Pro nihilo

Двадцять років тому я вирушив у далеку подорож до Сибіру. Тоді, у 1991-му цей день випав на середу. Позаду була дострокова сесія. Попереду – повна навігація по сибірських річках, від сходження льоду, що приблизно й сталася того року у середині травня,  і аж до його появи восени.

Для себе я цю пригоду називав «останнім випробуванням». Назва неточна, але мені зрозуміла. Випробування на мене накидав зовнішній світ, котрий нав’язував мені обов’язки. На той час я вже відпрацював чимало суботників та різних поїздок до колгоспу, виробничих практик. На той час я вже відслужив у війську. Навігація була замінником останньої практики у нашому інституті. Звісно, від її сибірської форми можна було легко відкосити та влаштуватися десь на заводі поблизу від дому. Я на це не пішов, мені хотілося до Сибіру, до реальної роботи, а не переноски круглого та перекочування квадратного десь на місцевому підприємстві. Мене притягувала Північ. Втім, ця поїздка була не добровільною, хоча й бажаною. За моїми тодішніми поглядами це мала бути остання недобровільна пригода, коли Хтось великий, владний вигадав мені обов’язок і послав кудись подалі у буквальному сенсі цих слів, помістив у колектив людей чужого мені менталітету, іншого культурного рівня,неприйнятних для мене цінностей . Далі, вже у більш дорослому житті, якщо не шукати собі пригод аж до вязничного порогу, то людина сама обирає собі коло людей, з ким жити, спілкуватися, співпрацювати.

Через мій молодий вік я ще не розумів, що далі великий Хтось забажає від мене вже не фізичних переміщень у просторі та випробувань міцності м’язів та характеру , а витягуватиме з мене банальні гроші у вигляді податків та поборів, Він створюватиме навколо мене такі обставини, що я сам готовий буду поїхати світ за очі та змушений буду посміхатися тим, кому б за власним вибором руки не потиснув.. Але це все почнеться вже на наступних етапах життя. А моя тодішня поїздка до Сибіру стала останньою крапкою попередніх життєвих періодів. Крапкою яскравою і тріумфальною. Виявилося, що мої життєві навички цілком і повністю відповідали тодішнім обставинам, в мене все виходило, як треба, до мене прислухалися, зі мною рахувалися, а для когось я навіть був захисником і наставником.

Дещо я вже описав у ЖЖ. Нижче кілька записів у хронологічному порядку. Мабуть, зберуся це дописати, довести до ума.

Прибуття
http://kerbasi.livejournal.com/44330.html

Синьки, схеми, проект «Лена»
http://kerbasi.livejournal.com/46590.html

Лампи і лампочки
http://kerbasi.livejournal.com/51046.html

Перший рейс
http://kerbasi.livejournal.com/63719.

Осетрово, вибори, юнґа
http://kerbasi.livejournal.com/99781.html   (New!)

19-те серпня 1991-го
http://kerbasi.livejournal.com/16631.html

Часом гороскопи кажуть правду
http://kerbasi.livejournal.com/33907.html

Нічне протистояння
http://kerbasi.livejournal.com/36451.html

Далекий зв'язок
http://kerbasi.livejournal.com/38559.html

Продовжую свою "сибіріаду", опис навігації по річках Сибіру 1991 р. Попередні дописи під теґом "моя сибіріада".
 

( Читати далі )

Нарешті наше судно прийшло до місця постійної стоянки. Зима на півночі настає рано і зненацька. Наше судно випередило зиму. Ми не вмерзли у кригу. На базу ми прийшли у чарівний вечір. Сонце сідало, було достатньо тепло. На швартовку я вийшов у помаранчевому рятівному жилеті, одягненому на футболку. За двадцять хвилин за ілюмінатором лютувала завірюха.

Френд barcaroly вважає, що по Олегу Куваєву проходить кордон між останнім совєцьким і першим постсовєцьким поколінням:

“Для одних Олег Куваєв - то автор роману "Територія" й сценарист фільму "Ті, що йдуть за горизонт", зйомки в якому український актор Іван Гаврилюк назвав головною роллю свого життя, а для інших - то автор Масяні”.

Важко казати, кого частіше згадують випадкові перехожі на набережних Неви, коли бачать портовий буксир “Олег Куваєв”.

Олег Михайлович Куваєв у совєцькі часи був фактично культовим письменником. Найбільше він прославився своїм романом “Територія”. Мене цей роман оминув у ті часи. Напевно, якби я його прочитав тоді, то “Територія” стала б однією з моїх нечислених настільних книжок, своєрідною біблією моєї молодості. Але зараз все бачиться іншими очима. Щоб оцінити цей соцреалістичний, виробничий роман треба згадати духовну та інтелектуальну атмосферу останніх 15 років СРСР. 

Тоді атмосфера була такою задушливою, що молодій людині чоловічої статі практично не було можливостей виплекати свою маскулінність.