Pro nihilo

Военные сообщают о готовящихся провокациях у аэропорта в Донецке. Такую информацию озвучил младший сержант Дмитирий Ткаченко.

— Новости Донбасса (@novostidnua) April 17, 2014

Ні, не заперечую, можливість атакі певно існує.

Але... Ну як доросла, розумово повноцінна людина може бути такою тупою?!

От же ж мені бугор на ровном мєстє, якийсь сержант, щоб на нього посилатися! А з іншого боку, якби я був уповноваженим контррозвідки в його частині, він би в мене за щастя вважав відкараскатися десятьма добами на гауптвахті в порядку дисциплінарного провадження, а не піти під слідство до воєнного прокурора. Я розумію, що журналюга - це грьобаний офісний хом'як, який в армії не служив, або хом'ячиха - але ну потрібно ж мати здоровий глузд та бодай якусь ерудицію в сфері законів, правил!

Згадалося, як в понтовитому українському Форбсі якийсь планктон писав штибу "як показав в своїй дипломній роботі N".

Хто їх зі школи випустив!..

Я ні разу не журналіст, але ставлю повну профнепридатність всім цим галімим тижням, цензорам та іншим, не перелічую тільки через непрактичність цього заняття.

Ви розумієте, що якщо блогер А о 9-й годині ранку написав, що він о 8-й на дорозі бачив російську бронеколону, що рухалася у напрямку Симферополя в певному місці, то коли ви на це посилаєтеся в своїх сраних виданнях об 11-й з заголовками "На Симферополь з Севастополя рухаються бетеери", то ця техніка вже або доїхала до Симферополя, або десь стоїть, або змінила напрямок руху. Чому б не спробувати вияснити поточний стан подій? Ви журналісти, чи хто?!

Це саме стосується блогерів-репостерів.

В крайньому випадку, якщо у вас є розум, то напишіть щось таке:
"Сьогодні о 8-й ранку колону російської бронетехники бачили десь там. Про її теперішні місце знаходження повідомлень не поступало".

На війні за таке слід розстрілювати. Я ж почну розіренджувати.

В новинах пишуть, що з БСМП на Лівому Березі поранених одразу ж забирають провоохоронці. З "Борису" не забирають. У "Борисі" у нас лікувалися або лікуються хто? Ну самі погугліть... Отже, одним - спецфонд про всяк випадок, а іншим навіть охорону не забезпечують. Вже давно можна було БСМП оточити пікетами. Бо це вже давно біда і проблема, не вчора почалося.

Винесу з коментів.
Ось цей твіт:
Єврокраїна‏@euroukraine·31 mins Друзі, на Грушевського потрібен координатор дій. Не можна просто лізти на шакалів, нам потрібні здорові, живі на повстання! #євромайдан

це свідчення вашої провини, прогпагандистів проти центрального керування! Свідчення звинувачення колись у майбутньому. І морального осуду зараз. Зробіть висновки, покайтеся і затуліть пельки, не розпвсюджуйте вашу виссану з пальця філантропію, якої ви набралися, коли виростали за спинами ваших жертовних батьків та на навчаннях по закордонах.

По соцмережах (Твіттер, ФБ) я бачив, як люди закликали Лесю Оробець очолити спротив. Навіть Кличка одразу ж після того, як він захищав "Пєтух" від "провокаторів". Навіть Порошенка, коли він якогось дідька продефілював Майданом одразу ж після загострення на Грушевського. Оробець не помітила. Порошенко віджартувався. Кличко якісь півкроку уперед, біг на три кілометри на швидкість назад робить. Ще є Юрій Луценко такий. Багато умнічає з мегафоном. Ну і?.. Чого публічні люди такого масштабу так бояться оголосити себе керівництвом? Чи не через амбітність та адреналін вони йшли у політику?

А зараз вже відлік на години йде, коли ще можна спротив централізувати, і на паритетних умовах і з владою вести перемовини і контакти встановлювати зі світовою спільнотою. Вже дуже скоро стане за пізно.

Окреме слово журналістам. Ні, звісно, це потребує характеру знаходитися у гущині подій або робити вилазки по "об'єктах розкоші" можновладців. Ви ризикуєте і потерпаєте. І стаєте жертвами. Але ви ж себе й ведете не як професійна гільдія, а як молодняковий тусняк, як groupies, тільки що за публічними політичними діячами бігаєте, а не за попстарам. Скільки вже писали по соцмережах, що годі трибуну надавати покидькам, яким і так всі медіа з більш менш широкою аудиторією належать, і що? Знов якийсь Рибак в парямому ефірі? А що це були за шмарклі з приводу смерті Ігоря Слісаренко. Ах, яким він був! У свій перший нічний ефір я була з ним! Ну просто тобі п'яний спогад про перший секс! Ну, я розумію, комусь він був колегою чи першим наставником, може, й непоганим у спілкуванні за кавою, може, в нього було що запозичити з журналістських навичок, але ж слід розуміти його роль, і що вся ця євразійщина була просувана ним одним з перших. Він раніше аплодував утисканням націонал-демократів, і зараз би аплодував, якби мав фізичну можливість. Це - ворог. Якщо знав його, пошкодуй, що життя так розвело, помолися за його душу - і все! І його поява на 5-му свого часу мене спонукала ігнорувати цей канал. Від цього всеядного псевдогуманізму - тхне!

Кожен несе свою міру відповідальності за долю країни.І за пролиту кров. За обмануті надії.  Не тільки політики. І балакучі ховрахи-пустобріхи з псевдо-гуманістичними побрехеньками також. І завзяті радикали з кипучими гормонами на публіці, і відкладеними грошенятами на елітне лікування, якщо щось піде не так, та правильними телефончиками в записничку, "куда пазваніть, єслі шо". Суспільство швидко дозріває. Може, не зараз і не в найближчі роки, але покарання прийде, при чому не тільки "Пєтухам" та "пірдонам". І вам, ховрахи-псевдогуманісти, і вам, гормональні псевдо-активісти, і вам, тусовочні журналісти. Піночет став тим, ким він став у віці 58 років. Якщо взяти біографії інших політиків, хто вийшив нізвідки та змінив свою країну, є й значно старші. Моєму поколінню до політично зрілого віку ще років п'ятнадцять, молодшим - відповідно більше. Отже, прийдуть колись люди з доброю пам'яттю, довгими та сильними руками, і розчистять Авгієви стайні від соціального мотлоху. Без строку давності.

UPDATE: Молодці! Ще навіть сотню не затримали, лише кілька десятків, а до активістів дійшло, що робити. Або ЄЄ хтось читає...

#ЄвроМайдан Активісти самоорганізувались нести варту в київських лікарнях, аби не давати міліції забирати... http://t.co/gqh5a3uMDe

— ЄвроМайдан (@EuroMaydan) January 23, 2014

...про ЗМІ.

8.28 ранку, а стрічка новин на УП закінчується на 23.44 вчорашнього дня. І це в дні надзвичайних подій в країні!

Дякую МШФ ridah за наводку.

Стаття на сайті "Форбс Україна" називається "Українці самі винні, що бідні":
http://forbes.ua/opinions/1352736-ukraincy-sami-vinovaty-chto-bedny

Взагалі, дійсно так. Всі самі винні у своїх негараздах, крім випадків трагічної випадковості. Про випадки трагічної випадковості я ще напишу колись окремо у серії про інтелігентські комплекси.

Якщо ж прочитати статтю далі її назви, то бачимо наступне.
Стаття починається фразою: "Українці не люблять богатих". Далі йдеться про опитування, з яких вибігає, що абсолютна більшість українців вважає, що багатії розбогатіли завдяки нечесним оборудкам та зв'язкам. Далі йде стандартний набір чеснот ділової людини, бізнесмена, підприємця, а закінчується все фразою: "Вважаю, що наше суспільство незаслужено не любить підприємців. Треба знайти сили визнати, що причина бідності в нас саміх".

Отже , бачимо неприхований зсув поняття "не люблять богатих" і підміна його  поняттям "не люблять підприємців". Насправді, до підприємців, до ділової активності загалом ставлення у суспільстві приязне. Але займатися бізнесом, виявляти підприємницьку ініціативу зовсім не означає бути багатим. А бути багатим означає брати участь в незаконних оборудках та лобіювати монополізацію ринків на свою користь.

Українці винні у власній бідності, але зовсім не так, як вважає Юлія Белінська. У мене під тегом "економлікнеп" було достатньо написано про причини й бідності, й неуспішності бізнесів. Вважаю, що мій блог значно компетентніший і змістовніший, ніж цілий "Форбс Україна".

UPD:  http://totaltelecom.livejournal.com/376741.html

Найкраще з того, що я прочитав з реакціями на російськомовну версію «Есквайру» для України, це допис Зульфії:

http://zzzulfiya.livejournal.com/987691.html

Ключові моменти я бачу такими:

В Україні склалася ситуація, коли обмежене, втім впливове, коло виробників медіа-продукту керується стереотипними уявленнями про українського потенційного споживача медіа-продукту.
Головний стереотип: україномовна публіка бідна і невибаглива, програє російськомовній публіці по рівню смаку. Найкращих представників настільки мало, що вони не варті виділення в окремий сегмент, до того ж через володіння російською мовою стануть споживачем російськомовного продукту.

Перелічене в пунктах 1 і 2 призвело до того, що на ринку створилася ненормальна ситуація, коли пропозиція визначає попит.

Що робити? По-перше, перестати самім плекати негативні стереотипи про себе. Лише часткова рація під стереотипом була хіба що у першій половині 90-х, коли дійсно сировинно-індустріальний, здебільшого російськомовний схід мав більше можливостей для заробітку, ніж менш сировинний захід, аграрний центр та творчо-інтелігентський україномовний Київ. Але відтоді структура суспільства змінилася. Україномовне середовище активно поповнює середній клас, до того ж не просто середній за рівнем доходів, але в силу того, що україномовність доводиться обстоювати, ще й з усвідомленими культурними запитами. Те, що у публічному просторі продовжують засвічуватися якісь задрипанці з їхніми воланнями штибу «народ вимирає, за вили, хлопці!» - це лише тому, що не хочуть засвічуватися інші.

По-друге, слід агресивніше нагадувати всім (у блогах це найефективніше), що ви є потенційним споживачем, і ви не погоджуєтеся зливатися у сегмент російськомовних. Зульфія це висловила коротким пасажем: «Я той читач, на якого спрямовані такі проекти, як Есквайр. я можу і готова платити дорого за якісний контент, я і такі як я - ми створюємо попит. я купую і передплачую УТ, незважаючи на мою критику його".

От саме такий сигнал треба посилати тим, хто моніторить наші блоги: «Ми – не бідні. Який би в нас не був реальний дохід, ми відкладаємо скільки можемо на український культур-продукт. Вам потрібні наші гроші? Через російськомовні проекти ви їх скоріш за все не отримаєте або недоотримаєте. Крапка».

По-третє, якщо хочете перейти в атаку, можете висловлюватися жорсткіше. Головне, що зараз слід всіма можливими засобами здіймати хвилю в усіх можливих мережах та середовищах, що українець - платоспроможний покупець. Будь-чого. На відміну від російськомовних пільговиків, бюджетників, працівників дотаційних галузей, жителів депресивних регіонів тощо. Хай це буде перебільшення і навіть половина правди - на війні всі засоби добрі.

Наостанку практичний приклад, як не треба, і як слід. Молодці львів’яни, що створили своєму місту чарівний образ кавової культури. Прекрасно, що вони пропагують цю культуру і там, куди переїжджають. Але не варто писати у блогах: «У Києві така дорога кава, що я аж тепер, як мені за квартиру оренду підняли, можу тільки у переході з автомату пити і мріяти про солодке львівське минуле». Натомість писати слід: «У Києві кава дорого, але я, як корінна львів’янка/львів’янин частую себе хоча б раз на місяць горнятком гурманського напою. А невдовзі справи підуть угору, і я повернуся до своїх 20 горняток на день». У першому випадку – ви посилаєте сигнал професійному маркетологу, що ви безперспективний покупець. У другому - що ви від свого стилю життя не відмовитеся попри всі тимчасові негаразди. У другому випадку заради вас варто відкривати гурманські кав’ярні з україномовним меню, у першому – ні.