Скільки платять інженерам або чому я не заздрю молодим
Wednesday, 10 July 2013 02:52 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
kerbasiВ моїх попередніх дописах дискусії отримали оффтопне продовження. Я б хотів окремо звернутися до порушених оффтопних питань.
1. Зарплата інженерів.
(про ай-ті та телекомунікації не йдеться!!!)
Зарплати низькі на великих підприємствах. Особливо низькі в ремонтних службах. Там дійсно півтори-дві тисячі не більше. Але це зникаючий вид, оскільки все більше ремонтних та профілактичних функцій віддається стороннім організаціям. В саміх цих фірмах зарплати значно вищі, 8-10 тисяч - легко.
Більше заробляють головні фахівці експлуатаційної сфери (головний механік, КВПівець (кіповец) і т.д.). Навіть на вбогому підприємстві це ніяк не менше "десятки", а на успішних підприємствах з новим обладнанням і "двадцятка", не менше.
Конструктори. Це найбільш дефіцитний товар на ринку праці. Здебільшого старі за віком та низької кваліфікації заробляють саме 4-5 тисяч на вбогих підприємствах. Там, де дійсно щось проектують, а не вирішують завдання, як реалізувати схему 50-х років, якщо виробники всіх складових давно закрилися, і при цьому не перемалювати жодного кріплення та дірочки, там платять і десять, і двадцять, і тридцять тисяч. Здебільшого це в відносно невеликих інженірингових фірмах.
З інженерами виробничих дільниць, майстрами (чомусь це слово не дуже популярне тепер) я рідко маю справи, тому про їхні зарплати маю приблизне уявлення.
Є ще такий момент. На якомусь оліє-екстракційному заводі або на фармацевтичній фабриці можна заробити більше, ніж у важкій промисловості. Інженерів на цих підприємствах менше, це експлуатаційники, але вони потрібні високої кваліфікації, бо замінити їх немає ким (вони по одному на функції, а не цілими відділами), а поломка - мільйони втрат при непреривному циклі виробництва. І гроші в цих галузях є.
Найбільша біда в тому, що якщо ремонтника та експлуатаційника, навіть майстра можна підготувати на практиці, конструктор потребує сучасної освіти та практики на нових зразках та з новими підходами. З цим у нас дуже погано. Тому їм готові багато платити на підприємствах, де дійсно щось проектують, бо їх мало, і щороку стає менше. І не тільки через вік. Якщо з*являються талановиті молоді люди, вони мають тенденцію до переходу в різні ремонтно-монтажні фірми, де отримують значно більшу оплату, але на цьому їхньому розвитку як саме конструктора - кінець. їх відсутність безпосередньо на підприємствах - виробниках обладнання та в конструкторських бюро обмежує можливості цих підприємств аж до повного виведення їх з ринку.
Є ще одна важлива категорія інженерів. Це інженер-продавець техніки, sales engineer англійською. Для нас це нова професія, тому що завжди інженер і фахівець зі збуту були різними посадами на підприємствах. Сам збут був врегульований, тому власне продавати техніку за її особливими конкурентними властивостями не було потреби. На Заході інженери-продавці складають значну частку кадрів з технічною освітою. В Україні є дві головні проблеми з такими кадрами. По-перше, в нас важко знайти людей, які мали б пристойний рівень технічних знань і при тому навички продавця. Але навіть не це найгірше. Не кожного інженера можна навчити людській комунікації, але багатьох можливо. Голове - друга проблема. Ця робота дуже брудна. Корупція серед покупців така, що ніякого успіху, який базується тільки на знанні продукції, вмінні пропонувати технічні рішення, ефективно спілкуватися з різними службами підприємства-клієнта, не може бути. Інженери підприємств лобіюють будь-яку лажу, аби їм приплачували, вони саботують будь-яке рішення аж до знищення техніки з імітацією гарантійного випадку, якщо не отримали неформальної винагороди від продавця. Відділи закупівель закуплять навіть мотузку для білизни замість електричного дроту - і що найбільш прикро: їм нічого за це не буде. Власники вже давно зрозуміли, що втратили контроль за цією сферою своїх підприємств, тому погодилися, що певна кількість грошей буде вкрадена, можливостей - втрачена, головне - щоб самім на Бентлі вистачало, а все решта - та краще не чіпати систему, що працює.
Інженери-продавці достатньо складної техніки, що потребує знань не тільки самї техніки, але й рішень, зазвичай очікують від 8 тисяч грн. Часто розраховують на відсоток. Найуспішніші, хто подолав гидливість та навчився працювати зі сволотою заробляють десятки тисяч гривень.
2. Чому я написав, що не хотів би зараз бути молодим. Власне сказане вище й пояснює. Хочеться заробляти чесно і своєю головою. Найбільші гроші - конструктор або інженер-продавець. До першого - немає де вчитися, де практикуватися, де напрацьовувати досвід. завдань, взагалі, у вітчизняній промисловості немає гідних. Друге - так само чинник освіти, а головне - плавати не просто у лайні, а ще й з підступними хижаками, з незрівняною ницістю й аморальністю. Це я про інженерні сфери, але в інших практично так само.
Я починав у "буремні 90-ті", але я отримав освіту, хай і не найкращу, але без хабарів. У час великих зрушень стара система руйнувалася, але й нового створювалося достатньо, що я зміг туди застрибнути. А зараз, коли все стабільно (улюблене слово негідників), вже й ніяк не обійдеш моря фекалій.
1. Зарплата інженерів.
(про ай-ті та телекомунікації не йдеться!!!)
Зарплати низькі на великих підприємствах. Особливо низькі в ремонтних службах. Там дійсно півтори-дві тисячі не більше. Але це зникаючий вид, оскільки все більше ремонтних та профілактичних функцій віддається стороннім організаціям. В саміх цих фірмах зарплати значно вищі, 8-10 тисяч - легко.
Більше заробляють головні фахівці експлуатаційної сфери (головний механік, КВПівець (кіповец) і т.д.). Навіть на вбогому підприємстві це ніяк не менше "десятки", а на успішних підприємствах з новим обладнанням і "двадцятка", не менше.
Конструктори. Це найбільш дефіцитний товар на ринку праці. Здебільшого старі за віком та низької кваліфікації заробляють саме 4-5 тисяч на вбогих підприємствах. Там, де дійсно щось проектують, а не вирішують завдання, як реалізувати схему 50-х років, якщо виробники всіх складових давно закрилися, і при цьому не перемалювати жодного кріплення та дірочки, там платять і десять, і двадцять, і тридцять тисяч. Здебільшого це в відносно невеликих інженірингових фірмах.
З інженерами виробничих дільниць, майстрами (чомусь це слово не дуже популярне тепер) я рідко маю справи, тому про їхні зарплати маю приблизне уявлення.
Є ще такий момент. На якомусь оліє-екстракційному заводі або на фармацевтичній фабриці можна заробити більше, ніж у важкій промисловості. Інженерів на цих підприємствах менше, це експлуатаційники, але вони потрібні високої кваліфікації, бо замінити їх немає ким (вони по одному на функції, а не цілими відділами), а поломка - мільйони втрат при непреривному циклі виробництва. І гроші в цих галузях є.
Найбільша біда в тому, що якщо ремонтника та експлуатаційника, навіть майстра можна підготувати на практиці, конструктор потребує сучасної освіти та практики на нових зразках та з новими підходами. З цим у нас дуже погано. Тому їм готові багато платити на підприємствах, де дійсно щось проектують, бо їх мало, і щороку стає менше. І не тільки через вік. Якщо з*являються талановиті молоді люди, вони мають тенденцію до переходу в різні ремонтно-монтажні фірми, де отримують значно більшу оплату, але на цьому їхньому розвитку як саме конструктора - кінець. їх відсутність безпосередньо на підприємствах - виробниках обладнання та в конструкторських бюро обмежує можливості цих підприємств аж до повного виведення їх з ринку.
Є ще одна важлива категорія інженерів. Це інженер-продавець техніки, sales engineer англійською. Для нас це нова професія, тому що завжди інженер і фахівець зі збуту були різними посадами на підприємствах. Сам збут був врегульований, тому власне продавати техніку за її особливими конкурентними властивостями не було потреби. На Заході інженери-продавці складають значну частку кадрів з технічною освітою. В Україні є дві головні проблеми з такими кадрами. По-перше, в нас важко знайти людей, які мали б пристойний рівень технічних знань і при тому навички продавця. Але навіть не це найгірше. Не кожного інженера можна навчити людській комунікації, але багатьох можливо. Голове - друга проблема. Ця робота дуже брудна. Корупція серед покупців така, що ніякого успіху, який базується тільки на знанні продукції, вмінні пропонувати технічні рішення, ефективно спілкуватися з різними службами підприємства-клієнта, не може бути. Інженери підприємств лобіюють будь-яку лажу, аби їм приплачували, вони саботують будь-яке рішення аж до знищення техніки з імітацією гарантійного випадку, якщо не отримали неформальної винагороди від продавця. Відділи закупівель закуплять навіть мотузку для білизни замість електричного дроту - і що найбільш прикро: їм нічого за це не буде. Власники вже давно зрозуміли, що втратили контроль за цією сферою своїх підприємств, тому погодилися, що певна кількість грошей буде вкрадена, можливостей - втрачена, головне - щоб самім на Бентлі вистачало, а все решта - та краще не чіпати систему, що працює.
Інженери-продавці достатньо складної техніки, що потребує знань не тільки самї техніки, але й рішень, зазвичай очікують від 8 тисяч грн. Часто розраховують на відсоток. Найуспішніші, хто подолав гидливість та навчився працювати зі сволотою заробляють десятки тисяч гривень.
2. Чому я написав, що не хотів би зараз бути молодим. Власне сказане вище й пояснює. Хочеться заробляти чесно і своєю головою. Найбільші гроші - конструктор або інженер-продавець. До першого - немає де вчитися, де практикуватися, де напрацьовувати досвід. завдань, взагалі, у вітчизняній промисловості немає гідних. Друге - так само чинник освіти, а головне - плавати не просто у лайні, а ще й з підступними хижаками, з незрівняною ницістю й аморальністю. Це я про інженерні сфери, але в інших практично так само.
Я починав у "буремні 90-ті", але я отримав освіту, хай і не найкращу, але без хабарів. У час великих зрушень стара система руйнувалася, але й нового створювалося достатньо, що я зміг туди застрибнути. А зараз, коли все стабільно (улюблене слово негідників), вже й ніяк не обійдеш моря фекалій.
