Знов про націонал-бовдурів
Monday, 22 February 2010 11:55 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
kerbasiЯ частенько називаю певний типаж націоналіста націонал-бовдуром. У мене є кілька систематизованих матеріалів на цю тему. Ось, наприклад, оцей під назвою "Діагноз - націонал-бовдур. Рятуймо націоналізм від такого":
http://kerbasi.livejournal.com/7412.html
Під націонал-бовдурами я, утім, ніколи не мав на увазі ВО "Свобода". Ідеологічно вони мені чужі, але я розумію, що у суспільстві є запит на консервативний націоналізм, а запит потрібно задовольняти. У суспільстві має бути баланс.
Після промови пані Фаріон у дитячому садочку тепер мені стало ясно, що бовдуризації зазнала і ВО "Свобода". На жаль, націоналізм демонструє кризу ідей. Вже нічого, крім глупства не продукується. Мені ріже слух, коли навіть у Галичині приживаються російські Міші, але чи до дітей з цим треба йти? Діти відтворюють те, що актуально. А актуально те, що дозволяє орієнтуватися у світі дитини. А світ дитини - це її найближче середовище. Якщо у батьків, сусідів, виховательок - міші, то дитина і сприйме тих міш. Ясно, що і не таким філологам, котрі кажуть "як ти називаєшся" (дякую, що ся після дієслова), виправляти ситуацію. Я розумію, діалекти, але тоді не треба називати себе філологом.
Отже, націоналізм, яким від був від горбачовської пєрєстройки помирає. Більше ані націоналісти з галицьких інтелігентів, ані націоналісти з східняцьких етно-романтиків, ані націоналісти з совєцького шароварного культрпросвіту не в змозі запропонувати нічого, крім лайки, образ, конспірології. Вже он, бачимо, дехто за дітей узявся.
Національна ідея помре, а з нею і Україна, як держава, в основі котрої лежать засадничі культурні і ментальні форми українського народу, якщо терміново не виникне пропозиція нових ідей. Я вже неодноразово писав і продовжую підкреслювати, що нова національна ідея має утворюватись на основі не уявлень естетів про архаїчну патріархальну сільську Україну, а на основі близького 80% населення України міського способу життя. Естетика України зазнала неприпустимого ухилу до ланів, комбайнів, ігноруючи те, що вже виросли генерації, котрі заробляють собі на життя зовсім іншим. Вже по три покоління в родинах люди працюють за верстатами, виплавляють сталь, будують кораблі, ходять по морях-океанах, а тепер вже й пішли перші пенсіонери з офісів, їхні діти там роблять кар"єру, а онуки вступають до бізнес-факультетів вишів. Українська культура має бути живою, актуальною, а не музейною та фестивальною. Ось тому вже на часі зміни і в українському націоналізмі.
У дискусіях на ці теми нерідко можна почути такий аргумент: "Ось ви кажете про націонал-бовдурів, а самі до партій не йдете. Звідки ж там взятись іншим кадрам? Особливо на сході. Ось і доводиться працювати з тими, хто є, а вони нерідко таки бовдури". Я ж бачу проблему не у тому, що це наша вада, що ми не йдемо до націоналістичних партій. Це проблема націоналістичних партій, що вони не можуть нічого запропонувати, крім фольклору, історичної публіцистики та відродження народних традицій, пов"язаних з релігійними святами. А йти до існуючої партії з усталеною ідеологією просто за-для того, щоб сперечатися, це просто марнування власного часу та зусиль. Отже, хто має амбіцію прийти у політику з націоналістичними ідеями, роздивіться навколо: простір, котрий ще не охоплений національною ідеєю, сфери життя, неосягнуті націоналістичною думкою - величезні. Роботи - море. Тільки годі вже вказувати, у що традиційне вбиратись, чиї старі віршики вчити, яких старих пісен співати - створюйте нове.
Наостанку хочу повернутись до резонансної події з пані Фаріон та дискусій, що точаться з цього приводу у ЖЖ. Вона повела себе нечемно, брутально, непедагогічно і антигуманно. Матимуть вплив її атаки на майбутнє дітей, чи не матимуть - цього ніхто не знає. Мені вже за 40, а я й дотепер пам"ятаю дещо, про що мої батьки та вчителі вже давно забули. З іншого боку, більш драматичніші речі з точки зору дорослого майже не залишили ніякого сліду у пам"яті. Дорослий, особливо педагог, а університетська філологічна освіта це завжди ще на додаток і педагогічна освіта, повинен розуміти можливі наслідки, зважати на їх непередбачуваність та вести себе відповідально. Яке б ім"я не носила дитина, як вона себе не називала б, хоч Миськом, хоч Мішею, хоч Абрашею, Ванюшею чи Абдулайкою, ким би не були її батьки, носіями яких ідей вони б не були, так поводитись з дітьми не можна. Якщо цього не розуміють молоді люди, то в них, сподіваюсь, розуміння ще попереду. Якщо ж дорослі, то як не прикро, шановні, але щось цінне у житті пройшло повз вас...
Інший цікавий допис на цю тему від Олекси Негребецького і відповідна дискусія:
http://nehrebeckyj.livejournal.com/75248.html
http://kerbasi.livejournal.com/7412.html
Під націонал-бовдурами я, утім, ніколи не мав на увазі ВО "Свобода". Ідеологічно вони мені чужі, але я розумію, що у суспільстві є запит на консервативний націоналізм, а запит потрібно задовольняти. У суспільстві має бути баланс.
Після промови пані Фаріон у дитячому садочку тепер мені стало ясно, що бовдуризації зазнала і ВО "Свобода". На жаль, націоналізм демонструє кризу ідей. Вже нічого, крім глупства не продукується. Мені ріже слух, коли навіть у Галичині приживаються російські Міші, але чи до дітей з цим треба йти? Діти відтворюють те, що актуально. А актуально те, що дозволяє орієнтуватися у світі дитини. А світ дитини - це її найближче середовище. Якщо у батьків, сусідів, виховательок - міші, то дитина і сприйме тих міш. Ясно, що і не таким філологам, котрі кажуть "як ти називаєшся" (дякую, що ся після дієслова), виправляти ситуацію. Я розумію, діалекти, але тоді не треба називати себе філологом.
Отже, націоналізм, яким від був від горбачовської пєрєстройки помирає. Більше ані націоналісти з галицьких інтелігентів, ані націоналісти з східняцьких етно-романтиків, ані націоналісти з совєцького шароварного культрпросвіту не в змозі запропонувати нічого, крім лайки, образ, конспірології. Вже он, бачимо, дехто за дітей узявся.
Національна ідея помре, а з нею і Україна, як держава, в основі котрої лежать засадничі культурні і ментальні форми українського народу, якщо терміново не виникне пропозиція нових ідей. Я вже неодноразово писав і продовжую підкреслювати, що нова національна ідея має утворюватись на основі не уявлень естетів про архаїчну патріархальну сільську Україну, а на основі близького 80% населення України міського способу життя. Естетика України зазнала неприпустимого ухилу до ланів, комбайнів, ігноруючи те, що вже виросли генерації, котрі заробляють собі на життя зовсім іншим. Вже по три покоління в родинах люди працюють за верстатами, виплавляють сталь, будують кораблі, ходять по морях-океанах, а тепер вже й пішли перші пенсіонери з офісів, їхні діти там роблять кар"єру, а онуки вступають до бізнес-факультетів вишів. Українська культура має бути живою, актуальною, а не музейною та фестивальною. Ось тому вже на часі зміни і в українському націоналізмі.
У дискусіях на ці теми нерідко можна почути такий аргумент: "Ось ви кажете про націонал-бовдурів, а самі до партій не йдете. Звідки ж там взятись іншим кадрам? Особливо на сході. Ось і доводиться працювати з тими, хто є, а вони нерідко таки бовдури". Я ж бачу проблему не у тому, що це наша вада, що ми не йдемо до націоналістичних партій. Це проблема націоналістичних партій, що вони не можуть нічого запропонувати, крім фольклору, історичної публіцистики та відродження народних традицій, пов"язаних з релігійними святами. А йти до існуючої партії з усталеною ідеологією просто за-для того, щоб сперечатися, це просто марнування власного часу та зусиль. Отже, хто має амбіцію прийти у політику з націоналістичними ідеями, роздивіться навколо: простір, котрий ще не охоплений національною ідеєю, сфери життя, неосягнуті націоналістичною думкою - величезні. Роботи - море. Тільки годі вже вказувати, у що традиційне вбиратись, чиї старі віршики вчити, яких старих пісен співати - створюйте нове.
Наостанку хочу повернутись до резонансної події з пані Фаріон та дискусій, що точаться з цього приводу у ЖЖ. Вона повела себе нечемно, брутально, непедагогічно і антигуманно. Матимуть вплив її атаки на майбутнє дітей, чи не матимуть - цього ніхто не знає. Мені вже за 40, а я й дотепер пам"ятаю дещо, про що мої батьки та вчителі вже давно забули. З іншого боку, більш драматичніші речі з точки зору дорослого майже не залишили ніякого сліду у пам"яті. Дорослий, особливо педагог, а університетська філологічна освіта це завжди ще на додаток і педагогічна освіта, повинен розуміти можливі наслідки, зважати на їх непередбачуваність та вести себе відповідально. Яке б ім"я не носила дитина, як вона себе не називала б, хоч Миськом, хоч Мішею, хоч Абрашею, Ванюшею чи Абдулайкою, ким би не були її батьки, носіями яких ідей вони б не були, так поводитись з дітьми не можна. Якщо цього не розуміють молоді люди, то в них, сподіваюсь, розуміння ще попереду. Якщо ж дорослі, то як не прикро, шановні, але щось цінне у житті пройшло повз вас...
Інший цікавий допис на цю тему від Олекси Негребецького і відповідна дискусія:
http://nehrebeckyj.livejournal.com/75248.html
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: Tuesday, 1 February 2011 09:37 pm (UTC)no subject
Date: Wednesday, 2 February 2011 07:36 am (UTC)Так, я ж і кажу, якщо мова про "інформативність" книжки - можна і з екрану. А якщо хочеться зупинитися, пробігтися написане ще раз або затриматися на слові, фразі..- для моїх очей (а значить, і для сприйняття) це чомусь легше з друкованим аркушем, ніж з електронним.
Я не знаю як у інших і наскільки це поширено чи непоширено - мені приємніше дивитися на аркуш у деяких випадках ніж на будь-який екран.
А щодо того що не форма і вигляд книжки є визначальними для читача - то безумовно, краще активно прочитане в екрані аніж "ілюстрована цеглина на полиці".
..хоч і тут не все так просто. Як ресторанна їжа втрачає (хоч по суті та сама) від того що її кинуть у брудну надщерблену миску - так і вартісна поезія чи художній твір трошки втрачають від неналежної форми подачі. :) Хоча можна від усього абстрагуватися - була б мотивація, як Ви кажете.
no subject
Date: Friday, 4 February 2011 08:07 am (UTC)А ще я люблю читати розслаблено, "стікаючи" по кріслу. І щоб руки були вільні. Я роблю великий шрифт і читаю з монітора на чималій дистанції. Це якщо з десктопа. В ноутів та рідерів свої переваги. До читання можна інтегрувати свої особисті звички, а не шкільне "сідай прямо, випрями спину, книга в 30 см від очей, перегортай сторінки за вправий верхній кут аркушу"...
no subject
Date: Friday, 4 February 2011 08:23 am (UTC)Я люблю підібгати ноги в якомусь куточку з книжкою, і ніяк не "сидіти прямо". :)
То певно з дитинства.. влітку щодня (крім неділі) пасла корову, часто потрапляла під дощ, замерзала, а потім прибігала на обід до хати, перевдягалася в сухе і забивалася у старе крісло в куточок з теплим бабусиним пиріжком і книжкою, найчастіше - одісеєю капітана Блада.. :))
Так, гугл - неоціненний в пошуку, будь-чого. Справжній винахід ХХІ ст.
пасла корову...
Date: Friday, 4 February 2011 09:31 am (UTC)Отже, позитивни старт маєте :-)
Re: пасла корову...
Date: Friday, 4 February 2011 09:53 am (UTC)Згадалося:
"Спочатку я бачив гори, небо і річку.. потім став бачити символ гори, неба і ріки.. а потім став знову бачити гору, небо і річку". :)
Але думаю, відлюдництво виключається..
І тоді і зараз тимчасова зміна способу мені на користь і надає енергії, але тривале перебування гнітить і старить душею, тисне і зв'язує. Можливо, через брак друзів і оточення для спілкування, через брак комфорту - я не виношу ні запаху ні відчуття вологості і цвілі, а через звичку до чепуріння одного літа заробила собі на пальці доброякісну кісту (хірург сказав або видаляти або не чіпати, але я абсолютно випадково якось вдарила об неї гострим предметом - і вона розсмокталася)- через те що прала пелюшки малій вручну, носячи то відра з чистою, то з брудною водою, і без кінця витягувала відро за відром день за днем із криниці.. а гнута стара дужка відра приходилася постійно на один і той же середній палець.. :)
Звісно, нтп іде вперед, і зараз у бабусі вже насос качає воду.. але знову ж таки: без сталого заробітку неможливо підтримувати нтп. А з масними мисками я себе не уявляю щасливою, з чим завгодно - тільки не з занедбаністю і неможливістю нічого змінити. А без щастя мені даоське відлюдництво не потрібне.. :)))
Так що тимчасово - будь ласка, які завгодно умови і незручності. Але на все життя до самої смерті.. поки я можу заробити своїми руками чи головою - не згодна. :)
Re: пасла корову...
Date: Friday, 4 February 2011 12:15 pm (UTC)Коли я цікавився даосизмом, мені також думки спадали стосовно, перш за все, гігієнічного дискомфорту життя у печерах. У війську мені найбільш дошкуляло, що т.з. помивка лічного состава - лише раз на тиждень. Таке собі щастя 20-х років минулого століття раз на тиждень помитися, що затрималося аж до кінця століття. У печері я не зміг би абстрагуватися у медитації до злиття з Абсолютом. Спочатку душ - потім Абсолют. Тому, мабуть, з людей сучасності більше не виходитимуть святі, боги та будди.
Re: пасла корову...
Date: Friday, 4 February 2011 12:48 pm (UTC)Щодо сучасних святих.. хтозна, люди настільки різні - хоч ніби і однаково влаштовані і в більшості відсотків передбачувані (за психологією, астрологією, зрештою, життєвим досвідом і т.і.)
Ще про сучасний і колишній одяг не треба забувати.. це все теж пов'язано.
Відколи одягла важку, довгу раритетну сорочку - грубу, зшиту повністю вручну по всім швам - надійно-намертво- фантастична праця
http://smijana.livejournal.com/71250.html
домотканну-лляну (навряд чи конопляну.. хоч може якщо конопляне полотно довго прати - стає схоже на льон, не знаю, не розбираюся аж так), відколи здійснила свою мрію, знайшла і купила (звісно виправши як слід :) - але вона в досить гарному стані і енергетично мені дуже підійшла, "моя") -
з тих пір зрозуміла, що з таким диво-одягом напевне можна було цілком лише раз на тиждень митися і міняти сорочку (за звичаєм чисту сорочку одягали у неділю і ходили в ній до наступної неділі, при чому не просто "ходили" - а і тяжко фізично працювали). Настільки вона гігроскопічна, "провітрювана", дихає у спеку і зігріває в прохолоду, настільки в ній не втомлюєшся так як у сучасному одязі.
Я її одягаю не так часто - в період коляди і на Купала, але задоволення ще те. :)