kerbasi | Що ж там у зоні особливої уваги

Деякі люди ще й дотепер намагаються виховувати дітей на високом-добром-свєтлом совєцьком кінематографі. Звісно, це не стосується суто ідеологічних зразків, але, кажуть, є в кіно СРСР справжні почуття – патріотизм, кохання.

Про кохання чудово написано тут:

http://nataliyaoss.livejournal.com/37020.html

я напишу про захисників Вітчизни, справжніх чоловіків, мужність

Дуже подобався мені у дитинстві фільм “В зоні особливої уваги”. Фільм хоч і про армію, але не ідеологізований, без провідної ролі замполітів та особистів. Підлітком дивився роззявивши очей та рота, але деякі сумніви та питання залишались, а батьки якось не впевнено на ці питання відповідали

За сюжетом йдуть навчання, така собі війна між повітряними десантниками с одного боку та мотострілками, пеерошниками – з іншого. Паралельно с зони збігають зеки-рецидівісти. Вони грабують магазин. З трьох розвідгруп дві захоплено умовним противником. Та, що залишалася, менша – всього чотири особи (в інших по п’ять), її очолює молодий лейтенант Тарасов (в нього це перше завдання такої складності). Щоб був конфлікт сценаристи додали ще прапорщика, колишнього командира групи – досвідченого, бувалого вояка, що ще війну пам’ятає, хоча б тільки сином полку. У ролі прапорщика – Михай Волонтир, що відомий для людей совєцьких поколінь, як циган Буду лай з одноіменного фільму. Він тут виступає майже під своїм прізвищем – Волентир

Ось тут

http://www.youtube.com/watch?v=awTW-LXddXQ&NR=1

Міліційний начальник просить майора, що очолює полювання на десантників, дати йому одну-дві роти для пошуку зеків. Майор відмовляє, бо не в іграшки граються, а серйозна державна справа – навчання. Ось таки правду казали в армії, коли я служив (1986-1988): «х-ня война, главноє – маньоври»!

ри тому в іншому епізоді полковник наказує майору підсилити охорону аеродрому винищувачів двома-трьома батальйонами. А батальйон – це зазвичай три роти та підрозділи забезпечення та різної військової спеціалізації, всього до 500 осіб. Отже, щоб умовно знешкодити розвід-групу з чотирьох осіб не шкода 1500 осіб, а для допомоги міліції у реальній справі не можна знайти приблизно дві сотні вояків.

а маневри можуть дати зірку на погон, а за затримання злочину – грамоту від міліції. Різниця є? Отож.

http://www.youtube.com/watch?v=g9LB1bco71g&NR=1

вардейці-десантники випадково натрапляють намісце злочину. Чоловік вбитий. Жінка важко поранена, ножове поранення у живіт, непритомна. Нормальні люди, навіть не обовязково зі спецпідготовкою, викликали б міліцію, швидку без зайвих вагань і роздумів. Ще у перому класі школи вчать на пам’ять телефони екстрених служб. А що наш прапорщик? Ви думаєте він каже щось таке:

«Фігасє, командир, какая х-ня! Ну теперь в 3,14-ду учения. Ментов зови, а я пока помощь окажу».

Ні, не здогадались. Він каже:

«Подумайте, командир, это- провал. Через четверть часа вокруг нас будет кольцо».

Дійсно, умовний противник скористається виходом в ефір, запеленгує та розвідгрупу затримає. Хай жінка помирає. Навчання – справа державна. А жінок багато народжується. На всіх вистачить.

А тут

http://www.youtube.com/watch?v=bupbiuBIFVE&NR=1

Будалай-Волонтир круто розбирається з зеками-вбивцями, що катували діда, щоб той дав їм ключі від мотоцикла. Дід-лісник за кілька годин до того дозволив десантникам у нього в домі відігрітися. Красиво прапорщик розбирається. Хороші прийоми бойового самбо. Тільки з’йомка занадто повільна. І що ж наш герой робить далі? Логічно було б кинутись до діда, розв’язати його (у його віці кожна зайва хвилина перетягнутих судин може закінчитися некрозом тканин), зробити поверховий огляд, покласти зручно – били ж старого, а кістки ж не юнацькі - хто зна, може десь ребра перебили та уламки вже до легень та серця націлилися... Одним словом допомогу надати. А що робить цей Будулай? Він повзає по підлозі та шукає свого талісмана – обручку померлої дружини. З попередній епізодів ми знаємо, що в прапорщика сумна доля. Дитину запланували, коли дружина була вже старою (аж 36 років!), і в результаті і дружина померла, і дитина не народилась. Сумно, сумно. Що тут казати! Але ж він не інтелігент слюнявий, що через загибель Анни Кореніної з шкільних років і до сороковника не перестає схлипувати. Він десантник, ба більше - з військової розвідки, що по тилах у ворога під очима та пазурами бігає. Отже, виходить, що йому холоднокровно начхати на постраждалого діда.

ісля цього епізоду сумнів бере, що якби Будулай, тьху – Волонтир не увірвався до будинку, де його зеки зустріли, а просто з-за кущів би побачив, що діється, то став би він марнувати час та ризикувати загубити священну обручку.

У цьому фільмі головну роль, лейтенанта Тарасова зіграв Борис Галкін – батько відомого артиста Владислава Галкіна (Дальнобійники), що нещодавно потрапив у халепу зі стріляниною у московському барі.

Не в звязку з родиною Галкіних (хоча хто зна, хто зна) але краще таки до совєцького мистецтва ставитись дуже критично і не поспішати впихувати його в своїх дітей замість Голівуду. Там принаймні все зрозуміло, «што такоє харашо, а што такоє плоха». А тут усі згадані контроверсійні речі подані у дуже позитивному контексті, тому сприймаються, як «так і нада», навіть якщо автори і хотіли якоїсь дискусійності додати.