Мова ділового спрямування... куди?

МШФ Дубчак звернула увагу на дивну обкладинку підручника з не менш дивного предмету – української мови ділового спрямування. Чого дивного? Тому що мова є мова, і спроби її сегментації по професійному використанню справа, звісно, можлива, але потребує іншого рівня підготовки, ніж мають школярі та студенти нефілологічних фахів. Значно корисніше вивчати літературну розмовну та писемну мову у повному обсязі, а стилістичні особливості та словникові списки брати з практики. Це не моя особиста думка, я її чув з передач BBC English, коли ці програми ще виходили. Подібне ж чули і деякі провідні лінгвопедагоги моєї рідної Миколаївщини, коли вони їздили на семінари до Великобританії, і там питалися про англійську мову для кораблебудівників та подібне.

Але не буду далі заглиблюватися у теорію. Переповім кумедний випадок, пов'язаний з Business English з мого життя. Наприкінці 90-х я отримував другу вищу, комерційну освіту в одному з вишів Києва. Про епопею вибору я вже писав. Але кумедне підстерігало не тільки на порозі, але й усередині.

Отже, на першій чи другій сесії прийшов час складати залік з так званої ділової англійської мови. Правила дозволяли отримати його автоматом, якщо ж у наявності підтвердження про мовну освіту чи іншу ґрунтовну мовну підготовку. Я очікував, що мої роки навчання у спеціалізованій школі, а також захист диплому у технічному виші англійською мовою з наявною довідкою з усіма необхідними регаліями, як підписи перших осіб, кругла печатка та фірм енний бланк буде достатньо. Звісно, студенти, котрі мали першу філологічну освіту з англійської мови були ще більше переконані, що для них цей залік стане просто пустою формальністю. Але кафедральні тітоньки були іншої думки.

Мені одразу було відмовлено, бо технічна мова мого першого диплому це не ділова мова. Тітонька почала мені одразу розповідати, яка це окрема дисципліна, ця ділова мова, як там все не так.

-         Вибачте, але я працюю в представництві іноземної компанії, спілкування по всьому комплексу ділової та технічної тематики це для мене щоденна реальність. Якщо потрібно, давайте поспілкуємось…
-         Ні, ні, ні і ще раз ні! – тітонька просто відсахнулася від мене, коли я запропонував поспілкуватися. – Ви повинні пройти курс та скласти письмовий тест. І крапка!
-         Чому? Невже практики не достатньо? – не здавався я.
-         Яка там у вас практика?! Знаємо, як ви там спілкуєтеся! У вас там все не таке, як потрібно…

Через ще кілька реплік я вирішив, що краще буде виконати її завдання. Взяв якісь роздруківки з завданнями, де треба було вписувати артиклі та форми дієслів «бути» та «мати», виконав все це у сусідній пустій авдиторії та віддав на кафедру. Який же я мав подив, коли наступного дня отримав результат! На папірці не було жодного виправлення чи перекресленої невірної відповіді, натомість весь текст було підкреслено хвилястою лінією і замість оцінку красувався напис: «Не по существу».

З цим я вже вирішив вирушати на тропу війни та подався до деканату. Виявилося, що з подібним вже зверталися чимало людей з першою англомовною освітою, а також з бекграундом, подібним до мого. Декан виявився мудрою людиною, він обізвав кафедру іноземних мов сховищем заздрісних комплексанток та запевнив мене, що хвилюватися нема причин, він все владнає. На цьому він сам розписався у мене у заліковій книжці та у відомості.

Цікаво де тепер ті заздрісні комплексантки. Не виключено, що якісь провідні методисти.

А мораль цієї байки така: немає ніякої ділової мови чи мови ділового спрямування. Є витівки висмоктувачів бюджетних коштів, грантоїдів та різних інших псевдо-педагогів. Є мова, є стилістика. А ще є форми типових документів, але це вже не курс мови, а дещо інше. Звісно, ми не маємо можливості впливати на шкільну чи університетську програму, але можемо заощадити власні гроші, не витрачаючи їх на непотрібну літературу або курси, де вчать нічому.