Національне питання

[kerbasi]

Шановний френд   o_teren  нагадав про національне питання та студентські роки, коли Горбачов вже був, а перебудови ще не було. У нас на Півдні всі були в курсі, хто якої національності, та хто єврей. Я розбирався вже з першого класу школи. Краще було не афішувати ці знання, бо хоча начебто бути українцем, росіянином, євреєм чи греком не заборонялося, але можна було нарватися на неадекватну реакцію.

Френд згадує:
Зайшла якось у нас увечері розмова про всякі національні питання, котра плавно перейшла на «а ти хто такий?» Хтось виявився українцем, хтось росіянином, а коли черга дійшла до Сашка П., він і сказав, що, мовляв, «єврей». І така якась тиша запала гнітюча, наче помер хто. Ото можна було подумати, що раніше не здогадувалися. Або ж на мехматі коли євреїв було мало? Так ні ж.
http://o-teren.livejournal.com/26153.html

У нас була вчителька у школі з польським прізвищем з цим неоковирним РЖ на місці RZ, що часто трапляється в русифікованій передачі польських прізвищ. Якось я сказав, що в неї польське прізвище. Хтось доніс, мене викликала класна керівничка і почала «шити» мені національне питання. На що я її зі щирою наївністю запитав: «Невже це образливо бути поляком»? Вони знітилася одразу ж, почала кричати, що всі нації рівні, головне в людях людські якості, тобто ніяк не може бути поганим бути поляком, але, у той самий час, навіщо совітському шкоряреві підкреслювати чиєсь національне походження. На це я відповів, що вивчаю польську мову, а про національність вчительки згадав тільки для цього, щоб пояснити однокласникам, як правильно писати її прізвище. Власне це було правдою, на цьому й розійшлися без наслідків.

А в інституті на першій лекції з англійської мови викладачка поставила завдання кожному назвати себе за планом: ім’я, прізвище, з якого міста, поступив після школи, технікуму, ПТУ чи з виробництва, а також національність. Всіх здивував, а викладачку змусив знизати плечима один хлопець з прізвищем на «-енко», який назвав себе «русскім», і наполегливо підтвердив, коли викладачка його перепитала.

Стосовно національного питання та "цілющого" впливу армійського досвіду, про що зауважує шановний френд у своєму дописі, я також маю, що сказати. Тоді в мене був такий період життя, що я налаштованим був антисемітські. Я нікому не харкав на чоботі, не бив пики, не хамів, але періодично виводив якісь постулати про національну недосконалість світу і ділився ними зі своїми друзями. Ну, й теоретизував про переваги слов'янської раси також, не включаючи до її складу росіян. (Агов, нацюки, ви про таке думали 1985-1986-го?). 

Висловлювання про те, що що не письменник, лікар чи завмаг, то єврей, тоді були розповсюджені, але мені на розповсюдженість чогось було глибоко начхати завжди. Я скоріш все навпаки робив, ніж маси, мені самому було незручно проповідувати те ж саме, що різні жлоби та окремі інтелігентішки, яких я тотально зневажав. Антисемітизм мене не минув частково через одну конфліктну ситуацію моїх родичів з особами єврейського походження, яка торкнулася і мене, але головне – через любовний трикутник, де дівчина мого серця надала перевагу єврею. Отже, юнацький досвід образи на жида, що увів кохану, зрештою спрацював як надійне щеплення, тому тепер мені смішно, коли дорослі люди виводять свій націоналістичний світогляд з побоювань за те, що самці з «чорною кров’ю» уведуть всіх «наших курвів».

А повністю звільнився я від антисемітських  та загалом національних упереджень в армії. Ні, самі офіційні та неофіційні армійські порядки цьому ніяк не сприяли., як і зауважує френд: 

"Протягом півроку-року всіх хлопців з нашого курсу позабирали до армії, а коли ми поверталися, повернувся й Андрій К. Став він набагато поміркованішим, ні в кого більше не плювався та не чванився своєю національністю (принаймні прилюдно). Не скажу, що радянська армія прищеплювала якусь особливу любов чи толерацію до інших людей та народів (швидше навпаки), але от що точно вона «виховувала», так це більш тверезе, м’яко кажучи, ставлення до себе коханого, та до свого власного народу. Ну, хай хоч така користь від неї".

Я в армії  швидко переконався, що єврейський інтелектуальний хлопчик з повністю урбаністичною свідомістю мені значно ближчий, ніж російський або український пролетарій, колгоспник або недоурбанізований інтелігент в першому поколінні. Точніше, з пролетарями та колгоспниками я взагалі не маю нічого спільного, жодної теми для обговорення, крім суто побутових та повсякденних. У середині 80-х ситуація не дуже відрізнялася від часів Т.Г. Шевченка, коли він писав у своєму щоденнику, що в солдат тільки одна тема: кого вже били, а кого будуть бити. Хіба що побиття було замінено на більш вишукані знущання.

Винятком були вихідці з балтійських республік. З ними завжди знаходилися спільні теми. Про що ми тільки не теревенили з моїм другом-литовцем: і про спорідненість наших мов, і про напівпідпільну рок-музику, про  стародавню та сучасну історію – а він був простим хлопцем з села. При чому він дуже вправно розписував мені таблиці відміни імен та дієвідміни литовської мови, знав всю граматичну та синтаксичну термінологію літовською мовою - ми поступово знайшли їй відповідник у російській, щоб я міг розуміти пояснення з літовської мови. Попросить в Україні хлопців з міст, не треба того села, щоб вони таке зробили для своєї рідної мови!

Зрештою, я зрозумів, що національність це лише одна з багатьох інших складових особистості разом з приналежністю до соціальної верстви, професії, релігії, рівня культурного розвитку тощo, і сама вона, національність насправді не дуже багато чого визначає. Принаймні, вона не визначає чимало важливих для мене ознак, потрібних для того, щоб будувати стосунки з іншими людьми.

Comments

[anoushe.livejournal.com]

А я от і досі не можу визначити національність людини, якщо вона сама мені про неї не розкаже, або якщо не заговорить іншою мовою, причому такою, щоб я про неї щось знала. Мене завжди страшенно дивували висловлення типу "Та він же єврей". Я завжди хотіла поставити два запитання: "Як ви про це дізналися?" і "То й що з того?".

[nehrebeckyj.livejournal.com]

"Ну, й теоретизував про переваги слов'янської раси також, не включаючи до її складу росіян. (Агов, нацюки, ви про таке думали 1985-1986-го?)."

Хе-хе, ми, нацюки, про таке думали ще 1973-77 років. Вивчали розподіл групи крові в популяціях.
Мій армійський досвід у національному питанні був цілковито протилежний. По-перше, наша армійка була укомплектована харків'янами, донбасюками та азіатами. З харків'ян половина були жиди, особливо в танковому батальйоні, за що наш мотострілецький батальйон підколупував танкістів піснею "Ідут впєгьод євгєйскіє танкісти і пєгєд боєм дєлают в штани". На жаль, не були це "інтелігентні хлопчики", а жлобота гірша за "пролетарів" - типу Добкіна. Наймерзенніші були, звісно, донбасці. Усі, поголовно. Не тупі, але гидотні. Найлегше було знайти спільну мову якраз з "пролетарями" - з українцями з-під Харкова, з Сумської області. Тому що для нормального спілкування й розуміння потрібна подібність ментальності. І, хоч як це дивно, нормально виходило спілкуватися з азіатами - казахами, узбеками, таджиками. Простими сільськими хлопцями, до речі. Може, неосвіченими, одна не тупими, здатними до розвитку. Цілковито безнадійні були азербайджанці та більшість вірменів.
Утім, в коло спілкування входили переважно офіцери та, менше, прапорщики. І української мови в тій Сов.армії було більше, ніж у тодішньому Києві. Офіцери майже поголовно були українці, а серед прапорщиків тільки один був кацап - Антіп Івановіч, начальник речового складу, якраз такий, як міг би описати Шкляр: кацапидло. Тож військо особисто моїх національних позицій не змінило ані на міліметр.

[kerbasi.livejournal.com]

Ви ж офіцером служили. То інші враження. З казарми дещо інший кут зору.

[nehrebeckyj.livejournal.com]

Багатовіковий досвід спілкування з різними етносами виробив у українців думку, що окремі представники цих етносів застосовують поведінкові патерни, характерні для етносів загалом. Грубо кажучи, якщо циган, то вкраде курку, якщо кацап, то нап'ється, якщо єврей, то надурить, якщо молдаванин, то... І ці стереотипи живучі. Застосовуються вони не тільки до етнічного, а й до географічного походження. Гуцули легкозаймисті, черкасці повільніші, обережніші. Маріупольці не такі як кияни. І навіть детальніше: "У Звенигородці живуть перекупки й кожушники, в Гнильці - горщечники, ще десь - самогонщики". Виробнича спеціалізація накладає на характер не меншу печать, ніж етнічне походження. Не кажучи вже про расове. У грамотному менеджменті такі моменти обов'язково враховуються.

[nehrebeckyj.livejournal.com]

Поняття "кут зору" стосується не тільки суб'єкта, а й об'єкта. У нас були неоднакові об'єкти.

[kerbasi.livejournal.com]

Національність тоді цілком легально вказувалася в анкетах, і була визначена у паспорті у т.з 5-й графі. Та й коли населення складається з сотні національностей, як на Півдні, то суто через різницю звичаєв та звичок, акценти починаєш розрізняти. До того ж у 70-ті ще не всі меншини були асимільовані повністю, тому ще можна було натрапити на старих людей, які спілкувалися між собою рідними мовами. З моїх однолітків вже ніхто не знав мови предків, не цікавилися, навіть цим пишалися.

[valya-zakhabura.livejournal.com]

здорово написано. А я от для всіх знайомих і друзів єврейка, причому з дитинства. Вже й звикла якось. Хоч усі батьки, діди на -енко, -ук. Глибше копати - там поляки з литвинами. Зате турки, які євреїв викуповують з першого погляду, завжди кажуть що я типова туркеня (від волосся й фігури до носа й кольору шкіри)і часо звертаються турецькою.

[larry-bc.livejournal.com]

Дякую.

[kerbasi.livejournal.com]

Вікова різниця також. У нас во дворі жили два євреї з "простих", тобто освіта - технікум, фах - щоб при будь-якій владі згодитися. Один був типовий жлоб, хоча перед перебудовою під впливом інтелігентної дружини схаменувся, отримав вищу освіту, але сутності не змінив. Другий - був непоганою людиною, не жлобом. Вони служили у першій половині 70-х. Студенти тоді до війська не йшли. Мабуть, тоді Ви й бачили тих харківських єврейських жлобів. З моїх однолітків-євреїв жодного єврея робочої спеціальності я не пригадую. Всі йшли до інституту, за винятком одного невеликого тренду йти все одно до технікуму, коли почали студентів забирати до армії. Логіка була, що все одно до армії, то ж хай практичний фах буде, а вищу освіту можна й потім отримати. Але за сутністю це все одно були не пролетарські хлопці.

[kerbasi.livejournal.com]

Класно! Турк-тест на єврейство!))

ого

[toi-samyi.livejournal.com]

пока до последнего абзаца не добрался - думал шутка
а у нас из офицеров, пожалуй, только два грузина было - зампотех полка и старшина одной минбатареи. и еще кажись один замполит (капитан) - казах. и всё.
зато один ротный замполит был удмурт (блондин с кучерями, глаза голубые) слыхал как его подкалывали по этому поводу

[toi-samyi.livejournal.com]

вы случайно не с Черкасс? а то я знаю двоих таких :-)

[valya-zakhabura.livejournal.com]

ні, я з Києва і з Полісся. більшість бабів-дідів синьоокі блондини. Але 2-є чорнобрових кучерявих козаків перекрили всю генетичну спадковість.

[toi-samyi.livejournal.com]

в Черкассах видимо есть потомки тех кавказцев, что пришли за своей принцессой. Это и по фамилиям заметно.
одна знакомая будучи в Париже сильно удивилась, что с ней все встречные "турки" здороваются :-)

[valya-zakhabura.livejournal.com]

можливо. взагалі по українських лісах-степах хто тільки не швендяв. Заміс крові має бути такий, що усім на заздрість.

[jabogdan.livejournal.com]

цікаво чи вони знову відкладуть перепис, і як будуть переписувати заробітчан.
є такий Тячівський рн, так там ще з союзних часів постійно відсутня більша половина жителів.
маю на увазі політичну складову.
якщо виявиться, що на Заході проживає значно менше, то й виборчі округи можна там урізати.

[surikat13.livejournal.com]

чим старше стаю тим бильше дивуюсь так званому націоналізму.

і зовсім дивно коли українці на те припадають, бо:
1. націоналізм це вигадка соціалістів\коммі\азіатів;
2. суто українські території це Галичина та Київщина, усе інше було колонізоване починаючи з 15 сторічча, а південно-східні территорії взагалі колонізували тільки у 19 сторіччі за часів РІ, причому колоністи були частіще не українці.

[anry-sokolov.livejournal.com]

Будь-які національні риси не визначаться, якщо їх розглядати лише за ознакою походження, тобто за генетичним фактором. Абстрактно, чи буде вважати себе укранцем хлопчик-сирота, що виховувався у Росії, в дитбудинку чи у родичів? Головний чинник національної самоідентифікації - етнокультурний. Історія, фолькльор, звичай та обряди, україномовна та українокультурна сім'я. Лише тоді, вже в дорослому віці, людина може свідомо назвати себе українцем, євреєєм чи там ще кимось. Відповідно, звичаї та традиції рідного народу, основної релігії накладають відбиток і на стереотипи мислення та поведінки. А вони не лише у кожної нації свої власні, та ще й різняться залежно від регіону. Зверніть увагу на "політичну карту" України! Там, де для побудови індустріальних гігантів та відновлення Донбасу звозили людей з усього Союзу, де був вищий відсоток "еліти", що отримала вищу освіту у переважно російськомовних вузах, там і політичні уподобання кардинально відрізняються від мешканців регіонів, що менше були "під совєтами".

[batacat.livejournal.com]

я мав цікавий досвід служити у війську майже виключно серед українців, тому і серед селян та пролетарів з різних куточків україни зустрічались цікаві інтеліґентні особистості і зрозуміло навпаки. хоча представники інших народів також були зовсім різні. а з війська я повернувся затятим анти-християнином, бо бачив на власні очі, як деякі з наших "православних" хіба що чоло не розбивали в декларуванні набожності, але вмить забували про своє християнське єство, коли треба було знущатися з "духів". а в цілому скажу, що мені повезло з гарними людьми у війську, вони становили більшість.

[nehrebeckyj.livejournal.com]

80-82 роки. Чуваки були: 2 офіціанти, годинникар (яка класика!), кухар, таксист (не знаю, як він у 18 років умудрився ним стати), кілька після школи. Цікаво, що найкраще оволодівали будь-яким воїнським фахом - механік-водій, навідник гармати, командир БМП - україномовні українці в сіл. З донбосоти виходили добрі мехводи. І з узбеків (!). Абсолютно нікудишні були азербайджанці. З євреїв теж воїни були ніякі. Тобто, не враховувати етнічний чинник при плануванні та виконанні різного роду задач - нерозумно.

[nehrebeckyj.livejournal.com]

Кажуть, бачиш, що все то те
Таки й було наше,
Що вони тілько наймали
Татарам на пашу
Та полякам...

Ще один знайшовся геополітик роздавального відмінку.

[tin-tina.livejournal.com]

Я теж! Тобто, цигана я, звичайно, розрізню, але й тільки. Та й цигани тепер якісь дивні - не дуже чорняві, а часом взагалі світловолосі.

[tin-tina.livejournal.com]

Перепрошую, а як же Волинь або Чернігівщина? І хто ж, зрештою, колонізував ту незаселену територію - невже не вихідці з тих самих Галичини-Волині-Київщини?

[kerbasi.livejournal.com]

Уявляю собі Анюше і Тіну, що заходять до львівської кав'ярні, бачать там смуглявих хлопців, що сидять за столом та голосно розмовляють арабською. "Якути, ні"? - питає Анюше. "Хто знає", - відповідає Тіна. "Як на мене на фінів схожі".

[tin-tina.livejournal.com]

чи буде вважати себе українцем хлопчик-сирота, що виховувався у Росії, в дитбудинку

О, тут все дуже залежить від конкретики! Ось цей хлопчик-сирота, вихований у дитбудинку в Курську, таки вважав себе українцем

Дивний був цей Борис Бобинський: от із таборів же, а вигляд – як у спадкового молодого інтелігента, і манери вишукані, й розмови мудрі, хоча які там у нього школи: з п’ятирічного віку в дитбудинку для дітей ворогів народу, потім – табори, півтора роки волі, і знову дроти й каторжна праця. (http://postup.brama.com/000126/pp14_9.html)