Pro nihilo

Для прийняття рішення про вихід на ринок, про способи просування на ньому слід спиратися на статистичні дані. Вся біда у тому, що вони ненадійні або просто відсутні в умовах України. Проведення досліджень самотужки багатьом компаніям не по кишені, а замовляти – знов питання надійності. За своє ділове життя я читав чимало досліджень, проведених компаніями з відомими іменами на Заході, але те, що вони назбирали тут – просто facepalm. Тут навіть не тільки чинник компетентності та сумлінності виконавців впливає, скільки те, що населення України живе за умов повної невизначеності, невпевненості, тому й не може дати чітку відповідь на чіткі запитання. Та й ще до замовлення професійних досліджень менеджмент мусить зібрати якісь дані, щоб вирішити, чи варто витрат замовлення глибоких досліджень для цього потенційного ринку.

Ось для такої першої прикидки першою цифрою є доходи населення. Якщо філіжанка кави коштує на рівні місячної зарплати, то мережам кав’ярень немає чого робити на цьому ринку. Наступна цифра – скільки в людини лишається грошей після виконання всіх забов’язань та витрат на відновлення. Якщо щось лишається, то можна розраховувати, що людина може витратити ці гроші у кав’ярні. Припустимо, що це все можна зібрати зі статистики, відкорегувати на тіньові доходи і т.д. Але статистика не розбиває дані по російськомовних та україномовних. А якщо її і зібрати, то виявиться, що у такому питанні, якою мовою вести сайт, важлива навіть не актуальна розмовна мова відвідувача, а його ставлення до мови: для російськомовного українська може мати символічне значення для самоідентифікації, а для україномовного мовне питання може бути геть не актуальним поза родинним колом. І як бізнес, особливо іноземний, мусить розбиратися з цими хащами, в яких ми самі часто губимося?

Втім, спробувати розібратися в суто бізнесових цілях можна. Можна зібрати не дуже об’єктивну, але показову інформацію, чим дихає соціум з тієї ж блогосфери. І що там ми знайдемо? По-перше, що україномовні на головне свято країни збирають картоплю, без якої не переживуть зиму? Зазирнемо до спільнот туристів та кавоманів. І що там? Вереск, яка дорога кава в аеропорті Бориспіль. Після такої масової кампанії дорога-кава-у-Борисполі я спеціально почав звертати увагу на ціну кави в аеропортах, де буваю, і навіть в кількох дописах показав, що Відень, Варшава, Тбілісі – на одному рівні. І це не всі аеропорти, де я бував. Отже, насправді українець – не бідний аж так, що не може без власної картоплі назбирати на відпустку, а у відпустці вимушений слинки підбирати перед вітриною Старбаксу. Українець просто мислить про себе, як про бідну людину. А якщо й не мислить так, то, принаймні, вважає за соціально прийнятне подавати себе як такого.

Ага, Старбакс! Пам’ятаєте кілька років тому скандал з російськомовною сторінкою для майбутнього українського Старбаксу? Що тоді почалося, пам’ятаєте? Понеслася ціла хвиля обурених коментарів: Старбакс – лайно! Старбакс – це кавовий МакДональдс. Старбакс – дорого і несмачно! Кому потрібний той Старбакс! Воно ж ясно, що краще кави «Галка» у львівській кав’ярні на три столики на триста туристів і місцевих бути не може. Але нащо вам тоді україномовний сайт Старбаксу?

Можна продовжувати приклади. З мого досвіду дописування по бложиках. Напиши про те, що потрібна україномовна преса – коментарі, мовляв, кому ця преса, взагалі, потрібна, крім стартерів – ми всі круті з гаджетами. Напиши про те, що потрібні україномовні ФМ-радіо – кому це радіо потрібне, якщо я маю свою фонотеку. Телебачення? - Свідомий українець не дивиться телебачення! І так на все. Ну зараз, ця публіка вже на Фейсбук перебігла, там розповсюджує польові дані про смаки та потреби україномовних українців.

І вершина всього – це україномовні опуси, що з’являються з регулярністю намазу, про жахи «потреблятства». Якщо львівський інтелектуал, молодий викладач вишу пишу статтю про неймовірну духовну шкоду від нового ТРЦ і отримує численні схвальні коменти та перепости, то нащо відкривати рітейлерам україномовні сайти. Ви ж не потребляді, значить, і не покупці. Про повагу кажете? А ви поважаєте тих, хто у бізнесі працює? А тих, хто щось купує для свого комфорту, а не тільки для мінімального відтворення?

Кофе-хауз, звісно, дурні. Дуже непогана мережа. Не тому, що там якось особливо смачно, а тому що це правильний формат для міста. Дуже зручно для не обтяжливих швидких зустрічей, зокрема для ділових: картки приймають, вай-фай, обслуговування офіціантом, просте меню, з якого можна замовляти, навіть до нього не зазираючи. Розташовані практично всюди. Тільки за мою відпустку мене два рази витягували по справах, аж до мого району приїжджали, і я вибігав до Кофе-хаузу саме у Дрім. Скільки тисяч залишено в цій мережі за роки! Більше не залишу. Цікаво, що власне в них багато україномовних відвідувачів. Формується україномовний середній клас. Більшість – молоді і приїжджі. Друге – це перевага. Якщо далеко, то вусатий батько не потягне до дідуся у вишиванці на картоплю до села, отже, молодій людині є шанс розвинути незасмічену урбаністичну свідомість. Але, бачите, стереотип, який вперто про себе розповсюджують самі україномовні, що україномовний не витратить ані копійки на щось більш абстрактне, ніж картопля, сильніший за безпосередній досвід у залі кав’ярні.

Я вже не перший раз про це пишу: думайте, які сигнали ви випромінюєте у світ. І не забувайте, що вас знають по цих сигналах. Ніхто не може зазирнути нікому у душу, як ніхто не може дістатися зірок, але як зірки вивчають по випромінюванню, так і про україномовних судять по тому, що обговорюється українською мовою. При чому ці судження – не приватні думки, а основи стратегій в Україні і до України.

Навіяно:
http://forbes.ua/business/1357288-chem-riskuet-biznes-ignoriruya-patrioticheskie-chuvstva-ukraincev/1357289#cut
via
http://friday-ptaha.livejournal.com/57923.html