![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
І щоб вже закрити російську тему у цьому щоденнику
... порушену кілька днів тому.
Я постійно шукаю, що послухати, бо я – людина радіо. Останні два тижні перед російськими виборами вирішив послухати Ехо Москви, бо чомусь ніколи його раніше не слухав. На жаль, виборча тематика спотворила нормальний зміст програм, і по ним тепер важко було судити про якість і інтелектуальну насиченість ефіру. До того ж, за той час, що я існую без російського інформаційного поля, а це вже чимало років, я втратив відчуття пульсу їхніх подій, і основні протагоністи мені тепер не відомі. От довелося, наприклад, гуглити, хто такий Навальний. Насправді, там практично кожне прізвище гуглити потрібно, бо з другої половини 90-х там вже нова генерація виросла.
Наближаючись до Еха Москви, я сподівався, що це буде російським варіант Радіо Свобода, тобто така само якість, така ж інтелектуальна напруга, але на російському матеріалі на відміну від радіостанції, фінансованої Конгресом США. На моє розчарування, ведучим Еха до ведучих РС далеко. З цікавістю був почав слухати Юлію Латиніну, чиї афоризми до мене долітали через різні блоги, але до безпосереднього ознайомлення з її творчістю в мене руки не доходили, але вона виявилася простою тіткою з нерадіофонічним голосом, задиханням, потоком совітсько-інтелігентських банальностей , які викривають брак ерудиції та знань сучасного світу, до того ж промовляє вона свої тексти з численними повторами, що неабияк дратує. Не вмієш з голови – пиши тези або взагалі читай з листа...
Отже, експеримент з тимчасовим поверненням до російського «непутинського» інформаційно-культурного поля провалився. Що я й передбачав.
На жаль, Україна не має й такого. Все, що має Україна – це «Українська правда», доволі безпринципний ресурс з публіцистикою рівня практиканта молодших курсів журфаку та срачем у коментарях, аморфний «Український тиждень», який як не тужиться видати інтелектуальну публіцистику – виходить тільки емоційний галас, та й він - не дуже переконливий, на рівні поганенького актору. В ефірі ми, взагалі, нічого не маємо.
За таких умов просто смішно сперечатися, на скільки років ми випереджуємо російське суспільство. Та ні на скільки не випереджуємо! Різниця – як різниця між болотами різних кліматичних та географічних зон. А якщо вимірювати наявність інтелектуальної верстви, її сучасність, світську орієнтацію та урбанізованість – то відстаємо, як би не на півсторіччя. Втім, для багатьох українців те, що я називаю відставанням, є перевагою. На жаль…
Я постійно шукаю, що послухати, бо я – людина радіо. Останні два тижні перед російськими виборами вирішив послухати Ехо Москви, бо чомусь ніколи його раніше не слухав. На жаль, виборча тематика спотворила нормальний зміст програм, і по ним тепер важко було судити про якість і інтелектуальну насиченість ефіру. До того ж, за той час, що я існую без російського інформаційного поля, а це вже чимало років, я втратив відчуття пульсу їхніх подій, і основні протагоністи мені тепер не відомі. От довелося, наприклад, гуглити, хто такий Навальний. Насправді, там практично кожне прізвище гуглити потрібно, бо з другої половини 90-х там вже нова генерація виросла.
Наближаючись до Еха Москви, я сподівався, що це буде російським варіант Радіо Свобода, тобто така само якість, така ж інтелектуальна напруга, але на російському матеріалі на відміну від радіостанції, фінансованої Конгресом США. На моє розчарування, ведучим Еха до ведучих РС далеко. З цікавістю був почав слухати Юлію Латиніну, чиї афоризми до мене долітали через різні блоги, але до безпосереднього ознайомлення з її творчістю в мене руки не доходили, але вона виявилася простою тіткою з нерадіофонічним голосом, задиханням, потоком совітсько-інтелігентських банальностей , які викривають брак ерудиції та знань сучасного світу, до того ж промовляє вона свої тексти з численними повторами, що неабияк дратує. Не вмієш з голови – пиши тези або взагалі читай з листа...
Отже, експеримент з тимчасовим поверненням до російського «непутинського» інформаційно-культурного поля провалився. Що я й передбачав.
На жаль, Україна не має й такого. Все, що має Україна – це «Українська правда», доволі безпринципний ресурс з публіцистикою рівня практиканта молодших курсів журфаку та срачем у коментарях, аморфний «Український тиждень», який як не тужиться видати інтелектуальну публіцистику – виходить тільки емоційний галас, та й він - не дуже переконливий, на рівні поганенького актору. В ефірі ми, взагалі, нічого не маємо.
За таких умов просто смішно сперечатися, на скільки років ми випереджуємо російське суспільство. Та ні на скільки не випереджуємо! Різниця – як різниця між болотами різних кліматичних та географічних зон. А якщо вимірювати наявність інтелектуальної верстви, її сучасність, світську орієнтацію та урбанізованість – то відстаємо, як би не на півсторіччя. Втім, для багатьох українців те, що я називаю відставанням, є перевагою. На жаль…
no subject
no subject
no subject
no subject
єдиний місцевий інформресурс, що я на нього зробив підписку )))
no subject
Але я не наполягатиму... Як хоч. :)
На ось тобі для розваги почитай (зони сам пододавай, прибравши пробіл і поставивши крапку)
becky-sharpe livejournal.com
artem-akopian livejournal.com (оцей тип дійсно цікавий: типовий руССССкій в першому поколінні :))
no subject
Мені, в принципі, є, що слухати. Біда тільки у тому, що скрізь йде деінтелектуалізація, тому розумні передачі всього тижня той самої РС я можу переслухати за один вечір, за другий вечір - BBC World Service. От і вдаюся до розширення географії.
no subject
Деінтелектуалізація - вона й без того скрізь, навіть в книжках. Ти ще скажи, що у кацапів є Дарья Донцова, а у нас - ох горе горе - і такого нема.
Та я щасливий з того, шо й такого нема, а якщо і є, то такі "пІсатєлі" пишуть виключно православним суржиком, - хоч в історії не мараючи української мови такою гидотою. Колись при розкопках через 2000 років, археологи вважатимуть кацапів нацією дикунів та дегенератів, а українців (не знайшовши такої ж літератури українською - нацією геніїв :) Жартую.)
Хтось мудрий не прийняв 1993 році програму підтримки українського кінематографу. Це був хтось ДУУУЖЕ мудрий, хоча я тоді рвав і метав від ненависті, а сьогодні готовий розцілувати того хтося мудрого, інакше мали б ми зараз той убогезний сінематограф а ля "прі паттершке фідіральнава бла-бла-бла"... А відтак у нас буде свій Голівуд (конгломерат приватних кінокомпаній), а у кацапів років через 50 після створення нашого Голівуду... а може й через 100, вони ж без "сильної руки" і туалетного папірця собі не відірвуть.
no subject
Голосувалки можна не слухати - їх оголошення, це ж якась хвилинка, але коли на Радіо Ера дзвонять додзвонювачі, то ж зовсім інше:
http://kerbasi.livejournal.com/30470.html
no subject
no subject
no subject
А на проводовому радіо щоденні 5-10хвлинки "Мить історії" Юрія Шаповала - це взагалі міні-шедеври, завжди так цікаво і свіжо що щелепа відвисає. Відчувається почуття гумору, інтелект, глибока обізнаність (і особиста присутність у інших країнах чи місцях, про які розповідь), рівень культури автора - просто насолода. І жодного зайвого слова чи патетики чи чогось за що стає незручно (перед невідомо ким).
Я не впевнена що такого рівня "миті історії" є в Росії.
no subject
no subject
no subject
no subject
пятнадцааать республиик, пятнадцать сестер..
Взвейтесь кострами синие ночи
дан приказ ему на запад
Там вдали за рекой загорались огни..
Ну і що тепер, я гірша українка за тих, хто тоді не співав (бо пощастило вчитися, наприклад, у ГДР) - а тепер не знає і не відчуває ні мови, ні культури, ні історії?..
Для того щоб бути істориком - треба мати вищу освіту. А вищу освіту в срср всі ми отримували в одному місці - в радянській системі освіти. І працювали ВСІ у радянських наукових установах - як математики чи фізики, так і історики та культурологи.
Інша річ - понаднормові "славословія" чи підлабузництво. маєте факти - давайте посилання, а всім закидати хто посмів народитися і працювати в епоху срср - це несерйозно.
Ті люди нічим не гірші і не більш продажні за деяких представників покоління сучасних журналістів, наприклад, яке народилося при незалежності - але за вигідну пропозицію напишуть все що завгодно, аби лише видання оплатило. Кого вони славлять за гроші?.. - сучасних олігархів, акторів, артистів.
Люди завжди однакові, і завжди думають що чаша ця їх омине..
no subject
http://www.biblus.ru/Default.aspx?auth=69g0a4a0
no subject
Відкрити почитати, правда, не вдалося ті його праці про КПРС, але репутацію підмочено, звичайно.
А шкода.. тепер як і Чайковський (хороший же композитор) викликає певне інстинктивне несприйняття (через зайві знання щодо його сексуальних вподобань), так і Шаповал (хороший же ведучий сучасної передачі) буде викликати іншого роду несприйняття.
no subject
no subject
По-правді кажучи, я трохи блефувала. Але в якійсь мірі це і правда: душа відкривається і віриться лише тому митцю, у якого продукт назовні співпадає з його наповненням всередині. Інакше виникає сумнів у щирості і якості, чистоті того, що вкладено в його роботу. Це як кухар, який робить смачний хліб але при цьому не миє руки і є антисанітарійним по запаху і зовнішньому вигляду. Може і смачно і по продукту не відчувається- але бридко, якщо знаєш хто його спік, той хліб.
Аж так на мене подробиці біографії не впливають, але зізнайтеся, знаючи що ваш добрий знайомий, талановитий профі у котрійсь справі, є водночас домашнім садистом чи сексотом, зробив якусь велику підлість другові чи ще щось таке має у собі, що у Вас особисто викликає категоричне чи дуже сильне несприйняття - значно важче захоплюватися його професійними навичками і талантами. Знаю чоловіків яких буквально трусить від нетрадиційної орієнтації (я ставлюся спокійно, про Чайковського більш іронізувала ніж казала правду, хоч і не зовсім неправду казала :) )
"Ліки" від цього - нечуливість до будь-яких вчинків чи характеристик людей або тотальна повага до всіх, включно зі всіма хто переступає власні уявлення про "честь", "порядність", "людяність" і т.і. - тоді ніщо не впливатиме на сприйняття як мистецтва, так і літератури чи будь-якого іншого інтелектуального продукту, хто би його не видавав: Гітлер, Нерон, Каганович чи Ван Гог.
no subject
Я роблю так: не читаю ніяких біографій і не лізу у чужу "брудну білизну" та історії з минулого, по можливості.
"Менше знаєш - міцніше спиш". :)
Хоч часто це підводить. Бо минуле людини дозволяє бути уважнішим до її вчинків і у теперішньому і бачити те, що одразу не побачиш якщо нічого про неї не знаєш - як у гарному сенсі так і в негативному.
no subject
no subject
Причому, за період 1978-1988. (Праці 1990-х рр. слід потримати в руках, щоб зрозуміти, про що там йдеться, адже заголовки більш нейтральні). Рахуємо: за 10 років близько 80 сторінок. Тобто в рік - по 8 сторінок. Воістину, славословіє!
Та й середній період між к.і.н. та д.і.н. - 6 років. Рахуємо: 1978 + 6 = 1994. Тобто перепрошую: 1978 + 16 = 1994. 16 років не отримувати доктора наук. А потім отримати? І ще й потім бути запрошуваним в Гарвард, КІУС, Вищу школу соціальних наук (Париж) та інші наукові інститутції буржуазного Заходу показують, що він не просто змінив вивіску. А таки фахівець.
no subject
no subject
від нього може і вимагали, але після 1991 р. він пише праці по 150+ сторінок. В рік.
Порівнюємо: 8 с./рік проти 100 с./рік. Звісно, що в часи СРСР запродувався, аж шуміло, а от потім - здувся і не знав, що писати.
А тепер серйозно:
а) коли робота трапляється, то від неї відмовлятися варто тільки тоді, коли на грошах не залежить;
б) кожна наукова інституція вимагає певну кількість публікацій в рік. Тобто, щоб не втратити роботу, доводиться писати. (такими є вимоги оцих наукових установ). але писати можна по 100 с./рік, а можна - по 8 с./рік.
Звісно, людина може не писати взагалі - і втратити роботу. А про це йшлося п.1.
Тому легко говорити про СРСР тим, хто в академічних установах СРСР не працював. І осуджувати працівників тих установ.
Всі сучасні прогресивні історики - родоом з СРСР. і у всіх в біографії є такі праці. (навіть у Я. Грицака, який писав про робітничий рух в Бориславі, хоча зараз сам зізнається, що такого руху там не було взагалі. але робота Грицакові була потрібна. Тому писав.)
no subject
http://oun-upa.info/articles/shapowal.html
http://www.day.kiev.ua/151439
Здається, людина притомна. Тільки я, як людина, народжена у славному південному місті Миколаєві, маю дещо інші лакмусові папірці, ніж ОУН-УПА. Я вважаю, що усі проблеми від того, що ми живемо у Незалежній Україні під Синьо-Жовтим Прапором, тоді як, наприклад, родина моїх земляків Аркасів (крім діда) мріяла та билася про/за Самостійну Україну під Жовто-Блакитним Прапором. Я поважаю цих галицьких героїв, які були так само дурні, як сучасні свободівці та тризубівці, але дурні щиро. Але ж вони не хлопці з сусідньої вулиці...
От Ви мені скажіть, як людина обізнана, як Шаповал ставиться до трипільської культури?
От це для мене лакмусовий папірець.)))
no subject
no subject
Що мені і імпонує у ньому - то це виваженість і відсутність "дофантазовувань" чи упереджень, базування винятково на фактах.
no subject
no subject
Але йому вірять - і то заслужено.
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
Тиснете "słuchaj" - відкривається плеєр, де є більше 40 каналів і програм: історичні, публіцистичні, аналітичні, різні стилі музики мають по окремому каналі. Є окремий канал про Львів.
Всі решта - від "Єдинки" до "Чвурки" теж варті уваги :)
no subject
http://mojepolskieradio.pl
Крім цих чотирьох, там дуже багато різноманітних, здебільшого музичних каналів.
no subject
A ще я дуже люблю Kosmos i Wieczór odkrywców.
Як на мене 36 ток-каналів це хороший показник.
Мить Історії
no subject