Pro nihilo

Новини розповідають, що назріває автомобільний Майдан. Наступ на столицю ведуть ділові автомобілісти зі Львова та Луганську. Отже, все сплановано красиво і символічно: схід і захід разом.

Мої постійні читачі знають, що я не дуже високо оцінюю інтелектуальний, професійний, моральний рівень українських ділових людей, як підприємців фізичних осіб, так і керівників і власників  дрібного і середнього бізнесу у формі юридичних осіб. Хотів би помилитися, але життя все більше підкидає аргументів на користь мого упередження. Головний мій закид їм в тому, що вони настільки темні і обмежені, що навіть не знають, де саме їх нагинає держава, тому постійно купляються на беззмістовні гасла та дурні обіцянки.

До цього автомобільного майдану я пропоную лакмусовий папірець. Ось з 17 лютого 1998-го року в Україні існує затверджена Наказом Держкомстату № 74 Типова форма № 3 «Подорожній лист службового легкового автомобіля». Заповнену цю форму кожен автомобіліст, що подорожує службовим автомобілем, інакше він/вона ризикує, що під час перевірки інспектором ДАІ авто буде відбуксоване до штрафного майданчику. Цей чудовий папірець примітний тим, що вимагає наступних підписів:
 

• Заправника
• Лікаря
• Механіка
• Диспетчера
• Бухгалтера
• Таксувальника

В якому з невеликих підприємств є у штаті всі перелічені особи?
Мені, як людині, що пам’ятає добре СРСР, походження цього папірця ясне, як день. За часів СРСР, принаймні, два рази за моє свідоме життя відбувалися великі популістські кампанії проти незаконних привілеїв партійних, совєцьких та господарських функціонерів: один раз за часів царювання Андропова, другий раз – за володарювання Горбачова. Тоді були прийняті жорсткі заборони на використання державних (а тоді всі були державні) транспортних засобів для приватних потреб. Звідси ж необхідність в численному контролюючому штаті, що засвідчує дозвіл на виїзд своїм підписом, і цим стає заручником системи, потенційним стікачем, бо щоб підкопатися під неугодного функціонера, кожну з цих дрібних людинок можна потягти до кабінету з суворими дядьками, що, спрямовуючи світло настільної лампи в очі, питатимуть: «Підписав? Ти? От тепер розповідай все про свого начальника, бо інакше замість нього будеш руками жар розгрібати».

У ті ж часи функціонери рідко водили машину самі, а навіть якщо й водили, то за машиною все одно закріплявся водій, котрий «подавав» авто начальнику та приймав після поїздки, бо навіть в Правилах дорожнього руху існувала заборона на «збереження державних транспортних засобів поза гаражем». ДАІ спільно з дільничими та різними партійними контролерами періодично влаштовували рейди по житлових масивах та стоянках у пошуку таких авто, що зберігаються поза гаражем. Отже, ясно, що будь-який законний виїзд починався з гаражу, тобто організувати лікарський контроль за станом здоров’я водія було можливо на місті.

Це все можна було б вважати давньою історією, а форму 3 атавізмом, якби б на семінарах по новому кодексу, податківці не почали наполегливо просувати думку, що вони більше не толеруватимуть цю форму з прочерками. Особливо їх цікавлять підписи механіка та лікаря. Як вихід, вони пропонують складати постійні угоди з автосервісними підприємствами та лікувально-профілактичними закладами. Як же ж організувати роботу та життя так, щоб механік та лікар міг випускати транспорт зранку і не з гаражу підприємства, а від дому, де проживає працівник, бо це вже давно не державний транспорт, а транспорт приватного бізнесу, котрий керівництво може використовувати і як додаткову до зарплат и привілею для своїх працівників - на це податківці роблять таку пику, типу «це ваші труднощі».

Ясно, що більшість керівників фірм, щоб не заморочуватися з усіма цими недолугостями українського податкового законодавства, використовують власний транспорт, свій та своїх працівників, та відшкодовують витрати з «чорної» каси.

Автомобільний майдан назрів ще 17 лютого 1998 року, коли було впроваджено цю ідіотичну форму. Але не тільки нічого тоді не сталося, навіть ніхто не звернув на це уваги. І мені цілком зрозуміло, чому. Бо на більшості українських підприємств дрібного та середнього бізнесу працює лише одна освічена та обізнана особа – бухгалтер. А бухгалтер, аби не навантажувати шефа проблемами, все бере на себе, звільняючи голову керівники від неприємної інформації. Тому й керівник-власник часто просто взагалі виявляє повне нерозуміння регуляторного середовища, в котрому працює. Якщо такого підприємця потягти до будь-якого круглого стола чи підприємницької спілки, він там проголосує за будь-які бздури замість серйозних вимог до влади. Чим власне влада вміло користується.

Я не хочу, щоб протести автомобілістів-підприємців привели до того, щоб влада їм дозволила відносно безпечні для них «обналічки», щоб вони і далі ховали службові авто під приватні. Я хочу, щоб влада скасувала ідіотичне регулювання, котре не дозволяє людям нормально жити, не забруднюючи себе обходом безглуздих норм. Якщо протестувальники вимагатимуть першого, як то було на попередньому підприємницькому майдані, я буду однозначно проти них. Якщо чесно, я не вірю, що на даному етапі розвитку ділової спільноти в Україні можливі якісь притомні протести, крім ескапад ексцентриків. А ексцентриків в нашому бізнесі дуже багато. Хто читає мої дописи під тегом "цьому не вчать у бізнес-школі", мав можливості ознайомитися з деякими типажами.

На даному етапі тільки бухгалтери здатні на дійсно правильні вимоги до влади, але вони на разі не виходять на майдани...

В давній дискусії френд нагадав, що польські дисиденти написали проект конституції нової Польщі на дому під час масових заворушень у 80-ті роки минулого століття, коли постала «Солідарність». Вже тиждень протестують підприємці-ФОПи проти нового податкового кодексу. Чи мають вони альтернативний проект? Може, їм не бракує кваліфікації для такої роботи, але ж і суднобудівники з Гданської судноверфі не були фахівцями з написання конституції. В Польщі знайшлись фахові інтелектуали у русі спротиву. Я знаю людей, котрі б залюбки погодилися мозковим штурмом написати альтернативний кодекс, ба більше - мають напрацювання. Тільки не підуть вони себе пропонувати на вулицю. І знов повертаємося до питання, що для ефективного захисту своїх інтересів потрібно мати бодай якісь організації, періодичні видання – іншими словами, точки кристалізації. Фігура харизматичного політика партія його імені, які хочуть здобути політичних балів на стихійному протесті людей, не можуть бути такою точкою кристалізації. Ми в цьому могли переконатися шість років тому під час помаранчевої революції. Громадськість не була ніяк організована, більш-менш організованим виявилася частина кучмівського політкласу, політики-невдахи тодішнього режима. Принаймні вони мали якісь, хоча б і напіввіртуальні партії-вивіски, від яких бодай хоча б до спосора звернутися та чи до ЗМІ або депутата до ради провести. Ось вони й отримали все. І розпорядилися, як вміли.

Тепер прийнято лаяти іноземні та міжнародні організації, що мають за мету сприяння громадському суспільству. «Грантоїд» стало тавром, фільтром для спілкування, ледве не того ж рівня як в кримінальному світі «петух». Втім, варто було б не глузувати з «грантоїдства», а прислухатися до месіджу. Наша історія нашим власним прикладом доводить рацію головних месіджів ентузіастів громадянського суспільства: не може бути ніякого демократичного поступу, сталих здобутків, суспільно корисних реформ без структур громадянського суспільства. Отже, якщо грають гормони можете піти на Майдан та повикрикувати гасла, можете навіть з міліцією побитися, можете тішити себе надіями на нову революцію. Все одно це все не дасть нічого, поки не навчитеся вилазити зі своєї нори не на мітинги, а для інтелектуальної, культурної, політичної, громадської взаємодії з собіподібними.  Без цієї взаємодії всі дати нашої історії і далі матимуть негативний шарм «програли, зазнали поразки, проте як красиво виступили».

До попереднього запису: "А я жбурну камінь у "єдіноналожніка"

Своя сорочка ближча до тіла – це природно і зрозуміло. Тому обуреність кількох коментаторів також природна і зрозуміла.

На форумах, зазвичай, як напишеш щось критичне, то миттєво знаходиться хтось, хто питає: а які пропозиції?

От я і пишу у цьому блогу для того, щоб напрацювати пропозиції. Звісно, я пишу з державницьких позицій, хоча від держави я наразі далекий і не бачу жодної політсили, через котру б просувати мої ідеї.

Пропозиції на даному етапі прості.

1. Перше усвідомити, що використання пільгових режимів оподаткування не за призначенням є таким самим фактором соціальної несправедливості, як і олігархат. І не треба про різні масштаби.
2. Трохи розібратись зі своїм власним бізнес-середовищем, щоб не верзти таких нісенітниць, що в Україні високі податки. Підніміть будь-який звіт чи огляд про Україну іноземного банку чи інвестиційного фонду і переконайтеся у протилежних поглядах на ставки оподаткування.
3. Якщо усвідомите пункт 2, тоді легше буде розібратись, де саме вас у збоченій формі “імєєт” ця держава. Саме у збоченій формі, бо у природній формі – це регулювати економіку та наповнювати бюджет саме через ставки оподаткування. Але в Україні інші принципи.
4. Якщо розберетесь з пунктом 3, тоді стане ясним? чого вимагати від політиків, за які програми голосувати, як відрізнити політика-пустобреха від того, на кого дійсно варто звернути увагу.

Можна звісно заритися рогами у землю, мовляв, а я все одно не платитиму: або дозвольте мені за сміхотворне відрахування вести не дійсно дрібний бізнес, а насправді більш складний, або, взагалі, нічого не отримаєте. Теж позиція, і не менш епатажна, ніж моя наприкінці попереднього допису. Тільки тоді, читай пункт 1, не треба лаяти олігархічну економіку, бо ви за менталітетом такі ж самі, тільки розміром тестікул не вийшли.

Наостанку питання, чи є можливості розрулити інтереси держави, підприємців і бізнесів у формі юридичної особи. Звісно, є. Цього ровера вже давно винайшли. Для цього потрібно не так вже й багато: компетентність і воля, як влади, так і активної частини ділового середовища. Оскільки і першого і другого, як  у перших, так і в других бракує: в перших є тільки жадібність, а в других – тільки бурхливі емоції, то щастя нам настане не скоро. Але це не означає, що не треба до нього готуватися, перед усім вчитися мислити.

PS: тим, хто обурився, що я написав, що Азаров має досвід державотворення і розуміє, як функціонує держава. Згадайте або запитайте старших про ті часи, коли ВР, де ще сиділи робітники та колгоспники разом з культпросвітівцями з руху та вчорашніми компартійцями-апаратчиками приймала божевільні закони, а вся податкова система трималася на листах і роз"ясненнях Василя Регурецького і Олексія Шитрі. Тоді може розумієте обсяг роботи, котру виконав Азаров, створивши податкову службу і, взагалі, податкову систему. Вийшов монстр, кажете? У ті часи ще можна було на держслужбу потрапити з вулиці, і ктн з геолого-розвідувальних наук міг очолити податкове відомство. І що робити, якщо тільки монстробудівники тоді на службу  пійшли, а решта почала етнокультурою в черговий раз опікуватись...