Маршрут вихідного дня

[kerbasi]

Серед моїх службових завдань є й таке, як відвідування виставок. Виставок я відвідую чимало, але одна з них завжди була найприємнішою для мене. Це виставка АГРО [рік проведення].

В Україні прийнято селом пишатися, але й одночасно поливати його гіркими сльозами. От виставка щороку демонструє, що як все в Україні, українське село явище парне: є село і є село. Є село алкоголіків, пивної молоді, юного резерву для борделів міст України та світу, село безвиході і безгрошів’я, але є село заможних трудяг, котрі і є власне нашими годувальниками. Ці два села не перетинаються. На сторожі їхнього кордону стоїть армія українського чиновництва, котра щороку зливає своїм людям мільярдні кошти начебто  на підтримку і розвиток. Про ефективність не йдеться.  Для виправдання цих вливань перед електоратом село злиднів є обов’язковим тлом. На сторожі цього села стоять також різні організовані та індивідуальні патріоти в шароварах і вишиванках. Село невдах їм потрібно для сльозогінного ефекту. Без цього ефекту їм важко пояснити, чому вони такі розумні, але в своїй країні не панують, чому вони такі сільськоцентричні, а стирчать самі у містах та діточок орієнтують вчитися не до сільгоспвишів, заробляють собі не в агробізнесі, а пощипуванням грантових чи державних коштів на «українську справу» .

Друге село витрачає багато грошей, хоча може мати досить задрипаний прикид: «Джон Дір» і «Лексус» мають приблизно однакову вартість. Про що з цієї пари мріє аграрний чиновник та патріот у вишиванці здогадатися неважко.

От власне переконатися в існуванні справжнього українського села можна цього вікенду у Києві, відвідавши виставку АГРО-2011 у виставковому центрі близько метро Лівобережна. Можна порозмовляти з торгівцями технікою, запитати про обсяги продажу, про обсяги сервісу вже проданого і пересвідчитися, що в Україні є реальністю, а що фантомом, що є діяльністю, а що злочинним фантазерством.

На цій виставці можна також потримати бичків за яйця роги, погладити живих кроликів, помацати овечок та козликів. А ще можна продегустувати ковбаси, сири, мед, вина і навіть горілку українських виробників (Увага! Випив - за кермо не сідай!).  Та ще багато чого.

Але Україна не була б Україною, якби не сталося «покращення вже сьогодні». В усі попередні роки ця виставка відбувалася на ВДНГ. Там достатньо площі, все зелено, приємно прогулюватися. А ще кавказці з Голосієвського парку на час виставки переносили туди свої шашличні. Просто свято і відпочинок, а не виставка. Тепер же все скупчено на випаленому сонцем п’ятачку біля Лівобережної. У секторі тваринництва один з експонентів поскаржився, що тварини дуже погано переносять спеку і скупченість. З однією коровою навіть стався тепловий удар, і викликали ветеринарну допомогу. Під розлогими деревами ВДНГ такого ніколи не траплялося.

Взагалі, здається, що перенесенням виставки роздратована більшість експонентів. Чимало не приховують, що не збираються наступного року у неї брати участь, якщо вона не повернеться на ВДНГ.

Отже, шановні кияни, раджу у суботу чи у неділю її відвідати, бо можливо більше її не побачите. Принаймні, у такому складі. А чиновникам від аграрної індустрії разом з вмілими лобістами від виставочного центру я бажаю побільше ударів. Теплових і не тільки.

PS: проголошені різними чиновниками плани перенесення зоопарку до ВДНГ разом з перенесенням звідти ключової виставки якби натякають, що ВДНГ, як і зоопарк, будуть забудовані. При переїзді легко недоїде якась кількість тварин, знадобиться менша територія, надлишки території будуть миттєво «покращені вже завтра”… Дуже здивуюся, якщо помилюся.

Comments

[barcaroly.livejournal.com]

Про "Джона Діра" дуже влучно :) Ти б бачив з якою гордістю один мій далекий херсонський родич говорив, що в нього тепер є цей комбайн. Лєксуси ацтой, вони й десятої частини таких заслужених гордощів людині не дають :)

[groben.livejournal.com]

З минулого року маю справу з "першим" селом - з тим, де лани обробляють на "джонах дірах", кабіни котрих більш нагадують мрії часів мого дитинства про кабіни зорельотів, де продуктивність землі в рази вища за найкращі результати радяніських часів, де простий комбайнер у сезон заробляє "чистими" по 15 тис. грн за місяць.

Це село, яке дуже добре зрозуміло актуальність вислову одного мого давнього знайомого - "бути бідним, сидячи на нащій землі - це ганебно".

Цього села доки що небагато. Але тенденція наявна.

Інше питання - що робити з отим "другим" селом? Якщо рахувати в людях - воно значно більше за перше. Якщо рахувати в виробленій продукції - теж доки що більше, але це ненадовго. Тобто питання куди подіти сучасних "сільскіх пролетарів" стає все більш актуальним.

[chita-i.livejournal.com]

Дуже гарний допис. Моя мама теж мені розказувала про "інше" українське село, яке складається з працьовитих молодих сімей, у яких все є, у яких діти ростуть не розбещеними та працьовитими, а самі вони поважають себе.

Про сраних псевдо-патріотів які "освоюють" грошики теж вірно.

[crema-catalana.livejournal.com]

Про сльози "селянина" із забутої шухляди (http://crema-catalana.livejournal.com/61504.html):
"Я вже давно живу у місті.
Я маю дачу, маю ГАЗ..."

[smijana.livejournal.com]

..чоловік моєї сестрички (двоюр.) там презентує/презентував підшипники для сільськогосп.техніки. :) Світ тісний. :)

[dniprovska.livejournal.com]

Я б уточнила клсифікацію шановного нац.-космополіта. Є село ФЕРМЕРСЬКЕ, а є село патріархальне/колгоспне. Точніше, є 2 види селян: фермери (які відкриті для прогресу) і "колгоспники", які є поживним електоральним середовищем для дідів Морозів, Тимошенок, Ляшків та іншої політичної наволочі. Нажаль, колгоспників більше...