І щоб вже закрити російську тему у цьому щоденнику
Thursday, 8 December 2011 11:25 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
kerbasi... порушену кілька днів тому.
Я постійно шукаю, що послухати, бо я – людина радіо. Останні два тижні перед російськими виборами вирішив послухати Ехо Москви, бо чомусь ніколи його раніше не слухав. На жаль, виборча тематика спотворила нормальний зміст програм, і по ним тепер важко було судити про якість і інтелектуальну насиченість ефіру. До того ж, за той час, що я існую без російського інформаційного поля, а це вже чимало років, я втратив відчуття пульсу їхніх подій, і основні протагоністи мені тепер не відомі. От довелося, наприклад, гуглити, хто такий Навальний. Насправді, там практично кожне прізвище гуглити потрібно, бо з другої половини 90-х там вже нова генерація виросла.
Наближаючись до Еха Москви, я сподівався, що це буде російським варіант Радіо Свобода, тобто така само якість, така ж інтелектуальна напруга, але на російському матеріалі на відміну від радіостанції, фінансованої Конгресом США. На моє розчарування, ведучим Еха до ведучих РС далеко. З цікавістю був почав слухати Юлію Латиніну, чиї афоризми до мене долітали через різні блоги, але до безпосереднього ознайомлення з її творчістю в мене руки не доходили, але вона виявилася простою тіткою з нерадіофонічним голосом, задиханням, потоком совітсько-інтелігентських банальностей , які викривають брак ерудиції та знань сучасного світу, до того ж промовляє вона свої тексти з численними повторами, що неабияк дратує. Не вмієш з голови – пиши тези або взагалі читай з листа...
Отже, експеримент з тимчасовим поверненням до російського «непутинського» інформаційно-культурного поля провалився. Що я й передбачав.
На жаль, Україна не має й такого. Все, що має Україна – це «Українська правда», доволі безпринципний ресурс з публіцистикою рівня практиканта молодших курсів журфаку та срачем у коментарях, аморфний «Український тиждень», який як не тужиться видати інтелектуальну публіцистику – виходить тільки емоційний галас, та й він - не дуже переконливий, на рівні поганенького актору. В ефірі ми, взагалі, нічого не маємо.
За таких умов просто смішно сперечатися, на скільки років ми випереджуємо російське суспільство. Та ні на скільки не випереджуємо! Різниця – як різниця між болотами різних кліматичних та географічних зон. А якщо вимірювати наявність інтелектуальної верстви, її сучасність, світську орієнтацію та урбанізованість – то відстаємо, як би не на півсторіччя. Втім, для багатьох українців те, що я називаю відставанням, є перевагою. На жаль…
Я постійно шукаю, що послухати, бо я – людина радіо. Останні два тижні перед російськими виборами вирішив послухати Ехо Москви, бо чомусь ніколи його раніше не слухав. На жаль, виборча тематика спотворила нормальний зміст програм, і по ним тепер важко було судити про якість і інтелектуальну насиченість ефіру. До того ж, за той час, що я існую без російського інформаційного поля, а це вже чимало років, я втратив відчуття пульсу їхніх подій, і основні протагоністи мені тепер не відомі. От довелося, наприклад, гуглити, хто такий Навальний. Насправді, там практично кожне прізвище гуглити потрібно, бо з другої половини 90-х там вже нова генерація виросла.
Наближаючись до Еха Москви, я сподівався, що це буде російським варіант Радіо Свобода, тобто така само якість, така ж інтелектуальна напруга, але на російському матеріалі на відміну від радіостанції, фінансованої Конгресом США. На моє розчарування, ведучим Еха до ведучих РС далеко. З цікавістю був почав слухати Юлію Латиніну, чиї афоризми до мене долітали через різні блоги, але до безпосереднього ознайомлення з її творчістю в мене руки не доходили, але вона виявилася простою тіткою з нерадіофонічним голосом, задиханням, потоком совітсько-інтелігентських банальностей , які викривають брак ерудиції та знань сучасного світу, до того ж промовляє вона свої тексти з численними повторами, що неабияк дратує. Не вмієш з голови – пиши тези або взагалі читай з листа...
Отже, експеримент з тимчасовим поверненням до російського «непутинського» інформаційно-культурного поля провалився. Що я й передбачав.
На жаль, Україна не має й такого. Все, що має Україна – це «Українська правда», доволі безпринципний ресурс з публіцистикою рівня практиканта молодших курсів журфаку та срачем у коментарях, аморфний «Український тиждень», який як не тужиться видати інтелектуальну публіцистику – виходить тільки емоційний галас, та й він - не дуже переконливий, на рівні поганенького актору. В ефірі ми, взагалі, нічого не маємо.
За таких умов просто смішно сперечатися, на скільки років ми випереджуємо російське суспільство. Та ні на скільки не випереджуємо! Різниця – як різниця між болотами різних кліматичних та географічних зон. А якщо вимірювати наявність інтелектуальної верстви, її сучасність, світську орієнтацію та урбанізованість – то відстаємо, як би не на півсторіччя. Втім, для багатьох українців те, що я називаю відставанням, є перевагою. На жаль…
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: Monday, 12 December 2011 08:22 am (UTC)По-правді кажучи, я трохи блефувала. Але в якійсь мірі це і правда: душа відкривається і віриться лише тому митцю, у якого продукт назовні співпадає з його наповненням всередині. Інакше виникає сумнів у щирості і якості, чистоті того, що вкладено в його роботу. Це як кухар, який робить смачний хліб але при цьому не миє руки і є антисанітарійним по запаху і зовнішньому вигляду. Може і смачно і по продукту не відчувається- але бридко, якщо знаєш хто його спік, той хліб.
Аж так на мене подробиці біографії не впливають, але зізнайтеся, знаючи що ваш добрий знайомий, талановитий профі у котрійсь справі, є водночас домашнім садистом чи сексотом, зробив якусь велику підлість другові чи ще щось таке має у собі, що у Вас особисто викликає категоричне чи дуже сильне несприйняття - значно важче захоплюватися його професійними навичками і талантами. Знаю чоловіків яких буквально трусить від нетрадиційної орієнтації (я ставлюся спокійно, про Чайковського більш іронізувала ніж казала правду, хоч і не зовсім неправду казала :) )
"Ліки" від цього - нечуливість до будь-яких вчинків чи характеристик людей або тотальна повага до всіх, включно зі всіма хто переступає власні уявлення про "честь", "порядність", "людяність" і т.і. - тоді ніщо не впливатиме на сприйняття як мистецтва, так і літератури чи будь-якого іншого інтелектуального продукту, хто би його не видавав: Гітлер, Нерон, Каганович чи Ван Гог.