Пророцька пісня. Про Севастополь, Ялту, Керч - які там ще порти у Криму...

[kerbasi]

Вже колись писав про цю пісню, кілька років тому. Хто знав, що коли автори писали цю пісню в середині 60-х років минулого століття, що вона - про Крим після березня 2014-го.


Кораблі-бродяги

Музика: Манос Лоїзос (22.10.1937-17.09.1982)
Слова: Фондас Ладис (нар. 1943)
Виконання: Харіс Алексіу (Харіклія Рупака – нар. 1950), Нікос Портокалоглу (нар. 1957)
Перше виконання: Янніс Пулопулос у 1965

Кораблі-бродяги нам подавали гудки,
нам казали: “Нужбо”! – нам підморгували,
повз нас проходили і ніколи не зупинялися,
їхні білі вітрила – не для нас.

Приспів:
У моїй руці цигарка
нагадує мені загублений маяк,
а як згасне – прийде буря,
ось і настане кінець гулянці.

Кораблі проходять, зникають в далечині.
Ніхто не дізнається, чому вони з нас сміються.
Весь день дме вітер, що відганяє їх геть,
до цього порту не завітає ніхто.

Харіс Алексіу і Нікос Портокалоглу:

"Χαρούλα Αλεξίου & Νίκος Πορτοκάλογλου - Καράβια αλήτες @ Ηρώδειο" (Watch on YouTube)

       Шанoвні читaчі! Можливіcть коментувaння моїx дoписів у ЖЖ будe зберігaтися до 22 чеpвня, піcля чoго комeнтувати можнa будe тiльки на платформі Dreamwidth. Автoматична трансляція моїx запиcів дo ЖЖ припинеться 30 червня. Зaкликаю всіx пеpеходити нa "Дpім". Наc вжe тaм більшaє!
      Лишe зa тиждень, щo минув з мoго анонсу, кількіcть людей в мoєму "кoлі" (еквівaлент фpенд-стpічки) зpосла з 38 дo 99. А ще якійcь міcяць тoму мoє кoло нaлічувало лeдве деcяток-півтoра щодeнників.

Comments

[candrika]

Веселеньке виконання як на таку депресивні пісню :). Жодних тобі слов'янських розтягнутих нюнів.
А в Нікоса в прізвищі якесь дуже тюркське закінчення, - чи в греків щось таке власне теж є?

[kerbasi]

В оригіналі вірш називався "сни" (мрії). Автори пісні - обидва комуністи, заідси депресивність. Це, мабуть, наслідок атеїстичного світогляду. Я також помітив, як добре виглядає культура без слов'янського видирання волосся, розривання сорочок, дивись мій коментар до пісні:
http://kerbasi.livejournal.com/49096.html

Нікос походить з малоазійських греків, депортованих після турецько-грецької війни в рамках нансенівського плану обміну населенням. Прізвище походить від грецького слова веніціанського походження, що означає апельсин, суфікс дійсно турецький. Якщо скалькувати, вийде Апельсинович.

[candrika]

Я це здається читала. Та що там кохання, в нас саме "а мооолодііість не веееернееццяааааа" п'яними голосами чого варте - ти мабуть не чув такого вживу.

Як контраст, і в стилі мабуть цих греків мені завжди звучала пісня на слова руданського "кольор чорний" - власне як приклад того, коли депресивна ситуація співається без натуги і мелодійних соплів, і виходить радше якось мужньо, (стоїчно?) і навіть до якоїсь міри катарсично. Це була одна з пісень яку в мене найбільше вимагали співати, я думаю, саме тому, що вона не вписувалася в типовий патерн. І ще "під облачком", але так як моя бабця мене навчила, а не так як Чубай співав, чи хто там...

Знайшла ось кольор чорний, правда, тільки плаксиве виконання (і якась зі словами каша), її можна, і треба, цілком інакше співати. Але навіть тут досить добре чути мажорну гармонію в другому рядку, яка, якщо до неї правильно підійти, цілком розвіює депресивністю першого рядка, і до кінця строфи утримує мелодійну легкість, це якщо не завивати, звичайно :). http://youtu.be/UDmDi8JocO4

Якраз почала вчора писати пост про музичне маратське, але в мене то довгий процес, якщо стримаюся і пообрізаю додаткові відгалуження, може десь сьогодні-завтра викладу на вордпресі - там пісня про ґуру - може тобі сподобатися.

[candrika]

Не там відповіла, ну ти зрозумів...

[kerbasi]

Ну я ще пам'ятаю, як по вечорах п'яні компанії сспівали "Шумєл камиш, дєрєв'я гнулісь". Ця пісня, здається, вже у 80-ті не перейшла.

В російсько-совітській пісенній культурі пізньо-совітського періоду є два характерні, ненависні мені явища. Перщий, це коли весела пісня співається трагічним голосом. Характерна ілюстрація - "В юном мєсяце апрєлє" з "Пригод Електроніка", "Чунга-чанга", "Облака" (бєлоснєжниє лошадкі). Це така собі інвертована східно-європейська єврейська традиція, тільки в ній навпаки: про трагічне з гумором. Трагічна в оригіналі ашкеназька пісня у французів стала романтичною, "Дона, дона, дона". Другий, це "душераздірающіє" пісні, які по суті дійсно невеселі, трагічні, але обов'язково потрібно рвати на собі та на слухачах волосся. Ось власне цього немає в "Кольору чорному", навіть у, як ти кажеш, недосконалому виконанні.

[candrika]

Нє, про камиш не чула :)

Мені здається, тут різниця в рефлексивній здатності. Колись я була в гостях в одному пластунському таборі з мистецьким ухилом, і там же ж інструкторами були знайомі з театру Курбаса, і якась така думка прозвучала про те, що актор мусить завжди грати на сцені персонажа, а не проживати себе. Що коли актор щиро рве на собі сорочку і плаче на сцені, проживаючи себе - то він не актор, справжній актор ніколи не переступає тої, хай майже невидимої, межі між собою і персонажем, і мені це тоді чомусь запам'яталося.

Так от, такі вірші в радянській школі категоризувалися як філософська лірика - мало би значити філософська - така, що не просто описує життя(це називалося соціально-побутове - червона ружа трояка, мала я мужа пияка), а рефлектує, тобто до якоїсь міри відсторонюється. Правда, "стоїть гора високая" - там де молодість не вернеться - теж категоризувалися як філософська, ну, але може і її можна би було на нормальну мелодію покласти, а не на екзальтоване ревище :).

Там де рвуть сорочку і легку сентиментальність переводять в ридання - мабуть просто бракує рефлективності в крові?
Пишу паперового листа. Рефлективного.

[balu]

Я також помітив, як добре виглядає культура без слов'янського видирання волосся
У мене аналогічно. Тільки почалося не з білогривих лошадок, а з "Гардемаринів". Там є момент, коли передають натільного хреста кату, щоб він став кровним братом катуємому. З тих пір я не можу сприймати всю цю російську духовність і загадочную душу.
І плюсую про українську та російську попсу.
А ще з дитинства ненавиджу вяку некромантію, типа дєдушкі леніна чи 22.06. А тепер, частково, і 9.05

[kerbasi]

А я щойно подумав, як це Гардемаріни мене оминули. Я й за совка ТБ майже не дивився, крім міжнародної документалістики та окремих іноземних прем'єр, але ж родичи дивилися, тобто хош не хош, а у вуха б залазило. А виявилося, що Гардемарини вперде - прем'єра 1 січня 1988, тобто я її пропустив в армії, Віват гардемарини - 31 серпня 1991, я тоді був на річках/морях Сибіру, а Гардемарни-3 - це вже 1992, коли мені було не до росфільмів: ентузіазм нового життя охопив разом з проблемами з ним пов'язаними.сестра, мабуть, дивилася, бо пику Харатьяна я все ж таки з гардемарином асоціюю і взагалі навіть його прізвище чомусь знаю. Я зазвичай дознаюся про совітських кіноакторів з їхніх некрологів.

З 9.05 в мене складні стосунки. Шкільну некрофілію та їбаних пиздунів ветеранських, що лізли до нас з байками та виховавчими прмовами, ненавидів завжди. Їм ще піонерський галстук пов'язували, так ми з друзями жартували: чи не затягнути посильніше, щоб вдавився, старе падло. Традиційний для нашого міста парад оркестрів любив, йшов поруч з ними через всю центральну вулицю. І родинна традиція була: напередодні вичищали могилу дідуся, висаджували там квіти, а 9-го приїжджали власне вшанувати. Це мені близько.

[kerbasi]

Я собі пояснюю, що ця надмірна емоційність та реактивність від вихованої безпорадності. Брак дії, брак можливостей, брак інформації про зовнішній світ, брак глибинної освіти, але все ж таки не життя і не характер простого хлопа, оскільки є вільний час та недовикористані фізичні сили для міркувань про абстрактне, до цього призводять. Поза Росією трапляються в певних місцях, в певний час осередки з подібним типажем, але в Росії це найбільш викристалізоване, розповсюджене та тривале у часі. Примітно, що останнім часом натрапляю на статті, де пишуть, що тепер і на Заході подібні верстви починають з'являтися: креакли в них перероджуються. А в Україні, як ми з тобою якось сперечалися, таким осередком, нмд, був Львів, але тепер, здається, вже минає.

[balu]

Мене ветерани оминули. Я з села, тож їх всі знали. А от істерія навколо цього дня завше перекреслювала його світлий образ.

[kerbasi]

Ну наші ветерани, хоча й ми їх, звісно, не могли знати всіх особисто у півмільйонному місті, впевнений, були справжні. Просто тоді вони були ще відносно молоді і їх було багато. З війни лише 30-40 років минуло, тобто їм було по 50-60, а тим, хто не з 41-го пішов, то й ще менше. І люди це були різні за своїми якостями. Дурнів та покидьків, пихатих та марнославних не бракувало. Багато хто вівся на пропаганду, яка в останні кілька років життя Брєжнєва почала їх робити живими святими і завалювати різними пільгами, ціна яким насправді була не дуже висока, але як знак пошани багатьох дуже це гріло.

В мої перші шкільні роки не було ніякого пафосу навколо 9 травня, але під вихід брежнєвської "Малої Землі", це мій четвертий клас (1978-1979) почалося. Раптом у місті замінили або відремонтували усі пам'ятники, наставили нових, у школах почали впроваджуваться всі ті церемоніали, на які зараз дрочать совкоцефали, тільки без колорадських стрічок. І це пішло по нарастаючій аж до смерті Брежнєва, потім замерло на досягнутому рівні і тривало аж до кінця СРСР. У Брєжнєва, певно, був комплекс, що він на справжній передовій не воював, так собі - штабний політроботник на другорядних фронтах, а дуже хотілося бути полководцем і героєм. Вслід за його спогадами про "малу землю" (другорядний плацдарм під Новоросійськом) цьому місту дали статус міста-героя і почали переписувати історію війни з роздмухування ролі цієї ділянки фронту, де насправді дій стратегічно значення не було. Брєжнєва іронічно Петро Григоренко згадує в своїм мемуарах "В підпіллі можна зустріти тільки пацюків". І на Жукова тиснули, поки він не додав у свої спогади речення про перспективного полковника Брежнєва, який на воєнраді якісь слушні зауваження робив, чого насправді по табелі о рангах в принципі не могло бути ні за яких обставин. Ось такі і є насправді причини появи цього культу.

А те, що зараз в Росії роздмухується це навіть за тодішніми мірками занадто.

Ну ось, накатав на цілий пост. Колись розміщу з нагоди.)