Аіч Радіо Ваканца!..

У 80-ті роки, коли я був підлітком, полюбляв я влітку слухати румунське «Радіо Ваканца» (Радіо Відпочинок), що передавалося з чорноморського курорту Мамая, що поблизу Констанци. Радіостанція передавала переважно легку музику, випуски курортних новин румунською, англійською, німецькою, французькою та - о диво! – російською мовами.

От що зовсім зривало дах, так це інтерв’ю з шановними курортниками з СРСР. Ні, нічого вони такого вже особливого не говорили, бо інтерв’ю скоріш за все погоджувалися зі «старшими» туристичної групи. Шокував склад відпочивальників. Здебільшого це був різний пролетаріат з нафтових родовищ Сибіру. Ну ще якісь спортсмени та наукова, культурна номенклатура зі столиць СРСР та союзних республік, але з цими все ясно, а от наявність пролетаріату прямолінійно натякала, що нефіг мені йти по стопах батьків до вишу, міцно пов’язаному з ВПК, де одразу ж після абітури змушують підписати форму допуску №3, після котрої не дозволяється без особливого дозволу контактувати з іноземцями та подорожувати за кордон протягом п’яти років після звільнення з посади, що передбачає наявність цієї форми.

А ще матеріальний чинник. Родина нещасних ітеерівців, що пишалася тим, що авіаносці проектує, могла собі дозволити тільки якусь смердючу Чорноморку чи Коблево, і те не щороку. Ясно ж, що СРСР – країна робітників та селян. Стосовно останніх – сумніваюся, бо більшість селян, що я знав, в житті не бачили море, хоча жили в півсотні кілометрів від нього. Звісно, це не стосується тих спритних, що вміли пролізти на ринки при курортних зонах, та мало що і чим туди везти.

Також характеристично для того часу було, що реклама водних турів з Мамаї до Стамбулу подавалася всіма мовами, крім румунської та російської. А на що? Одні мають бути щасливі, що їм дозволили на одне узбережжя з інтуристами-носіями валюти вийти, а другі хай щасливі будуть, що хоча б до Румунії випустили, а зворотною дорогою не НКВД не зніме з потягу і не світитиме їм десять років без права листування.

До свого надзвичайно таємного вишу я все ж таки поступив. Але мав чіткий намір добитися розподілу кудись до високих широт, щоб не рахувати копійки до зарплати та не ковтати слинки від промов різних гайковертів з нафтопроводів на курортному радіо. Можливо, так би і сталося, але СРСР помер на середині мого п’ятого курсу.

А «Радіо Ваканца» відродилося:
http://radiovacanta.ro/
Такі ж самі позивні заставки, розклад подібний. Музичний репертуар, звісно, оновився, не зовсім на мій смак, але дещо зустрічається зі старого.

PS: Завжди приємно дізнатися, що є хтось ще з подібними спогадами, бо якщо вже зовсім один, то є ймовірність, що слід вже опікуватися станом власної психіки:
http://ukrtribune.org.ua/ru/2009/10/chas-zaxriplix-magnitofoniv/
А тут спогади про Радіо Ваканца оформлені стали навіть частиною авторської серії «Севастопольские рассказьі»:
http://www.litsovet.ru/index.php/material.read?material_id=211608
PPS: не втримаюся від політичних висновків. Чимало наших співвітчизників ображаються на Євросоюз, який, мовляв, прийняв румунів, які за нас не кращі, а від наших інтеграційних ініціатив відсахнувся. Насправді, немає причин ображатися. Румуни кращі за нас. В них навіть під Чаушеску знаходилося кому пробивати ідею та творити розважальне радіо, а у нас і дотепер немає нікого і говно-ефеми замість радіо.