Кажуть на сході з віком мудрішають. А в нас?

[kerbasi]

В нашій багатоповерхівці нещодавно помер науковець, колишній провідний фахівець, професор у галузі автоматики. Кажуть, він мав публікації, мав досвід практичної і викладацької роботи. Але останні роки життя він запам’ятався сусідам як тихий алкоголік, невередливий, добродушний, але у ліфті краще з ним разом не їхати, бо смерділо від нього на версту до того ж не перегаром, а застарілими людськими випорожненнями. Дуже сумна доля колись відомої людини, котра якось випала з обійми під час занепаду науки та ніде більше себе не знайшла, крім химерних радощів алкогольного забуття.

На блогу "Українського тижня" і у паперовому числі письменник Анатолій Дністровий написав такий текст.

Юний інтелектуал безнадійно бідкається, що не може знайти в Україні роботу «свого рівня». В його тужливих очах час від часу міняться метафізичні глибини та фундаментальні істини для «посвячених». Я, проте, заспокоїв його ось такою історією. Один мій хороший знайомий, на жаль уже покійний, доктор наук, словом старшої генерації науковець (який приятелював колись також із, на жаль, покійним культурологом Сергієм Аверінцевим), принагідно зізнався мені, що покинув Академію наук і пішов працювати… у гастроном вантажником. Я, тоді ще небитий життям юний аспірант, оторопіло запитав: «Чому???». «Розумієш, там менше йолопів, які заважають мислити» – добродушно усміхнувся він.

Старий дивак з публікаціями, ім'ям у галузі може й відмовитись від постійної роботи, а проміжок між грантами перечекати в гастрономі. Головне, не за випивкою туди ходити, як мій покійний сусід. А якщо молода людина в заяві на грант чи на конкурс з вакансії десь на кафедрі вишу у біографії (сі-ві) напише, що почала кар'єру з посади вантажника,  та власне нічого більше, крім цього й не було, то вантажником вона й залишиться. А там пощастить одружитися з касиркою, батьки котрої передаватимуть картоплю та яйця з села молодій родині, а там пофартить десь влаштуватися торгівцем будівельними матеріалами - ось і вся наукова кар'єра.  

Мудрішим було б порадити молодій людині визначитися, що б вона хотіла робити далі, чи є для цього необхідні ресурси та умови, і чи допомагає бажаній справі освіта, чи не варто перекваліфікуватись. Не виключно, що тій людині просто бракує життєвого досвіду для пошуку гідної роботи. Може, як в байці про Ходжу Насреддіна, шукає не там, де треба, а де світло. Чи вміє написати Сі-Ві? Чи знайшов в Інтернеті на форумах чи блогах собі подібних, хто вже чогось досяг, чи вивчив їхній досвід? Чи відвідує місця, де можна завести професійні знайомства? Чи має навички зав’язувати та вести small talk («мала розмова») в кулуарах таких подій? Чи не забуває після заведення знайомства запитати про можливості роботи? Багато є питань до того юнака. Впевнений, що багато чого можна йому порадити, крім «дауншифтінга» до вантажника у гастрономі.

Це трохи дивно, але сучасний молодий українець розуміється на ринку праці не більше за його батьків, і не менше залежить від думки і стереотипів оточення, часто ретроградного. Особливо, це стосується киян, котрих типово для столиці народження і життя у відносному комфорті і захищеності позбавило можливості розвитку належного рівня пошукової активності, а старші покоління також не є взірцевими, бо на переїзд з їхніх сіл десятки років тому  їх вистачило, але потім вони собі тут міні-рай облаштували та впали у сплячку на решту життя, прокидаючись лише для того, щоб хапнути дармової гречки перед виборами.

Ось тут би і займатись просвітою просунутому виданню українських інтелектуалів. Те, що роль часопису вже не розуміється, як публікування статей про те, як розписувати писанки, як вишивати вишиванку та що робити на якесь архаїчне народне свято, є певний поступ. Але вочевидь ще нема розуміння, чому ж власне треба вчити читачів.

Наостанку пі-ар по темі: кожній молодій людині, випускнику виша у найближчому майбутньому чи недалекому минулому раджу читати блог daf_andrew

Comments

[kerbasi.livejournal.com]

прошу)

[seems-to-be.livejournal.com]

біда в тому що в розвинених країнах молодь може навчитися пошуку роботи в своїх батьків а покоління моїх батьків призначалося на роботу туди де вкажуть. Через це зараз дуже багато студентських матусь спалюють свої нерви міркуючи куди і як пристроїти дитину після вузу не усвідомлюючи що єдиний правильний шлях це коли "дитина" сама пристроїться

[kerbasi.livejournal.com]

Моє покоління вже ніхто нікуди не призначав, розподіл скасували і почався бардак в економіці, коли ми випускалися, а в моїх однолітків (ті, хто ранній та поспішний) вже діти виші закінчують, але все одно що батьки, що діти такі ж недорозвинені у цьому сенсі, як ті, кого розподіляли та призначали. Тут не тільки в особистому досвіді справа, а ще й в національній психології, вона в нас дуже азійська (русскіє та жиди відпочивають). Подяка османцям.

[daf-andrew.livejournal.com]

мене мої прекрасні співвітчизники періодично питають, коли я розповідаю про свій універ - "а він вас працевлаштовує після отримання диплому?"
*facepalm

[kerbasi.livejournal.com]

а скільки ти відвалив приймальній комісії, не питають? )))

[daf-andrew.livejournal.com]

гг, зазвичай дуже дивуються, що можна просто здати документи, включаючи сертифікат TOEFL, і вступити без іспитів.
Потім кажуть - а, ну так, це контракт, на контракт і у нас легко вступити...

Ну є і такі кадри, яки сидять нічого не роблять роками в Україні, а потім мені кажуть - та вчитися за гроші кожен може))) Я вже не зважаю на те

[kerbasi.livejournal.com]

І всі ці довбоящери існують та множаться при тому, що практика закордонного навчання по різних програмах існує ще з часів пізнього Горбачова! А ми кажемо про зміну поколінь і т.д.

[daf-andrew.livejournal.com]

бо це в нас такий менталітет. Коли людям кажеш - от є за кордоном багато стипендій різних, програм спонсорованих - тільки подавайся - вони одразу шукають те, що російьською мовою називається "подвох")))
очі прищурюються і людина питає - а чого це вони? яка ним з того користь?
бо люди погано розуміють, як це можна віддавати гроші якимсь іноземним студентам..

[kerbasi.livejournal.com]

Ну ось це й диво! Все ж таки ці програми не два роки тому почалися. Та й наприкінці 80-х чомусь ніхто "подвоха" не шукав, просто одиниці англійську знали, а ще деканати (а іноземні організації через наївність тоді інфу через них розповсюджували) часом приховували інфу, щоб притримати для "своїх". Втім, дуже багато людей отримали освіту кар"єру зробили хто тут, хто за кордоном.

А "невіруючі" - це все жлобня, банальна жлобня, котра нарешті повилазила зі своїх слободок та передмість, трохи відмилася, поміняла модне "на районє" вбрання на "виглядєть как люді", але всередині жлобнею і залишилась.

[liniyka.livejournal.com]

Дякую, добре сказано!
Дуже потішив передостанній абзац)))

[kerbasi.livejournal.com]

А мене вже скільки років це все потішає!)))

[seetolearn.livejournal.com]

Гарний пост. :) «Розписувати писанки». :)

[kerbasi.livejournal.com]

Дякую! І за корекцію дякую!))

[magner58.livejournal.com]

"а ще й в національній психології, вона в нас дуже азійська"

То куди нам до Сходу, то азійська :) Найбільша проблема - то прищеплення за останні 70 років синдрому теплого місця куди у тоталітарній державі можна прилаштуватися і отримати стаж.