По свіжих слідах гарячих подій

Якщо вже не вмієте брати штурмом будівлі чи хоча б ефективно блокувати підходи та сесійну залу, тоді треба було взяти участь у засіданні і протидіяти голосуванню кнопкодавів за мертвих душ.

Взагалі, перехід в опозицію нічого не міняє в компетентності і адекватності політика. Ще менше це поліпшує людські якості. На смітник їм всім дорога. Політика не для лузерів.

Прогресивній частині суспільства нема на кого орієнтуватись. Про політиків годі й говорити, а публічні інтелектуали своєю гіпер-рефлексійністю практично не відрізняються від русо-совєцьких інтелігентішек передгорбачовської та горбачовської доби.  Нема структур чи персоналій, навколо кого гуртуватись. Це факт.

Отже, треба відступити і спробувати сформулювати принципи. Як це не наївно було, але в СРСР прогресивна частина суспільства мала принципові вимоги до влади: вільний виїзд за кордон, публікації заборонених книг, вільний нецензурований показ кинофільмів, вільний вибір музики і т.д. Були не менш наївні і економічні вимоги, більш стосувалися розподілу, ніж генерації прибутку, на жаль: справедливішу оплату праці білих комірців, скасування таємних пільг партократів і чиновників, вільна індивідуальна трудова діяльність, скасування обмежень на доходи та особисті витрати. І про це говорили у курилках навіть прості роботяги! Я це дуже добре пам'ятаю. В результаті, коли комуністи змушені були почати реформацію, вони саме з цього і почали. Ось і зараз потрібні подібні, усім очевидні вимоги, котрі були б чітко артикульовані і фактично висіли б у повітрі і злетали з язика навіть якщо підняти у 3-й годині ранку. Тільки вже не в естетичній сфері чи за-для перерозподілу того, що є, а в економічній, соціальній, гуманітарній сферах з точки зору поступу.

І годі вже шукати однодумців у головному та гуртуватись аби з ким. Противник перемагає завдяки чіткості його позиції: Росія, російська мова, олігархічна економіка, що ділиться з люмпеном кількома монетками, душевний комфорт стабільності а-ля "любімий царь і знакомая вонь" (с). Така ж визначеність повинна бути і в тих, хто вважає себе свідомим українцем. Хай це буде кілька груп однодумців, але вони мають бути чітко визначеними і легко зрозумілими. Аморфністю не перемогти кулак з кастетом.

Я давно вже для себе визначився. Я не з тими, хто хоче замінити промивання мозку від московського попа на теж саме від київського або львівського. Я не з тими, хто хоче втручатися в приватну сферу людей, хто хоче обмежити політичні свободи людей. Я не з тими, хто проти економічних свобод, хто прагне перерозподілу, домінування державної власності.  Я не з тими, для кого болить, якщо колір шкіри матері і дитини різні. Я поважаю погляди консервативної частини національного руху, але я триматимусь на дистанції від них. Змішування зусиль не принесе користі ні мені, ні їм.  Нам усім потрібні кілька армій, котрі не виключено, що можуть стати союзниками у війні проти спільного ворогу, але не різнобарвний, багатопрапорний натовп. Ніяка, аморфна, невизначена Україна зазнала поразки. Час гартувати нову крицю.