Pro nihilo

Коли я вчився у 10-му класі, напередодні приходу Горбачова до влади у саміздатському форматі, тобто на касетах почали по руках ходити різні промови Коротича, котрі вже у далекому майбутньому стали основою його книжок. Переважно, то був трьоп за життя штибу, а в тас так, а треба як в них, але щоб при тому як в нас і т.д. Оскільки на слухання підпільних касет у СРСР школярів до актової зали зазвичай не згоняли, а на Коротича згоняли (це називалося засіданням політклубу "Сучасник", то я роблю висновок, що він кадебешний прихований пропагандист. А потім він у 1991-му, користуючися своєю популярність як головреда Огонька, рупора гласності чкурнув до США типа на викладацьку роботу. Але така вийшла помилка! Комуністів погнали, почався дикий капіталізм, до того ж у медійній сфері. В результаті Коротич повернувся, але вище гордоновського Бульвара, до того ж периферійного, не піднявся.
Отже, в мене абсолютна інша думка стосовно цього "батька гласності".