kerbasi: (Default)
Якби я був депутатом, я б голосував проти ратифікації угоди про асоціацію.

Для нас вона не має сенсу без Зони вільної торгівлі з ЄС. Це могла бути реальна річ, яка змусила б і уряд, і бізнес переходити на вищий рівень економічних відносин.

Стосовно решти угоди, то євро-гуманісти вже підстрибують від щастя, мовляв, Україна тепер прив'язана до демократії. Отже, є тепер з чим йти на вибори: потенційного гравця на європейському ринку відклали, тобто фактично усунули, натомість впровадили запобіжник проти недемократичного режиму на кордоні з ЄС. А для нас нічого в цьому не має.

Європа вкотре продемонструвала ницу сутність свого політикуму.

Fuck the EU!
kerbasi: (Default)
Рік тому я "на пальцях" пояснив в одній дискусії, що дає Україні вступ до Зони вільної торгівлі ЄС, і чим шкідливий ТС:

А що дасть ЗВТ? Можу пояснити на прикладі свого шлунку. Він в мене з дитинства вразливий. Щось поїм - печія, іншого - гидкий присмак у роті і т.д. Почав їздити за кордон до старих капіталістичних країн - дивлюся - все гаразд зі шлунком. Повертаюся - знов. Так от якщо, наприклад, брати Польщу, то їхні продукти мені також не йшли, поки їхній виробник не почав опікуватися виходом на ринки Європи. А ТС це шанс для українських виробників продовжувати годувати нас неїстівними речовинами.


ТС вже не актуальний, втім, для внутрішніх реформ потрібний поштовх, бо власної волі політичний клас не має. Можна констатувати,. що політика РФ досягла мети: відкладення реалізації торгівельної частини угоди про Асоціації позбавить реформаторів чи не єдиного і головного стимулу.

Я віддавна переконаний, що Угода про Асоціацію не несе для України нічого дійсно корисного , крім власне перспективи вступу до Зони вільної торгівлі. І саме це відкладається на рік, а з огляду на наше політичне становище та тренди в європейській політиці, то це відкладення це фактично назавжди.

Не поспішайте звинувачувати в усьому Порошенка. Перечитайте, що я писав про Асоціацію торік напередодні "кидка" Януковичем вільнюського саміту:
http://kerbasi.dreamwidth.org/161805.html
Революція, яка за тим послідувала багато чого змінила, але суб'єктності Україні не надала. І не мала шансу. І часу більше потрібно для цього, і змін, і здобутків. А геополітична гра Україною продовжується, при чому через кримнаш на лугандонію ще додала вогню до азарту.
kerbasi: (Default)
На мій погляд є два взірцевих внутрішніх конфлікти, історію яких варто враховувати украінцям.

Перший - так званий Таміл-Елам проти Шрі Ланки. Ланкійські уряди спробувале все, що ім нараджували іноземні організації та політики. В результаті майже три десятиліття війни, жахливі втрати, низки невикористаних можливостей для перемоги, розповзання тероризму рештою країни, навіть вбивство голів держав: як не парадоксально не тільки в Шрі Ланці, а й у сусідній "миротворчій" Індії, очільник якої тамільським спаратистам зрештою здався не достатньо протамільським. Врешті-решт, уряд начхав на всіх закордонних миролюбців, і війну було виграно в результаті блискучої і блискавичної операції.

Другий - так звана Східна Славонія проти Хорватії. Борці за права людини, міжнародні організації, ООН... щоденні перемир'я, які порушувалися, коли ще чорнило підписів не застигало... Врешті-решт, по двох роках танців з гуманістами, втрат територій, пробиття противником коридору, що розітнув краіну на дві частини, війну було виграно за півроку в результаті талановито спланованої і проведеної операції. Щоправда, через євроінтеграційні наміри довелося здати талановитих генералів та мужніх героїв поля боя Гаазькому трибуналу.

Подробиці конфліктів та їх розвязання можете знайти у Вікіпедії. Там все детально, з розбором військових дій та політичної ситуації, з персрналіями та з описом того, що слідовало потім.

Не буду нічого прогнозувати. Підкреслю тільки, що якщо Україна не відмовиться від перспективи вступу до ЄС на майбутніх переможців чекає нідерландська в'язниця. Отже, якщо ви хочете перемоги на Донбасі й вступу до ЄС, починайте збирати добровільні внески на підтримку українських героїв в ув'язненні.
kerbasi: (Default)
"Парад" полонених українських військових в Донецьку та публічні знущання з жінки, звинуваченої у симпатіях до "хунти", вразили українське суспільство і споводували потік рефлексій на тему невиправно мерзотних жителів Донбасу. Я маю теж, що сказати на цю тему. І мої слова не сподобаються, як філантропам, так і враженим гарячим головам.

По-перше, таки дійсно в Донецьку і в регіоні живуть моральні потвори, винятки не міняють загальної картини.

По-друге, це не привід розкидатися територіями або чинити акти масової помсти.

Тепер поясню. Феномен масового суспільства уможливив такі речі, як комфорт для всіх, а не тільки для шляхти, шоу-біз, спорт. Але ці ж самі методи дозволяють викликати й такі огидні явища як те ж "побєдобєсіє" та істеричний пошук "бєндєравців". Якщо в звичайні дні спокійна та розумна людина може шаленіти на стадіоні під час матчу або концерту, збирати кришечки, щоб отримати призову дрібничку під час промоційної акції, то так само її можна збудити й до інших речей.

Якщо ви вважаєте, що жителі Донбасу якісь особливо вразливі до масової обробки, то ви помиляєтеся. На обробку Донбасу просто викинули значно більше грошей, ніж на обробку інших. На інших насправді не вважали за потрібне витрачатися, бо вважали, що вистачить Донбасу. А те, що україноцентрична частина суспільства також вразлива до обробки, легко переконатися якщо згадати роки правління Януковича. Україноцентричних людей ображали, з них глузували, принижували. В результаті навіть найкращі з україноцентричних людей почали вестися на антицивілізаційні ідеї. Згадайте дискусії навколо Гайтани, Міли Куніс, "кривоногих кацапидлів", "повніших та російськомовних". Відшукайте в архівах соцмереж дискусії. Себе перечитайте тодішньої доби... Якби в "Свободи" та інших націонал-бовдурів було більше грошей та доступу до медія, то довести українську публіку до донбасівського стану було б тільки справою покрокового виконання плану.

Та навіть і без грошей та плану, вистачило на те, щоб украінська інтелектуальна верства голосувала за партію з антикультурною, антиекономічною - антицивілізаційною зрештою - програмою.

Особисто для мене моментом прозріння було, коли в ЖЖ один мерзотник закликав до фізичного знищення мене та ліволіберальної блогерки єврейського походження з Донецька, і не тільки я його знайшов серед френдів у прекраснодушних інтелектуалів і інтелектуалок, але ще в дискусіях мене почали переконувати, що я мушу бути до нього терпимішим, бо украінців гнобили й гноблять. Авжеж, за логікою тих прекраснодушних та милих людей, я та ліволіберальна блогерка мають принести себе в кровну жертву за гріхи Кагановича, Валуєва та інших.

Отже, дивіться на потвор з Донбасу і добре поміркуйте, чи не демонструють вони те, що сидить в середині вас і чекає на момент.
kerbasi: (Default)
Це каже олігарх Пінчук:

Третье. Крым.

Безусловно, незаконная аннексия. Но проблему Крыма нужно локализовать, причем и на карте, и в головах. С одной стороны, любой ценой не допустить больше потери ни одного квадратного метра территории страны. С другой – крымский вопрос не имеет права влиять на темпы, решительность и успешность реформ на украинском "материке". Политикам нельзя позволить ссылаться на Крым как на проблему, мешающую строить "остальную" страну. Лидеры обязаны извлечь для Украины из проблемы Крыма максимальные выгоды, превратив ее "из замка в ключ" - и в решении внутренних задач, и в отношениях с Россией и с Западом.

Крымский кризис консолидировал вокруг идеи целостности Украины и наше общество, и почти весь мир. Эту консолидацию нужно использовать, чтобы защищать и строить страну одновременно.
http://www.pravda.com.ua/articles/2014/03/26/7020391/


А це олігарх Балога:

Наш агресивний сусід стягує до кордону еліту сухопутних військ. Американська розвідка відкрито говорить про небезпеку вторгнення зі сходу. Одним словом – саме час, аби зайнятися популізмом і на повний голос, з трибуни ВР боротися з фінансовою катастрофою.

Вибачте, шановні, але це трохи нагадує 1918 рік, коли російські війська наступали на нашу територію, а Грушевський активно працював над шкільним підручником з історії України. Підручники для дітей - це звичайно важливо, як і реформи, але коли вони своєчасні. Зараз питання номер один - озброїти людей і проголосувати у ВР проект постанови, який дозволить негайно провести на території України спільні навчання з НАТО. Це те, що реально зможе утримати агресора на східних кордонах.

Бо таке враження, що керівництво ВР живе в паралельному світі: коли потрібно було приймати реформаторські закони – ми перейменовували села, коли потрібно проводити мобілізацію і обороняти територію – нагнітаємо паніку з економічним станом в країні.

https://www.facebook.com/ViktorBaloga/posts/478974922231871

До першого є питання стосовно того, як він розбогатів до вигідного "заміжжя" та стосовно його справжньої ролі в утворенні системи відкатів "татусику" відсотків в долях всіх більш-менш великих бізнесів, що власне остаточно перетворило владу на єдине джерело шаленого збагачення в Україні.

До другого є питання стосовно його ролі в роздмухуванні русинського та угорського сепаратизму на Закарпатті, а також стосовно його справжньої ролі в ізоляції Ющенка та перетворенні його шантажем чи психологічною обробкою на марионетку газпромівських представників в Україні (авжеж: РосУкрЕнерго), що нам коштувало втрати історичного шансу, реваншу ФСБешної агентури (ПР) та зрештою всього того, від чого ми зараз потерпаємо.

Перший вочевидь працює на свій імідж, а може - хтозна - з віком прокинулася потреба не тільки тягнути до себе, але й за життя поміркувати та мудрістю поділитися. Він давно вже демонструє схильність до філантропії. Другий - продовжує розповсюдження антидержавних мисле-вірусів.

Будьте пильні!

Цей допис висловлює мою особисту політичну та моральну позицію і розкриває характер моїх майбутніх дій у політичній площині і поза нею, як то голосування, участь в політичній та громадсбкій діяльності, підтримка тих чи інших сил та рухів і тому подібне.

kerbasi: (Default)
Підписання політичної частини Угоди про асоціацію з ЄС за даних політичних умов конче необхідне. І добре, що воно відбулося. За наявності політичної волі і професіоналізму українська дипломатія може отримати з цього додаткові переваги і використати на добру справу зміцнення позицій України у світі.

Втім, шкода, що цей крок вимушений. Через те, що серед противников євроінтеграції явно домінували вороги з ПР, КПУ, а з українського боку якщо й висувалися, то здебільшого карикатурні маргінали, реальної дискусії у суспільстві не відбулося.

Я сподіваюся, що згодом ситуація навколо України і в Україні заспокоється, і ми матимемо можливість повернутися до дискусій.

На сьогодняшній день я вітаю підписання політичної угоди, але сподіваюся, що прийде час, коли Україна матиме можливість від неї відмовитися, а також сподіваюся, що ми не вступатимемо до Європейського Союзу.

F*ck Europe! (c)

Цей допис висловлює мою особисту поліітичну позицію і розкриває характер моїх майбутніх дій у політичній площині, як то голосування, участь в політичній діяльності, підтримка тих чи інших сил і тому подібне.
kerbasi: (ναυτής)
Я ніколи нікому не ставлю питань стосовно релігійної приналежності. Хоча академічне релігієзнавство протягом тривалого часу входило до сфери моїх хобі, я проводив розмови з конкретними вірними тільки, якщо ініціативи виходила з їхнього боку.  Втім, в українському суспільстві не напрацьовані норми етики, які відносили б релігійність у площину суто приватного життя і запобігали б демонстрації релігійності, ба навіть пропаганді релігійних поглядів не тільки в близкому колі, а й серед малознайомих або знайомих людей. Через це у більшості випадків я знаю, до якої віри належить більшість людей, з якими я контактую в світській площині з нагод, які не мають жодного стосунку то релігії.

В зв'язку з підтримкою Московським патріархатом військової агресії проти України, я не можу обіцяти, що моє ставлення до тих моїх знайомих, хто продовжуватиме ходити до храмів Московського патріархату не зазнає змін.
kerbasi: (ναυτής)
Цей допис висловлює мою особисту поліітичну позицію і розкриває характер моїх майбутніх дій у політичній площині, як то голосування, участь в політичній діяльності, підтримка тих чи інших сил і тому подібне.

Останнім часом з різних боків протистояння лунають пропозиції внесення суттєвих змін до Конституції, які якщо будуть прийняті, змінять політичний устрій країни. Серед пропозицій - різні форми парламентсько-президентського або тільки парламентського республіканського ладу. Затвердження змін до Конституції часто пропонується провести шляхом всенародного референдуму.

Мої постійні читачі певно мали можливість переконатися про широту моєї ерудиції, різномаїття практичного досвіду, включно з працею на державу у період початку державотворення, кілька освіт та різнопрофільність зацікавлень, до яких я здебільшого занурююся до глибин майже професійного рівня. Для людей, які описуюються саме останньою фразою у попередньому реченні є влучна назва англійською мовою - informed amator, поінформований аматор. Саме через моє поінформоване аматорство у багатьох сферах чимало читачів протягом вже майже п'яти років мене читають та зі мною дискутують.

Втім, я дожив до такого рівня свідомості, коли не є страшним визнавати, що я чогось просто не знаю або не маю достатньої підготовки, щоб мати відповідальне судження. Ось і в цьому випадку я зізнаюся urbi et orbi, що я не вважаю себе компетентним в питаннях конституційного ладу в країні. І це при тому, що питання державотворення та суміжні ним сфери знання періодично потрапляли до поля моїх інтересів протягом мого дорослого життя.

В зв'язку зі сказаним вище я вважаю всі спроби винести Конституцію або редакції її окремих положень на всенародний референдум спробою політичної еліти зняти з себе відповідальність за залучення належних професійних ресурсів, за вибір прийнятного для даного ступеню розвитку суспільства проекту Конституції, за прийняття його, впровадження і вдосконалення. Замість демонстрації політичної волі, мудрості й мужності пропонується сховатися за нашими спинами і перекласти на нас відпровідальність за те, що фактично чинитиме політична еліта та її експерти. Це цинічна спроба великих політичних фігур, уникаючи персоніфікації, залишити відчинену хвіртку, щоб чкурнути геть, якщо доведеться не лаврові вінки на себе приміряти, а гіркоту й ганьбу провалу.

Я виступаю проти вирішення питань конституційного ладу на всенародному референдумі.
kerbasi: (ναυτής)
В новинах пишуть, що з БСМП на Лівому Березі поранених одразу ж забирають провоохоронці. З "Борису" не забирають. У "Борисі" у нас лікувалися або лікуються хто? Ну самі погугліть... Отже, одним - спецфонд про всяк випадок, а іншим навіть охорону не забезпечують. Вже давно можна було БСМП оточити пікетами. Бо це вже давно біда і проблема, не вчора почалося.

Винесу з коментів.
Ось цей твіт:
Єврокраїна‏@euroukraine·31 mins Друзі, на Грушевського потрібен координатор дій. Не можна просто лізти на шакалів, нам потрібні здорові, живі на повстання! #євромайдан

це свідчення вашої провини, прогпагандистів проти центрального керування! Свідчення звинувачення колись у майбутньому. І морального осуду зараз. Зробіть висновки, покайтеся і затуліть пельки, не розпвсюджуйте вашу виссану з пальця філантропію, якої ви набралися, коли виростали за спинами ваших жертовних батьків та на навчаннях по закордонах.

По соцмережах (Твіттер, ФБ) я бачив, як люди закликали Лесю Оробець очолити спротив. Навіть Кличка одразу ж після того, як він захищав "Пєтух" від "провокаторів". Навіть Порошенка, коли він якогось дідька продефілював Майданом одразу ж після загострення на Грушевського. Оробець не помітила. Порошенко віджартувався. Кличко якісь півкроку уперед, біг на три кілометри на швидкість назад робить. Ще є Юрій Луценко такий. Багато умнічає з мегафоном. Ну і?.. Чого публічні люди такого масштабу так бояться оголосити себе керівництвом? Чи не через амбітність та адреналін вони йшли у політику?

А зараз вже відлік на години йде, коли ще можна спротив централізувати, і на паритетних умовах і з владою вести перемовини і контакти встановлювати зі світовою спільнотою. Вже дуже скоро стане за пізно.

Окреме слово журналістам. Ні, звісно, це потребує характеру знаходитися у гущині подій або робити вилазки по "об'єктах розкоші" можновладців. Ви ризикуєте і потерпаєте. І стаєте жертвами. Але ви ж себе й ведете не як професійна гільдія, а як молодняковий тусняк, як groupies, тільки що за публічними політичними діячами бігаєте, а не за попстарам. Скільки вже писали по соцмережах, що годі трибуну надавати покидькам, яким і так всі медіа з більш менш широкою аудиторією належать, і що? Знов якийсь Рибак в парямому ефірі? А що це були за шмарклі з приводу смерті Ігоря Слісаренко. Ах, яким він був! У свій перший нічний ефір я була з ним! Ну просто тобі п'яний спогад про перший секс! Ну, я розумію, комусь він був колегою чи першим наставником, може, й непоганим у спілкуванні за кавою, може, в нього було що запозичити з журналістських навичок, але ж слід розуміти його роль, і що вся ця євразійщина була просувана ним одним з перших. Він раніше аплодував утисканням націонал-демократів, і зараз би аплодував, якби мав фізичну можливість. Це - ворог. Якщо знав його, пошкодуй, що життя так розвело, помолися за його душу - і все! І його поява на 5-му свого часу мене спонукала ігнорувати цей канал. Від цього всеядного псевдогуманізму - тхне!

Кожен несе свою міру відповідальності за долю країни.І за пролиту кров. За обмануті надії.  Не тільки політики. І балакучі ховрахи-пустобріхи з псевдо-гуманістичними побрехеньками також. І завзяті радикали з кипучими гормонами на публіці, і відкладеними грошенятами на елітне лікування, якщо щось піде не так, та правильними телефончиками в записничку, "куда пазваніть, єслі шо". Суспільство швидко дозріває. Може, не зараз і не в найближчі роки, але покарання прийде, при чому не тільки "Пєтухам" та "пірдонам". І вам, ховрахи-псевдогуманісти, і вам, гормональні псевдо-активісти, і вам, тусовочні журналісти. Піночет став тим, ким він став у віці 58 років. Якщо взяти біографії інших політиків, хто вийшив нізвідки та змінив свою країну, є й значно старші. Моєму поколінню до політично зрілого віку ще років п'ятнадцять, молодшим - відповідно більше. Отже, прийдуть колись люди з доброю пам'яттю, довгими та сильними руками, і розчистять Авгієви стайні від соціального мотлоху. Без строку давності.

UPDATE: Молодці! Ще навіть сотню не затримали, лише кілька десятків, а до активістів дійшло, що робити. Або ЄЄ хтось читає...
kerbasi: (ναυτής)
...Але мені досі ніхто з гуманістично-пацифістської частини моіх читачів та учасників дискусій під моїми дописами не пояснив, а як саме мусить в ідеальному варианті розвиватися ситуація. Провокатори погані хлопці, воду на чийсь чужий млин ллють, ні вякому разі не слід на провокації піддаватися - це я чув. Про мирні ходи, в ході яких, як при зніманню голівудських фільмів, не страждає жодна тварина, але до реанімації потрапляють активісти, я також знаю. І хай би тільки активісти, вже під роздачу починають потрапляти випадкові.

Отже, на вході маємо таке:

1. Багато людей постійно на головній площі столиці, по вихідних виходить дуже багато, а після загострень - неймовірно багато

2. Влада всіх гілок нічого не робить, щоб перевести цю напруженість у політичний процес. Натомість саме державні органи та посадовці різного рівня є постійним джерелом загострень. Ба більше, схоже, що або при владі як мінімум два угрупування, або діє якась непомітна або деструктивна третя сила.

3. В країні наскрізь корумповано все, що тільки можливо. Судочинство фактично відсутнє. Законність - вже забули це слово. Ніяких можливостей перевести протести у юридичний канал не існує.

4. Опозиційних партій, які могли б створити альтернативний владі табір, взяти під контроль вуличні протести, і з використанням свого впливу на ситуацію сісти за стіл переговорів з владою на паритетній основі, не існує.

5. Провідні чиновники та політики влади демонструють повну недоговороспроможність, абсолютний правовий і державницький нігілізм, а в їхній повединці домінує глузлива тональність.

Що за таких умов мусить робити Ідеальний Громадський Рух, яким мусить бути Ідеальний Результат?

Відтепер не вестиму дискусій з жодним гуманістом-пацифістом, поки він/вона не дасть чітку відповідь на поставлені питання у цій темі.

Додаткове пояснення.
Під ідеальним мається на увазі не фантазія, а прийом, який часто застосовується у бізнесі: чітко визначіть для себе, як "добре" мусить виглядати на вашу думку. Початкові умови - реальні, засоби і результат - ідеальний. А потім починаєте міркувати, як ці засоби отримати у найкращому наближенні до ідеальних, і який з цими найкраще наближеними до ідеальних засобами можна отримати найкраще наближений до ідеального результат.

Можу, звісно, помилятися, але підозрюю, що якщо пацифісти проведуть таку розумову роботу чесно з самими собою, то бажання таврувати "провокаторів" в ним поменшає. А хтось, може, й почне їх підтримувати.
kerbasi: (ναυτής)
Клініка "Борис" заробила собі репутацію революційної кліники. Журналістка, екс-кандидат в нардепи  від "Батьківщини", жінка екс-кандидата в депутати від партії "Удар", Тетяна Черновол, політв'язень номер два Юрій Луценко - мабуть, найвідоміші стаціонарні пацієнти цієї клініки після фантаста Роберта Шеклі, який потрапив туди під час поїздки до українських фанів навесні 2005-го. Роберт Шеклі, до речі, тоді свого лікування не потягнув, і майже десять тисяч доларів за нього сплатив меценат Пінчук.

З прайсами клініки можна ознайомитися на їхньому сайті:
http://boris.kiev.ua/ua/price#.UtOxTX8aySM
Це дорога клініка. Не так, щоб вже зовсім непід'йомна для пересічної людини - швидку допомогу "Борис" можна зустріти й біля під'їзду вбогих бетонок в захаращених колишніх пролетарських мікрорайонах - але, скажимо так, на чорний день. У більшості випадків "Борис" - це жест відчаю молодих та недосвідчених батьків, коли їхнє кількамісячне немовля вперше у житті температурить. Отже, на чорну годину, навіть не на весь день, киянин з роботою та без тяжких матеріальних проблем раз на десяток років інколи собі дозволяє  виклик. Не стаціонар з детальним обстеженням та операціями.

Ось цей скромний шарм буржуазної революції мене, далеко не пролетаря, постійно схиляє до мислей, що чогось такого у житті я не маю та не розумію, щоб отак йти і приєднуватися до лідерських, безлідерських, багатолідерських акцій. Колись чув, що кишенькові крадії частину грошей відкладають, щоб виживати у період лікування після побиття кмітливими об'єктами, що не стали потерпілими. Ось в деяких революціонерів, як я бачу, також відкладено. Ну а в мене не відкладено.

UPD: до речі, от приклад людини, яка заздалегідь до революційного "общяку" або свій особистий фонд відновлення здоров'я, втраченого в наслідок революції, не подбала:
http://olena-nekora.livejournal.com/198278.html
І рахунок пропонується поповнювати широкому загалу, на революційно-депутатський міжсобойчик не розраховують.

UPD:
@ukrpravda_news: Ігор Луценко в клініці "Борис" на Лівому березі. Травмований. Охорона лікарні не дозволяє з ним поспілкуватися. Кажуть: він ще не оформлений
Авжеж! Ще один філантроп з фондом самодопомоги!

UPD:
http://fakty.ua/175902-sergej-radchenko-kogda-ya-prishel-v-sebya-posle-20-dnevnoj-komy-vrach-skazal-u-vas-ochen-silnyj-angel-hranitel-teper-u-menya-angelov-hranitelej-mnogo-imi-stali-chitateli-faktov
Ще один, кому "Борис" не світить 
kerbasi: (ναυτής)
Почну здалека. Вибори в Україні завжди фальшували. При чому схеми стають дедалі більш нахабними. Ясно, що люди пропонують засоби, як від цього захиститися. Коли головною проблемою було використання політсилами громадянської безвідповідальності бідних людей (гречка), активні громадяни пропонували майновий ценз. Це було смішно, тому що власне майно, сільські хати та дільнички, міські квартири більш часто, ніж завжди саме належать не прогресивним ховрахам, а їхнім ретроградним бабусям. А далі що, добре відома свого часу польська молодіжна кампанія "заради майбутнього сховай посвідчення особи твоєі бабусі"? Щоправда, про віковий ценз в нас вже також  говорили. При цьому забували, що немолоді люди найбільш активні на виборах. Велика спокуса відрізати постарілий електорат сходу, який голосує "не так, як треба", але ж тоді доведеться усунути й  постарілий електорат Галичини та Волині, який голосує "так, як треба".

Отже, з моїх спостережень ці пропозиції поступово відходять, бо їхня контрпродуктивність очевидна, якщо трохи подумати, приборкавши емоції.

Новa ініціатива не повторює помилок цензових проектів. Вона пропонує замінити таємне голосування відкритим:

http://chita-i.livejournal.com/210955.html

Але тут також не враховується причина, саме за якою колись дуже давно, і не в нашій країні мудрі люди придумали саме таємне голосування.

Наведу конкретний приклад, безпосереднім свідком такого я був. Професійна громадська організація, певний час після приходу донецьких до влади. Вибігає строк повноважень голови. Голова вирішує не висуватися на наступний термін. Одразу ж з'являється донецький кандидат. Це смішно, але дійсно народився у Донецьку. Ні, не зовсім зі сторони, професійно стосунок до організації має. Десь там в регламенті вичитують, що правління може вирішувати, таємне чи відкрите голосування на з'їзді проводити. Отже, з'їзду пропонується відкрите голосування. І тітоньки й дядечкі, небідні, які своєю професією заробили собі на квартиру/хату та авто для кожного члена родини, які перед з'їздом рішуче висловлювалися проти зміни голови, сміялися з донецького, раптом всі, за виключенням менш, як одного відсотка присутніх голосують "за" донецького. Зрозуміло чого?

Так буде і з відкритим голосуванням по виборчих дільницях. Достатньо буде за тиждень до виборів пустити чутки, що до всіх, хто проголосує за опозиційного кандидата, в гості завітає "тітушко", і для демонстрації серйозності намірів розбити голову якомусь діду, що чимчикував з базару з пластиковою торбинкою з лого "не тої" партіі - і потрібний результат у кишені.

Не можливо написати більш справедливі правила гри у наперсток.
kerbasi: (ναυτής)
Підсумків не писатиму. Банальними вітаннями ваші френд-стрічки не засмічуватиму.

Я тільки хочу вас попросити: будь ласка, забудьте назавжди слово "наступаючий" і ніколи-ніколи його не згадуйте!

Хто не в курсі - сюди:
http://kerbasi.livejournal.com/162858.html
kerbasi: (ναυτής)
Френди, які відгукнулися на мої вчорашні дописи, зокрема candrika та anoushe, допомогли знайти ще одну причину несприйняття лідерства у прогресивній частині нашого суспільства. Причина - криза довіри. Не тільки до влади, політиків, бізнесу, істеблішменту, меншин чи чогось ще великого та інстиціоналізованого, а геть до будь-кого. Через це всі ці спроби будувати щось таке, що має керувати саме собою саме по собі, аби тільки не було персоніфікованих очільників.

Навіть наша мова ще не напрацювала адекватної термінології. Наше "лідерство" звучить значно потужніше, ніж англійське leadership і коннотує з диктатурою. Це лише додає до несприйняття. Здається, несприйняття починається вже десь на фонетичному рівні. Втім, без leadership не можливо побудувати організацію. Саме організацію. Протестний рух у майданній формі або спонтанний громадський рух з точковими діями, можливо, й можна - я просто на цьому не знаюся.

Зараз з'явилося кілька ініціатив, які саме пропонують створювати доволі велику й розгалужену організацію, при чому заперечують засади побудови організації. Принципи менеджменту організацій дискредитовані в очах учасників цих ініціатив, і вони звертаються до принципів побудови систем зі сфери інформаційних технологій. Це мені виглядає абсурдним шаблонуванням. Колись суспільство пояснювали законами механіки, згодом - автоматики, теоріями Айнштайна та Нільса Бора, а на ранньому етапі комп'ютерізації - архітектурою систем "сервер - робочі станціі" Нічого, крім набора метафор та зловживання переносним значенням термінів це не принесло. Нічого, крім збагачення публіцистики, не принесе й перенесення моделей управління даними, т.з. гнучка ієрархія (flexible hierarchy). Люди не гвинтики, не шестерінки, не автоматичні системи з блоками зворотнього зв'язку, не програмовпні процесори, не робочі станції бога-сервера і не масиви даних. Людей на добру справу можна організувати тільки людськими теоріями. Технічні метафори залишіть тим, хто людей не вважає людьми. Згадайте нарешті, хто і для чого всі ці "гвинтики у великому механізмі" придумував і навіщо.

І навряд чи я помилюся у своїх прогнозах, що знов ці ініціативи випаряться на другому кроці. Мені здається ці ініціативи не продумані на ідеальному рівні: хай завтра всі погані хлопці зникнуть, що ми робимо? В нас є кандидати на вищі посади (лідери), ми знаємо, як реформувати ієрархічні структури (армія, міліція, спецслужби, митниця)? Взагалі, how does the good look like (як "добре" має виглядати)? Показова марність "багатолідерного" протесту в Єгіпті, де після успішної революції, влада знов повернулася до військових, як власне й була до революції.

Словосполучення "брак довіри" часто спливає у розмовах, але, здається (я можу помилятися, бо не відслідковую), що всю глибину всеохоплюючої недовіри в українському суспільстві ще ніхто не описав. Тут криза довіри не як публіцистичний штамп, а дійсно справжня криза з цілком матеріальними наслідками у вигляді найгіршої економіки Європи, найбіднішої країни Європи, найкорумпованішої країни Європи.

Ось власне ще одне завдання на наступний рік: розібратися, як долати кризу довіри.
kerbasi: (ναυτής)
Я от далі поміркував над написаним у попердньому пості та дискусії у ньому стосовно принципів flexible hierarchy. Ця дискусія не тут і зараз виникла. Ми її з реалу продовжуємо. А ще у ridah вчора прочитав програму дій Батьківщини, і мені одразу ж згадалися слова з Акваріума Суворова-Різуна:

Тяжело иметь дело с этой публикой. Приходя к нам на
подготовку, они приносят с собой дух удивительной беззаботности Запада. Они
наивны, как дети, и великодушны, как герои романов. Их сердца пылают; а
головы забиты предрассудками. Говорят, что некоторме из них считают, что
нельзя убивать людей во время свадьбы, другие думают, что нельзя убивать во
время похорон. Чудаки! Кладбище на то и придумано, чтобы там мертвые были.

Ні, я до ГРУ ніяким боком. І не закликаю саме одразу ж до кривавої лазні. Просто йдеться про те, хто на що вчився. Совітська система, звісно, не збиралася собі виховувати ворогів, але якщо людина через якісь збої системи не ставала конформістом, тоді в її арсеналі знаходилися всі необхідні знання для революційної діяльності саме у сенсі Троцького та колишніх хазяїв Суворова-Різуна, а не "теплі океани". І з цим налаштуванням нічого не зробиш.

Далі в Різуна про те, що той ідеалізм вони швидко в гуманістичних революціонерів вибивали. Зараз така ситуація, що ніхто революціонерів від ховрахів не переконає і нічого з них не виб'є. Інша доба. Інший бекграунд в них, інші умови формування. Слід прийняти, що в найближчі роки всі протести будуть майданні і саме одностороннє мирні. Хіба що до них долучатимуться стихійні бунти врадіївського типу, але їхню енергію швидко спускатимуть в мирні ходи та виготовлення паперових журавликів. І, звісно, без лідерів або з багатьма лідерами, "кожна кухарка керуватиме державою". Ілліч це не встиг втілити, а наступник це зупинив. Тому можна тільки спекулювати, де б проходив кордон між Польщею та Монголією після другої світової війни, якби Іллічу небо відмірило ще два-три десятиліття.

Отже, ми теперішню генерацію політично активних не змінимо. Слід тоді щось собі думати, як з ними співіснувати і співпрацювати. Бо жити якось таки потрібно, бажано, не рабом в "регіоналів". Ось таке мислітельне завдання на наступний рік.
kerbasi: (ναυτής)
Коли гомоніла помаранчева революція, спостерігачі, хто з гумором, а хто зневажливо казали, що її робить офісний планктон. Пройшло дев'ять років, словосполучення "офісний планктон" застаріло, і теперішню генерацію офісного люду, прото-середнього класу, прото-буржуазії називають офісними ховрахами. Кумедно, але щось у цьому дійсно є, бо обидва призвіська таки пасують до сукупного образа явищ на певний історичний момент.

Отже, покоління планктону змінилося поколінням ховрашків. Особливістю ховрашків є те, що вони абсолютно не сприймають лідерів. Звідси майдани без політиків, проекти без лідерів або з багатьма лідерами, навіть слово таке з'явилося в програмах: багатолідерність.

В останні роки СРСР, а потім вже в перші роки незалежності часто можна було спостерігати таку картину: створювалися фірми, кооперативи у складі чи не повної студентської групи. Навіть дорослі люди залучали до своїх бізнес-ініціатив цілі взводи однодумців. Тоді це пояснювали комсомольською рисою збиратися активом та триматися своїх. Це не дуже походило на правду, бо саме "комсомольська" стилістика більш була притаманна для значно старших поколінь, нє расстанусь с камсамолам, буду вєчна маладим - це про них писалося. Пояснення бізнес-масовок просте: серед всього свого кола підприємець почувався комфортніше і впевненіше. У новому, чужому, неприязному середовищі люди так і роблять: знаходять інших людей, з якими кооперуватися в повсякденних справах, навіть у найдрібніших, проводити разом вільний час або хоча б разом посидіти покурити. Так буває в армії серед новобранців, так ведуть себе ув'язнені - спогадів мільйон. На початку діяльності такі піонери бізнесу й ходили натовпом по всіх завданнях від регулюючих держорганів до клієнтів.

Згодом все прийшло в норму: започаткований одним-двома підприємцями бізнес розвивався саме завдяки ним, решта масовки або просто кудись розчинялася або робила внесок найманого працівника або разового підрядника, за який не варто тримати такого партнера у складі засновників в дoлі.

Майбутнє тих бізнесів развивалося за наступними сценаріями:

1. Бізнес накрився мідним тазом. Так через три гетьмани на одного працівника, через витягування грошей за свій "цінний" внесок тоді, коли слід було їх пустити на розвиток, через чвари та обрАзи.

2. Лідер бізнесу таки всіх зайвих розігнав, і його вже двадцять років лають на вечорах зустрічі однокурсників.

3. Бізнес якимось дивом зберігся у формі товариства з мажоритаріями (основні власники) і натовпом міноритаріїв, які з'являються тільки по дивіденди (у кращому разі) або вимагають собі посад (у гіршому разі). Це просто знахідка для консультантів з корпоративного управління та для юристів з корпоративних суперечок.

Принципи управління не можливо скасувати. Якщо це не стане загальною аксіомою, то покоління планктону, ховрашків, черепашків, ігуанчиків і так далі нічого по собі не залишать, крім забутих анекдотів, як про бізнес 90-х. Бог сучасних людей  - інтернет дійсно не має центрального серверу, але його таким формували для військових потреб, для живучості системи обміну даними під час тотальної війни. Користувач - жорстко ієрархічна армія. "Безлідерський" інтернет - це один з засобів забезпечення  вирішення завдань, а не вирішення само по собі, не зброя і не оперативна одиниця.

Я розумію, що в таких питаннях ніколи й нікого не можна переконати, оскільки переконати можна людину, коли вона веде дискусію як індивід. Особливість суспільних питань у тому, що в більшості випадків люди ведуть дискусії від імені усередненого, стереотипованого представника групи, з якою вони себе асоціюють. Отже, я це пишу більше для себе та однодумців, ніж для громадськи збентежених ховрахів.
kerbasi: (ναυτής)
Деякі читачі питають, чому я нічого не роблю для революції.

Йдеться не про патрулювання майдану морозними ночами, не про прибирання території і нарізання канапок. Йдеться про інтелектуальний внесок, подання ідей. При чому навіть один читач запропонував виступити з промовою на трибуні Майдану.

Цей мій блог існує без малого п'ять років. До нього я два роки писав на "Народній правді". При чому я завжди писав статті, які можна назвати кістяками програм та аналітики. Кістяки - тому що за певних умов, тобто бюджетів, їх можна доопрацювати до реальних програм та аналітики. За ці роки мої матеріали читали, зі мною дискутували, репостили чимало представників політичних партій та громадських рухів. Які ще виступи на майданах потрібні? Беріть, доробляйте! Або краще запропонуйте співробітництво. Втім, це вочевидь не їхня мета. По соцмежах вони нишпорять у пошуку, чого б скопіпастити та подати своїм керівникам, як продукт власного розуму.

Ви, напевно, у житті неодноразово стикалися з тим, що у кваліфікованих фахівців часто буває малоприємний характер. Принаймні, я таке регулярно читаю у френд-стрічці. Ось я є кваліфікований фахівець і в мене поганий характер. А поганий він через те, що дуже багато зусиль доводиться витрачати на боротьбу з неуками і плагіаторами, з маніпулятивними критиканами і акторськи майстерними демагогами. Я не пійду зайвий раз на Майдан, щоб кричати з трибуни: "Хочу бути міністром вашого тіньового уряду"! Тому що я не роздаватиму мільйон примірників мого сі-ві присутнім на Майдані. І не промовлятиму у морозне повітря годинних лекцій зі складної тематики.  Я навіть не піду до штаб-квартири політичної партії, бо надто багато за життя доводилося пояснювати, хто я такий, починаючи з охоронця на вході. А після охоронця хто буде? Той дрібний служака, який тягне думки з соцмереж і видає за свої?

Так, я дуже високої думки про себе. Так, я мислю негативно про український політикум та громадський сектор. І я впевнений у рації цього зразку народної мудрості: сіно за коровою не ходить. Ось очільники політичного та громадського сектору і є корова, а в мене є для них інтелектуальне сіно. При чому НЕ безкоштовно. Кажете, в майданейрос грошей немає? От нещодавно прикинув за інформацією однієї френдеси, що тільки одна доброчинна організація, що частує Майдан супами та чаєм, витрачає щодня води на десять тисяч гривень. А це лише кілька тисяч порцій. На Майдані споживається значно більше. Гроші є. Якщо їх немає на ідеї, програми, плани - хай шукають спонсорів. На те вони й політики.

Я радий допомогти своїй країні, але для цієї допомоги мусять бути створені канали. Як для добровольців на патрулювання майдану та нарізання канапок є анонсовані місця, куди звертатися. Інтелектуальна допомога справа більш тонка. Її потенційні виконавці люди тонкої організації та з малоприємним характером. До нас політикам та очільникам громадських рухів  слід самім звертатися. Корона не спаде. А інакше будуть ще на сто майбутніх виборів ходити з програмами, повними бздур, та сто майбутніх революцій в них будуть без плану.
kerbasi: (ναυτής)
Я дуже далекий від теперішньої політики. І не знаю особисто нікого з maidaneiros. Тому мій хлопський розум не може второпати, чому виступ Океану Ельзи був більшою мобілізуючою подією, ніж довибори. А також чому з десятків тисяч мобілізованих філантропів не знайшлося по тисячі на кожну дільницю, щоб там дуже тепло полюбити місцевих виборців, нагадати вчителькам з виборчих комісій про совість (людську, не нації) і суто мирно поговорити з тітушками про чесні вибори.

І щоб два рази не вставати. У стрічці нова тема: а що буде, якщо Майдан не розженуть, і вороженьки не згинуть як роса на сонці?
Кияни і гості столиці вже більше двох років можуть бачити наметове містечко Йуліволівку на кварталі, де колишній центральний гастроном. Ось це буде і з Майданом. Просто попросять проїзну частину розблокувати заради простих киян і перенести намети на широкі майданні тротуари, і хай собі стоять, поки вся януковичева династія не перепрезидентствує.
kerbasi: (ναυτής)
Напевно, ви зараз марите площею Тяньаньмень. Або принаймні Болотною. Так, протести розігнали. Але назамін учасники, які не проявили політичну впертість, отримали можливості приватної ініціативи у бізнесі. Запитайте ваших китайських товарищів - вони вам підтвердять, ба більше, чимало зізнаються, що самі були на Тяньаньмень.

Навіть ваш кумір Путін замість протестів пропонує таку модель, за якої середній городянин більш-менш великих міст може жити комфортно з приємними штучками як то поїздки за кордон у відпустку та різні посудомийні машини та авто-малолітражки і при тому не дуже напружуватися.

А що запропонуєте суспільству ви, якщо розженете протести? Можливість роздивлятися у світській хрониці, як живуть ваші родини та челядь? І все? Вмикайте інстинкт самозбереження, поки ще не запізно! Ви не КПК і навіть не ЄдРоси.
kerbasi: (ναυτής)
Часто натрапляю останнім часом на людей, які вважають, що комуністи - партія антиолігархічна, і дивуються, що вони не завалили уряд Азарова.
Я колись проаналізував їхню програму. Ось великий фрагмент звідти:
Є ще один важливий момент, який саме й доводить, що все це в комуністів серйозно, а не перебільшення старого антикомуніста Кербасі. Процитую:
«Це завдання [скасування приватної власності і переходу до соціалізму], як і подолання економічної багатоукладності перехідного суспільства, вирішуватиметься в міру визрівання необхідних для цього об’єктивних передумов, шляхами, що відповідатимуть конкретній обстановці».
Ключовим у цьому положенні є малопомітне і невідоме сучасним українцям слово «багатоукладність». Зрозуміти, що мають на увазі комуністи, допомагає стаття В.І. Леніна «Про продовольчий податок», де він значною мірою переповів та розширив свою брошури 1918 року "Главная задача наших дней. - О "левом"ребячестве и о мелко-буржуазности". Він там і пояснив, що під багатоукладністю терміном мається на увазі. Цитую мовою оригіналу:
«…каковы же именно элементы различных общественно-экономических укладов, имеющиеся на-лицо в России. А в этом весь гвоздь вопроса.
Перечислим эти элементы:
1) патриархальное, т.-е. в значительной степени натуральное,крестьянское хозяйство;
2) мелкое товарное производство (сюда относится большинство крестьян из тех, кто продает хлеб);
3) частно-хозяйственный капитализм;
4) государственный капиталилизм;
5) социализм».
Під державним капіталізмом Ленін переважно мав на увазі державні монополії (напр. хлібна монополія), підконтрольних державі підприємців та кооператорів. При чому він у статті підкреслює, що фактично дрібні буржуа, до яких він зараховує також селян, є більшими ворогами соціалізму, ніж державний капіталізм:
«Ясное дело, что в мелко-крестьянской среде преобладает, и не может не преобладать,мелко-буржуазная стихия: большинство, и громадное большинство,земледельцев - мелкие товарные производители. Оболочку государственного капитализма (хлебная монополия, подконтрольные предприниматели и торговцы, буржуазные кооператоры) разрывают у нас то здесь, то там спекулянты, и главным предметом спекуляции является хлеб».
і також:
«Мелкий буржуа имеет запас деньжонок, несколько тысяч,накопленных "правдами" и, особенно, неправдами во время войны. Таков экономический тип, характерный как основа спекуляции и частно-хозяйственного капитализма. Деньги, это - свидетельство на получение общественного богатства, и многомиллионный слой мелких собственников, крепко держа это свидетельство, прячет его от"государства", ни в какой социализм и коммунизм не веря, "отсиживаясь"от пролетарской бури. Либо мы подчиним своему контролю и учету этого мелкого буржуа (мы сможем это сделать, если сорганизуем бедноту, т.-е.большинство населения или полупролетариев, вокруг сознательного пролетарского авангарда), либо он скинет нашу, рабочую, власть неизбежно и неминуемо, как скидывали революцию Наполеоны и Кавеньяки,именно на этой мелко-собственнической почве и произрастающие. Так стоит вопрос. Только так стоит вопрос».
І ще:
«Государственный капитализм экономически несравненно выше, чем наша теперешняя экономика, это - во-первых.
Во-вторых, в нем нет для Советской власти ничего страшного, ибо советское государство есть государство, в котором обеспечена власть рабочих и бедноты».
Отже, капіталіст, який зливається з державним апаратом, державно-монополістичний капіталізм є кращим за економіку вільних виробників та торгівців, тому що для переходу до соціалізму достатньо поставити його під «пролетарський контроль», тобто фактично державу повинна очолити комуністична номенклатура і просто змінити вивіску.
Ця стаття Леніна, яку я раджу всім, хто цікавиться політикою та політичною історією, прочитати від початку до кінця, пояснює всі наступні процеси в СРСР: індустріалізацію, репресії держапарату та партійців початкового періоду, голоди-голодомори. Сталін не викривив вчення Леніна. Він втілив його у життя.
Програма КПУ:
Стаття Леніна «Про продовольчий податок»:
І також ця стаття пояснює наміри сучасних комуністів. Так, їм ближчі Коломойський, Ахмєтов, Пінчук та інші олігархи, Партія регіонів в цілому, бо вони формують державно-монополістичний капіталізм. Комуністи сподіваються у майбутньому скористатися обставинами, щоб стати на чолі цієї системи.
Повністю тут:
http://kerbasi.livejournal.com/154354.html

October 2017

S M T W T F S
1234567
8910 11121314
15161718192021
22232425262728
293031    

Потоки

RSS Atom

Популярні теги

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Friday, 20 October 2017 08:35 am
Powered by Dreamwidth Studios