kerbasi: (Default)
21 березня 2018 р.

Я трохи займаюся антикорупційними порадами в індустріальному секторі, ось в процесі роздумів згадав таку історію зі своєї колишньої роботи. Є, чи може вже слід казати, було, таке підприємство криворізьке, Констар, газотурбінний завод. В інтернеті пишуть про банкрутство, сайт вже не працює. Здається, все...
Ось на початку 2000-х з цього підприємства протягом кількох років з інтервалами в кілька місяців приходив запит на запчастини для металообробної німецької лінії, купленої за часів Горбачова на останньому видиху радянської промислової політики. Сума була невелика як для такого підприємства, тисяч на десять доларів. І що цікаво, що в перші кілька років запит не приходив безпосередньо від заводу, але від кількох бігунків, фірмачєк нікому не відомих з різних кутків України. А також іноземні колеги мені пересилали аналогічні запити, які отримували в Італії, Німеччині, Чехії. І жодного разу ніхто не звертався до наших офіційних дистрибуторів, і ніхто нічого не купував по отриманню комерційної пропозиції. Вже під кінець цієї багаторічної епопеї нарешті запит прийшов від головного механіка самого Констару, але все одно купив він через одну одеську фірму, відому на той час. Хоч не в одноденних бігунків, і на тому дякую... Я ще жартував, мовляв, назвіть в Одесі ім'ям механіка якийсь плавзасіб, якщо не буксир, то хоча б шлюпку рятувальну, бо ж яка тривала боротьба...
Ось бачите, колись купили високоточне обладнання для
забезпечення високої якості, а вже згодом, на практиці можна роками не заміняти елементи цього обладнання: ну погано працює, але ж пихтить-коптить... Ставлення таке ж, як до роздовбаної "Лади", що раз на рік виїжджає на кладовище на Гробки.
І ці люди кажуть, що їм промисловість розвалили якісь підступні зовнішні сили.
kerbasi: (Default)
21 березня 2018 р. ·
Поширено серед: Ваші друзі
Магістральні газогони це не просто труба, це ще багато різного обладнання, ремонт та обслуговування якого становить доволі великий кусень бізнесу. Я зі своє колишньої роботи мав стосунок до того, що офіційно називається "телемеханіка", зокрема до "приладової арматури", на професійному жаргоні - з'єднання "під манометр". Параметри в трубах, як великих, так і маленьких, що йдуть від/до обладнання, що керує потоком, слід якось вимірювати. Для цього від головної труби слід відводити трошки у бік на вимірювальний прилад. І ці місця "врізки" та "манометри" якось мають закріплятися та приєднуватися до труб та трубок. Для цього і використовується "приладова арматура". Вона не така проста, хоча виглядає на непрофесійне око як сантехнічні "перехідники", "муфти", "краники" тощо. Але на відміну від асортименту сантехніка одна така штучка може коштувати сотню баксів чи пару сотень. І потрібні їх тисячі й тисячі, і стоять вони не довічно, а потребують регулярної заміни.
І ось що я спостерігав за роки своєї роботи, що прийшлися на кучмізм, "помаранчевих" та "злочинну владу". Останні просто сказали, що телемеханіка їх не цікавить, вони вкладатимуть в "трубу", тобто в сам газогін. В результаті газотранспортна система дійшла до межі колапсу, якби не Майдан, то весь світ став би свідком великої ганьби держави-транзитера.
А за перших двох через офіційні канали можна було сподіватися продати тільки у разі якоїсь нагальної потреби або якщо якийсь пілот-проєкт чогось нового, а тому потрібні технічні знання та шеф-монтаж від постачальника та його партнерів. Я навіть після кількох безрезультатних років перестав відгукатися на запити від газових проєктних інститутів. Зазвичай вони щось питають, ти приходиш, бачиш кількох чемних бабусь (такі кадри залишилися в НДІ), вони чесно кажуть, що закладають в проєкт нашу арматуру "під манометр", ціни вносять в кошторис, але хто і де купуватиме, вони не вирішують. З моїх спостережень постачання відбувалося через прокладки в Словаччині, Угорщині та Чехії. І це не дивно, бо в цих країнах завдяки транзитним радянським газогонам на Захід присутні й основні світові виробники компонентів, а також компетентні кадри, які хоча б можуть в коробку правильні артикули з полиць вкласти.
Для українських "ригів" телемеханіка не заробіток, бо в Україні є багато чого сировинного для дерибану в більших обсягах, тому вони й ледве взагалі її не вбили, бо сам не гам й іншим не дам. А для несировинних центральноєвропейських країн - це таки великі гроші. І ці бізнеси стартували з початком реформ 1989-1991, і ясно, що принаймні у перші роки не могли не мати найтісніші зв'язки з російськими колегами. А через них не могли й не потрапляти під, скажімо так, політичний вплив. Ну й звісно, це я тільки з боку телемеханіки проблему бачив. А ще є самі газогони та помпові станції з усім обладнанням на сотні мільйонів баксів на одну станцію. Отже, лояльність цих країн нашому противнику має корені й в навколо газовому бізнесі також.
І така ремарка на останок для виходу емоцій та лікування старих травм. Запам'ятався представник одного з провідних конкурентів. Це був чех з солоденько-зверхньою манерою спілкуватися, яка часто буває в торгашів-турків. Він працював не безпосередньо на виробника, а мав фірму, зареєстровану в Чехії з дистрибуторськими правами. Йому віддали ринок України. Він абсолютно не переймався етикою та комфортно почувався в коридорах Нафтогазу та інших газових держконтор. Я коли зустрічав його на виставці "Нафта та газ" в мене виникало стійке бажання взяти в кулак якогось клапана та зарядити в його хитрувато-подлючий писок. Зрештою й в нього бізнес накрився з приходом ригів. До мене побігли його місцеві агенти, але моя місія в компанії добігла кінця, і я вже не знаю, що там далі було. В цілому, звісно, не в ньому були причини. Там вся галузь складалася з негідників у карикатурній формі. Якщо це все змінилося хоча б частково, то це само по собі було б великим результатом змін.
PS: для тих, хто не в курсі. Я був директором українського представництва провідної індустріальної корпорації з рейтингу Fortune-500 (гугл у допомогу).
kerbasi: (Default)
Зульфія тепер на Дрімі! Може, так і старий дух ком‘юніті відродиться.
https://zulfiya.dreamwidth.org/
kerbasi: (Default)
Навально навалили Навальному на волі...

НАВА́ЛЬНИЙ, а, е.
1. Який відбувається дуже швидко й напружено. Після битв і походів навальних ..на спокійних станках арсенальних спочивають багнети в чохлах (Микола Упеник, Вітч. миру, 1951, 79); Партизанська атака була навальною. Я бачив, як ішли партизани на ворога (Юрій Збанацький, Над Десною, 1951, 21);
// Який відзначається силою і швидкістю руху. Після навального дощу стояли в дворі, на стежках, калюжі забрудненої води, під ногами розбризкувалася розквашена земля (Іван Ле, Наливайко, 1957, 144); Навальний вітер рве полу накидки, — Ні затишку, ні проблиску ніде (Микола Бажан, Роки, 1957, 285);
// Дуже великий, значний. Час плинув далі, плинув без упину, з навальною швидкістю (Павло Загребельний, Спека, 1961, 83); Мусив [санбат] переїздити в інше місце.. До цього готувалося все з навальною поквапністю (Іван Ле, В снопі.., 1960, 290).
2. Настирливий і сильний. Серед ночі Юрко прокинувся від навального гуркоту в двері (Василь Козаченко, Вибр., 1947, 32).
3. Невідкладний, терміновий і у великій кількості. Праця, швидка, навальна, подобалась їй (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 27); Зо дня на день складалася якась навальна праця (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 158).
♦ Навальна зима — сніговита зима; Навальні хліба — буйні хліба. Цього [1961] року ще заздалегідь було відомо, що хліба будуть високорослі і навальні (Радянська Україна, 4.VIII 1961, 3); Навальні хмари — густі дощові хмари. Знявся раптовий буряний вітер. Він ніс із собою навальні хмари (Анатолій Шиян, Партиз. край, 1946, 6).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 24.
kerbasi: (Default)
Я тепер ще один "новий рік маю", на годину пізніше. Але "мій" це саме за київським часом (поки силами анархитстів та тих, кому мало сонечка, його не возз'єднали з московським)! Зараз знайду на Ю-Т'юбі гімн України.

Не люблю ані "наступаючих", ані "прийдешніх". Календар - не фінішна лінія й не перегони. Русосовіцькі це забобони, фобія померти за секунду до, наче те саме за секунду після щось змінить.

Отже, просто

З Новим роком, громадо!
kerbasi: (Default)
Трохи попереношу сюди з ФБ. Ось таке я писав 3 листопада 2015 р.

Минуть роки, закінчиться війна, вийдуть у відставку або відійдуть у кращі світи основні протагоністи цього періоду. І раптом вийде книга мемуарів провідного колишнього есбеушника. Там буде глава, про те, як Кернес відстояв Харків, коли це ключове для сходу Україне місто висіло на волоску. Глибоко законспірований, з ризиком для життя, ледве не вбитий у замаху цей чоловік був одним з найхоробріших українських патріотів, як професор Снейп з Гарі Потера.

- Так, тепер можна про це говорити, час прийшов розсекретити нагороди, - скаже президент.

На популярному ток-шоу сліпий від старості чоловік у візочку нерозбірливо прошепотить:
- А я знав, знав, але змушений був мовчати. А публіка не розуміла, чого я підтримую його на виборах мера, бздури казали, що я продався...

- Батько завжди казав, що й в тилу ворога є свої люди, але він не може сказати більше, ніж сказав, - каже сивочолий чоловік.

- А наш батько на наші питання, чого б не дострелити того Гєпу, лише посміхався та казав, що прийде час, зрозуміємо... От і прийшов час, коли слава наздогнала свого героя, - утираючи сльози промовить немолода жінка.

- Нагадую, що з нами у студії легендарний комбат Білецький і діти провідних націоналістів минулого, син Тягнибока та донька Яроша! - оголосить під оплески аудиторії ведуча.

А наймолодші з тих, хто зараз постять у ФБ, ковтаючи сльози перед телеекраном, почервоніють від сорому за поспішні думки в часи їхньої гарячкуватої молодості.
kerbasi: (Default)
Хтось тут мене бачить?

Я таке роблю на всіх мною заморожених щоденниках. Щось розморожу, бо ФБ вже дістав, а кудись пару стравлювати потрібно. :-)
kerbasi: (Default)
2003-го я працював в американській компанії в Україні. Одного дня дехто інтерн в нашому підрозділі в Німеччині знайшов десь в інтернеті в галузевій аналітиці повідомлення, що український уряд планує реконструкцію 3000 локомотивів, в яких трубопровідної арматури, яку ми могли поставити, на 3 мільйони євро, і що уряд наче шукає позичальників. Цей студент так збудився, що відправив цю благу звістку ледве не в усю 50-тисячну адресну книгу корпорації, включно з CEO та Chairman'ом. Ясно, що на мене посипалися питання, мовляв, що ми не так в Україні робимо, що про таке не знаємо. Я був спокійний, бо коли уряд планує виробити щось кратне трьом (30 верстатів с ЧПУ, 300 комбайнів, 3000 локомотивів) це завжди просто балачки. Закон кратності трьом ще ніколи не підводив.

Вдруге ці локомотиви на мене наїхали в 2010, коли їх знайшли та вже навмисно спробували розкотати мене мудрагелі з фірми, яку наша компанія купила. Це вони так боролися за збереження своїх місць при злитті компаній. До мене вони нічого не мали, вони глобально хотіли показати, що всі менеджери по східних країнах та їхнє керівництво - ніщо, прогавлюють шалені можливості і так далі. На жаль, їх готовий був слухати бос мого боса, тому хоча й атаку відбили, осад в нього лишився і до самого кінця в компанії, тобто наступні три роки я мав регулярно глибоко аргументовано, як віртуоз-адвокат в складному процесі, спростовувати різні бздури, що циркулювали в інформполі про бум промислового розвитку України.

Один гормональний кар'єрист з Німеччини, на цей раз не інтерн, тому так просто не відмахатися було, навіть примусив мене супроводжувати його до Дніпра, де він знайшов проект тисячоліття. Якась російська за духом та місцем народження конторка там чергові 300 чи 3000 локомотивів проектувала. Він же здійняв такий кіпеш, що навіть великі боси узгодили неймовірні знижки в таке рекордне для України серійне виробництво. Звісно, я потім мав головний біль пояснювати, чому ніхто не надсилає замовлення, чому потоки фур зі спецарматурою високого тиску не бороздять простори українського степу в пошуках Диво-заводу. Це або 2011-го, або 2012-го - всяку дурню й не запам'ятаєш...

Отже, якщо потрібні локомотиви, слід купувати в серйозних виробників. Ентузіастичні стрибунці вже по інтернетах женуть, мовляв, в нас можуть виробляти в Маріуполі та Кременчуку. Ці люди не розуміють, що в принципі на вантажний вагон можна поставити двигун та якось ззовні відшкурити, щоб він нагадував локомотив. Колись так кучмівський завод виготовив тролейбус. Кілька навіть Києвом їздили, але так давно розсипалися, що їх ніхто не пам'ятає. А ще можна запустити інженерів по всіх звалищах неліквідів та торговцях дешевкою та підробкою, щоб вони там "знайшли аналоги" практично всього, з чого внутрішня начинка локомотиву складається, в тому числі й ту арматуру високого тиску, яку моя колишня компанія продає, і що коштує більше за три копійки. "Таке ж саме, але в десять разів дешевше, тільки відшкурити чи в кислоту кинути - і як новенька, можна в космос відправляти". І коли у вас замовлення на рівні кілька одиниць на рік, може навіть такий вагон, пардон, локомотив викотиться самостійно за ворота. Якщо ж вам потрібні 225, серійних, за одним стандартом вироблених, з однаковою комплектацію, без кулібінщини та майстершульгівщини, то нічого не вийде. Ані зараз, ані ще колись. Ніколи. Промисловість УРСР мертва.
kerbasi: (Default)
Не всі з подій, що можуть мати великий вплив на зміни в країні, привертають широку увагу, бо не стосуються зрозумілих для всіх видів діяльності. Спробую просто пояснити одну з таких подій.

Одне з глобальних опитувань торік встановило, що 21% опитаних структур стикалися з матеріалізацією ризиків при роботі з контрагентами протягом 18 місяців, чверть з постраждалих структур зазнали втрат більш, як 10 мільйонів доларів. По-простому це подати, їх або надурили контрагенти, або через непорядного контрагента прийшли державні контрольні, а, може, й репресивні органи з перехресними перевірками та розслідуваннями.

В сучасному світі через дедалі більшу увагу та міжнародні зусилля в боротьбі проти корупції, відмивання грошей, розкрадання природних ресурсів нестабільних країн, торгівлю людьми та нещадну експлуатацію її жертв дуже ймовірно наразитися на втрати та санкції навіть через невинну транзакцію з брудною фірмою. Купіть зошити у закордонної фірми, яка засвітилася тим, що ці зошити зшивають малолітні діти. яких скупили в батьків у сусідній країні, в якій всі структури розпалися через громадянську війну, і у вашого бізнесу величезні проблеми.

Для українців такі загрози поки що звучать, як екзотика, але ті, хто експортує, або імпортує, бере кредити за кордоном, вже відчули складнощі з подолання недовіри. І щось підписувати потрібно, і пояснювати, і доводити. Наш економіка дуже втрачає від того, що іноземні потенційні партнери не мають надійних та легальних джерел перевірки своїх українських контрагентів. Це також і проблема українських підприємств, що працюють на внутрішній ринок, бо вони також не мають можливостей надійної перевірки своїх контрагентів, а тому вразливі до "кидалова" та попадання під перехресні перевірки, зловживань від своїх власних працівників, що підставляють пов'язаних з собою постачальників тощо.

Головна причина (організаційно-технічна) в поточному стані - це відсутність зв'язку та несумісність форматів між інформаційними структурами в Україні. В нас свої власні бази даних мають МВС, податкова, митниця, прикордонна служба, мінюст та всі інші відомства, які накопичують дані про фізичних , юридичних осіб, їхні майно, статки та стан, але коли йдеться про необхідність зібрати комплексну інформацію про якусь фірму та її засновників з усіх джерел, то це практично не можливо навіть для компетентних органів, а для громадян - і поготів. І особливих зрушень не видно, хоча Україна з самого початку під всіма вимогами прозорості та підзвітності підписується.

Ще 1993-94-го, коли я працював в мерії на півдні України, спеціалісти казали, що, наприклад, існувала технічна можливість відстежування експортно-імпортних операцій, бо вони відбиваються в трьох органах: митниця, валютний відділ податкової та валютний контроль НБУ. Тобто постійні розбіжності в статистиці, що роблять її безглуздою для експертів, можна усунути. На питання, коли це буде зроблено, зазвичай, ми чули сміх, мовляв, ніколи. Ось же скільки часу минуло, а все так само. Тільки потреби в інформації розширюються і стосуються далеко не тільки зовнішньоекономічної діяльності.

В розвинених країнах розробка спеціального програмного забезпечення, яке працює з відкритими джерелами інформації та видає аналіз контрагентів, це значний кусень бізнесу. В Україні є така фірма youcontrol.com.ua . Її представники, мають, до речі свої півгодини для виступу на програмі підготовки уповноважених з антикорупційної програми, до якої я дотичний.

І саме ця фірма наразилася на якесь малозрозуміле розслідування СБУ, яке ігнорує навіть судові рішення на користь фірми. Занепокоєння ситуацією висловило вже українське відділення Трансперенсі Інтернешнел. Впевнений, що буде й більше. Подробиці читайте в Sergi Milman Суто з міркувань професійної коректності я не беруся тут коментувати формальну сутність претензій СБУ. Але я наголошую на тому, що уся справа викликає багато можливих варіантів інтерпретації, дуже негативних для СБУ та держави в цілому. Тому з боку СБУ потрібні чіткі, аргументовані пояснення, саме по суті, а не тільки по формальній стороні. А громадськості варто придивлятися до цієї теми.
kerbasi: (Default)
Людям, що постійно живуть під тотальною охороною, властива психологічна втома. Коли не можна в отелі спуститися в бар, потеревенити з кимсь при барній стійці. Навіть пляшку Бонакви в кіоску не купиш. Таке життя може стати серйозним випробуванням. Охоронці різних великих фігур про таке згадують в мемуарах або інтерв'ю.

Вважаю, що Мальдиви - це з цієї серії. Знайшлося місце, де можна було влаштувати більш-менш правдоподібну імітацію вільного відпочинку при мінімумі охорони, при мінімальному залученні місцевих сил та не кидаючися в око іншим туристам. Документи на інше ім'я - з того ж пакунку.

Проблема полягає не в коштах, які цілком вірогідно Порошенко взяв на себе. Проблема в особливостях лідерства, про які я регулярно пишу. Слабке місце президента в тому, що схоже, він просто не розуміє, що таке лідерська роль, і як вона функціонує. Особливості сприйняття всією ієрархією до низу, всім суспільством певної тональності у верхах. Впевнений, що тепер навіть районного рівня чиновнички почнуть виготовляти собі документи оперативного прикриття та таємно їздити за кордон за свої гроші, корупційного походження. Про розчарування в суспільстві, деморалізацію багато й без мене написали.

Вищі посади, особливо в країні, що воює, несуть чимало стресів. Якщо не готовий, не слід висуватися. Якщо висунувся, і раптом - несподіванка, то врешті-решт лише півтора року залишилося, можна якось дотерпіти.
kerbasi: (Default)
Вже достатньо в попередніх дописах було викладено теорії. Тепер час відповісти на головне питання: яка роль лідера?

Роль лідера - проголошувати цінності, передавати їх, нав'язувати, якщо є спротив, на всі нижні щаблі, а також всім стейкголдерам (зацікавленим сторонам). При чому слово "цінності" слід розуміти в контексті організаційного управління. Цінності - це принципи, на яких побудована взаємодія всіх сторін, як всередині організації (етика, поведінка), так і з зовнішніми стейкголдерами.

Стейкголдер, або як часто перекладають "зацікавлена сторона" (знов брак термінологічної точності в нашій мові, бо це словосполучення може позначати багато варіантів чого, в тому числі й з негативним присмаком, в той час як англійський термін абсолютно однозначний) - це будь-хто, хто бачить свій інтерес в організації. Це функція самопроголошена, не призначена. Компанія, яка вивозить сміття з мого подвір'я, про моє існування не знає, але я її стейкголдер, при чому як в позитивному сенсі (можу їх похвалити за вчасний вивіз сміття, відсутність інцидентів з припаркованими авто та зустрічними роз'їздами у вузькостях), але так само й негативно (дуже шумлять в досвітній час). Стейкголдерів може бути практично необмежена кількість видів та гатунків, лідер повинен правильно формулювати та подавати цінності, щоб не створювати противників, але при цьому не впадати у дрібну деталізацію.

Цінності часто звучать дуже абстрактно, особливо коли пишуться в установчих документах. Але лідер повинен їх конкретизувати відповідно до ситуацій та потреб певних аудиторій стейкголдерів.

Я вже колись розглядав в подібних дописах поняття конфлікту інтересів на прикладі наших вищих політиків, зокрема президента. Зроблю так само й зараз.

Дуже легко відрізнити лідера від звичайного управлінця-бюрократа, якщо придивитися, чим саме він/вона здійснює керування. Бюрократи йдуть по цілях, процесах, процедурах. Лідери - по цінностях. Однією з високих абстрактних цінностей чинний президент проголошує досягнення європейських стандартів життя, організації суспільства, держави, економіки і так далі з вступом в перспективі до ЄС. Цю цінність він також конкретизує - згадував мінімальні рівні добробуту людей, і це матеріалізувалося в підвищенні мінімальної зарплати. Ми зараз не ведемо мову про економічні наслідки та доцільність. Тільки про цінностний підхід.

Втім, в чинного президента та в усієї керівної команди керування по цінностях скоріш виняток, ніж правило. Зазвичай їхні виступи містять перелік досягнень та обіцянок. А в критичних ситуаціях, коли варто саме нагадати про цінності вони відмовчуються або недолуго піаряться, обіцяючи чи пропонуючи те, що виходить за рамки їхніх повноважень або можливостей.

Дуже ілюстративним є справа з вбивством Ірини Ноздровської. Ясно, що не могли вищі керівники держави, прокуратури, МВС на тому інформаційному рівні та в межах повноважень, що в них був, давати оцінки та висновки саме по злочину. Але вони повинні були ще раз проголосити цінності.

1. Ми не втручаємося в слідство, але ми запевняємо публіку, а головне - всіх посадовців в поліції, що поліція існує для людей, а тому неприпустимі ніякі зволікання в прийнятті заяв та пошукових заходах.

2. Ми не знаємо сутності всієї ситуації, але ми запевняємо, що погрози неприпустимі. А в залі суду без належної реакції - двічі неприпустимі. Неприпустима відсутність реакції чи млява реакція поліції на заяви про погрози.

3. Ми не втручаємося в судочинство та слідство, але неприпустимо, коли справа розслідувана досудово, так і в суді, що дає можливість захисту її розвалити.

4. Неприпустимо, коли наявність у підозрюваного зв'язків в судах навіть не високого рангу, вже викликає в поліції ухилитися від розслідування справи.

Так, в таких гарячих ситуаціях цінності можна формулювати від того, що ними не є: погрози - не наша цінність, зволікання з огляду на очікування думки впливових осіб - не наша цінність і так далі.

Нічого з цього не було чітко проголошено, і від патрульного до судді ніхто не отримав чіткого сигналу, що зміни та реформи в європейському напрямку правопорядку та судочинства це серйозно, а не чергова кампанія для електорату. Патрульний не отримав підстав для впевненості, що у разі виїзду на дтп з участю родича високопосадовця, патрульний може розраховувати на те, що президент, генпрокурор, міністр МВС на його боці. Я, громадянин, не отримав запевнення, що у разі конфліктної ситуації з органами, мені варто боротися за свої права, а не вирішити питання на місці "неформально".

Взагалі, якщо вести мову про президентів України, то спробу керувати по цінностях, тобто виконувати лідерську роль, робив тільки Ющенко. На жаль, його політика провалилася через низку його помилок в інших складових лідерства, але факт залишається фактом. Наразі тільки Ющенко. Але в даному матеріалі мова не про нього.

Можна ще кілька варіантів докинути по інших болючих питаннях.

- "Бляхи" - це порушення, але, друже Кононенко, спільнику Васадзе, мита, що захищають ваш автопром рівня другої світової, мають бути скасовані, бо ми інтегруємося в сучасність. Ми це зробимо. Готуйте ваші бізнеси.

- Ми не можемо наразі знайти варіантів, крім Ротердам+, прошу пробачення в громадян, які переплатять за електрику, але, Рінате Леонідичу, ця схема не довго триватиме. Я, президент, на боці суспільства, і невдовзі ти робитимеш те, що в інтересах суспільства, а не суспільство те, що в твоїх інтересах. Готуй пропозиції, як тобі й суспільству бути партнерами, а не противниками.

- Люстрацію в МВС провалено, тому що система створена так, щоб захищати негідників, процедура вище за здоровий глузд. Але це тільки перший раунд. Нужбо, депутати та громадські активісти, готуйте ваші пропозиції та законопроекти, щоб другий раунд через півроку.

Без таких месіджів не можливо підтримувати високий градус громадянської активності, не можливо утримувати разом консолідовані команди реформаторів, не варто розраховувати на широку підтримку своїх ініціатив.

Взагалі, спеціалісти з організаційного управління кажуть, що приходить час, коли управління по цінностях стає єдиним засобом забезпечення ефективності організації. Світ дуже змінився. Масова комунікація привнесла людський чинник нечуваних масштабів та вплив від стейкголдерів в усі сфери управління державою, установою, корпорацією, приватною фірмою. Без лідерської ролі тепер ніяк.
kerbasi: (Default)
Хто такий лідер, що він робить? Замість введення - фрагмент тексту, написаного мною для одного проекту, пов'язаному з запобіганням корупції в бізнесі. Йдеться про те, що англійською називається tone at the top. Це усталений термінологічний зворот, в нас ще не має загальноприйнятого відповідника. Йдеться про належну тональність на вищих щаблях керівництва. Наразі не має значення, яким має бути точний відповідник. Головне - розуміти, як організація функціонує. При чому написане справедливо не тільки для бізнесу, але й для будь-яких форм організацій, в тому числі й держави в цілому. Ну, а власне відповідь на питання стосовно ролі лідера буде в іншому дописі пізніше.
----
З повсякденної управлінської практики легко переконатися, що поведінка підлеглих значною мірою віддзеркалює поведінку керівників. Часто можна почути від недосвідчених керівників, мовляв, я приходжу на роботу пізніше, але я ж працюю 24 години на добу: я
приймаю рішення в автомобільній корці, за сніданком, в душі – практично ніколи не можу відволіктися, а що працівники, - викинули все з голови після 6-ї вечору та й розлетілися по власних приватних справах. І ось дивується такий керівник, що вся очолювана ним
команда так само приходить на роботу з запізненням, як і він.

Давно вже стало постулатом в педагогіці, що передовсім копіюється поведінка, а не слова. Якщо слова розходяться з поведінкою, то саме поведінка сприймається, як зразок для слідування. Це повністю стосується й антикорупційної діяльності. При чому, щоб відправити підлеглим хибний сигнал, керівництву не обов’язково вдаватися безпосередньо до відкритих корупційних дій. Достатньо створювати для них передумови, як-то не вживати заходів з запобігання конфлікту інтересів при призначеннях на посади та розподілі завдань, вдаватися до фаворитизму в стосунку до окремих осіб, чинити незначні, «невинні» зловживання, використовуючи власність компанії , як-то, наприклад, порушення в сфері політики щодо використання автомобілів, необґрунтовані представницькі витрати тощо. Саме тому серед головних вимог міжнародних організацій є вимога створення на вищому щаблі корпоративного керівництва належної тональності, чіткої декларації відмови від корупційних практик та тих практик, що їм сприяють,
передовсім самим вищим керівництвом.

Якщо належна тональність у верхах - на місці, далі
потрібно розповсюдити її на всі рівні організації. Неможливо вимагати чогось від працівників та від нижчих щаблів менеджменту, якщо їм не доведені цінності, принципи, очікувана правильна поведінка, та вони не попереджені про поведінку, якій слід запобігати та за яку можна понести дисциплінарну, а в крайніх випадках - навіть адміністративну та кримінальну відповідальність.
kerbasi: (Default)
Перенесу (можливо, зі змінами) ще кілька дописів з Фейсбуку. Так в нас виходить, що найкращі негативні "кейзи" з управління та етики дають ключові владні постаті. Отже, деінде вони фігурують. Саме як лабораторний матеріал, а не для агітації чи контрагітації.
-----
Цей допис - нотатка на клаптику до більшої теми з організаційного управління, з якої, можливо, я колись напишу більший матеріал.

В пєрєстройку на теоретичному рівні основ держави вважалося великим кроком до нової, реформованої системи скасування статті 6 конституції 1977 р. Перше речення цієї статті таке: "Керівною і спрямовуючою силою радянського суспільства, ядром його політичної системи, державних і громадських організацій є Комуністична партія Радянського Союзу". Власне тоді вважалося, що без компартії СРСР та всі його складові республіки та автономії почнуть фактично функціонувати, як парламентські республіки, якими є de jure, але компартійна надбудова забезпечує тоталітаризм.

Коли статтю скасували, виявилося, що багато чого в розподілі повноважень не було врегульовано, почалася справжня боротьба між радами різних рівнів, коли на найвищому рівні могли затвердити рішення прбудувати важливий для держави об'єкт, а місцева рада це рішення блокували, при чому рішення всіх рівнів були законними, хоча й несумісними. Все це лише прискорило кінець СРСР.
В Україні наслідком непрацездатної системи совєтів було протистояння в 90-ті роки обласного та міського в обласному центрі рівнів влади. Недолугий інститут ОДА - звідти.

Але що мене зацікавило найбільше, так оце та пара: "керівна та спрямовуюча". Вона просто ідеально звучить англійською: governing and leading. Напевно, була запозичена з якогось англомовного джерела з державного та/або організаційного управління. Але, на жаль, ці дві складові, керування та спрямовування, подальшого концептуального розвитку не отримали. Як наслідок, тепер проблеми організаційого управління засвоюються в Україні з нуля, в тому числі й термінологічно.

Прогавили таке чудове слово, як "врядування" в якості відповідника governance. Тепер це називається "організаційне/корпоративне управління", чим створюється плутанина з управлінням (management). Спрямовувати, може, не найкращий відповідник слову to lead, але похідні від lead терміни "лідер", "лідерство" в нашої публіки сприймаються навантаженими зайвими образами якихось вождів на білих конях попереду ескадронів.

В результаті навіть складно обговорювати теми державного управління. Хто з вищих посадовців здійснює management, хто - governance, які ролі leadership вони грають? В чому полягає leadership в governance? Президент - manages, governs або leads? Ці питання можна швидко переписати українською, але українські слова досі не мають термінологічної точності, а через це будь-яка, навіть найсерйозніша дискусія швидко перетворюється на ток-шоу.

Хай там як, а термінологічний апарат доведеться напрацьовувати, бо в 21-му столітті врядування, керування, управління, спрямування вже не є ознакою синонімічного багатства автора, як в останній радянській конституції, а потребують прив'язки до конкретних комплексних понять, без розуміння яких не може бути ефективної та людяної держави.
kerbasi: (Default)
В останні дні 1989, коли в Румунії зненацька розгорілася революція, я слухав їхнє радіо вже захоплене повстанцями. Ми ще нічого подібного не переживали до цього. А поруч, на сусідній хвилі транслювалися передачі з москви балканськими мовами. Сигнал був надпотужний, бо ретранслятор стояв у Копанях, що під Миколаєвом. Хто полюбляє радянсько-мілітарні теми, може погуглити - є й про Копані з цими передавачами.

І ось якось я переходжу на ті 210 м СВ і чую, що моєю улюбленою грецькою мовою кажуть, що в якості великого блага грецьким слухачам їх зараз і в наступні кілька днів лікуватиме по радіо диво-цілитель Алан Чумак. Всього й потрібно тільки лягти або сісти зручно, не схрещувати рук та ніг, заплющити очі та розслабитися. А далі грала музика протягом хвилин п'ятнадцяти.

Мені не допомогло, бо я через пару днів підхопив грип просто в сесію, гніда-лікар не дав мені довідку за перший день, коли я до нього легковажно не дійшов, в мене пішла шкереберть вся сесія, бо без одного заліку не допускали до іншого (така була вказівка побільше вигнати, бо Горбачов зі З'іздом народних депутатів розпорядилися всіх студентів з армії повернути незалежно від призову, і в авдиторіях місць не вистачило). А залік був - фізо, яке бозна навіщо протягнули ще й на третій курс студентам-електрикам. Навіщо? Хто розпорядився? Я б цій людині хотів би у вічі подивитися. Отже, ледве я подолав ту сесію, що називалася "екватором" - рівно середина навчання, зимова сесія третього курсу.

Збіг обставин звісно. Чумак тут не до чого, ані до хвороб, ані до зцілень. Не зустрічав жодного грека, хто б слухав ті передачі, тому як їхні враження - не знаю.

Це такий некролог ще за одним обличчам епохи, що відійшло у пекло.
kerbasi: (Default)
Підсумки дискусій на ФБ про мову освіти. Пункт 6 - з серії "а я ж казав".

1. Дипломатичне хамство наших сусідів, політиканство всередині країни, історичні образи не дають багатьом побачити головних загроз. Нагадаю: румунів та угорців в Україні разом близько 300 тисяч, і скоріш за все, це число перебільшене, бо не враховує міграцій неоформлених через паспортні відділи. Порівняйте з кількістю російськомовних. І скільки б кого не було, зовнішньому тиску слід давати гідну відсіч, але не слід створювати внутрішню напруженість. Йоббікі - погані хлопці, але це означає, що тепер ми маємо максимально прищемити жителя Закарпаття.

2. Головний недолік закону в тому, що він не розрізняє емігрантів російсько-імперського часу та часів СРСР від корінних. А через це корінні відчувають, що втрачають, бо досі мали повноцінну освіту своїми мовами, а українці мають всі підстави вважати, що будь-яким винятком для корінних скористуються некорінні, а насправді просто совєцкійнарот, якому байдуже етнічні мови предків, а йдеться про усунення української мови.

3. Не враховується роль російської мови як засобу агресивної пропаганди, культурної експансії та асиміляції. Саме те, що російськомовних в Україні в рази більше за етнічних росіян, відкриває можливість видавати консервацію та навіть розповсюдження зросійщення за реалізацію права на початкову освіту рідною мовою в районах, де ніякої значної російської етнічної меншини немає.

4. Закон вважає меншини гомогенними, хоча в реальності меншина може бути повністю русифікована в одному регіоні, українізована - в другому, зберігати свою мову - в третьому. Це відкриває можливості в місцях російськомовної асиміляції проголосити етнічну мову освіти, скажімо, з першого вересня, а з першого жовтня через недобір вчителів - перевести на всємпанятний їзик.

5. На мою думку знайти правильні формулювання та забезпечити реальне виконання закону на практиці дуже проблематично, тому найкращим виходом було б пряме, ручне управління освітою в окремих районах. При чому не місцеве, "децентралізоване", а тільки зі столиці. Взагалі, слід вже давно зрозуміти, що закон працює тільки тоді, коли його погоджується виконувати, при чому за його сутністю, а не за формою, більшість людей. Ніякі репресії закон працювати не змусять. Якщо немає можливості розробити дієвий закон, значить слід зайнятися підготовкою грунту під нього в ручному режимі.

6. Власне впровадження ручного управління ускладнюється тим, що наші міжнародні стейкголдери вимагають від нас законності, прозорості і так далі. Ось через це я й завжди казав, що не слід поспішати долучатися до всього поспіль та під кожною конвенцією ставити підписи. В цілому, не відмовляючися від курсу на Захід, слід розуміти, що чимало їхніх стандартів для України передчасні. Торгівельна угода, безвіз, перехід на технічні стандарти - це все можна робити без всезагальної асоціаційної угоди, з якою разом йдуть мовна хартія, конституційна комісія та інші інституції, через які ми не можемо тепер ані українофоба громадянства позбавити, ані всіх суддів разом звільнити, ані преференції українській мові над російською дати тощо. І це при тому, що асоціація - це навіть не обіцянка членства, що на вимогу Нідерландів введено в текст угоди, і при тому, що ЄС - не оборонний союз і не збирається нам давати ані гарантій безпеки, ані захищати нас невійськовими засобами.

Зі Святом!

Thursday, 24 August 2017 02:37 pm
kerbasi: (Default)
В 1992-му в цей день, на першу річницю незалежності у Миколаєві маршем ходили по центральній вулиці з оркестром моряки екіпажу ЧФ. Попереду синьо-жовтий прапор ніс чорнявий бородань-офіцер. Не тому що перейшли на бік України. Вони залишились в ЧФ РФ. Просто тому що раз офіційне свято - значить, слід маршувати і нести офіційний прапор. Всі були спантеличені й не знали, що робити, і в цій невизначеності військові моряки просто дотримувалися звичного ритуалу. Якоїсь іншої святкової активності від місцевої влади, яка ніяк не могла визначитися чи Причорноморську республіку проголосити самостійно, чи Новоросійську з Одесою, чи ще почекати, не спостерігалося.

Тепер вже ніхто не спантеличений, всі визначилися. Помилково вже ніхто під чужим прапором на чуже свято не піде. Хто ходить - то свідомо, як би не пояснювали. Хоча для цивілізації в цілому невизначеність - благо, бо спонукає до розвитку, для держави, суспільства, нації благо - визначеність. І вона нарешті приходить.
Зі святом!
kerbasi: (Default)
В 1996 мене найняла шведська компанія, щоб я займався продажем її обладнання на судна/кораблі та в енергосектор. Справи мені мав передати менеджер з офісу в Санкт-Ленінграді. Відбувалася ця знаменна подія на нашому стенді на виставці Судоходство-96 в Одесі. То був мій перший день роботи.

Все йшло прекрасно, поки не прийшла делегація з миколаївського Чорноморсудопроекту. Коли мене їм представили, їхній старший на прізвище Клячкін почав ледве не тупотіти ніжками з криками, мовляв, нам не треба, ми не хочемо, залиште як є... Три шведи та дунчик, один з яких був мій шеф, інші - продакт-менеджери, були дуже здивовані. Звісно, компанія свого рішення про територіальну реорганізацію не змінила.

Через три місяці під час організованого мною семінару з фуршетом ми з Клячкіним та його командою пили на брудершафт та в південній манері обмінювалися дружними кпинами на кшталт (з мого боку): Райкін мав якусь видатну Райку в родоводі, Хайкін - Хайку, а Клячкін -... І він багато разів вибачився за "непорозуміння напочатку". Але цього не бачили й не чули шефи. І до моїх останніх дней в компанії на будь-який мій звіт чи презентацію чи просто розповідь, як справи, я чув: "У тебе там проблеми були, ну що, прийняли тебе"? Ніхто не пам'ятав десятки моїх пояснень, пам'ятали тільки експресію Клячкіна на стенді. Зрештою я й пішов з компанії, тому що зрозумів, що боротися з цими упередженнями немає сенсу.
kerbasi: (Default)
Я ніколи не займався "холодними дзвінками" приватним особам, але по підприємствах доводилося. Тепер смішно згадувати, я на колишню роботу прийшов у розпал кризи 1998-го. Закордонні шефи офіс організовували повільно, я довго працював сам і з дому, для чого умов в мене насправді не було. Шефи вимагали негайних дій, а в повітрі висіла можливість, що вони передумають тут відкриватися, а в мене ані житла свого, ані заощаджень більше, ніж на місяць, і купа обов'язків...

І ось телефоную я по підприємствах, в моїх співрозмовників зарплата - баксів п'ятдесят, і вони її не отримували кілька місяців, я пропоную їм насоси ціною тисяч п'ять-десять за один, при тому що вони брали аналоги в 5-10 разів дешевше. А просунуті - були міцно підсажені на конкурентів. А комусь було просто пофіґ, головне, щоб зберегти позицію без новацій...

Отже, реакція на мої дзвінки була логічна. Хтось кричав, мовляв, та ви шооооооо, в нас опалення вимкнули, електрику економимо, тільки в світовий день працюємо, які імейли, які компакт-диски - ви шооооооо. Хтось міцно прикипів до наявних постачальників та просто мене збивав з дихання: "а ти кто такой? Яка фірмачка? Га? Ніколи не чув! Так ви кто? Ви нам нє нужни і нужни нє будєтє". Хтось вмикав дурника, типу, скиньте нам прайс по факсу (ага, на десятки тисяч опцій) і щось напишіть, щоб в нас була підстава піти до генерального. Та різні були. Хтось вимагав від мене каталогів, які я десятками кіло тягав на пошту, щоб потім навіть не пригадувати, що була розмова і не йти до канцелярії заводу по посилку. Ось тільки нормальних не можу пригадати.

Ясно, що мені тоді дуже важко було зберігати належний настрій. Це ще так сказано: то ледве був не повний депресняк. І я почав слідувати різним рекомендаціям для продавців. Західним: якщо працюєш дома, все одно вдягайся, як на роботу - з голосу це відчутно. Якщо живеш не на першому поверсі, дивися у вікно - коли дивишся згори, в голосі з'являється впевненість... І східні штучки - запали ялівцеву свічку, ялівцеві аромати долають депресивний стан. І ось я стаю біля вікна, при параді, в диму благовоній і телефоную на якусь Мотор-Січ...

Відтоді я телефонним продавцям стараюся відмовляти ввічливо і приязним голосом.
kerbasi: (Default)
Я в 90-ті та в 2000-ні зустрічав безліч інженерів та науковців з технічних вишів, які регулярно працювали в Іраку, Ірані, Лівії. Вони ніколи не ховалися, їхні п'яні базари про участь в розробці озброєнь та технологій розносилися по вагонах потягів, салонах літаків та автобусів. Тому про всю цю активність прекрасно знали всі компетентні служби. І не тільки наші. Співробітництво в приватному порядку з державами-ізгоями завжди було неприємною темою для всіх українських керівників на зустрічах з іноземними партнерами. Якщо зараз цього меншає, то тільки через фізичний відхід у небуття поколінь радянських фахівців, більшу обережність їхніх нащадків та моральне старіння радянських розробок, на яких досі паразитує українська промисловість.

Українська публіка не звернула увагу свого часу на одного з перших арештантів за шпигунство в РФ. А випадок був дуже показовий. Харківський проросійський пенсіонер, колишній інженер з ВПК, який на той час вештався за заробітками по фірмах з оборонними замовленнями, поїхав купувати щось за готівку в російського партнера. Після провокації та щасливого звільнення він, звісно, переглянув своє ставлення до РФ, але чи переглянула наша держава своє ставлення до "приватного ВПК", де працюють скоріш за все не оформлені науковці та інженери, хто пенсіонер, хто з вишу, за готівку купують та продають комплектуючі та готові вироби у тісній співпраці з ворогом?

В цій сфері давно слід навести лад, бо інакше державою-ізгоєм станемо ми. Факти знаходитимуться не завжди, але підстави нас підозрювати в першу чергу, на жаль, існують та дуже реальні.
kerbasi: (Default)
На колишній роботі в 11-му чи 12-му році ми натрапили на можливість дещо продати на "Южмаш". Згодом виявилося, що це до проекту, так званого "Бразильського старту", тобто закупівля та монтаж всього, що можливо - в Бразилії, бо й замовник не дуже довіряв українському виробнику в плані закупівель, та й сам менеджмент виконавця не хотів зв'язуватися з клопіткими процесами. В мене цікавість зійшла на нуль, бо за правилами корпорації українські обсяги - в Україні, бразильські обсяги - в Бразилії, але продукт-менеджер далі з цим бігав, бо в нього інші цілі та оцінки.

Так ось що я вам хочу сказати. Тоді южмашівці плакалися, що вся документація вже не в них, а в Днєпротяжмаші. В технічному бізнесі хто калькотримач часто важливіше за хто виробник чи хто розробник. Це як власник копірайтів на видавничому чи програмному ринку.
В першому коменті можете почитати про Днєпротяжмаш. Російський власник, вивозить обладнання, працює на російський ВПК.

Якби я віддавав накази СБУ, я б доручив їм перевірити, що саме було передано. Часом там документації на ракетну техніку військового призначення не було?

І ще раз повторю, що повторював вже раніше: в сфері ВПК потрібно жорстко й швидко навести лад. Не для Нью-Йорк Таймз, а для себе.

http://cfts.org.ua/news/dneprotyazhmash_zayavlyaet_o_vyvoze_sobstvennikom_chasti_oborudovaniya_v_rossiyu_28410

Профіль

kerbasi: (Default)
Pro Nihilo

March 2022

S M T W T F S
  12345
6789101112
13141516171819
20 212223242526
2728293031  

Потоки

RSS Atom

Популярні теги

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Saturday, 5 July 2025 01:55 am
Powered by Dreamwidth Studios