com]

Певний агітпропівський субстрат (чи, може, скоріш - адстрат) відчувається, але не домінує.

Сприйняття... Я вірші власне в елктронному вигляді сприймаю краще. Магія книжки - це для мене багатотомні словники мов, що записуються дивовижними значками. Хоча я поступово на електронні словники також переходжу, бо ніякого довгого життя не вистачить, щоб у тисячесторінкових словниках порпатися.

[smijana.livejournal.com]

Це точно. Lingvo - forever! :)) страшенно зручно користуватися технічними словниками, колись порпалася у політехнічному паперовому двотомнику, можу порівняти - це як підвода з конем і гоночний автомобіль. :)

до речі, дійсно, поезія з екрану сприймається добре, навіть краще як із книжки.
А от прозу електронну читати - мені таки важко.

[kerbasi.livejournal.com]

У дитинстві не доводилося читати під ковдрою з ліхтариком? Мені ні, бо в мене батьки були досить ліберальні у плані режиму дня, тому я читав до першої години ночі вже з другого класу школи. Але чимало моїх однолітків змушені були читати конспиративно. Вочевидь, незручності електронних книжок дещо надумані та перебільшені. Головне у читанні - мотивація. Коли бере за душу, читаєш стоси розірваних сторінок з чорнильними та ще якимись плямами, з відсутніми сторінками і т.д. А якась художньо ілюстрована "цеглина" при тому може не знайти жодного читача протягом десятиліть і стояти собі на полиці в такому анабіозному стані.

[smijana.livejournal.com]

Та ні, з ліхтариком не доводилося, а от під підручники у школі і вдома часом ховала. :) Зовні здавалося ніби щось там вчу - насправді нічого не вчила з "гуманітарного", примудрялася отримувати гарні оцінки - а сама читала "запоєм" як казала мама. :)

Так, я ж і кажу, якщо мова про "інформативність" книжки - можна і з екрану. А якщо хочеться зупинитися, пробігтися написане ще раз або затриматися на слові, фразі..- для моїх очей (а значить, і для сприйняття) це чомусь легше з друкованим аркушем, ніж з електронним.
Я не знаю як у інших і наскільки це поширено чи непоширено - мені приємніше дивитися на аркуш у деяких випадках ніж на будь-який екран.
А щодо того що не форма і вигляд книжки є визначальними для читача - то безумовно, краще активно прочитане в екрані аніж "ілюстрована цеглина на полиці".
..хоч і тут не все так просто. Як ресторанна їжа втрачає (хоч по суті та сама) від того що її кинуть у брудну надщерблену миску - так і вартісна поезія чи художній твір трошки втрачають від неналежної форми подачі. :) Хоча можна від усього абстрагуватися - була б мотивація, як Ви кажете.

[kerbasi.livejournal.com]

Я тепер часто згадую щось читане у дитинстві та юнацтві. Часто не пам"ятаю ані атора, ані назви, тільки якісь афоризми. За допомогою інтернету вдається ідентифікувати твір. Без електронних текстів довелося в поперегортати всі книжки в батьківських шафах та обласній бібліотеці.

А ще я люблю читати розслаблено, "стікаючи" по кріслу. І щоб руки були вільні. Я роблю великий шрифт і читаю з монітора на чималій дистанції. Це якщо з десктопа. В ноутів та рідерів свої переваги. До читання можна інтегрувати свої особисті звички, а не шкільне "сідай прямо, випрями спину, книга в 30 см від очей, перегортай сторінки за вправий верхній кут аркушу"...

[smijana.livejournal.com]

:) ну так, у кожного свої звички читання.
Я люблю підібгати ноги в якомусь куточку з книжкою, і ніяк не "сидіти прямо". :)
То певно з дитинства.. влітку щодня (крім неділі) пасла корову, часто потрапляла під дощ, замерзала, а потім прибігала на обід до хати, перевдягалася в сухе і забивалася у старе крісло в куточок з теплим бабусиним пиріжком і книжкою, найчастіше - одісеєю капітана Блада.. :))

Так, гугл - неоціненний в пошуку, будь-чого. Справжній винахід ХХІ ст.

пасла корову...

[kerbasi.livejournal.com]

Типовий сценарій з гепі-ендом з середньвічної китайської літератури: головний герой пас худобу та вчився грамоті по конфуціанській літературі, згодом вивчив всі важливі твори, склав іспити - отримав посаду чиновника, розбогатів, навіть почав вдаватися до ексцесів (розпутний спосіб життя, корупція), рапотом одумався і пішов у даоські відлюдники або будийські монахи.
Отже, позитивни старт маєте :-)

Re: пасла корову...

[smijana.livejournal.com]

:))) насмішили.
Згадалося:
"Спочатку я бачив гори, небо і річку.. потім став бачити символ гори, неба і ріки.. а потім став знову бачити гору, небо і річку". :)

Але думаю, відлюдництво виключається..
І тоді і зараз тимчасова зміна способу мені на користь і надає енергії, але тривале перебування гнітить і старить душею, тисне і зв'язує. Можливо, через брак друзів і оточення для спілкування, через брак комфорту - я не виношу ні запаху ні відчуття вологості і цвілі, а через звичку до чепуріння одного літа заробила собі на пальці доброякісну кісту (хірург сказав або видаляти або не чіпати, але я абсолютно випадково якось вдарила об неї гострим предметом - і вона розсмокталася)- через те що прала пелюшки малій вручну, носячи то відра з чистою, то з брудною водою, і без кінця витягувала відро за відром день за днем із криниці.. а гнута стара дужка відра приходилася постійно на один і той же середній палець.. :)

Звісно, нтп іде вперед, і зараз у бабусі вже насос качає воду.. але знову ж таки: без сталого заробітку неможливо підтримувати нтп. А з масними мисками я себе не уявляю щасливою, з чим завгодно - тільки не з занедбаністю і неможливістю нічого змінити. А без щастя мені даоське відлюдництво не потрібне.. :)))

Так що тимчасово - будь ласка, які завгодно умови і незручності. Але на все життя до самої смерті.. поки я можу заробити своїми руками чи головою - не згодна. :)

Re: пасла корову...

[kerbasi.livejournal.com]

Відлюдник у даосів це як праведник у християн. Наступний крок - вихід за межі цього світу і нове існування, поза часом і простором, а на землі - культ нового бога.

Коли я цікавився даосизмом, мені також думки спадали стосовно, перш за все, гігієнічного дискомфорту життя у печерах. У війську мені найбільш дошкуляло, що т.з. помивка лічного состава - лише раз на тиждень. Таке собі щастя 20-х років минулого століття раз на тиждень помитися, що затрималося аж до кінця століття. У печері я не зміг би абстрагуватися у медитації до злиття з Абсолютом. Спочатку душ - потім Абсолют. Тому, мабуть, з людей сучасності більше не виходитимуть святі, боги та будди.

Re: пасла корову...

[smijana.livejournal.com]

угу.. звичка - друга натура. Важко з ними "боротися", тим більш тривалий час а не тимчасово (бо і два роки життя - це тимчасово все-таки).
Щодо сучасних святих.. хтозна, люди настільки різні - хоч ніби і однаково влаштовані і в більшості відсотків передбачувані (за психологією, астрологією, зрештою, життєвим досвідом і т.і.)

Ще про сучасний і колишній одяг не треба забувати.. це все теж пов'язано.
Відколи одягла важку, довгу раритетну сорочку - грубу, зшиту повністю вручну по всім швам - надійно-намертво- фантастична праця
http://smijana.livejournal.com/71250.html
домотканну-лляну (навряд чи конопляну.. хоч може якщо конопляне полотно довго прати - стає схоже на льон, не знаю, не розбираюся аж так), відколи здійснила свою мрію, знайшла і купила (звісно виправши як слід :) - але вона в досить гарному стані і енергетично мені дуже підійшла, "моя") -

з тих пір зрозуміла, що з таким диво-одягом напевне можна було цілком лише раз на тиждень митися і міняти сорочку (за звичаєм чисту сорочку одягали у неділю і ходили в ній до наступної неділі, при чому не просто "ходили" - а і тяжко фізично працювали). Настільки вона гігроскопічна, "провітрювана", дихає у спеку і зігріває в прохолоду, настільки в ній не втомлюєшся так як у сучасному одязі.
Я її одягаю не так часто - в період коляди і на Купала, але задоволення ще те. :)