Pro nihilo

Вчора я розглянув тему тактики режиму за півтора року до президентських виборів. Євроінтеграція це один з трюків, яким планується залучити частину голосів прозахідного та національно свідомого електорату, щоб скомпенсувати втрати від вигнання "бєспрєдєльщіків", яких обов'язково слід приборкати, бо вони дратують навіть найлояльніший електорат фабричного простонароддя. Отже, навіщо асоціація режиму, зрозуміло. Розглянемо, чого прагнуть інші сторони.

ЄС
На перший погляд дивно, що помаранчева революція не викликала ніякого дипломатичного та політичного ентузіазму в ЄС, а раптом тепер стала потрібна Угода про асоціацію, при чому з фігурою, яку раніше називали контроверсійною, і це було приводом тримати дистанцію з помаранчевою владою, тепер так опікуються, що аж вона є чи не головним питанням підготовки до самміту у Вільнюсі, а підписання планують з особою, чий дім тюрма.

Для розуміння цього явища слід розуміти, що політика це передовсім прагматичні інтереси, а дипломатія це постійний замінник війни - це артилерийські дуелі, сутички розвідпідрозділів, престрілки патрулів, тобто те, що не є сравжніми операціями, а тільки засобами тримати себе та потивника в тонусі, одночасно придивляючися, чи раптом не відкриє противник якісь свої нові об'єкти, озброєння, методи і т.д. Звісно, це метафорично. Дипломати стріляють нотами та заявами, організованими кампаніями в пресі і т.д. Україна - завжди була дуелянтом слабким і надмірно рефлексивним. Коли спортсмен просто тере синця і каже, мовляв, нічого собі прямого в обличчя пропустив, треба буде відпрацювати верхній захист, тюхтій плаче, лається і шукає, кому поскаржитися. В нашому регіоні Росія, ЄС - це спортсмени. Україна - тюхтій.

Ще один чинник, який слід розуміти, це особливості зовнішньої політики США. Жоден американський президент чи конгресмен не отримає голосів за зовнішньополітичну програму. Така особливість самодостатнього американського менталітету. В корпораціях, в державному апараті перспективніше займатися американськими завданнями, ніж міжнародними. Звідси американська політика така неоковирна, бо її роблять не найкращі кадри, роблять з запізненням, не з тими і не проти тих, кого слід було б. Втім, республіканці традиційно більш за демократів розуміють, що перша економічна і воєнна потуга світу не може самоізолюватися. І навіть серед демократів бувають найслабші президенти порівняно з іншими президентами-демократами у зовнішньополітичних питаннях. "Форбз" назвал Обаму найслабшим президентом за період після другої світової. Слабшим навіть за Джиммі Картера. Якщо ви придивитeся до ставлення США до України, то легко виведете, що ми фактично випали з поля зору США з приходом Обами до влади. Вакуумом, що утворився, намагається скористатися ЄС і заповнити його своїм впливом. Навіщо?

У ЄС, де на чолі стоїть брюсельська транснаціональна бюрократія та політичні еліти так званої "старої" Європи, є принаймні три приводи саме зараз зайняти американське місце в Україні. По-перше, ЄС завжди радіє премогам над США у сфері розповсюдження впливу. По-друге, ЄС бачить в Україні поле для нового раунду дипломатичних дуелів з Росією. По-третє, Брюсель та країни "старої" Європи фактично перехоплюють в Польщі роль головного моста на Схід. А суперництво між Польщею та "старою" Європою це факт, і саме позиціонування Польщею себе, як центр компетенції з питань Сходу, було козирем, який намагався розіграти польський політикум після вступу до ЄС для набуття політичної ваги.

РФ. Наївно вважати, що Путіна насправді дико злякає долучення України до Угоди про асоціацію. Зайдіть у Вікіпедію та почитайте, з ким ЄС має такі угоди. Цього мусить боятися Путін? Не смішіть! Так, програвати дипломатичний дуель неприємно, але буде й наступний раунд. До того ж хто казав, що підписання це програш? Ви ще ратифікуйте в усіх парламентах ЄС. І в українському, до речі, де також можливі варіанти. Отже, тиск на Україну ніяк не послабне. Про якісь гарантії кажете? А ядерне роззброєння, гарантії безпеки та територіальної цілісності і Тузлу пригадуєте?

Висновки
1. Для нас, українців в асоціації немає нічого. Це гра на наших теренах, але не наша.

2. Звісно, всі можуть чимсь скористатися. Як режим користується, так і пересічний громадянин може. Наприклад, отримати грант від якоїсь нової програми, які напевно з'являться. Про безвізовий режим і вільну торговлю краще не кажіть. Краще про них домовлялися б окремо від Асоціації, бо шанси на їх ратифікацію в ЄС окремо значно вищі, ніж одним пакетом з купою моралістичних папірців про права людини, судочинство тощо, в яких кожен депутат будь-якого парламенту фахівець і буде сперечатися до скону.

3. Якщо все ж таки підпишуть? Гаразд. Буде щось на кшталт Гельсінгської угоди: напруження у світі трохи розрядила, декому з дисидентів навіть допомогла, а декому й не допомогла. Прізвище Стус про щось каже? Чому ви вирішили, що вам, якщо що, доля Буковського, а не доля Стуса?

4. А якщо нe підпишуть? Нічого! Вічних режимів не буває. Колись і цей піде. Краще б раніше, ніж пізніше, але це вже пряме питання до України, а не до ЄС або навіть Росії.

PS: ще додам для тих, хто обурюється, що Європа фактично сама просуває вибіркове правосуддя фокусуванням на Тимошенко, а не на всіх питаннях беззаконня та порушення прав людини. Все ж просто насправді! Тимошенко це впізнаваний бренд. Мене завжди європейські колеги питають: "а ота леді, як їі, вже на волі"? При чому відповідь слухати не хочуть. Це як "як справи" привітатися. Але обиватель може спати спокійно, бо політика зрозуміла і прямолінійна: засудив відому ту леді поганий диктатор , раптом диктатор подобрішав, коли йому розказали, що таке добре, а що таке погано. Він, бідолага не знав раніше, бо на російську добрих книжок не прекладали. А тепер переклали і пропонують підписати у Вільнюсі. От і ясно, що дипломати не дарма гроші платника податків витрачають. Нікому не потрібна та леді, як жива істота та особа. І законність в чужій країні нікого не цікавить, якщо не заважає вигідному співробітництву, або як у даному випадку, дає приводи для дипломатичних дуелів з гідними противниками за пристойний гонорар.