Два роки веду цей щоденник

Ось вже й два роки минуло від першого допису.

Занотую статистику. У дужках дані річної давнини.

318 (186) записів
4511 (1448) коментарів отримано
5495 (2237) коментарів додано
225 (119) друзів маю
287 (156) додали до друзів мене
222 (113) взаємних друзів

Зі змін, які впроваджую від сьогодні, - відмова від тематичної спеціалізації по днях тижня. Тепер більше уваги приділятиму тегам.

Я вже переріс назву блогу та гасло під ним, але наразі не маю кращих, тому ще залишаться.

Зі статистики відвідування блогу видно, що серед моїх читачів намітилися дві групи. Одні читають та коментують мої узагальнюючі та підсумовуючі записи про актуальні події у політиці, економіці або у культурі, другі люблять читати ті дописи, де я торкаюся більш людських та особистих тем. Перших десь в три рази більше за других. Є ще невелика групка, котру можна з певною мірою умовності назвати однодумцями. Умовність – тому що йдеться про однодумство ЖЖ-образів, а чи порозумілися б живі люди, ще не факт.

Отже, здається, я йду нормальним шляхом типового, непрофесійного блогера. Головне, у майбутньому не впасти у жежешний варіант зіркової хвороби, який я за ці два роки спостерігав у кількох користувачів, в котрих кількість френдів наближалася до півтисячі, а кількість коментарів під записами ніколи не була меншою за кілька десятків. От на цьому етапі блогер починав дозволяти собі зверхність до читачів, чи не щотижневі френдоциди, регулярні виховальні промови, мовляв, не так розумієте, поверхнево читаєте, не хочете думати, мене повчаєте... В результаті через кілька місяців колись жвавий щоденник перетворювався на пустелю. Звісно, можна знаходити задоволення у стані невизнаного генія, незрозумілого пророка, неоціненого доброчинця, але я себе не бачу у такому амплуа, отже, прошу вас, мої дорогі читачі, ставити мене одразу на місце, щойно побачите тривожні симптоми.

Рік тому у подібному дописі я писав, що зазвичай займаюся новою справою два роки. Потім або полишаю, або вона стає частиною мого способу життя. Два роки минуло, бажання покинути інтернетне писання у форматі блогу, зокрема у ЖЖ не виникло. Отже, писатиму далі.

Дякую вам усім за написані коментарі, також і за ненаписані коментарі, бо мовчання часом буває не менш цінним сигналом зворотного зв'язку, ніж слова, за перехід до спілкування в імейли, за розвіртуалення та взагалі за цікавість до моїх думок.