Бити чи не бити
Friday, 4 May 2012 11:34 amЦей пост навіяний гілками про державний захист моралі десь у попередніх дискусіях, а також вічними диспутами по лінії українських еквівалентів лібералів і українських еквівалентів консерваторів.
Десь у щоденниках армійського періоду Тараса Григоровича Шевченка є запис, де він зауважує, що в казармах серед солдат розмови точаться тільки навколо однієї теми: кого вже били і кого ще тільки будуть бити. Ось за цей запис Тараса Григоровича вже можна було б канонізувати, навіть якщо б він більше ані рядку не написав. У цьому записі міститься фундаментальний концепт буття і джерела вічних нещасть східнослов’янської частини світу.
З одного боку, поставити простонароддя у таке становище, що в нього думки тільки про те, коли заживе тіло після побиття і коли битимуть наступного разу, це безумовний елемент довершеної системи управління. Це значно швидше і менш витратно, ніж мотивувати, пояснювати та тиснути авторитетом. Якщо в простонароддя голова не буди зайнята цією думкою, то вона одразу ж заповниться телевізійними говношоу, футбольним бешкетуванням, попсою і блатняком, тобто аж ніяк не думками про майбутнє країни, служіння державі, засвоєння та просування високої культури. З іншого боку, сучасна організація нашого життя не можлива без залучення до доволі складних виробничих та організаційних процесів широких мас, а чим складніше процес, тим більше там потрібно розуміння поза межами бінарної логіки на зразок «за це поб’ють, а за це дозволять підгодуватися недоїдками з офіцерської кухні».
І найголовніше, навіть коли система була доволі примітивною, все одно вона давала трагічні збої: улюблений всіма націонал-консерваторами Тарас Григорович Шевченко своє життя почав і потім значну частину життя прожив у не своїй референтній групі. Він був серед тих, кого, а не серед тих, хто поза. А серед тих, хто, він і не міг бути. Отже, українським консерваторам, які пропонують силою впроваджувати моральність у суспільство, регулювати особисте життя, перерозподіляти капітали по совісті, національному походженню та моральних заслугах, слід добряче подумати, чи не опиняться вони серед тих, кого. Геї, жиди, ліберали, мігранти ж закінчаться доволі швидко, а система потребуватиме росту, нові генерації управлінців також захочуть премій та кар’єрних перспектив. Як тут не взяти батога та не повиховувати того, хто не так вже й далеко від сохи відійшов? Цілком у дусі повернення до традицій: прапрадіда та прапрабабку шмагали, чому ж теперішнього консерватора, який до того ж не так давно, як з села у більшості випадків, не відшмагати?
До дихотомії ліберал-консерватор українцям ще слід довго рости. А дещо з Доби Просвіти таки варто починати потрохи засвоювати. Вже й так запізнилися...
Десь у щоденниках армійського періоду Тараса Григоровича Шевченка є запис, де він зауважує, що в казармах серед солдат розмови точаться тільки навколо однієї теми: кого вже били і кого ще тільки будуть бити. Ось за цей запис Тараса Григоровича вже можна було б канонізувати, навіть якщо б він більше ані рядку не написав. У цьому записі міститься фундаментальний концепт буття і джерела вічних нещасть східнослов’янської частини світу.
З одного боку, поставити простонароддя у таке становище, що в нього думки тільки про те, коли заживе тіло після побиття і коли битимуть наступного разу, це безумовний елемент довершеної системи управління. Це значно швидше і менш витратно, ніж мотивувати, пояснювати та тиснути авторитетом. Якщо в простонароддя голова не буди зайнята цією думкою, то вона одразу ж заповниться телевізійними говношоу, футбольним бешкетуванням, попсою і блатняком, тобто аж ніяк не думками про майбутнє країни, служіння державі, засвоєння та просування високої культури. З іншого боку, сучасна організація нашого життя не можлива без залучення до доволі складних виробничих та організаційних процесів широких мас, а чим складніше процес, тим більше там потрібно розуміння поза межами бінарної логіки на зразок «за це поб’ють, а за це дозволять підгодуватися недоїдками з офіцерської кухні».
І найголовніше, навіть коли система була доволі примітивною, все одно вона давала трагічні збої: улюблений всіма націонал-консерваторами Тарас Григорович Шевченко своє життя почав і потім значну частину життя прожив у не своїй референтній групі. Він був серед тих, кого, а не серед тих, хто поза. А серед тих, хто, він і не міг бути. Отже, українським консерваторам, які пропонують силою впроваджувати моральність у суспільство, регулювати особисте життя, перерозподіляти капітали по совісті, національному походженню та моральних заслугах, слід добряче подумати, чи не опиняться вони серед тих, кого. Геї, жиди, ліберали, мігранти ж закінчаться доволі швидко, а система потребуватиме росту, нові генерації управлінців також захочуть премій та кар’єрних перспектив. Як тут не взяти батога та не повиховувати того, хто не так вже й далеко від сохи відійшов? Цілком у дусі повернення до традицій: прапрадіда та прапрабабку шмагали, чому ж теперішнього консерватора, який до того ж не так давно, як з села у більшості випадків, не відшмагати?
До дихотомії ліберал-консерватор українцям ще слід довго рости. А дещо з Доби Просвіти таки варто починати потрохи засвоювати. Вже й так запізнилися...
no subject
Date: Friday, 4 May 2012 09:07 am (UTC)no subject
Date: Friday, 4 May 2012 12:01 pm (UTC)no subject
Date: Friday, 4 May 2012 06:10 pm (UTC)no subject
Date: Friday, 4 May 2012 06:11 pm (UTC)no subject
Date: Friday, 4 May 2012 11:01 am (UTC)no subject
Date: Friday, 4 May 2012 06:11 pm (UTC)no subject
Date: Friday, 4 May 2012 06:08 pm (UTC)Якщо зруйнована екосистема, то вона не відновлюється. Якщо вирубати ліс, то замість нього сам новий ліс не виросте, а будуть тільки буряни, які усіпшно глушитимуть всі інші культури. Пустир. Без втручання лісу не буде.
Якщо “простонароддя” вихолощене отим “аби не били” то це пустир. Без втручання там нічого змінити неможна, тільки подальша деградація. Має бути втручання еліти (інтелігенції, аристократії, армії і тд), своєї чи “привозної”.
no subject
Date: Friday, 4 May 2012 06:12 pm (UTC)no subject
Date: Friday, 4 May 2012 06:22 pm (UTC)"шо віжу, то паю"
я бачу луку річки яку за совєтів хотіли корінним чином переробити- вимити штучне озеро і зробити рай на землі. звісно в них нічого не вийшло. там ростуть бур'яни в кілька метрів, і десятиліттями від мулу білі марсіанські пейзажі. Само нічого не відновлюється, або ж дуже довго.
В головах зараз такі самі пустирі, якщо чуть легше так там росте бурян зомбоящику, чуть гірше так ниття про пільги.
Процент людей які намагаються вирватися з тої маси малий. Вони "глушаться", їх не видно.
При владі зараз і так посередності. а дати посередності ще права караючого моралізаторства - то це вже буде зовсім дрімучий стан.
no subject
Date: Friday, 4 May 2012 06:27 pm (UTC)http://0restt.livejournal.com/108618.html
no subject
Date: Friday, 4 May 2012 06:35 pm (UTC)слово "само" треба перевести в статус матюка і чим швише тим краще :)
no subject
Date: Friday, 4 May 2012 07:28 pm (UTC)давайте акцентуватись на тому, що можна зробити самим - власними силами і розумом.
а то очікуючи "самоліквідації" ворогів можна сповзти в лінь і деградацію
no subject
Date: Friday, 4 May 2012 08:29 pm (UTC)no subject
Date: Friday, 4 May 2012 06:32 pm (UTC)просто спроби визначення ситуації
no subject
Date: Friday, 4 May 2012 09:48 pm (UTC)..спочатку простонароддя треба було зірвати з його місця проживання, закинути в казарму, всяко принизити - а вже потім виникне описана Т.Г. ситуація, і виникне "довершена система управління в казармі".
Хтозна як би система простонароддя сама себе відрегулювала, якби її не зганяли в казарму (релігійними кнутами чи реальними) насильно і штучно. Може і зайвою виявилася би та "система управління"..
Хоч історія всіх цивілізацій практично ніколи не обходилася без кнутів, і насамперед, релігійних.
Хоча в принципі, це костури чи то пак "ходунки" для тих хто ще нетвердо стоїть на ногах своєї доброї волі, і робить щось не від страху а від любові чи бажаня творити, пізнавати і т.і.
Не знаю як можна тих хто виріс у казармі, навчити жити знову у саморегульованій системі цінностей.. "відбирати" у них дітей хіба що, створювати їм атмосферу поза домом, "лікувати" творчістю, книгою, але не примусовою а щоб самі хотіли (деколи прокидається зов і у дітей в сім'ї алкоголіків) - це єдиний вихід, як на мене. Дорослим - обмеження, дорослих вже не переробиш всередині.. хіба зовні, дітям - поле де би вони могли змінитися.
no subject
Date: Saturday, 5 May 2012 07:07 am (UTC)Мене дуже розчаровує, що україномовна частина суспільства майже одностайна у тому, що всім слід довести "моральний кодекс будівника українства", а хто не згідний - жорстоко карати. Звісно, ЖЖ не все суспільства, але правила життя впроваджують люди, які мають мотивацію та зайвий час саме щось кудись писати, а не поцупити зайвий мішок муки з залізничного вагону чи ще раз город перекопати. Скажимо так, на сьогодняшній день антицивілізаційність української свідомості це найбільше розчарування мого життя.
А дітей марно від батьків забирати, якщо суспільство феодальне. Меншість, здатна їти проти вітру, вона й батьківські впливи подолає, а більшість - з суспільства набереться.
no subject
Date: Saturday, 5 May 2012 09:34 am (UTC)Не забувай що щось здається масовим, коли голосно кричить і всяко виявляє себе.
Ту україномовну частину суспільства просто найбільше чути. А інша частина суспільства - просто мовчки робить свою справу, і часто - не в інтернеті.
Так що.. ще невідомо кого насправді більше, зате очевидно кого найбільше чути.
***
А щодо "різки".. російською - "хворостина", "рОзга"?..
щось не віриться що воно найдавніше..
Дієслово "різати" - в смислі орудувати ножем чи загостреним каменем - (в т.ч. "черты и резы") - так, думаю що давнє.
Люди в сільській громаді боялися найбільше "поговору", ганьби - а не різок.
Жартівлива народна пісня з Київщини:
Чоловік мене бив, ой бив же бив..
Прив'язав ниткою, бив соломинкою так що мало не вбив..
:)
Нє, "Україна - не Росія", у нас язика гострого, поговору, слави (поганої) боялися більше ніж побиття.
Могли з дому вигнати (ігнор максимальний - без биття, не фізичне а моральне покарання).
..тепер, моя доню, в лузі не калина,
в лузі не калина, батькам не дитина.
Тепер, моя доню, в саду не кислиця,
В саду не кислиця, братам не сестриця.
(зі старої нар. пісні, запис 2010р.)
А в містах... звичайно, там громади як такої немає, всі самі по собі. Але ще довгий час "дурная слава" була вагомим впливом для адекватного населення. І лише для повних неадекватів і "дна" - були поліцейські і "биття".
no subject
Date: Saturday, 5 May 2012 10:40 am (UTC)І як це у містах громади немає? Це у сучасних немає.
no subject
Date: Monday, 7 May 2012 05:29 pm (UTC)no subject
Date: Saturday, 5 May 2012 11:08 am (UTC)Як зробити...
Date: Sunday, 6 May 2012 08:10 pm (UTC)Re: Як зробити...
Date: Monday, 7 May 2012 06:40 am (UTC)Re: Як зробити...
Date: Monday, 7 May 2012 05:30 pm (UTC)Re: Як зробити...
Date: Tuesday, 8 May 2012 11:40 am (UTC)Якими Ви інфоресурсами користуєтесь - просвітіть...
Re: Як зробити...
Date: Tuesday, 8 May 2012 04:23 pm (UTC)Я активно цікавився політикою з дитинства (років з 11-ти) і аж до доволі зрілого віку (рубіж 90-х та нудьових). В мене дуже багато всього у пам'яті, чого не знають та не пам'ятають мої однолітки, а молодші й поготів. Оскільки мені самому собі не потрібно наводити посилання та докладні цитати, то для напрацювання висновків стосовно сьогодення цього багажу власної пам'яті цілком вистачає.