Про "не всі такі"

Дискусії з інтелектуальною та добре вихованою у гуманістичній традиції (у міру розуміння останньою совєцькими батьками) публікою майже завжди приводять до тупіку, коли на цілком обґрунтоване узагальнення ти чуєш нездоланний аргумент: «Не всі такі».

Ми всі знаємо, що економічний результат країни складається з економічного результату українських бізнесів, українських родин та одноосібних домогосподарств. В результаті маємо те, що маємо: вкрай неефективну економіку і бідне населення. Але з точки зору гуманістично вихованого інтелектуала винний хто завгодно тільки не українське суспільство, бо не всі такі.

Так само наше суспільство і навіть його окрема частина, Донбас, аж ніяк не винні у тому, що країною керує людина з дуже сумнівною біографією, з’вязками, бо кілька відсотків за нього ж не голосували. І на протилежному кордоні нашої країни аж ніяк славні галичани не винні у тому, що їх регіон перетворився на справжній розсадник ксенофобії, клерикалізму, антилібералізму, постійним джерелом напруженості у відносинах чи не з єдиною країною, симпатиком України у Євросоюзі, Польшею через «вчасно» витягнуті з глибин історії проблеми орлят та етнічних чисток Армії Крайової. Ні, звісно, не треба ділити українців за регіональною ознакою! Не всі ж такі! Ми ж знаємо Романа та Мар’яну, а вони ж не такі, як і Ваньку з Свєткою – вони теж не такі! Отака виходить позиція. Все чудово, нікого не можна ображати, всі люди хороші, жодна тварина не мусить страждати. Тільки за рейтингами Форбзу Україна четверта найгірша економіка у світі, у рейтингах економічної свободи та сприйняття корупції, гуманітарного розвитку ми пасемо задніх. І нікого у цьому не можна винити. Крім Юльки з Янеком, звісно.

Ви як хочете, шановні читачі з гуманістичним вихованням, але ваша позиція є антиітелектуальною за своєю природою. Як би ми не старалися, ми не можемо обговорити життєву долю та суспільний внесок кожного з 46 мільйонів українців. Як не крути, але для міркувань та висновків нам потрібні узагальнення та середні величини. Скільки б не було в нас чудових, милих знайомих, які «не такі», вектор розвитку суспільства, господарства, держави та загалом цілої країни визначається середньозваженими величинами. І ці середньозважені показники в нас кепські як на національному, так і на регіональному рівнях. Ситуацію можна виправити тільки усвідомленням своєї місії як інтелектуала, місії з поліпшення якості людських ресурсів країни, тобто людей, котрі живуть та працюють поряд з вами, а не застарілим народницьким адвокатством. 

PS: цей допис написано для того, щоб економити слова у майбутніх дискусіях. Спрямовуватиму сюди тих, кому не подобається обговорення абстракцій. А мені життя не вистачить розглянути кожну окремо людину у світі або у країні. Отже, сподіваюся, ми порозумілися раз і назавжди стосовно цієї теми.