Про україномовний попит
Monday, 26 March 2012 02:07 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
kerbasiНайкраще з того, що я прочитав з реакціями на російськомовну версію «Есквайру» для України, це допис Зульфії:
http://zzzulfiya.livejournal.com/987691.html
Ключові моменти я бачу такими:
В Україні склалася ситуація, коли обмежене, втім впливове, коло виробників медіа-продукту керується стереотипними уявленнями про українського потенційного споживача медіа-продукту.
Головний стереотип: україномовна публіка бідна і невибаглива, програє російськомовній публіці по рівню смаку. Найкращих представників настільки мало, що вони не варті виділення в окремий сегмент, до того ж через володіння російською мовою стануть споживачем російськомовного продукту.
Перелічене в пунктах 1 і 2 призвело до того, що на ринку створилася ненормальна ситуація, коли пропозиція визначає попит.
Що робити? По-перше, перестати самім плекати негативні стереотипи про себе. Лише часткова рація під стереотипом була хіба що у першій половині 90-х, коли дійсно сировинно-індустріальний, здебільшого російськомовний схід мав більше можливостей для заробітку, ніж менш сировинний захід, аграрний центр та творчо-інтелігентський україномовний Київ. Але відтоді структура суспільства змінилася. Україномовне середовище активно поповнює середній клас, до того ж не просто середній за рівнем доходів, але в силу того, що україномовність доводиться обстоювати, ще й з усвідомленими культурними запитами. Те, що у публічному просторі продовжують засвічуватися якісь задрипанці з їхніми воланнями штибу «народ вимирає, за вили, хлопці!» - це лише тому, що не хочуть засвічуватися інші.
По-друге, слід агресивніше нагадувати всім (у блогах це найефективніше), що ви є потенційним споживачем, і ви не погоджуєтеся зливатися у сегмент російськомовних. Зульфія це висловила коротким пасажем: «Я той читач, на якого спрямовані такі проекти, як Есквайр. я можу і готова платити дорого за якісний контент, я і такі як я - ми створюємо попит. я купую і передплачую УТ, незважаючи на мою критику його".
От саме такий сигнал треба посилати тим, хто моніторить наші блоги: «Ми – не бідні. Який би в нас не був реальний дохід, ми відкладаємо скільки можемо на український культур-продукт. Вам потрібні наші гроші? Через російськомовні проекти ви їх скоріш за все не отримаєте або недоотримаєте. Крапка».
По-третє, якщо хочете перейти в атаку, можете висловлюватися жорсткіше. Головне, що зараз слід всіма можливими засобами здіймати хвилю в усіх можливих мережах та середовищах, що українець - платоспроможний покупець. Будь-чого. На відміну від російськомовних пільговиків, бюджетників, працівників дотаційних галузей, жителів депресивних регіонів тощо. Хай це буде перебільшення і навіть половина правди - на війні всі засоби добрі.
Наостанку практичний приклад, як не треба, і як слід. Молодці львів’яни, що створили своєму місту чарівний образ кавової культури. Прекрасно, що вони пропагують цю культуру і там, куди переїжджають. Але не варто писати у блогах: «У Києві така дорога кава, що я аж тепер, як мені за квартиру оренду підняли, можу тільки у переході з автомату пити і мріяти про солодке львівське минуле». Натомість писати слід: «У Києві кава дорого, але я, як корінна львів’янка/львів’янин частую себе хоча б раз на місяць горнятком гурманського напою. А невдовзі справи підуть угору, і я повернуся до своїх 20 горняток на день». У першому випадку – ви посилаєте сигнал професійному маркетологу, що ви безперспективний покупець. У другому - що ви від свого стилю життя не відмовитеся попри всі тимчасові негаразди. У другому випадку заради вас варто відкривати гурманські кав’ярні з україномовним меню, у першому – ні.
http://zzzulfiya.livejournal.com/987691.html
Ключові моменти я бачу такими:
В Україні склалася ситуація, коли обмежене, втім впливове, коло виробників медіа-продукту керується стереотипними уявленнями про українського потенційного споживача медіа-продукту.
Головний стереотип: україномовна публіка бідна і невибаглива, програє російськомовній публіці по рівню смаку. Найкращих представників настільки мало, що вони не варті виділення в окремий сегмент, до того ж через володіння російською мовою стануть споживачем російськомовного продукту.
Перелічене в пунктах 1 і 2 призвело до того, що на ринку створилася ненормальна ситуація, коли пропозиція визначає попит.
Що робити? По-перше, перестати самім плекати негативні стереотипи про себе. Лише часткова рація під стереотипом була хіба що у першій половині 90-х, коли дійсно сировинно-індустріальний, здебільшого російськомовний схід мав більше можливостей для заробітку, ніж менш сировинний захід, аграрний центр та творчо-інтелігентський україномовний Київ. Але відтоді структура суспільства змінилася. Україномовне середовище активно поповнює середній клас, до того ж не просто середній за рівнем доходів, але в силу того, що україномовність доводиться обстоювати, ще й з усвідомленими культурними запитами. Те, що у публічному просторі продовжують засвічуватися якісь задрипанці з їхніми воланнями штибу «народ вимирає, за вили, хлопці!» - це лише тому, що не хочуть засвічуватися інші.
По-друге, слід агресивніше нагадувати всім (у блогах це найефективніше), що ви є потенційним споживачем, і ви не погоджуєтеся зливатися у сегмент російськомовних. Зульфія це висловила коротким пасажем: «Я той читач, на якого спрямовані такі проекти, як Есквайр. я можу і готова платити дорого за якісний контент, я і такі як я - ми створюємо попит. я купую і передплачую УТ, незважаючи на мою критику його".
От саме такий сигнал треба посилати тим, хто моніторить наші блоги: «Ми – не бідні. Який би в нас не був реальний дохід, ми відкладаємо скільки можемо на український культур-продукт. Вам потрібні наші гроші? Через російськомовні проекти ви їх скоріш за все не отримаєте або недоотримаєте. Крапка».
По-третє, якщо хочете перейти в атаку, можете висловлюватися жорсткіше. Головне, що зараз слід всіма можливими засобами здіймати хвилю в усіх можливих мережах та середовищах, що українець - платоспроможний покупець. Будь-чого. На відміну від російськомовних пільговиків, бюджетників, працівників дотаційних галузей, жителів депресивних регіонів тощо. Хай це буде перебільшення і навіть половина правди - на війні всі засоби добрі.
Наостанку практичний приклад, як не треба, і як слід. Молодці львів’яни, що створили своєму місту чарівний образ кавової культури. Прекрасно, що вони пропагують цю культуру і там, куди переїжджають. Але не варто писати у блогах: «У Києві така дорога кава, що я аж тепер, як мені за квартиру оренду підняли, можу тільки у переході з автомату пити і мріяти про солодке львівське минуле». Натомість писати слід: «У Києві кава дорого, але я, як корінна львів’янка/львів’янин частую себе хоча б раз на місяць горнятком гурманського напою. А невдовзі справи підуть угору, і я повернуся до своїх 20 горняток на день». У першому випадку – ви посилаєте сигнал професійному маркетологу, що ви безперспективний покупець. У другому - що ви від свого стилю життя не відмовитеся попри всі тимчасові негаразди. У другому випадку заради вас варто відкривати гурманські кав’ярні з україномовним меню, у першому – ні.
