І щоб вже закрити російську тему у цьому щоденнику

[kerbasi]

... порушену кілька днів тому.

Я постійно шукаю, що послухати, бо я – людина радіо. Останні два тижні перед  російськими виборами вирішив послухати Ехо Москви, бо чомусь ніколи його раніше не слухав. На жаль, виборча тематика спотворила нормальний зміст програм, і по ним тепер важко було судити про якість і інтелектуальну насиченість ефіру. До того ж, за той час, що я існую без російського інформаційного поля, а це вже чимало років, я втратив відчуття пульсу їхніх подій, і основні протагоністи мені тепер не відомі. От довелося, наприклад, гуглити, хто такий Навальний. Насправді, там практично кожне прізвище гуглити потрібно, бо з другої половини 90-х там вже нова генерація виросла.

Наближаючись до Еха Москви, я сподівався, що це буде російським варіант Радіо Свобода, тобто така само якість, така ж інтелектуальна напруга, але на російському матеріалі на відміну від радіостанції, фінансованої Конгресом США. На моє розчарування, ведучим Еха до ведучих РС далеко. З цікавістю був почав слухати Юлію Латиніну, чиї афоризми до мене долітали через різні блоги, але до безпосереднього ознайомлення з її творчістю в мене руки не доходили, але вона виявилася простою тіткою з нерадіофонічним голосом, задиханням, потоком совітсько-інтелігентських банальностей , які викривають брак ерудиції та знань сучасного світу, до того ж промовляє вона свої тексти з  численними повторами, що неабияк дратує. Не вмієш з голови – пиши тези або взагалі читай з листа...

Отже, експеримент з тимчасовим поверненням до російського «непутинського» інформаційно-культурного поля провалився. Що я й передбачав.

На жаль, Україна не має й такого. Все, що має Україна – це «Українська правда», доволі безпринципний ресурс з публіцистикою рівня практиканта молодших курсів журфаку та срачем у коментарях, аморфний «Український тиждень», який як не тужиться видати інтелектуальну публіцистику – виходить тільки емоційний галас, та й він - не дуже переконливий, на рівні поганенького актору. В ефірі ми, взагалі, нічого не маємо.

За таких умов просто смішно сперечатися, на скільки років ми випереджуємо російське суспільство. Та ні на скільки не випереджуємо! Різниця – як різниця між болотами різних кліматичних та географічних зон.  А якщо вимірювати наявність інтелектуальної верстви, її сучасність, світську орієнтацію та урбанізованість – то відстаємо, як би не на півсторіччя. Втім, для багатьох українців те, що я називаю відставанням, є перевагою. На жаль…      

Comments

[ridah.livejournal.com]

Ааааа, лють яка. Вгадайте з 3 разів, кого славив історик Шаповал, коли він був ще радянським а не українським істориком :)

[smijana.livejournal.com]

НєЮ краще вгадайте з трьої разів які я пісеньки співала у своїй радянській школі? :))
пятнадцааать республиик, пятнадцать сестер..
Взвейтесь кострами синие ночи
дан приказ ему на запад
Там вдали за рекой загорались огни..

Ну і що тепер, я гірша українка за тих, хто тоді не співав (бо пощастило вчитися, наприклад, у ГДР) - а тепер не знає і не відчуває ні мови, ні культури, ні історії?..

Для того щоб бути істориком - треба мати вищу освіту. А вищу освіту в срср всі ми отримували в одному місці - в радянській системі освіти. І працювали ВСІ у радянських наукових установах - як математики чи фізики, так і історики та культурологи.
Інша річ - понаднормові "славословія" чи підлабузництво. маєте факти - давайте посилання, а всім закидати хто посмів народитися і працювати в епоху срср - це несерйозно.
Ті люди нічим не гірші і не більш продажні за деяких представників покоління сучасних журналістів, наприклад, яке народилося при незалежності - але за вигідну пропозицію напишуть все що завгодно, аби лише видання оплатило. Кого вони славлять за гроші?.. - сучасних олігархів, акторів, артистів.
Люди завжди однакові, і завжди думають що чаша ця їх омине..

[ridah.livejournal.com]

Всіх вчили і всі співали, але дехто вистрибував з штанців щоб заспівати голосніше за інших.
http://www.biblus.ru/Default.aspx?auth=69g0a4a0

[smijana.livejournal.com]

Дякую за інформацію, буду знати про весь його доробок праць, а не лише за останні 20 років.
Відкрити почитати, правда, не вдалося ті його праці про КПРС, але репутацію підмочено, звичайно.

А шкода.. тепер як і Чайковський (хороший же композитор) викликає певне інстинктивне несприйняття (через зайві знання щодо його сексуальних вподобань), так і Шаповал (хороший же ведучий сучасної передачі) буде викликати іншого роду несприйняття.

[maryxmas.livejournal.com]

то, певно, ви тепер і класики не читатимете, і голівудьских фільмів не дивитеметесь?

[smijana.livejournal.com]

Та я що - я як всі, як всі ті, хто через "заплямованість репутації в минулому" відкидає професійні чи мистецькі здібності і талант у сучасному. :)

По-правді кажучи, я трохи блефувала. Але в якійсь мірі це і правда: душа відкривається і віриться лише тому митцю, у якого продукт назовні співпадає з його наповненням всередині. Інакше виникає сумнів у щирості і якості, чистоті того, що вкладено в його роботу. Це як кухар, який робить смачний хліб але при цьому не миє руки і є антисанітарійним по запаху і зовнішньому вигляду. Може і смачно і по продукту не відчувається- але бридко, якщо знаєш хто його спік, той хліб.

Аж так на мене подробиці біографії не впливають, але зізнайтеся, знаючи що ваш добрий знайомий, талановитий профі у котрійсь справі, є водночас домашнім садистом чи сексотом, зробив якусь велику підлість другові чи ще щось таке має у собі, що у Вас особисто викликає категоричне чи дуже сильне несприйняття - значно важче захоплюватися його професійними навичками і талантами. Знаю чоловіків яких буквально трусить від нетрадиційної орієнтації (я ставлюся спокійно, про Чайковського більш іронізувала ніж казала правду, хоч і не зовсім неправду казала :) )
"Ліки" від цього - нечуливість до будь-яких вчинків чи характеристик людей або тотальна повага до всіх, включно зі всіма хто переступає власні уявлення про "честь", "порядність", "людяність" і т.і. - тоді ніщо не впливатиме на сприйняття як мистецтва, так і літератури чи будь-якого іншого інтелектуального продукту, хто би його не видавав: Гітлер, Нерон, Каганович чи Ван Гог.

[smijana.livejournal.com]

"то, певно, ви тепер і класики не читатимете, і голівудьских фільмів не дивитеметесь? "

Я роблю так: не читаю ніяких біографій і не лізу у чужу "брудну білизну" та історії з минулого, по можливості.
"Менше знаєш - міцніше спиш". :)

Хоч часто це підводить. Бо минуле людини дозволяє бути уважнішим до її вчинків і у теперішньому і бачити те, що одразу не побачиш якщо нічого про неї не знаєш - як у гарному сенсі так і в негативному.

[kerbasi.livejournal.com]

Як сексуальні преференції композитора можуть впливати на настільки абстрактне мистецтво, як музика? Література, живопис, скульптура - я б ще зрозумів...

[gluk16.livejournal.com]

так він працював в Інституті історії КПРС. Дивно було б, якби там працював - і не писав про КПРС "солідні" фоліанти по 16-20 с. Воістину - вистрибував зі штанців: написав чотири зошити по 20 с.

Причому, за період 1978-1988. (Праці 1990-х рр. слід потримати в руках, щоб зрозуміти, про що там йдеться, адже заголовки більш нейтральні). Рахуємо: за 10 років близько 80 сторінок. Тобто в рік - по 8 сторінок. Воістину, славословіє!

Та й середній період між к.і.н. та д.і.н. - 6 років. Рахуємо: 1978 + 6 = 1994. Тобто перепрошую: 1978 + 16 = 1994. 16 років не отримувати доктора наук. А потім отримати? І ще й потім бути запрошуваним в Гарвард, КІУС, Вищу школу соціальних наук (Париж) та інші наукові інститутції буржуазного Заходу показують, що він не просто змінив вивіску. А таки фахівець.

[ridah.livejournal.com]

Так-так, спецслужби відловлювали справжніх патріотів і заганяли силою працювати в Інститут історії КПРС, їхні родини брали в заручники - слав партію, або капець твоїм діточкам і жінці. І патріоти, ковтаючи гіркі сльози, вимучували з себе відповідні твори. Але незламний Шаповал писав 16-20 сторінок, хоча від нього вимагали 25-30.

[gluk16.livejournal.com]

ні, звісно ж патріоти не йшли працювати на цю злочинну владу, а поволі вмирали з голоду, або працювали двірниками.

від нього може і вимагали, але після 1991 р. він пише праці по 150+ сторінок. В рік.
Порівнюємо: 8 с./рік проти 100 с./рік. Звісно, що в часи СРСР запродувався, аж шуміло, а от потім - здувся і не знав, що писати.

А тепер серйозно:
а) коли робота трапляється, то від неї відмовлятися варто тільки тоді, коли на грошах не залежить;
б) кожна наукова інституція вимагає певну кількість публікацій в рік. Тобто, щоб не втратити роботу, доводиться писати. (такими є вимоги оцих наукових установ). але писати можна по 100 с./рік, а можна - по 8 с./рік.
Звісно, людина може не писати взагалі - і втратити роботу. А про це йшлося п.1.

Тому легко говорити про СРСР тим, хто в академічних установах СРСР не працював. І осуджувати працівників тих установ.

Всі сучасні прогресивні історики - родоом з СРСР. і у всіх в біографії є такі праці. (навіть у Я. Грицака, який писав про робітничий рух в Бориславі, хоча зараз сам зізнається, що такого руху там не було взагалі. але робота Грицакові була потрібна. Тому писав.)

[kerbasi.livejournal.com]

Погуглив трошки. Прочитав наступне:
http://oun-upa.info/articles/shapowal.html
http://www.day.kiev.ua/151439
Здається, людина притомна. Тільки я, як людина, народжена у славному південному місті Миколаєві, маю дещо інші лакмусові папірці, ніж ОУН-УПА. Я вважаю, що усі проблеми від того, що ми живемо у Незалежній Україні під Синьо-Жовтим Прапором, тоді як, наприклад, родина моїх земляків Аркасів (крім діда) мріяла та билася про/за Самостійну Україну під Жовто-Блакитним Прапором. Я поважаю цих галицьких героїв, які були так само дурні, як сучасні свободівці та тризубівці, але дурні щиро. Але ж вони не хлопці з сусідньої вулиці...

От Ви мені скажіть, як людина обізнана, як Шаповал ставиться до трипільської культури?
От це для мене лакмусовий папірець.)))

[gluk16.livejournal.com]

про трипільську культуру і Шаповала, на жаль, нічого не знаю :(

[smijana.livejournal.com]

Я впевнена що дуже виважено. Хоч і не чула передач на цю тематику, він так далеко не копає, від нього про останні кілька століть можна почути набагато більше набагато цікавішого ніж про такі далекі в часі історичні події.
Що мені і імпонує у ньому - то це виваженість і відсутність "дофантазовувань" чи упереджень, базування винятково на фактах.

[ridah.livejournal.com]

Я нікого не засуджую. Просто не вірю полум'яним патріотам, які походять з комсомольських чи партійних функціонерів, або антирадянським історикам, які походять з радянських.

[gluk16.livejournal.com]

тоді Михайло Грушевський - теж радянський історик, бо він був обраний аадеміком АН УРСР.
Але йому вірять - і то заслужено.