І щоб вже закрити російську тему у цьому щоденнику

[kerbasi]

... порушену кілька днів тому.

Я постійно шукаю, що послухати, бо я – людина радіо. Останні два тижні перед  російськими виборами вирішив послухати Ехо Москви, бо чомусь ніколи його раніше не слухав. На жаль, виборча тематика спотворила нормальний зміст програм, і по ним тепер важко було судити про якість і інтелектуальну насиченість ефіру. До того ж, за той час, що я існую без російського інформаційного поля, а це вже чимало років, я втратив відчуття пульсу їхніх подій, і основні протагоністи мені тепер не відомі. От довелося, наприклад, гуглити, хто такий Навальний. Насправді, там практично кожне прізвище гуглити потрібно, бо з другої половини 90-х там вже нова генерація виросла.

Наближаючись до Еха Москви, я сподівався, що це буде російським варіант Радіо Свобода, тобто така само якість, така ж інтелектуальна напруга, але на російському матеріалі на відміну від радіостанції, фінансованої Конгресом США. На моє розчарування, ведучим Еха до ведучих РС далеко. З цікавістю був почав слухати Юлію Латиніну, чиї афоризми до мене долітали через різні блоги, але до безпосереднього ознайомлення з її творчістю в мене руки не доходили, але вона виявилася простою тіткою з нерадіофонічним голосом, задиханням, потоком совітсько-інтелігентських банальностей , які викривають брак ерудиції та знань сучасного світу, до того ж промовляє вона свої тексти з  численними повторами, що неабияк дратує. Не вмієш з голови – пиши тези або взагалі читай з листа...

Отже, експеримент з тимчасовим поверненням до російського «непутинського» інформаційно-культурного поля провалився. Що я й передбачав.

На жаль, Україна не має й такого. Все, що має Україна – це «Українська правда», доволі безпринципний ресурс з публіцистикою рівня практиканта молодших курсів журфаку та срачем у коментарях, аморфний «Український тиждень», який як не тужиться видати інтелектуальну публіцистику – виходить тільки емоційний галас, та й він - не дуже переконливий, на рівні поганенького актору. В ефірі ми, взагалі, нічого не маємо.

За таких умов просто смішно сперечатися, на скільки років ми випереджуємо російське суспільство. Та ні на скільки не випереджуємо! Різниця – як різниця між болотами різних кліматичних та географічних зон.  А якщо вимірювати наявність інтелектуальної верстви, її сучасність, світську орієнтацію та урбанізованість – то відстаємо, як би не на півсторіччя. Втім, для багатьох українців те, що я називаю відставанням, є перевагою. На жаль…      

Comments

[gluk16.livejournal.com]

ні, звісно ж патріоти не йшли працювати на цю злочинну владу, а поволі вмирали з голоду, або працювали двірниками.

від нього може і вимагали, але після 1991 р. він пише праці по 150+ сторінок. В рік.
Порівнюємо: 8 с./рік проти 100 с./рік. Звісно, що в часи СРСР запродувався, аж шуміло, а от потім - здувся і не знав, що писати.

А тепер серйозно:
а) коли робота трапляється, то від неї відмовлятися варто тільки тоді, коли на грошах не залежить;
б) кожна наукова інституція вимагає певну кількість публікацій в рік. Тобто, щоб не втратити роботу, доводиться писати. (такими є вимоги оцих наукових установ). але писати можна по 100 с./рік, а можна - по 8 с./рік.
Звісно, людина може не писати взагалі - і втратити роботу. А про це йшлося п.1.

Тому легко говорити про СРСР тим, хто в академічних установах СРСР не працював. І осуджувати працівників тих установ.

Всі сучасні прогресивні історики - родоом з СРСР. і у всіх в біографії є такі праці. (навіть у Я. Грицака, який писав про робітничий рух в Бориславі, хоча зараз сам зізнається, що такого руху там не було взагалі. але робота Грицакові була потрібна. Тому писав.)

[kerbasi.livejournal.com]

Погуглив трошки. Прочитав наступне:
http://oun-upa.info/articles/shapowal.html
http://www.day.kiev.ua/151439
Здається, людина притомна. Тільки я, як людина, народжена у славному південному місті Миколаєві, маю дещо інші лакмусові папірці, ніж ОУН-УПА. Я вважаю, що усі проблеми від того, що ми живемо у Незалежній Україні під Синьо-Жовтим Прапором, тоді як, наприклад, родина моїх земляків Аркасів (крім діда) мріяла та билася про/за Самостійну Україну під Жовто-Блакитним Прапором. Я поважаю цих галицьких героїв, які були так само дурні, як сучасні свободівці та тризубівці, але дурні щиро. Але ж вони не хлопці з сусідньої вулиці...

От Ви мені скажіть, як людина обізнана, як Шаповал ставиться до трипільської культури?
От це для мене лакмусовий папірець.)))

[gluk16.livejournal.com]

про трипільську культуру і Шаповала, на жаль, нічого не знаю :(

[smijana.livejournal.com]

Я впевнена що дуже виважено. Хоч і не чула передач на цю тематику, він так далеко не копає, від нього про останні кілька століть можна почути набагато більше набагато цікавішого ніж про такі далекі в часі історичні події.
Що мені і імпонує у ньому - то це виваженість і відсутність "дофантазовувань" чи упереджень, базування винятково на фактах.

[ridah.livejournal.com]

Я нікого не засуджую. Просто не вірю полум'яним патріотам, які походять з комсомольських чи партійних функціонерів, або антирадянським історикам, які походять з радянських.

[gluk16.livejournal.com]

тоді Михайло Грушевський - теж радянський історик, бо він був обраний аадеміком АН УРСР.
Але йому вірять - і то заслужено.