kerbasi | Entries tagged with κι άκοπο μασάς καφέ πικρό

Продовжу демонстрацію снобізму найгіоршого гатунку та наслідків голодного дитинства.

Отже, захотілося мені сьогодні випити філіжаночку напою під назвою копі-лювак. Я колись його пив у кав'ярні "Дім кави" на Саксаганського, тому й поїхав туди. Всі з Києва поїхали, крім небагатьох включно зі мною, тому їхати пустими вулицями без корків - просто сюр. Втім з копі-лювак не вийшло. Я забув, що той "Дім кави" то передовсім крамниця, а не кав'ярня, тому працює не до ночі. Але їздив я не дарма. Поряд знайшов кав'ярню "Галицький штрудель". Інтер'єр романтичний, штруделі смачні. Штруделі не тільки солодкі, але є з куркою та грибами, з сиром та шпінатом, з сьомгою є і т.д. В середньому штрудель - 18 грн. Скільки коштує кава, не пам'ятаю. Чай - 15 грн. Для Києва дешево. На другому поверсі кілька столиків біля вікна. Музика - сьогодні був різножанровий ненав'язливий джаз. Персонал - україномовний.

З радістю вітаю галицьку окупацію Києва! Понаєхайтє ще. З кав'ярнями, цукернями і рестораціями!

У продовження теми про ціни на каву по аеропортах.

Я останнім часом ще Грузію відвідав. До Тбілісі літаки літають з терміналу Б. Отже, я зібрав трошки інформації про ціни на каву/чай/сандвічі в двох аеропортах.

Аеропорт Бориспіль, термінал Б, Irish Bar

Espresso 1,75
Cappuccino 2,50
Latte 2,75
Irish Coffee 6,00
Baileys cappuccino 6,00
Чай 1,25

Сендвічі на рівні 2.50-3,50 євро. Не дуже великі. Великі є в інших закладах, як то «Шоколадница» ціною 45-60 грн.

Аеропорт Тбілісі, кафе Cappadocia

Filter coffee 6,50 ларі/3,01 євро
Espresso 5,50 ларі/2,55 євро
Americano 6,50 ларі/3,01 євро
Latte 6,00 ларі/2,78 євро
Cappuccino 6,50 ларі/3,01 євро
Hot chocolate 6,50 ларі /3,01 євро
Turkish coffee 6,00 ларі /2,78 євро
Чай 5,50 ларі/2,55 євро
Сендвіч-багет коштує 10 ларі/4,63 євро, тобто практично на тому ж рівні, що й у Борисполі.

Грузинський бар знаходиться ще на митній території Грузії, українські – вже у зоні дюті-фрі. ПДВ у Грузії – 18%. Все одно виходить дорого, і приблизно на рівні Борисполю. А як слідує з мого попереднього цінового звіту про аеропорт Відня, то всі три аеропорти – на одному ціновому рівні. Це можна пояснити тим, що аеропорти є частиною глобальної транспортної інфраструктури, а кав’ярні в них відповідно працюють на глобальний ринок аеропортових послуг. Звісно, і ціни формуються середньо ринкові глобальні.

Доходи пересічного українського та грузинського споживача не дотягують до такого рівня. І це проблема далеко не тільки споживача. Це проблема економіки країни. Навіть ті, хто дотягують, чи можуть вони похвалитися, що цей рівень споживання вони собі забезпечили надійно, що наступна хвиля кризи чи примха начальника не відкинуть знов до натурального господарства? Знов все впирається, як я писав у попередньому записі на кавово-аеропортову тему, в обрану економічну модель. В нас вона хибна і небезпечна.
----
Оригінальний допис - у спільноті

lvivska_kava

Свіжа інформація про ціни у кав’ярнях аеропортів.

Боририспіль, термінал F, кав’ярня Costa Coffee:

Еспресо маленький - 22 грн.
Еспресо великий - 35 грн.
Мокка маленький - 50 грн., середній – 57 грн., великий – 63 грн.

Віденський аеропорт, кав’ярня «Хайнекен бар»:

Еспресо маленький – 2,70 євро
Еспресо великий – 3,80 євро
Кава-меланж (по-нашому «віденська кава) маленька – 3,70 євро, велика – 4,70
Темне моккачіно велике – євро 4,40

Не кава, але також інформативно: сандвіч в тому ж кафе у Борисполі – 50 грн, в австрійському аеропорту – євро 5,90.

Отже, ціни на одному рівні, в Австрії навіть трошки дорожчі. Високі ціни Борисполю порівняно з Європою – міф. Інша справа, що Київ - не Відень, Україна – не «стара» Європа, тому й ціни мусять відрізнятися не на кілька відсотків, а хоча б в два рази, при чому Київ мусить бути дешевшим, але причини майже однакового рівня цін - в обраній українською «елітою» економічній моделі, а це вже не кавова тема.
----
Оригінальний допис - у спільноті

lvivska_kava

МШФ

aniol7 нагадала про «кофє по-совєцкі» у меню мережі кав’ярень «Кофеїн».
http://aniol7.livejournal.com/6962.html
От скільки я себе пам’ятаю, ніколи за світської влади ніхто у моєму оточенні таку каву не пив і в принципі не міг пити, бо «згущенка» просто ніколи не продавалася у Миколаєві (тому, що біля Одеси, а не у тому, що біля Львову). Не допомогло навіть введення в експлуатацію десь на межі 70-х та 80-х заводу з виробництва цього делікатесу десь в Миколаївській області. От не продавали, і все. Щоправда давали у «пайках» з нагоди свят. Мої батьки відкладали їх одразу ж «до чорного дня». Таким чином на момент розпаду СРСР і появи цієї «згущенки» у продажу – хоч залийся – в нас накопичилося десь 3-4 баночки.

Згущенку я вперше скуштував в армії у кухонному наряді. За місцевої традицією у нашому віддаленому гарнізоні хліборіз «нагороджував» кухонний наряд кожному по баночці згущенки, які ми одразу ж цілком випивали через дві дірочки пробиті на кришці. Там, у війську нам і давали на сніданок «каву», тобто кавовий напій з ячменю або цикорію з великою кількістю згущенки. Інколи замість згущенки постачальники привозили таку ж баночку але вже з готовим кавовим напоєм зі згущеним молоком. В принципі, подібні продукти можна знайти в супермаркетах і зараз, для ностальгуючих їх все ще виробляють.

Для повноти занурення в атмосферу колишнього СРСР «Кофеїну» слід додати до споживання «совітської кави» такий ритуал. Замість офіціанта напій приносить кремезний чоловік, який дає замовнику добрячого стусана, а потім з великодушною посмішкою ставить на стіл банку кавового напою зі згущенкою та з кавказьким акцентом промовляє: «Дєржі, чмошнік, старий – добрий».

PS: добре пам'ятаю згадану МШФ процедуру розтертя розчинної кави з циукром у малій кількості води по стінках горнятка. От же ж чого тільки не вигадували тоді, тільки б від тодішнього убозтва бодай на хвилинку відволіктися!

Дорогою на роботу зайшов сьогодні до поштового відділення перевірити свою скриньки, а там на мене чекала посилочка від шановної

bapbapa_serafym зі спеціальним призом за написання до спільноти

lvivska_kava
дописів "Нельвівська кава" (у моєму щоденнику - "Кавове").

Посилочка містила десяток пакуночків з "Кавою зі Львову" та файні ручки з фірмовим логотипом "Кава зі Львова". Довго йшла до мене, але нарешті дісталася. Щоправда, судячи з кількості "Українських тижнів" у скринці, я вже п'ять тижнів скриньку не перевіряв... А здавалося, що лише пару тижнів... Час ресурс швидкоплинний.

Коли починав писати на кавову тему було планів щонайменш на десяток дописів, але, як часто зі мною трапляється, щось не визріли. Може, тепер під впливом чарівних ароматів "Кави зі Львову" нарешті достигнуть.

Отже, робочий тиждень для мене в офісі почався з горнятка запашною львівською кави.

Особливо приємно, що це перша відзнака за мої дописи у ЖЖ та, взагалі, за будь-які дописи. Дуже-дуже приємно! Дякую, Барбаро!

Я вже згадував про кавовий знаковий напій совітських часів, каву з коньяком, яка здається вже міцно забута сучасними кавогурманами. Сьогодні напишу про ще один. У моєму місті жінки інколи кидали до філіжанки кави кілечко лимону. Не знаю, чи було це загальносоюзне явище, чи тільки миколаївське.

Хай там як, але на answers.com хтось англомовний запитав, чи пив хтось каву з лимоном. Відповіді слідували у дусі, що такий варіант «незвичний, але не жахливий». На мою думку, варіант таки близький до жахливого, бо до кислотності кави додається ще й кислотність лимону (бідний шлунок!), а лимонні ефіри не дають шансу вижити аромату навіть найзапашнішої кави. З таким самим ефектом можна пити з лимоном чай або просто солодкий окріп і не помітити особливої різниці.

Останній раз я був свідком пиття такого напою, власне, у своєму рідному місті, років 15 тому, коли ми туди приїхали з моїм першим шефом з київського представництві моєї першої іноземної компанії. Шеф був людиною не молодою, пару років до пенсії, працював у різних екзотичних країнах, тобто нібито нічим його не здивуєш в якійсь доволі стандартній майже європейській Україні…

Отже, після перемовин на підприємстві запросили ми одного функціонера на вечерю до ресторану. Гість узяв з собою свою дружину, смуглу брюнетку років трохи за тридцять. От вона й пила каву з лимоном. “She was so-o-o-o-o-o-o creative”!!! – ще довго потім повторював наш шеф, особливо, коли читав нам нотації, якими ми повинні бути винахідливими у бізнесі…

Цікаво, що з меню кав’ярень зник (принаймні, у Києві) такий кавовий делікатес совітської доби, як кава з коньяком. Колись у Миколаєві була кав’ярня, що не мала конкретної назви. Вона знаходилася на другому поверсі магазину «Кооператор». Там певний час збиралася інтелігенція, та й не тільки інтелігенція, а практично всі, хто хотів з себе вдавати обізнаного кофемана та витонченого гурмана. Туди збігалися стежки гуманітаріїв з кафедр суспільних наук місцевих вишів, підпільних дільців і слобідських жлобів. Як би людина не думала - манєрно "нє пайті лі нам випіть по чашечкє коффЕ", чи "а пагналі до Каапіратара на кофє с канякою" - всі збігалися під один дах. Це вам не Львів, панове!

Прокурені, бліді жіночки з руками – котячими лапками – там потягували придбані в одеських контрабандистів тонкі, жіночі цигарки. Вони просили «пригостити даму сірником». За цим, зазвичай, галантний кавалер пригощав даму кавою з коньяком. Це коштувало у 1985-му році 91 копійку. Шалені гроші для сторубльового інженерішки! Мій двоюрідний брат вирішив не йти в інженерішки. Він пішов учнем слюсаря на суднобудівний завод. Його перша учнівська зарплата була – 450 рублів. До кооператору він водив свою дівчину, креслярку з конструкторського бюро (зарплата – 75 рублів). Він не одразу перетворився на пролетаря, тому деякий час міг навіть видавати з себе у «Кооператорі» перспективного юнака.