А їх створення неможливе без опертя на щось таке сокровенне, глибоке, що далеке від страху покарання.. на красу, відчуття світла, гармонії, позитивну вібрацію - як би це не патетично і ідеалістично не звучало.. а це все нерорзривно пов'язано із батьками, бо можуть це закласти тільки у сім"ї на самому початку (далі - людина вже сама себе формує, хоч часом від Бога народжується дивовижної сили духу людина і в самих несприятливих умоваї сімей.. втім, хтозна як діє любов, якщо була навіть 1 чи 2 перші роки життя).. а сім'я у свою чергу - це система поглядів і сімейної традиції (як не крути, а вона автоматично створюється самим життям і укладом життя, духовного світу батьків, ба навіть їх етнічною ментальністю - і від цього не подінешся, вона прозирає - тому голандці все одно і досі не схожі на французів, бодай у архітектурі будинків і розмірі та формі вікон - це у них традиційне, хоч і близько живуть, вже не кажучи про мароканців, які теж ніби сучасні - але в кожного народу своя нота звучання..)
тут і п.4 виникає :) Так, обряди поступово зникають з ужитку - але що приживається на місці цієї пустки? - ... це місце пустим не буде. Нав'язувати не потрібно. Але підтримати "моду" на традиційні обряди в кожному з регіонів.. хіба це таке вже "зло"? У Києві, наприклад, так уже переситилися тими євро-весіллями, що вже не знають яку екзотику шукати.. і багато хто з багатих людей має попит на "етно-весілля". В деяких окремих селах і родинах ще збереглися весільні обряди. Так і я свого часу виходила заміж (..неважливо чим це все закінчилося через 6 років, головне що було :)) хоч і у Києві, де народилася, але за всіма традиціями свого Поділля, де пасла і доїла корів всі свої канікули, живучи серед бабусь, слухаючи весільні пісні і наряджаючи гильця на весіллях своїх тіточок чи сусідів.. Я зібрала від бабусі все що вона знала
а цієї весни зібрала від інших бабусь і те чого не знала моя - бо моя народилася і жила не в селі, а райцентрі, де все спрощувалося у фольклорі порівняно з сусіднім селом. Планую дуже суттєво доповнити і розширити новими записами вже існуючий: http://smijana.livejournal.com/48290.html
Так ось, мене, як людину, яка в цьому вже давно і мабуть досить глибоко занурена, обурює як профанація дебелих тіточок у віночках (нонсенс, у вінках часом ходили дівчата, та й то не часто, жінки носили хустки або очіпки) під гармошку - так і тененція моди на продаж "послуг для багатих".. коли зварганюється (є такі плани, навіть мене запрошували) якесь "народне весілля" незрозуміло якого регіону - адже в гуцулів воно було не зовсім таке як на Київщині, а на Херсонщині не таке як на Поділлі - хоч загальні риси і збігаються, але мелодика, діалектні особливості вимови і співу, тембру голосів, інтонацій, дійства, всього - інші.
Тому я згодна з Вами, так, етно-культура має існувати або в межах фестивалів, або якщо у родинах які зберегли залишки - то не штучно насаджена із чужх їм книжок, невідомо яких "сценаріїв" усереднених, а - та сама "жива", місцева, відновлена з вуст старих місцевих людей чи вхоплена за руку - так як я зараз намагаюся вхопити тих бабусь 1930 і 1928 років народження. вони ж не вічні.. підуть з життя і їх голос і піде з ними. І напишуть в книжках якусь абстракцію - а не живе звучання і живу традицію.
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
branchandroot
no subject
Date: Thursday, 27 January 2011 09:57 am (UTC)тут і п.4 виникає :)
Так, обряди поступово зникають з ужитку - але що приживається на місці цієї пустки? - ... це місце пустим не буде. Нав'язувати не потрібно. Але підтримати "моду" на традиційні обряди в кожному з регіонів.. хіба це таке вже "зло"?
У Києві, наприклад, так уже переситилися тими євро-весіллями, що вже не знають яку екзотику шукати.. і багато хто з багатих людей має попит на "етно-весілля".
В деяких окремих селах і родинах ще збереглися весільні обряди. Так і я свого часу виходила заміж (..неважливо чим це все закінчилося через 6 років, головне що було :)) хоч і у Києві, де народилася, але за всіма традиціями свого Поділля, де пасла і доїла корів всі свої канікули, живучи серед бабусь, слухаючи весільні пісні і наряджаючи гильця на весіллях своїх тіточок чи сусідів..
Я зібрала від бабусі все що вона знала
а цієї весни зібрала від інших бабусь і те чого не знала моя - бо моя народилася і жила не в селі, а райцентрі, де все спрощувалося у фольклорі порівняно з сусіднім селом. Планую дуже суттєво доповнити і розширити новими записами вже існуючий:
http://smijana.livejournal.com/48290.html
Так ось, мене, як людину, яка в цьому вже давно і мабуть досить глибоко занурена, обурює як профанація дебелих тіточок у віночках (нонсенс, у вінках часом ходили дівчата, та й то не часто, жінки носили хустки або очіпки) під гармошку - так і тененція моди на продаж "послуг для багатих".. коли зварганюється (є такі плани, навіть мене запрошували) якесь "народне весілля" незрозуміло якого регіону - адже в гуцулів воно було не зовсім таке як на Київщині, а на Херсонщині не таке як на Поділлі - хоч загальні риси і збігаються, але мелодика, діалектні особливості вимови і співу, тембру голосів, інтонацій, дійства, всього - інші.
Тому я згодна з Вами, так, етно-культура має існувати або в межах фестивалів, або якщо у родинах які зберегли залишки - то не штучно насаджена із чужх їм книжок, невідомо яких "сценаріїв" усереднених, а - та сама "жива", місцева, відновлена з вуст старих місцевих людей чи вхоплена за руку - так як я зараз намагаюся вхопити тих бабусь 1930 і 1928 років народження. вони ж не вічні.. підуть з життя і їх голос і піде з ними. І напишуть в книжках якусь абстракцію - а не живе звучання і живу традицію.