Як я хибні цінності землякам прищеплював

[kerbasi]

Року 1994-го, коли я ще у Києві не жив, я сюди часто навідувався у відрядження. В одному з відряджень слід було згаяти кілька годин часу, отже я пішов до зоопарку. От сижу собі у зоопарку на лавочці, чую - дітлахи малі весело так цвенькають українською. Подивився - два чорношкірі хлопчики у жовтих шортиках та маєчках. А з ними біла бабуся. Мене це так розчулило!

Приїхав я до Миколаєва і розповідав колегам та всім знайомим, що у Києві навіть негри українськоюю розмовляють. А знайомі хоча й не були українофобами, борщ любили, вареники, дітей з радістю фотографували на шкільних святах у козацькому строї, але все одно вважали, що "нікто нє гаваріт па-украінскі", і скоріш вже у пологовому будинку немовляті репетитора з англійської наймуть, ніж зайву українську книжку куплять.

А по роботі періодично різні "замуж-за-рубєж" приводили своїх іноземних чоловіків (тоді німецьким фермерам, хтось прищепив ілюзії про українське село з черноземами, вони приїжджали, а їх одразу ж зірки та перлини чорнобриві Кривого Озера ти Гнилого Єланцю й хапали тепленькими) і з вдаваним іноземним акцентом казали: "Він тут у вас нічого не розуміє, розкажіть йому, як у вас тут робити бізнес". 

І от на цьому тлі таке диво: у Києві малі негритята цвенькають між собою та з бабусею чистою українською, а не каліченою англійською! І головне - у крайньому випадку - навіть не російською!!! І всі, кому я про це розповідав, щиро дивувалися, а потім, як приходили до тями від несподіваного розриву шаблону, зненацька говорили: "Ой які молодці! Оце вирасте нове покоління, відродиться мова, бо що вже з нас взяти таких, нас інакше вирощували. А це ж який приклад всім нашим, що самі з села, а своєї мови зреклися".

От бачите, скільки я шкоди завдав українській справі, пропагуючи не ті цінності! А це все чому? Тому що я бруднокровка, нащадок окупантів та тьоть Моть з Криму, в роду у мене кривоногі кацапидла, з матусиної цицьки отруйне чужинське молоко я смоктав, сала не їв, "Кобзаря" у книжковій шафі не було, колискові мені співали чужинською мовою та й ... та що тут казати ...
А був би десь поруч справжній українець він би провів контрпропаганду, він би все роз'яснив, як треба!

Comments

[smijana.livejournal.com]

..ну чому ж умовно..
я от все згадую Шкляра із його ніби комедійним і випадковим - але таким, виявляється, актуальним (наче знав - про гайтану) китацем у Холодному Яру, що відданіший був боротьбі за багатьох наших...

От ви кажете,
"Якщо ж він жертва історичного непорозуміння, то чому ж ні. Генетична основа так чи інакше дасть про себе знати, це не підробити."
а я от думаю що з етнічною приналежністю все просто. Якщо людина знає, усвідомлює і шанує свою етнічну приналежність і своє коріння - вона чудовий громадянин, бо лише знання своїх традицій, мови, народної культури, загальнонаціональної культури дає можливість проникнутися розумінням і повагою - до чужої, іншої культури.. і у сім'ях де сходяться такі різні ектноси, звучать дві мови, святкуються подвійні свята, таким людям в голову не прийде не поважати.
Тому, якщо є такий нащадок українки і росіянина (чи навпаки), який знає 20 російських народних пісень того краю, звідки його один рід, або історії життя міщан-предків і културну спадщину їх міста народження, а також знає свій український рід, місця і культуру його народження і українську мову - то які можуть бут и сумніви у тому чи він номінальний "українець", громадянин держави тощо.. і які можуть бути сумніви у його повазі до землі де живе чи якихось проблемах взагалі?..
Проблеми починаються там, де людина не може самоідентифікуватися, бо втратила зв'язок поколінь, загубилася. І намагається визначитися "з нуля", і без культурної бази (або етнічної або і загальнолюдської).

В решті мішаних національностей проблеми немає, якщо є неперервність поколінь і культура. така у мене думка/відчуття