kerbasi | Національне питання

Шановний френд

o_teren нагадав про національне питання та студентські роки, коли Горбачов вже був, а перебудови ще не було. У нас на Півдні всі були в курсі, хто якої національності, та хто єврей. Я розбирався вже з першого класу школи. Краще було не афішувати ці знання, бо хоча начебто бути українцем, росіянином, євреєм чи греком не заборонялося, але можна було нарватися на неадекватну реакцію.

Френд згадує:
Зайшла якось у нас увечері розмова про всякі національні питання, котра плавно перейшла на «а ти хто такий?» Хтось виявився українцем, хтось росіянином, а коли черга дійшла до Сашка П., він і сказав, що, мовляв, «єврей». І така якась тиша запала гнітюча, наче помер хто. Ото можна було подумати, що раніше не здогадувалися. Або ж на мехматі коли євреїв було мало? Так ні ж.
http://o-teren.livejournal.com/26153.html

У нас була вчителька у школі з польським прізвищем з цим неоковирним РЖ на місці RZ, що часто трапляється в русифікованій передачі польських прізвищ. Якось я сказав, що в неї польське прізвище. Хтось доніс, мене викликала класна керівничка і почала «шити» мені національне питання. На що я її зі щирою наївністю запитав: «Невже це образливо бути поляком»? Вони знітилася одразу ж, почала кричати, що всі нації рівні, головне в людях людські якості, тобто ніяк не може бути поганим бути поляком, але, у той самий час, навіщо совітському шкоряреві підкреслювати чиєсь національне походження. На це я відповів, що вивчаю польську мову, а про національність вчительки згадав тільки для цього, щоб пояснити однокласникам, як правильно писати її прізвище. Власне це було правдою, на цьому й розійшлися без наслідків.

А в інституті на першій лекції з англійської мови викладачка поставила завдання кожному назвати себе за планом: ім’я, прізвище, з якого міста, поступив після школи, технікуму, ПТУ чи з виробництва, а також національність. Всіх здивував, а викладачку змусив знизати плечима один хлопець з прізвищем на «-енко», який назвав себе «русскім», і наполегливо підтвердив, коли викладачка його перепитала.

Стосовно національного питання та "цілющого" впливу армійського досвіду, про що зауважує шановний френд у своєму дописі, я також маю, що сказати. Тоді в мене був такий період життя, що я налаштованим був антисемітські. Я нікому не харкав на чоботі, не бив пики, не хамів, але періодично виводив якісь постулати про національну недосконалість світу і ділився ними зі своїми друзями. Ну, й теоретизував про переваги слов'янської раси також, не включаючи до її складу росіян. (Агов, нацюки, ви про таке думали 1985-1986-го?).

Висловлювання про те, що що не письменник, лікар чи завмаг, то єврей, тоді були розповсюджені, але мені на розповсюдженість чогось було глибоко начхати завжди. Я скоріш все навпаки робив, ніж маси, мені самому було незручно проповідувати те ж саме, що різні жлоби та окремі інтелігентішки, яких я тотально зневажав. Антисемітизм мене не минув частково через одну конфліктну ситуацію моїх родичів з особами єврейського походження, яка торкнулася і мене, але головне – через любовний трикутник, де дівчина мого серця надала перевагу єврею. Отже, юнацький досвід образи на жида, що увів кохану, зрештою спрацював як надійне щеплення, тому тепер мені смішно, коли дорослі люди виводять свій націоналістичний світогляд з побоювань за те, що самці з «чорною кров’ю» уведуть всіх «наших курвів».

А повністю звільнився я від антисемітських та загалом національних упереджень в армії. Ні, самі офіційні та неофіційні армійські порядки цьому ніяк не сприяли., як і зауважує френд:

"Протягом півроку-року всіх хлопців з нашого курсу позабирали до армії, а коли ми поверталися, повернувся й Андрій К. Став він набагато поміркованішим, ні в кого більше не плювався та не чванився своєю національністю (принаймні прилюдно). Не скажу, що радянська армія прищеплювала якусь особливу любов чи толерацію до інших людей та народів (швидше навпаки), але от що точно вона «виховувала», так це більш тверезе, м’яко кажучи, ставлення до себе коханого, та до свого власного народу. Ну, хай хоч така користь від неї".

Я в армії швидко переконався, що єврейський інтелектуальний хлопчик з повністю урбаністичною свідомістю мені значно ближчий, ніж російський або український пролетарій, колгоспник або недоурбанізований інтелігент в першому поколінні. Точніше, з пролетарями та колгоспниками я взагалі не маю нічого спільного, жодної теми для обговорення, крім суто побутових та повсякденних. У середині 80-х ситуація не дуже відрізнялася від часів Т.Г. Шевченка, коли він писав у своєму щоденнику, що в солдат тільки одна тема: кого вже били, а кого будуть бити. Хіба що побиття було замінено на більш вишукані знущання.

Винятком були вихідці з балтійських республік. З ними завжди знаходилися спільні теми. Про що ми тільки не теревенили з моїм другом-литовцем: і про спорідненість наших мов, і про напівпідпільну рок-музику, про стародавню та сучасну історію – а він був простим хлопцем з села. При чому він дуже вправно розписував мені таблиці відміни імен та дієвідміни литовської мови, знав всю граматичну та синтаксичну термінологію літовською мовою - ми поступово знайшли їй відповідник у російській, щоб я міг розуміти пояснення з літовської мови. Попросить в Україні хлопців з міст, не треба того села, щоб вони таке зробили для своєї рідної мови!

Зрештою, я зрозумів, що національність це лише одна з багатьох інших складових особистості разом з приналежністю до соціальної верстви, професії, релігії, рівня культурного розвитку тощo, і сама вона, національність насправді не дуже багато чого визначає. Принаймні, вона не визначає чимало важливих для мене ознак, потрібних для того, щоб будувати стосунки з іншими людьми.

Flat | Top-Level Comments Only

From:

anoushe.livejournal.com

А я от і досі не можу визначити національність людини, якщо вона сама мені про неї не розкаже, або якщо не заговорить іншою мовою, причому такою, щоб я про неї щось знала. Мене завжди страшенно дивували висловлення типу "Та він же єврей". Я завжди хотіла поставити два запитання: "Як ви про це дізналися?" і "То й що з того?".

From:

nehrebeckyj.livejournal.com

Багатовіковий досвід спілкування з різними етносами виробив у українців думку, що окремі представники цих етносів застосовують поведінкові патерни, характерні для етносів загалом. Грубо кажучи, якщо циган, то вкраде курку, якщо кацап, то нап'ється, якщо єврей, то надурить, якщо молдаванин, то... І ці стереотипи живучі. Застосовуються вони не тільки до етнічного, а й до географічного походження. Гуцули легкозаймисті, черкасці повільніші, обережніші. Маріупольці не такі як кияни. І навіть детальніше: "У Звенигородці живуть перекупки й кожушники, в Гнильці - горщечники, ще десь - самогонщики". Виробнича спеціалізація накладає на характер не меншу печать, ніж етнічне походження. Не кажучи вже про расове. У грамотному менеджменті такі моменти обов'язково враховуються.

Edited Date: Friday, 2 November 2012 10:03 am (UTC)

From:

kerbasi.livejournal.com

Національність тоді цілком легально вказувалася в анкетах, і була визначена у паспорті у т.з 5-й графі. Та й коли населення складається з сотні національностей, як на Півдні, то суто через різницю звичаєв та звичок, акценти починаєш розрізняти. До того ж у 70-ті ще не всі меншини були асимільовані повністю, тому ще можна було натрапити на старих людей, які спілкувалися між собою рідними мовами. З моїх однолітків вже ніхто не знав мови предків, не цікавилися, навіть цим пишалися.

Edited Date: Friday, 2 November 2012 10:24 am (UTC)

Багато літер

Національне питання

Зміст сторінки

Style Credit

Expand Cut Tags