Моя сибіріада: 19-те серпня 1991-го

[kerbasi]

Існує історична несправедливість у тому, що деякі події пам"ятають сторіччями, святкують, а деякі - знакові, ключові, які вплинули на хід історії - забувають чи навіть навмисно хочуть забути. Сьогодні дата такої події. Вісімнадцятиріччя путчу у СРСР. Зараз ніхто не хоче згадувати, що насправді путчисти готувались не тільки до п"яної прес-конференції, але й до снрйозних репресій. Наприклад, кілька моїх приятелів були у травні викликані до військоматів, де отримали повістку до внутрішніх військ (лейтенантами - вони були після військових кафедр) і це при тому, що вони мали морські спеціальності. У віськкоматі їм прямо казали, що розширюється мережа карних установ, бо невдовзі "безлад", "дерьмократію" і кооперативи припинять.Отже, все могло бути трагічніше, ніж путінська "геополітична катастрофа". Багато, хто б з нас писав пояснення, де був і що робив. І Задорнов, що потім глузував: "Ми всє потєрпєлі побєду 19-21 августа", - мав би шанс увійти в історію, як черговий репресований гумористичний критик режиму.

А сьогодні я простоі пишу спогади про ті чудові, дивовіжні, захоплюючі часи, нові тоді для нас відчуття Волі.

Обід у кают-кампанії пройшов під супровід “Лебединого озера” по телевізору.

- Хтось вмер!
- Може знов землетрус у Вірменії, чи ще один нафтогін вибухнув? - лунали здогадки від присутніх.
- Та ні хлопці, Горбачова нарешті скинули. В країні надзвичайний стан. Це мені корєш з Лєнанєфті казав. Я його годину назад біля управління порту зустрів, - поставив крапку у гаданні на кавовій гущині, точніше на рештках горохового супу “другий”.
- Прийдемо до Жатаю, тебе посадять, - процідив “стармєх”, кинувши на мене недобрий погляд. На четвертому місяці навігації після годин, проведених за грою в переводного дурня, після декількох спустошених відер бражки мої політичні погляди вже ні для кого не були секретом.
- Ні, Петровичу, у Жатаї вже тебе посадять, - відповів я жартівливо, хоча насправді думати про те, що буде далі, не хотілось. До Жатая було три доби ходу, не менше. Достатньо не тільки для прийняття рішень, але й для втілення масштабних операцій.

Петрович був козаком з Дону, любив сильну владу, генералів, потужну державу. За два місяці до путчу під час перших виборів президента Росії ніяк не міг зробити вибір:

- Може за Єльцина? Мужик сильний! Чи може за Бакатіна? Мінстр внутрішніх справ, генерал! Він за порядок! Та й Жириновський розумні речі каже!

Я піднявся до радіорубки. Чи здогадаються забрати в мене ключі? Насправді радіорубка не була моєю відповідальністю. Просто радист дозволив мені, як затятому радіоаматору дальнього прийому, проводити майже весь вільний час за приймачем “Шторм-2”.

В ефірі всіма мовами говорили про путч. Хтось вважав, що це років на тридцять-п’ятдесят. Інші говорили, що не більше, ніж на рік, але кривавої громадянської війни. Оптимістів, здається, не було.

Що робити? Мабуть, не повертатись до дому після навігації. Тут легше загубитись. Поки сюди накази та орієнтування дійдуть... А може якось перебратись до Прибалтики? Там буде боротьба. Вони так просто не здадуться...

Від невеселих думок мене відволік радист. Йому прийшов час приймати радіограми. Судна з Далекого Сходу телеграфували на підтримку Єльцина. Низка суден з річкових пароплавств приєдналась.

- Мужикі, там кожне друге судно під російським прапором йде! Червоні прапори познімали! – увірвався у радіорубку моторист, що змінився з ходової вахти.

Слідом за ним з’явився капітан:

- Хлопці, зробіть так, щоб на містку можна було слухати те ж саме, що ви тут слухаєте.

Невдовзі не лише на місток, але й у каюти почалася трансляція Радіо “Свобода”.

А потім був Єльцин на танку, нібито випадково, показаний по ТБ, беззбройні люди зупинили колону танків. У прямій трансляції з вулиць Москви у найбільш критичні години крізь рокіт двигунів бронетехніки та кулеметні черги чути було як лунають приємні вуху тих з команди, хто відслужив в совєцькій армії, викрики: “Офіцерйо поганоє!”

Брати наші російські! Не тоді на вас дивляться з повагою, коли ви газовий кран взимку перекриваєте чи війська в колишню республіку посилаєте. Увага всього світу була прикута до вас, коли ви під танки лягали на своїх вулицях, коли ваші радисти у порушення правил та інструкцій радіограми у підтримку свободи відбивали. За вас вболівали, вам співчували, на вас сподівались, вас поважали саме тоді. Як би вам це пояснити, щоб дійшло?

- Іваничу, може і нам надіслати радіограму у підтримку демократії? - запитав радіст в капітана під час вечері.
- А, не треба вже! Раніше не подумали, а зараз вже не час. Зараз вже всі такі телеграми понасилали, - з гіркотою (чи то мені тільки здавалось?) відповів капітан. Людиною він був досить вільнодумною, але обережною.

Врешті заколотники ганебно побігли просити пощади в того, кого ще три дні тому вони позбавили влади та заблокували у Форосі.

Коли ми прибули до порту Жатай вже все закінчилось. Нас вітали будівлі та судна з російським триколором. Здавалось ми вийшли з однієї країни, а прийшли до іншої.

- У мене є пляшка коньяку, будеш? - прошепотів мені Петрович. Це був білий прапор!
- А я тільки-но хотів запитати, ви самі здаватися підете, чи вам супровід потрібен, - з посмішкою відповів я.
- Да брось ти, главноє, што фсьо харашо закончілось.
- Гаразд, Петровичу, я за єдність, примирення і стабільність.
- Вот і нада ето закрєпіть!

Втім, коньяк мене не дочекався. Поки я стояв вантажну вахту та ретельно рахував мішки цукру, гречки, рису, крохмалю у кожній вірі, стармех Петрович, капітан Іванич, матроска Лєночка, за сумісництвом дружина капітана цю пляшку вже приговорили.

- Ми тобі залишимо, не хвилюйся, - запевнювала мене ще твереза Лєночка. – Тобі ж ще дві години стояти, ми почнемо, а потім ти приєднаєшся.

Через дві години вже в дим п’яна Лєночка ледве вповзла на місток:

- Ти ж нє абідєшся... Там єщо бражка єсть...
- Не переймайся, я не претендую. Втім, повинен бути хоча б хтось з “комсоставу” тверезим на судні. Хай Іванич відпочиває і не хвилюється.
- Харашо. Ну я пашла, - вичавила з себе, дивлячись кудись крізь мене, Лєночка.

“Пашла” – мабуть, це не те слово, яким можна передати спосіб пересування п’яної жінки по крутих трапах судна.

Стояти вахту мені світило до самого кінця навантажування судна, бо вочевидь змінити мене не було кому. Коли закінчили вантажити судно, великі босси та асоційовані особи вже закінчили відро бражки та поснули міцним сном сибірського річковика. Решта команди швидко наздоганяла своїх керманичів. Хтось пив за перемогу, а хтось за “харашо, што фсьо так кончілась”. А когось вистачало лише на “ну давай... шоб фсє... шоб фсьо... ну... гик!... ти понял”...

До реформи залишалось чотири місяці, а до суверенної демократій – дев’ять років.

- Ти повернешся в Україну? – запитав я в молодої тальманші , коли розписувався в її зошиті за отримані віри. На початку вахти дівчина зізналась, що вона родом з України, здається з Хмельницького. Втім, всі спроби перейти на українську ігнорувала, залишаючись наполегливо російськомовною з награним московським акцентом.
- Ета єщо зачєм? – відповіла питанням на питання тальманша.
- Там незалежність проголосили, Союзу гаплик. Реформи почнуться...
- А мнє што с таво?

До Майдану залишалось ще тринадцять років.

Я пішов до радіорубки слухати вісточки з далекої Батьківшини. Мрія “діексиста” “Шторм-2” доносив чистий сигнал радіо “Свобода”. Донбас погрожував створенням власної держави. У Криму відмовлялись перейти на київський час та намагались закрити останню українську школу. В Києві етно-романтики мріяли про шалений стрибок у майбутнє. У Львові закликали негайно перейти на власну валюту та побудувати залізну куртину вздовж східного кордону.

До розчарувань залишалось ще років п’ятнадцять.


Словничок

Навігація – період в залежності від погоди приблизно з середини травня до середини жовтня, коли річки Сибіру не закуті кригою і можливе ходити по них на суднах, а не їздити на вантажівках чи на оленях просто по кризі.

Кают-кампанія – у даному випадку судова їдальня, а також місце колективного користування телевізором або гри в карти.

Землетрус у Вірменії і вибух нафтогону (коли були знищені два пасажирські потяги, що прямували по коліях вздовж того нафтогогону) – резонансні катастрофи, що разом з Чорнобилем практично звели нанівець довіру людей до тодішнього керівництва СРСР.

Жатай – порт на Лені, більш відомий як місто Якутськ.

“Лебедине озеро” – музичний заповнювач змін у розкладі совєцького телебачення, коли вмирав хтось з керівництво, або траплялось щось таке трагічне, що проголошувалась жалоба.

Бражка – алкогольний напій, який отримували шляхом додавання дріжджів до перенасиченого розчину цукру (декілька кілограмів на відро води) та утримуванням цієї суміші у прохолодному темному місці протягом 7-10 днів.

Лєнанєфть – це не матроска Лєночка, яку облили нафтою. І не нафта, розведена водою з річки Лени. І не річка Лена після аварії танкеру. Це вид річкового танкеру, що використовувався на Лені та притоках. Коли йшов під повним навантаженням, то цілком занурювався у воду, тільки рубка над водою стирчала. Жах! Загалом, дуже красиве судно, блищить сріблястими трубками та вентилями. Докладніше та колоритніше про типи суден можна прочитати в книжці А. Санченка “Баркароли”. barcaroly

Діексист – той, хто займається ді-ексом (DX), тобто прийомом далеких радіостанцій, різновид радіоаматорства.

Шторм-2 – стандартний, вседіапазонний приймач на суднах флотів колишнього СРСР.

Тальман(ша) – це не єврейське прізвище. Це особа, що передає вантаж на судно. Зазвичай у східному Сибіру це були якутські дідусі або українські дівчата.

Віра – це не жіноче ім’я, це вантаж, який за раз підіймає кран.

Стармєх – старший механік, еквівалент суходільного головного інженера.

Другий – другий помічник капітана, на невеликих суднах, до яких належало і наше – штурман. За сумісництвом – матеріально відповідальний за вантаж.

Радист – вжито некоректно, бо посада називалась начальник радіостанції, але так лаконічніше. Втім, конкретний персонаж образився б, бо йому для подальшої кар’єри та отримання морського диплому саме необхідно було мати посаду начальника, а не радиста.

Моторист – зазвичай це особа, що знається на двигунах та інших механічних приладах на судні. На маленьких суднах (як наше – вантажопідйомність 2000 тон), крім порпання у мазуті і олії у машинному відділенні під проводом стармєха, він також стоїть ходову вахту на містку за штурвалом під керівництвом капітана, або того ж стармєха, другого або третього помічника, а також миє палубу під керівництвом боцмана. Універсальна людина!

Матрос(ка) – особа, відповідальна за прання постільної білизни для команди, прибирання у каютах та коридорах (але не в машинному відділення та інших місцях, де розташоване обладнання). Найчастіше це були жінки (матроски), зазвичай дружини капітанів або стармєхів.

Ким був автор? - автор був третім помічником механіка з електрообладнання, простою мовою електромеханіком. Це (на диво) посада командного складу, отже, до пристойної зарплати, додавалися ще дрібних приємності, як, наприклад, окрема каюта з койкою і диваном (досить умовним, але все ж).

В обов’язки входило чекати, поки перегорить лампочка чи завиє сигналізація про зниження опору ізоляції або про перегрів якогось електродвигуна. Особливо запам’яталась зміна лампочок. Деякі знаходилися на щоглах або на стелі машинного відділення (висота - метри три, дістатися до деяких можна було лише видряпуючись як мавпа по трубопроводах, і це зі змінною лампочкою у кишені). Сім потів зійде поки до неї дістанешся, зміниш, спускаєшся, вмикаєш – не горить! Починай з початку... А коли якусь деталь упустиш і треба спускатись і шукати її або заміну, а потім знов на щоглу чи під стелю... На зайву вагу я тоді не страждав. Неформально електромеханік додатково був “колпітщиком” (від “колектівноє пітаніє”), тобто відповідальним за закупівлю продуктів харчування для команди на плавмагах (крамниця, що обслуговувала лише “колпітщиків” згідно з встановленими нормами на людину. Норми були такі, що якби не збирати гриби у тайзі та не красти мішок чи другий з віри, то можна було б і не дожити до кінця навігації). Електромеханік також мав відстоювати, т.з. вантажні вахти разом з одним з мотористів, змінювався “другим” та “третім”.