Чи можлива позитивна еволюція корумпованої системи?

[kerbasi]

Люди радянських поколінь пам'ятають, як події в Італії, як кажуть, робили новини у 80-ті роки 20-го сторіччя через постійні мафіозні розборки зі стріляниною, а також через активність лівих і правих ультра-радикалів, політичні та кримінальні вбивства і теракти. В новинах показували сюжети, як у Неаполі і на Сицилії представники влади їхали у броньованих автомобілях з ескортом карабінерів, майже як зараз миротворці пересуваються по території Афганістану. Потім все якось непомітно заспокоїлось. На початку 90-х в одній з радіопередач іноземної радіостанції анонсували книжку італійського дослідника боротьби з організованою та політично мотивованою злочинністю. На жаль, я не пам'ятаю автора і назву книжки, але мені запам'яталася основна ідея. В Італії значно обмежили діяльність мафії та перемогли ультра радикалів тоді, коли в поліції, судах сформувалось покоління працівників, амбіцією яких стало навести лад в країні, стати героями, що перемогли мафію і "брігаді россі". Як амбітність стала сильніша за страх чи спокусу підхарчуватись з рук злочинців, у кримінального і політ-маргінального світу почались великі проблеми. Перемогла нормальна людська природа – потяг до визнання, бажання бути успішним, поважним і авторитетним. Навіть частково корумпований, частково апатичний державний апарат може виростити у своїх надрах здорове покоління новаторів та реформаторів.

Українські чиновники і працівники силових структур не виняток. В офісах державної служби також немало людей, хто хочуть не дурної слави хабарників та "кришувателів", а суспільного визнання себе як героїв боротьби зі злочинністю, як творців держави, як великих, успішних реформаторів. Помаранчева революція таких людей частково виявила, але, на жаль, наступні події змусили багатьох пошкодувати за поспішний ентузіазм. Серед тих, кого я знаю особисто, настрої вже перед виборами березня 2006-го можна було підсумувати такою фразою: "Більше себе так "розвести" я не дозволю". Панували розчарування, зростаючий цинізм.

Втім, хочеться сподіватись, що не все втрачено. Скрізь відбувається невпинна, поступова, природна кадрова ротація. На зміну одним потенційним реформаторам прийдуть інші. За хвилею розчарованих службовців прийде інша хвиля з новими амбіціями, з новим баченням свого майбутнього. І на це потрібно не сторіччя і навіть не його чверть. Декілька років має вистачити. Якщо суспільство також подолає апатичність і розчарування, то або новим реформаторам буде на кого опертися у суспільстві, або суспільство само під час сполохів громадської активності покличе таких реформаторів. Важливо, щоб інтелектуали встигли до нового реформаторського дозрівання сгенерувати достатній вибір реальних концепцій розвитку і подальшой дії, а не тільки гасла та плакати.

І залишається ще одне важливе питання: чи має Україна достатньо історичного часу на такий розвиток?

Comments

[ex-petrovyc.livejournal.com]

Нові, холєра, до держслужби приходять голодними. Поки наїдаються, стають гіршими за старих. А нормальній молодій людині з сім"ї зі статками, просто соромно йти на держслужбу. Імідж поганий. Хіба як перші роки стажу.

Тут я дуже песимістичний, вибачте ;)

[barcaroly.livejournal.com]

Мені цікаво з цього приводу, який вплив справив на італійських поліцейських серіал про комісара Катанью :)

До речі, хвилю злочинності 90-х наші правоохоронці таки збили, тобто те, про що ви пишете, вже мало місце і в нас. Тільки от останнім часом щось погіршилося знову.

[kerbasi.livejournal.com]

Мабуть зворотній вплив. Серіал створили за мотивами реальних процесів, додали тільки гротескності або героїчності до окремих персонажів - ну все таке за законами попкультури.

Силовикам легше. В них мотивація бути героєм має буквальний сенс. Злочинця треба захопити, знерухомити, доставити у відділок, у слідчого з ним потім інтелектуальна боротьба, тощо. Це все пасує до образа амбітного провоохоронця-супермена. Тому періодично вони згадують, що вони не продажна шелупонь, а все ж таки правоохоронці. А як таку свідомисть плекати у собі податківцю, інспектору з охорони праці чи міністерському службовцю?

[alla-g.livejournal.com]

Ну так ще ж не вмерла ).
Що Ви маєте на увазі? Невже так мало нам залишилося?
Хоч скільки б не залишилося -а корупцію треба викорінювати, як одне з найогидніших явищ. І найшкідливіших теж.

[kerbasi.livejournal.com]

Може це буде вже проблема "союзного" центру. А може окремі проблеми кількох українських квазі-держав. Хто зна...

[kerbasi.livejournal.com]

По-різному буває.
Я був свідком однієї розмови... Я тут її негативно прокоментував, хоча у всьому є свій позитив:
http://www.narodnapravda.com.ua/life/49bad73e183ff/

Я сам колись туди потрапив:
http://www.narodnapravda.com.ua/discussions/4953cdae66c97/
http://www.narodnapravda.com.ua/discussions/49556676d5010/
http://www.narodnapravda.com.ua/discussions/49576993b0ca6/

[alla-g.livejournal.com]

Кілька десятків років Україна теж була частиною імперії - СССР. Сто років назад -іншої імперії, Росії. Австрії, Польщі, Литви. Та все ж - то була Україна, які б штампи не стояли у паспортах її жителів і які б кордони не креслилися на мапах. Була, є і буде.

[kerbasi.livejournal.com]

Колись наприкінці СРСР проїжджав повз Карелію. Менше 10% начелення етнічні карели, що вважають себе карелами. Ще менше вільно володіють мовою як першою. Збереглась чи не збереглась Карелія, якщо карели читають Калевалу лише російською?

[alla-g.livejournal.com]

При всій моїй повазі до карелів та інших малих народностей, в нас все-таки інакше. І не тільки в кількісті річ. Можливо в тому потужному підгрунті - культурному, історичному, котре ми можемо не відчувати в повсякденні. Але на ньому стоїмо. І воно проростає через нас.

[kerbasi.livejournal.com]

Можливо, мені моє східняцьке походження не дає залишатись оптимістом.
Звісно, підгрунтя у вигляді борщу зі шкварками та пампушками, галушок, вареників, окремих колоритних виразів залишиться. Подібне і на Кубані залишилось.
І Ірландія від Британії дуже відрізняється. Сортами пива переважно та акцентом. І незалежність виборола. Є ще в них ізольовані осередки мовних патріотів.