kerbasi: (ναυτής)
Щоправда тільки онлайн. Це 19-та мова онлайнового віщання Міжнародного китайського радіо.
З цієї нагоди їхню дирекцію відвідав Янукович:
http://ukrainian.cri.cn/83/2013/12/05/2s31122.htm
Він же дав коротке ексклюзивне інтервью:
http://ukrainian.cri.cn/83/2013/12/05/2s31118.htm
Його вже подали різні мовні редакції.
В цілому, зі стрічки новин видно, що нічого значущого, крім церемоній, не відбулося. З такою програмою можна було відрядити заступника міністра закордонних справ, а не цілого президента.

Ознак самого віщання я на сайті не побачив, хоча можливо це технічне: в МКР всі програвачі - флеш, а я завітав до них через ай-пед.

День радіо

Monday, 7 May 2012 07:08 pm
kerbasi: (Default)
Щороку пишу про цей день, єдине совітське свято, яке має для мене значення. Про радіо в мене теґ радіоностальгія.
Там і всі попередні дописи, кому цікаво.

Кажуть, що радіо вмирає... Як знать, як знать... Власник Пі-Сі-Джей Мідіа Кіт Перон вже відродив одну найстарішу радіо програму, тепер з серпня почне тестове віщання на коротких хвилях. Поспішили знищити радіо державні службовці розвинених країн, піддалися надмірному ентузіазму від дігітальної доби. Аматори відродять.
І ще одне. Колись всі передані землянами радіопередачі сягнуть інших галактик, бо все передане всіма радіостанціями за всю радіо-добу подорожує космосом. Можливо, там знайдуться слухачі. Радіо - вічне. 

Сучасні ж дігітальні прилади віщають тільки безпосереднього до вуха, і навіть сусід/ка по ліжку нічого не чує. Саме через цю не повну відповідність я не перейшов на святкування нового, міжнародного дня, еквівалентного дню радіо - дня телекомунікацій, 17-го травня. Ці комунікації "теле" (від грецької "далекий") дуже умовно і віртуально. 

Зі святом всіх, кого стосується!
Особливо, зі святом друже [livejournal.com profile] barcaroly!
kerbasi: (Default)

Уявіть собі глупу ніч на початку 80-х років 20-го століття. Кімната зі звичайними совітськими меблямі. У кутку – стіл з радіоприймачем, поруч крісло. Темно. Кімната освітлюється тільки підсвіткою від шкал приймача. У кріслі сидить юнак з олівцем і зошитом. З динаміку радіоприймача линуть звуки радіо-завад, а крізь них доволі чітко чутно жіночій голос, який читає дивні слова англійською з невідомим акцентом: Юніформ, Ліма, Екс-рей… Юніформ, Ліма, Екс-рей… Юніформ, Ліма, Екс-рей… І так далі і далі протягом кількох хвилин. Раптом жінка робить велику паузу і промовляє: «Месідж, месідж, груп севен фор, груп севен фор, текст, текст»… І продовжує читати міжнародним фонетичним алфавітом для радіотелефонії (телефонія - передачі не морзянкою, а голосом) групи з п’яти літер кожна, наприклад:

Юніформ, Браво, Оскар, Джулієтт, Зулу
Екс-рей, Чарлі, Майк, Ліма, Янкі
Алфа, Джулієтт, Квебек, Браво, Делта
...
Юнак занотовує у зошит:
74 групи:
UBOJZ
XCMLY
AJQBD
...
Нарешті жінка закінчує диктування обіцяних 74 груп, і продовжує: «Репіт, репіт». Далі начитує групи повторно для того, щоб отримувач міг перевірити правильність прийому.
Ось вже і повтор закінчено, і жінка завершує передачу словами: «Енд ов месідж. Енд ов трансмішн». І далі динаміки радіоприймача відтворюють тільки шуми радіоефіру.

Це не уривок зі шпигунського роману. Це мій спогад про деякі конкретні вечори, а той юнак – це я. На звичайний побутовий приймач я часто ловив різні таємничі радіостанції з невідомими позивними, які не можливо було ідентифікувати. Міжнародними угодами встановлені певні правила надання позивних радіостанціям, але згадана «юніформ, ліма, екс-рей», тобто ULX, не відповідала цим правилам. У наявності в ефірі службових радіостанцій і у тому, що вони шифрують свої повідомлення, немає нічого дивного. Але офіційні службові станції зазвичай передають на спеціально відведених для службових станцій діапазонах, до того ж здебільшого вузькосмужним сигналом, тобто на побутовий приймач їх не спіймаєш. А ULX передавала на периферії широкомовного діапазону широкосмужним сигналом, нібито навмисно, щоб її передачі міг приймати не тільки спеціаліст на вахті зі спеціальним приймачем, а навіть проста людина у домашній обстановці з транзистором, купленим у совітському магазині «Радіотовари». Звісно, отримувач мусить знати, як собі дати ради з тим беззмістовним для невтаємничених набором літер.

Про випадковий прийом службових радіостанцій я багато разів зустрічав спогади блогерів та форумних дописувачів. Примітно, що більшість згадують, що подібні передачі викликали почуття тривоги, навіть жаху. Зізнаюся, що і мені ставало моторошно і холоділи пальці, коли я занотовував послання з невідомого Центру. Слід нагадати, що атмосфера тоді була параноїдальна: пропагандисти лякали совітських людей агресивними намірами НАТО серйозно почати повномасштабну війну з СРСР будь-якої миті. Обкомівський пропагандист Шевельов якось сказав, що за даними різних джерел (він робив паузу і значуще посміхався при слові «джерел») на Миколаїв націлені щонайменш чотири ракети з ядерними зарядами. Люди потім мали про що посперечатися: три – це напевно на три суднобудівні заводи, а куди четверта? Отже, холодок у серці мав підстави: а що, якщо ця радистка надиктовує наказ розпочати ракетну атаку?

Виключно для прискіпливого читача і повноти тексту зауважу, що в переданих таємничою радіостанцією групах літер ніяких закономірностей не простежувалося, ніяких повторів певних груп – ніякої зачіпки хоча б для спекулятивних гіпотез стосовно бодай мови повідомлення, не кажу вже про зміст. Ясно, що професійно захищена інформація – це не завдання олімпіади для шкільних розумників.

Минули роки, і таємниця цієї радіостанції розкрилася. У світі є чимало любителів шпигунських пристрастей, які відстежують різну таємну активність, навіть складають шпигунські енциклопедії. Насправді, нічого суперменського для цього не потрібно, бо у мирний час спецслужби хоча й використовують нестандартні позивні, але здебільшого в ефірі не смітять, щоб не створювати собі проблем з міжнародним співтовариством, а використовують офіційно зареєстровані радіочастоти. А якщо є офіційні радіочастоти, то є й офіційні довідники. Отже, любителі виявили, що радіостанція ULX належить Ізраїлю. Якій організації – можна тільки гадати.

Цікаво, що виходить, що в ізраїльських шпигунів радіотелефоніст це жіноча професія, як радистка Кет у Штірліца.

Примітки:
Джерело про ULX:

http://www.cvni.net/radio/nsnl/nsnl006/nsnl6israel.html

Про пропагандиста Шевєльова:
http://kerbasi.livejournal.com/76702.html

Глосарій:
Месідж англ.message - повідомлення
Текст англ. text -текст
Груп англ. group –група: груп севен фор (group 7, 4) – груп сім чотири, це означало 74 групи, двозначне число диктувалося по цифрах для надійності прийому. Кількість груп мінялася від повідомлення до повідомлення.
Енд ов месідж англ. end of message кінець повідомлення
Енд ов трансмішн англ. end of transmission кінець передачі
Міжнародний фонетичний алфавіт для радіообміну: Альфа, Браво, Чарлі, Дельта – A, B, C, D і так далі.

Додаток:

Тут можна знайти навіть аудіо-файли з передачами ізраїльських спецрадіостанцій:
http://www.simonmason.karoo.net/page69.html

Аудіо-файл з моєю улюбленою ULX тут:

http://www.swldxer.co.uk/e10ulx.wma

Запис зроблений канадським радіо-аматором Джейсоном Сі у 2004-му році.Месідж починається аж з 2 хв. 10 с. До цього - позивний.

Взагалі, все сімейство шпигунських станцій Е10 більше не віщає Остання передача - 1 березня 2011 року. Мабуть, перейшли на супутник.

kerbasi: (Default)

МШФ ([livejournal.com profile] strongowski) навів на  відкриту полеміку між  Юрієм Винничуком та Діаною Клочко про переклад книги письменника Ігоря Померанцева "Винарні", зроблений другою і розкритикований першим.

У 80-ті на Бі-Бі-Сі, у 90-ті та й дотепер на "Свободі" Померанцев завжди підкреслював, що його найбільш цікавить звучання. Його передачі завжди мають озвучення. Його тексти завжди сильніші на слух, ніж прочитані. Вінграється тим, як бринить слово, як воно резонує зі звуковим супроводом (а це не тільки музика: це може бути що завгодно від дзвону бань до виробничого шуму). Я коли його читаю, завжди чую його голос, а часто згадую й звуковий супровід відповідної передачі. Якщо Померанцев вичитував переклад разом з перекладачкою, особливо, поетичний переклад, то напевно його бентежила не граматична та синтаксична, семантична гармонія перекладу, а відповідність звуку. Не дивно, що підібрані слова могли в результаті виявитися неоковирними з суто лінгвістичної точки зору.

Взагалі, такого "мультимодального" автора, як Померанцев, перекладати можна тільки, якщо прийняти його естетику звуку, прослухати пару сотень його передач, і, можливо... не давати йому переклад на вичитку. :-)

Померанцев - один з останніх могікан радіофонії, боюся, що для людей епохи пост-радіо, значна частина його творчості герметична. Нікого не хочу образити, але якщо ваш досвід з радіо не сягає далі прослуховування дротового "брехунця" та сучасних українських ефемів по прогноз погоди чи сигнали точного часу, то зайвий раз подумайте перед тим, як братися за переклад, літредагування, критику творів Ігора Померанцева (мабуть, і критику перекладів також).

Взагалі, Померанцев - автор концептуальний. А як любить повторювати Лембіт Короєдов (у моєму вільному переказі/перекладі), концептуальність це нове поняття для українського споживача культур-продукту. Тому при ознайомленні українських читачів з творчостю Померанцева слід не лінуватися додати до видання літературознавчий коментар та багато-багато коментарів по ходу тексту, навіть якщо ці коментарі затягнуть на половину книжки.

kerbasi: (Default)
... порушену кілька днів тому.

Я постійно шукаю, що послухати, бо я – людина радіо. Останні два тижні перед  російськими виборами вирішив послухати Ехо Москви, бо чомусь ніколи його раніше не слухав. На жаль, виборча тематика спотворила нормальний зміст програм, і по ним тепер важко було судити про якість і інтелектуальну насиченість ефіру. До того ж, за той час, що я існую без російського інформаційного поля, а це вже чимало років, я втратив відчуття пульсу їхніх подій, і основні протагоністи мені тепер не відомі. От довелося, наприклад, гуглити, хто такий Навальний. Насправді, там практично кожне прізвище гуглити потрібно, бо з другої половини 90-х там вже нова генерація виросла.

Наближаючись до Еха Москви, я сподівався, що це буде російським варіант Радіо Свобода, тобто така само якість, така ж інтелектуальна напруга, але на російському матеріалі на відміну від радіостанції, фінансованої Конгресом США. На моє розчарування, ведучим Еха до ведучих РС далеко. З цікавістю був почав слухати Юлію Латиніну, чиї афоризми до мене долітали через різні блоги, але до безпосереднього ознайомлення з її творчістю в мене руки не доходили, але вона виявилася простою тіткою з нерадіофонічним голосом, задиханням, потоком совітсько-інтелігентських банальностей , які викривають брак ерудиції та знань сучасного світу, до того ж промовляє вона свої тексти з  численними повторами, що неабияк дратує. Не вмієш з голови – пиши тези або взагалі читай з листа...

Отже, експеримент з тимчасовим поверненням до російського «непутинського» інформаційно-культурного поля провалився. Що я й передбачав.

На жаль, Україна не має й такого. Все, що має Україна – це «Українська правда», доволі безпринципний ресурс з публіцистикою рівня практиканта молодших курсів журфаку та срачем у коментарях, аморфний «Український тиждень», який як не тужиться видати інтелектуальну публіцистику – виходить тільки емоційний галас, та й він - не дуже переконливий, на рівні поганенького актору. В ефірі ми, взагалі, нічого не маємо.

За таких умов просто смішно сперечатися, на скільки років ми випереджуємо російське суспільство. Та ні на скільки не випереджуємо! Різниця – як різниця між болотами різних кліматичних та географічних зон.  А якщо вимірювати наявність інтелектуальної верстви, її сучасність, світську орієнтацію та урбанізованість – то відстаємо, як би не на півсторіччя. Втім, для багатьох українців те, що я називаю відставанням, є перевагою. На жаль…      
kerbasi: (Default)

У 80-ті роки, коли я був підлітком, полюбляв я влітку слухати румунське «Радіо Ваканца» (Радіо Відпочинок), що передавалося з чорноморського курорту Мамая, що поблизу Констанци. Радіостанція передавала переважно легку музику, випуски курортних новин румунською, англійською, німецькою, французькою та - о диво! – російською мовами.

От що зовсім зривало дах, так це інтерв’ю з шановними курортниками з СРСР. Ні, нічого вони такого вже особливого не говорили, бо інтерв’ю скоріш за все погоджувалися зі «старшими» туристичної групи. Шокував склад відпочивальників. Здебільшого це був різний пролетаріат з нафтових родовищ Сибіру. Ну ще якісь спортсмени та наукова, культурна номенклатура зі столиць СРСР та союзних республік, але з цими все ясно, а от наявність пролетаріату прямолінійно натякала, що нефіг мені йти по стопах батьків до вишу, міцно пов’язаному з ВПК, де одразу ж після абітури змушують підписати форму допуску №3, після котрої не дозволяється без особливого дозволу контактувати з іноземцями та подорожувати за кордон протягом п’яти років після звільнення з посади, що передбачає наявність цієї форми.

А ще матеріальний чинник. Родина нещасних ітеерівців, що пишалася тим, що авіаносці проектує, могла собі дозволити тільки якусь смердючу Чорноморку чи Коблево, і те не щороку. Ясно ж, що СРСР – країна робітників та селян. Стосовно останніх – сумніваюся, бо більшість селян, що я знав, в житті не бачили море, хоча жили в півсотні кілометрів від нього. Звісно, це не стосується тих спритних, що вміли пролізти на ринки при курортних зонах, та мало що і чим туди везти.

Також характеристично для того часу було, що реклама водних турів з Мамаї до Стамбулу подавалася всіма мовами, крім румунської та російської. А на що? Одні мають бути щасливі, що їм дозволили на одне узбережжя з інтуристами-носіями валюти вийти, а другі хай щасливі будуть, що хоча б до Румунії випустили, а зворотною дорогою не НКВД не зніме з потягу і не світитиме їм десять років без права листування.

До свого надзвичайно таємного вишу я все ж таки поступив. Але мав чіткий намір добитися розподілу кудись до високих широт, щоб не рахувати копійки до зарплати та не ковтати слинки від промов різних гайковертів з нафтопроводів на курортному радіо. Можливо, так би і сталося, але СРСР помер на середині мого п’ятого курсу.

А «Радіо Ваканца» відродилося:
http://radiovacanta.ro/
Такі ж самі позивні заставки, розклад подібний. Музичний репертуар, звісно, оновився, не зовсім на мій смак, але дещо зустрічається зі старого.

PS: Завжди приємно дізнатися, що є хтось ще з подібними спогадами, бо якщо вже зовсім один, то є ймовірність, що слід вже опікуватися станом власної психіки:
http://ukrtribune.org.ua/ru/2009/10/chas-zaxriplix-magnitofoniv/
А тут спогади про Радіо Ваканца оформлені стали навіть частиною авторської серії «Севастопольские рассказьі»:
http://www.litsovet.ru/index.php/material.read?material_id=211608
PPS: не втримаюся від політичних висновків. Чимало наших співвітчизників ображаються на Євросоюз, який, мовляв, прийняв румунів, які за нас не кращі, а від наших інтеграційних ініціатив відсахнувся. Насправді, немає причин ображатися. Румуни кращі за нас. В них навіть під Чаушеску знаходилося кому пробивати ідею та творити розважальне радіо, а у нас і дотепер немає нікого і говно-ефеми замість радіо.


День радіо

Saturday, 7 May 2011 02:21 pm
kerbasi: (Default)

Сьогодні День радіо колишнього СРСР. Це чи не єдине з совєцьких свят, що я згадую, хоча для мене це скорішсвято «від протилежного».

Радіо є відміткою відстані на стовбовому тракті цивілізації. Колишнє вікно у світ для допитливих, колишня арена ідеологічних воєн та пропагандистських кампаній - радіо поступилося місцем інтернету.  На наших очах величезний пласт культури, від культури технічної до культури масової стає історією. Коли я писав у тексті про «первомай», що Mayday це міжнародний сигнал біди, подумав, що мабуть, якщо його радіотелеграфний еквівалент, SOS  теперішнім школярам наспівати морзянкою: - ті-ті-ті-ТАА-ТАА-ТАА-ті-ті-ті, – вони впізнають хіба рінгтон для повідомлення про надходження СМСки. А колись ці три літери масово вживалися в літературі всіх жанрів, за основним значенням і метафорично, співалися у піснях (згадаємо відому пісню гурту АББА) та в повсякденних розмовах про різні ситуації фіаско, дуже далекі від морських катастроф. Утім, минуло лише дванадцять років, як цей сигнал було замінено на автоматичний сигнал GMDSS.

Минуть ще десять років і текст з новели Антона Санченка  [info]barcaroly  «Композитор Морзе»:

«Мені дісталися три метеозведення на найближчу радіостанцію світу, Могадішо, Джибуті чи Антананаріву або будь-який інший радіоцентр. Один нічний циркуляр з Києва. Дванадцять «трафік-лістів». І навігаційні попередження о третій тридцять за Москвою. Ось, власне, і все, якщо не рахувати прийому факсимільної газети «Рибалка Півдня», карт погоди… І дванадцять годин пильнування на визивних каналах», 

потребуватиме більше пояснень, ніж текст асирійської договірно-правової таблички:

«1 талант 6 мін олова за мірою ваги міського управління у Бел-каррада, сина Урад-кубе, Апапе, син Іннабу позичив. Протягом 7 місяців основну суму олова він повинен відважити. Коли термін мине, олово піде у зріст. Олово закріплено за заможним і надійним. Як застава – поле, сини та дім його. Пред’явнику таблички – олово. Белет екаллім, 6-й, Ашшур-мушетриш».

Коли я написав замітку про Чорнобиль, чи не у половині коментарів пішло обговорення не стільки самої теми, скільки забутих старшими або невідомих молодим реалій того часу, хоча часова відстань – лише тільки 25 років.

Ми вже дожили до того часу, коли 80-ті роки та й навіть 90-ті потребують фіксації як історія. Нещодавно ще в когось з літературних критиків прочитав докір сучукрлітівським авторам, що вони, мовляв, пишуть про себе, свої спогади, а не творчо досліджують певну тему. Я розумію бажання українських культур-трегерів витягнути українську культуру у річище авангардних світових трендів, але, на мою думку, найважливіше – це коли культура відповідає потребам країни. А потреба  - у коректній історизації недавно пережитого, бо вже почався тренд, коли 20-30 річні заперечують пусті полиці і черги у совєцьких магазинах, посилаючись на світлини з «Книги о вкусной и здоровой пище».  

PS:  Зі святом, Антоне! А також усіх, кого це стосується.

PPS: Сучасний аналог цього свята, Міжнародний день телекомунікацій, святкуватиметься 17-го травня.

kerbasi: (Default)

Класу з восьмого школи і до уходу до армії слухав по неділях програму з нідерландського міжнародного радіо під назвою Happy Station Show. Там був прикольний ведучий, передавали поп-музику, веселий стьоб, зачитували листи від слухачів, котрі практично всі називалися на кшталт Абдурахман Мбебенге з Абіджану. Після армії я вже про цю передачу не згадував. А виявилося, що це не просто якась рядова передача, а ціла епоха!

Передача виходила з 1928 до 1995 року з перервою на другу світову війну з 1940 до1946 року. Історію можна знайти у Вікіпедії:
http://en.wikipedia.org/wiki/Happy_Station_Show

Так от, виявилося також, що ця станція відродилася в США у 2009-му вже не на коротких хвилях, а в інтернеті, і це відродження не копія, а продовження – проект отримав благословення від колишніх ведучих і від нідерландського міжнародного радіо. Отже, слухав вчора і обливався сльозами ностальгії: все, як колись.
http://www.pcjmedia.com/

І маю ще одну, більш серйозну радіоархеологічну знахідку. У 1991-му серед крижаних полярних вод на борту сухогруза ([info]barcaroly, мені нелегко, але я пробую відмовитися від "суховантажу") я по радіо виловив станцію під назвою «Вогонь», тобто FIRE. Це розшифровується, як   Feminist International Radio Endeavour. Станція віщала англійською та іспанською  з далекої Коста-Рики. Її дуже добре було чути за Полярним колом, але на рідній Україні геть не чути взагалі. Таке часто буває з радіоприйомом – мертві зони. Інтернет такого не знає. Інтернет знає недбалих провайдерів та морально-політичних фільтрів-цензорів.

Я тоді майже нічого не знав про фемінізм. Якийсь інформаційний шум вже лунав навколо цього слова, якісь панночки щось проповідували, бо вже давно тривала пєрєстройка та було можна і не страшно, але справжній потік оригінальної феміністської інформації на мене ніколи не спадав. Отже, через притаманну мені допитливість я слухав цю станцію. Більшість їхніх проблем мені були малозрозумілі, бо стосувалися переважно Центральної Америки та інших регіонів з країнами т.з. третього світу. Ні, з правами жінок у нас далеко не все було гаразд, просто в нас деякі культурні явища були відмінні та й життя СРСР періоду кооперативного соціалізму відрізнялося від більшості країн світу.  Тепер, коли Україна знаходиться у перехідному періоді від статусу країни, що розвивається, до статусу failed state, ті передачі не потребували б зайвих пояснень.

«Вогонь» я знайшов в інтернеті. Сайти дуже цікаві, але, на жаль, здається, що з кінця 2009-го року не функціонують:
http://www.fire.or.cr
http://www.radiofeminista.net

Радіо транслювалося на коротких хвилях з 1991-го до 1998-го, а потім перейшло в інтернет, ставши одним з перших інтернет-радіо. Інформації про те, що з цим радіо трапилося, я не знайшов. (  [info]maryxmas , Ви щось знаєте?) Може, українські феміністки підхопили б ініціативу? А то у Коста-Риці – FIRE, а в Україні – FEMEN.  Не солідно для країни, де прийнято кепкувати з "бананових республік" та "гондурасів".


October 2017

S M T W T F S
1234567
8910 11121314
15161718192021
22232425262728
293031    

Потоки

RSS Atom

Популярні теги

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Thursday, 19 October 2017 12:32 pm
Powered by Dreamwidth Studios