День збройних сил України
Thursday, 6 December 2012 12:52 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
kerbasiФренд-стрічка нагадала, що сьогодні День збройних сил України, які було створені ухваленням Закону "Про збройні сили України" 6 грудня 1991 року.
Дивна була доба! Щойно відгомонів путч в Москві, Кравчук з комуно-депутатами вдруге проголосив незалежність України, вдруге народ вийшов на референдум, щоб на цей раз змінити думку. На 6 грудня ще далеко не всі країни світу визнали Україну, а Україна продовжувала перепідпорядковувати собі структури ще де-юре існуючого СРСР. І це було правильно. Мій близький приятель казав під час наших посиденьок "під 5 крапель", що збройні сили потрібні, хоча, напевно, Росію вони не зупинять, якщо Росія вирішить діяти за югославським сценарієм, але для того, щоб до нас не їздили якісь козаки, як до так званих Придністровської та Гагаузької республік, вистачить навіть неорганізованої, нелояльноя армії під командуванням людини з підготовкою командувача округом. Не могли ми передбачити тоді, що через двадцять років в Україні вільно почуватиметься хто завгодно: і козаки, і відверті сепаратисти, і військові сусідньої держави, і влада сама їм потуратиме. Дивно, що цей день ще не скасували. В воєнних моряків їхнє свято вже зробили спільним з СРСР/РФ.
Хай там як, але є один, хача й дуже маленький позитив від українського війська: в ньому є певна кількість офіцерів, які знають про НАТО з реальної співпраці та навчання, а не з політзанять за сценаріями політвідділів колишнього СРСР. Може, колись це стане рятівним чинником для держави. Хто знає...
У війську України я не служив. Присягу на вірність народу України прийняв навесні 1992-го, тобто фактично серед першої хвилі "запасників". Тоді всі мали вибір, приймати чи не приймати. Не пригадую, щоб хтось відмовився, крім одного. Той один був офіцером з воєнної кафедри інституту. Він був росіянин і збирав валізи до Росії. Така історія...
Так вже склалося, що для мене цей день не має значення, не бачу в ньому нічого більшого, ніж галузеве свято тих, хто дотичний. Тим не менш,тих, хто вважає цей день своїм святом, сердечно вітаю!
Дивна була доба! Щойно відгомонів путч в Москві, Кравчук з комуно-депутатами вдруге проголосив незалежність України, вдруге народ вийшов на референдум, щоб на цей раз змінити думку. На 6 грудня ще далеко не всі країни світу визнали Україну, а Україна продовжувала перепідпорядковувати собі структури ще де-юре існуючого СРСР. І це було правильно. Мій близький приятель казав під час наших посиденьок "під 5 крапель", що збройні сили потрібні, хоча, напевно, Росію вони не зупинять, якщо Росія вирішить діяти за югославським сценарієм, але для того, щоб до нас не їздили якісь козаки, як до так званих Придністровської та Гагаузької республік, вистачить навіть неорганізованої, нелояльноя армії під командуванням людини з підготовкою командувача округом. Не могли ми передбачити тоді, що через двадцять років в Україні вільно почуватиметься хто завгодно: і козаки, і відверті сепаратисти, і військові сусідньої держави, і влада сама їм потуратиме. Дивно, що цей день ще не скасували. В воєнних моряків їхнє свято вже зробили спільним з СРСР/РФ.
Хай там як, але є один, хача й дуже маленький позитив від українського війська: в ньому є певна кількість офіцерів, які знають про НАТО з реальної співпраці та навчання, а не з політзанять за сценаріями політвідділів колишнього СРСР. Може, колись це стане рятівним чинником для держави. Хто знає...
У війську України я не служив. Присягу на вірність народу України прийняв навесні 1992-го, тобто фактично серед першої хвилі "запасників". Тоді всі мали вибір, приймати чи не приймати. Не пригадую, щоб хтось відмовився, крім одного. Той один був офіцером з воєнної кафедри інституту. Він був росіянин і збирав валізи до Росії. Така історія...
Так вже склалося, що для мене цей день не має значення, не бачу в ньому нічого більшого, ніж галузеве свято тих, хто дотичний. Тим не менш,тих, хто вважає цей день своїм святом, сердечно вітаю!
