Йога і стретчінг

Коли я багато займався різним бойовими мистецтвами, значна частина тренування витрачалася на вправи на розтягування: шпагати, «пальці рук під пальці ніг» і т.д. Доводилося розтягуватись не тільки у спортзалі, а й також дома, бо прогрес зазвичай був дуже повільним, якщо взагалі помітним. Головний недолік такого тренінгу полягає у тому, що розтягувальне зусилля концентрується на окремих м’язах ізольовано, а також у контрактурі м’язів, тобто їхньому опору розтягуванню: чим більше тягнеш, тим сильніше скорочується.  При чому оцю другу проблему зазвичай тренери знають і вигадують різні методи її нейтралізації (наприклад, ізометричні вправи), а про першу найчастіше навіть не здогадуються.

Перевагою йогівських вправ є те, що вони залучають не окремі, ізольовані м’язи, а практичне всю м’язову систему людини.

При цьому розтягуються не тільки основні м’язи в окремих, чітко визначених напрямках, а й маловідомі широкій публіці м’язи, котрі навіть не кожний студент-трієчник з фізвиховання одразу назве. Наприклад, що потрібно робити, щоб доставати пальцями рук підлоги при прямих ногах у колінному суглобі? Більше нахилятися, можна сидячи, а ще краще, щоб один товариш тиснув на коліна, а другий – на плечі, як стандартно роблять у бійцівських спортзалах? В результаті перенавантажуємо попереку і пропускаємо наступні кілька тренувань. А згодом виявляється, що хто яким був від природи, таким і залишається, або швидко втрачає гнучкість, якщо робить перерву у тренуваннях.

А що радить нам йога? А йога радить розтягувати ротатор стегна, а для цього не згинатися навпіл у попереці треба, а скручуватись, бо маленькі, маловідомі м’язики, призначення котрих не припустити, щоб під час ходи стегно закручувалось і вилітало за межі потрібної амплітуди для крокового руху, саме ці м’язи і зменшують гнучкість нашої попереки.

Сьогодні пропоную курс з сайту «Йога-джорнал» для «розкриття» стегон. В курсі нема жодного шпагату, але від цього він не стає менш ефективним за будь-який просунутий фізкультурно-спортивний тренінг. Серед того, що каже інструктор за кадром, мені більш за все сподобалося зауваження, що підвищення рухомості у тазово-стегновому суглобі зазвичай вважається важким завданням, але варто його спробувати, щоб переконатися, що воно може бути і дуже приємною практикою.

Практика дійсно таки дуже приємна! Я ледве стримую себе, щоб не виконувати цей комплекс щодня, настільки класні відчуття в усьому тілі після вправ. Але доводиться все ж таки зважати на фізичний стан і не забувати про вислів: "що занадто, то не здорово".


Посилання:
http://www.yogajournal.com/livemag/lmcontent/14