Про Хартію почесних пенсіонерів
Tuesday, 11 December 2012 12:09 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
kerbasiЗагальне враження безвідносно до змісту - пізно.Запізнилися. Таке слід було в перебудову писати. Або хоча б перед Помаранчевою революцією.
Текст «Української хартії вільної людини» тут:
http://1-12.org.ua/2012/12/08/1421#more-1421
Багато правильних слів. Документ сумбурний, хоча певна структура проглядається: преамбула, три принципи, десять заповідей, заключні положення. З преамбулою здебільшого я згодний. Хоча як часто в мислителів з безнадійних задвірків цивілізації трапляється, автори не забарилися пов’язати українські проблеми з проблеми всього світу: людство, мовляв, зустріло 21-е століття, як добу невпевненості. Смілива заява за все людство! Ну, як Азаров наслідки своєї недолугої політики пояснює кризовими явищами світової економіки. Взагалі, дуже багато зайвого та ефемерного у преамбулі. Тексти, які називаються хартіями мусять писатися менш прив’язаними до поточного моменту.
З трьома принципами, наріжними каменями за термінологію авторів також погоджуся. Абсолютно вірно написано про відповідальність людей за своє життя, у тому числі і за власний добробут. Це дуже важливо для народу, зіпсованого патерналізмом. Взагалі, вжиток слів «успіх» та «успішний», так нелюбимих мрійливо-чуттєвими українцями, це вже великий крок уперед. Про мораль та духовність – о.к. Третій пункт, про «будуємо, що уявляємо» – нібито з мого блогу списували.
Незрозуміло, навіщо пасаж про «Божих дітей»: ми всі, віруючі та невіруючі, у широкому філософському сенсі Божі діти. Це не у широкому філософському сенсі. У широкому сенсі – це бути над доктринальними партикулярностями. Хтось дитя Бога, хтось Неба, хтось Богіні-мами, хтось Дао або Тайцзі, а хтось просто син або донька своїх мами і тата. Цей ляп свідчить про відсутність філософського мислення та, взагалі, мінімальної філософської підготовки в титулованих осіб, в тому числі в титулованого філософа.
З десятьма заповідями не все гаразд: формулюються нормально, але далі йдуть пояснення, з яких видно, що ці мислителі все ж таки з периферії.
Про вільну людину – гаразд, приймається, хоча від групи мудреців, в яку входить великий український філософ можна було очікувати менш банального подання концепції свободи.
Про українство – також добре сказано. Фактично проголошується інклюзивність українства, тобто включення до цього поняття не тільки україномовних з родоводом від селян або козаків. Навіть термін вжито – «російськомовне українство», у пункті про Любов. Головний позитив – немає навіть натяку на совітського ґатунку народництво-шароварництво.
Про буття активним громадянином написано дещо суперечливо. При прочитанні складається враження, нібито українці заперечують державність. Насправді біда українців в тому, що їхня державність узурпована антидержавними кланами. Побудовану кланами державу не слід підтримувати, а державність слід повернути собі. Без розуміння цього українців постійно заноситиме у вміло створені пропагандистами рамки: президент – символ держави, значить, якщо ти проти неподобств, які робить президент, ти зазіхаєш на державу.
Про любов. І чого це Галичина мовчить, я питаю? Гузар підписав "толерастію", а ще й дотепер не чути криків: «Анафему толерасту! Анафему»! Взагалі, надто багато всього у цьому пункті, що любов’ю краще не називати, щоб це поняття не розтягувати до втрати значення. Тут і про мову, і про права меншин,і про російськомовне українство, і про толерантність, і про відновлення зв’язку між поколіннями і всеукраїнське примирення всіх з усіма. І чомусь про те, що любити це підтримувати непорушний зв'язок між українськими церквами. Це що, проста людина мусить робити? А поза церквами любові не існує? Поганенька теза, як для колектива з філософом у складі.
Про мислення добре написано. Знов нібито з мого блогу надихалися: тут і про ламання стереотипів, і про те, щоб цікавитися світом, потребувати нових культурних форм, долати звичку до простих рішень, створювати осередки і т.д.
Про буття господарем написані здебільшого дурниці. За совітською традицією домкомів швондерів та різних інших обшєствєннікофф до господарства відносять й підтримання порядку у під’їздах та прилеглих територіях. Ні, шановні! Охайність поза оселею та підтримання порядку це не риса господарника. Це вміння користуватися спільним простором. Знов-таки, світова гуманітарно-суспільна думка вже опрацювала урбанізм та пішла далі, а вітчизняні філософи все ще повторюють банальщину з плакатів в совітських жилконторах. Підвищення зарплати, збільшення кількості робочих місць, повернення заробітчан… Що це за наївняк дитячий? Це з кого починати треба, з рядового вільного українця?
Не могли негативно не підкреслити так зване «споживацтво». При цьому – дякую – не відмовили у праві на життя підприємцям. І на тому вже спасибі. Мене вже давно не дивує, що українцям не вкладається у свідомість, що альтернативою споживацтву є лагерна баланда або розподільчі картки на всі продукти та товари. Домогосподарство, як споживач, замикає господарський цикл, завдяки чому можливий цикл новий та його вдосконалення – тобто, взагалі, поступ, як економічний, так і науково-технічний і зрештою соціальний. Інша справа – культура споживання. Від мислителів, які претендують на написання для суспільства Хартії, я б очікував розуміння цих азів.
До соціальної відповідальності закликають тільки середній та великий бізнес. От тут згадується забанений мною скандальний жежист bogoeb з його мантрою: «почему каклота такая тупая»? І дійсно, чого ж ці мислителі не в курсі, що мале підприємництво це за Господарським кодексом, статтею 55 аж до десяти мільйонів євро! І навіть мікро-підприємництво – до двох мільйонів. І за такими обсягами можна без соціальної відповідальності, га
Про лідерство… А чого б не почитати чогось з сучасної світової наукової думки перед написанням «Хартії»? Цю тему ще десятиліття тому добре опрацювали за межами «кирилічних культур» та пішли далі. А тут раптом почали ровера винаходити…
Про відкрите суспільство написано так, що важко зрозуміти, до чого тут відкрите суспільство. Здається, те, що не помістилося у заповідь «Любов», але вислови сподобалися, просто перенесли до цього пункту.
Бути успішною державою. Непогано написано. Хоча деякі тези до цього пункту не пасують. Про цілісний і захищений гуманітарний простір – просто молодці! Невже самі допетрили, а не з блогів натягали?
Бути учасником демократичної спільноти народів. Фактично це за євроінтеграцію та проти «слов’янського братерства». Дещо спірна
дихотомія. За помаранчевої доби євроінтеграція могла допомогти сховатися від євразійщини, але це не реалізувалося. Що нам принесе майбутнє. Можна тільки гадати. Такий документ, як Хартія, не мусить прив’язуватись до політичного моменту.
Заключні положення – по суті вірні у тому, що є загрозами, чому протистояти. Але закликати до консолідації народу, який розуміти тільки, як спільноту, що поділяє демократичні цінності, це виходить не хартія всіх українців, а ще один ексклюзивний проект, на цей раз не шароварний, не консервативний – ліберально-демократичний, а з іншими що робити?
Є питання і до морального права підписантів вчити українців правильним поняттям. Чогось їхнього голосу не чути було, коли весь інформаційних простір зайняли різні «науковці» з проповідями пара-історичних і псевдо-мовознавчих бздур. Ба більше, сам Мирослав Попович толерує у своєму інституті такого «філософа» та «поета» як дехто Толстоухов. Порядний науковець мав би або звільнити таке «світило» або подати у відставку сам, якщо не має сил цього зробити. Брюховецький ще є членом правління благодійного фонду Ахмєтова «Розвиток України»? Вірний кучміст, великий стратег Горбулін, який на всіх посадах опікувався обороною, але чомусь потенційним противником України вважалася аж тільки одна Румунія. Юхновський, який очолював комісію ВР з питань науки та освіти у провальні перші роки незалежності, ще встиг попрацювати віце-прем’єром в провальному совково-реставраційному уряді прем’єр-міністра Кучми. А Гаврилішин вже отримав українське громадянство? Ні, я розумію, що у «Хартії» міститься захисне формулювання про світове українство, як вимір нашого буття світовими категоріями, але все ж таки… Створити дуже недешевий МІМ це одне, а мобілізувати суспільство на боротьбу за Україну – це дещо інше. Інвестору-філантропу з іноземним паспортом я можу довіряти. Ідеологу, який закликає до боротьби – ні!
До інших питань не маю, але цих достатньо, що взяти під сумнів проголошену цією групою місію.
Звісно, у спільноті вільних духом українців всі мають право пропонувати, що завгодно. Інша справа, чи прийме це суспільство. На мою думку, ця «Хартія» заслуговує не більше, ніж на роль протоколу посиденьок кількох почесних пенсіонерів з державними нагородами. Справжню хартію напишуть інші.
Disclaimer: якщо "кат" не спрацював, вибачайте.
Текст «Української хартії вільної людини» тут:
http://1-12.org.ua/2012/12/08/1421#more-1421
Багато правильних слів. Документ сумбурний, хоча певна структура проглядається: преамбула, три принципи, десять заповідей, заключні положення. З преамбулою здебільшого я згодний. Хоча як часто в мислителів з безнадійних задвірків цивілізації трапляється, автори не забарилися пов’язати українські проблеми з проблеми всього світу: людство, мовляв, зустріло 21-е століття, як добу невпевненості. Смілива заява за все людство! Ну, як Азаров наслідки своєї недолугої політики пояснює кризовими явищами світової економіки. Взагалі, дуже багато зайвого та ефемерного у преамбулі. Тексти, які називаються хартіями мусять писатися менш прив’язаними до поточного моменту.
З трьома принципами, наріжними каменями за термінологію авторів також погоджуся. Абсолютно вірно написано про відповідальність людей за своє життя, у тому числі і за власний добробут. Це дуже важливо для народу, зіпсованого патерналізмом. Взагалі, вжиток слів «успіх» та «успішний», так нелюбимих мрійливо-чуттєвими українцями, це вже великий крок уперед. Про мораль та духовність – о.к. Третій пункт, про «будуємо, що уявляємо» – нібито з мого блогу списували.
Незрозуміло, навіщо пасаж про «Божих дітей»: ми всі, віруючі та невіруючі, у широкому філософському сенсі Божі діти. Це не у широкому філософському сенсі. У широкому сенсі – це бути над доктринальними партикулярностями. Хтось дитя Бога, хтось Неба, хтось Богіні-мами, хтось Дао або Тайцзі, а хтось просто син або донька своїх мами і тата. Цей ляп свідчить про відсутність філософського мислення та, взагалі, мінімальної філософської підготовки в титулованих осіб, в тому числі в титулованого філософа.
З десятьма заповідями не все гаразд: формулюються нормально, але далі йдуть пояснення, з яких видно, що ці мислителі все ж таки з периферії.
Про вільну людину – гаразд, приймається, хоча від групи мудреців, в яку входить великий український філософ можна було очікувати менш банального подання концепції свободи.
Про українство – також добре сказано. Фактично проголошується інклюзивність українства, тобто включення до цього поняття не тільки україномовних з родоводом від селян або козаків. Навіть термін вжито – «російськомовне українство», у пункті про Любов. Головний позитив – немає навіть натяку на совітського ґатунку народництво-шароварництво.
Про буття активним громадянином написано дещо суперечливо. При прочитанні складається враження, нібито українці заперечують державність. Насправді біда українців в тому, що їхня державність узурпована антидержавними кланами. Побудовану кланами державу не слід підтримувати, а державність слід повернути собі. Без розуміння цього українців постійно заноситиме у вміло створені пропагандистами рамки: президент – символ держави, значить, якщо ти проти неподобств, які робить президент, ти зазіхаєш на державу.
Про любов. І чого це Галичина мовчить, я питаю? Гузар підписав "толерастію", а ще й дотепер не чути криків: «Анафему толерасту! Анафему»! Взагалі, надто багато всього у цьому пункті, що любов’ю краще не називати, щоб це поняття не розтягувати до втрати значення. Тут і про мову, і про права меншин,і про російськомовне українство, і про толерантність, і про відновлення зв’язку між поколіннями і всеукраїнське примирення всіх з усіма. І чомусь про те, що любити це підтримувати непорушний зв'язок між українськими церквами. Це що, проста людина мусить робити? А поза церквами любові не існує? Поганенька теза, як для колектива з філософом у складі.
Про мислення добре написано. Знов нібито з мого блогу надихалися: тут і про ламання стереотипів, і про те, щоб цікавитися світом, потребувати нових культурних форм, долати звичку до простих рішень, створювати осередки і т.д.
Про буття господарем написані здебільшого дурниці. За совітською традицією домкомів швондерів та різних інших обшєствєннікофф до господарства відносять й підтримання порядку у під’їздах та прилеглих територіях. Ні, шановні! Охайність поза оселею та підтримання порядку це не риса господарника. Це вміння користуватися спільним простором. Знов-таки, світова гуманітарно-суспільна думка вже опрацювала урбанізм та пішла далі, а вітчизняні філософи все ще повторюють банальщину з плакатів в совітських жилконторах. Підвищення зарплати, збільшення кількості робочих місць, повернення заробітчан… Що це за наївняк дитячий? Це з кого починати треба, з рядового вільного українця?
Не могли негативно не підкреслити так зване «споживацтво». При цьому – дякую – не відмовили у праві на життя підприємцям. І на тому вже спасибі. Мене вже давно не дивує, що українцям не вкладається у свідомість, що альтернативою споживацтву є лагерна баланда або розподільчі картки на всі продукти та товари. Домогосподарство, як споживач, замикає господарський цикл, завдяки чому можливий цикл новий та його вдосконалення – тобто, взагалі, поступ, як економічний, так і науково-технічний і зрештою соціальний. Інша справа – культура споживання. Від мислителів, які претендують на написання для суспільства Хартії, я б очікував розуміння цих азів.
До соціальної відповідальності закликають тільки середній та великий бізнес. От тут згадується забанений мною скандальний жежист bogoeb з його мантрою: «почему каклота такая тупая»? І дійсно, чого ж ці мислителі не в курсі, що мале підприємництво це за Господарським кодексом, статтею 55 аж до десяти мільйонів євро! І навіть мікро-підприємництво – до двох мільйонів. І за такими обсягами можна без соціальної відповідальності, га
Про лідерство… А чого б не почитати чогось з сучасної світової наукової думки перед написанням «Хартії»? Цю тему ще десятиліття тому добре опрацювали за межами «кирилічних культур» та пішли далі. А тут раптом почали ровера винаходити…
Про відкрите суспільство написано так, що важко зрозуміти, до чого тут відкрите суспільство. Здається, те, що не помістилося у заповідь «Любов», але вислови сподобалися, просто перенесли до цього пункту.
Бути успішною державою. Непогано написано. Хоча деякі тези до цього пункту не пасують. Про цілісний і захищений гуманітарний простір – просто молодці! Невже самі допетрили, а не з блогів натягали?
Бути учасником демократичної спільноти народів. Фактично це за євроінтеграцію та проти «слов’янського братерства». Дещо спірна
дихотомія. За помаранчевої доби євроінтеграція могла допомогти сховатися від євразійщини, але це не реалізувалося. Що нам принесе майбутнє. Можна тільки гадати. Такий документ, як Хартія, не мусить прив’язуватись до політичного моменту.
Заключні положення – по суті вірні у тому, що є загрозами, чому протистояти. Але закликати до консолідації народу, який розуміти тільки, як спільноту, що поділяє демократичні цінності, це виходить не хартія всіх українців, а ще один ексклюзивний проект, на цей раз не шароварний, не консервативний – ліберально-демократичний, а з іншими що робити?
Є питання і до морального права підписантів вчити українців правильним поняттям. Чогось їхнього голосу не чути було, коли весь інформаційних простір зайняли різні «науковці» з проповідями пара-історичних і псевдо-мовознавчих бздур. Ба більше, сам Мирослав Попович толерує у своєму інституті такого «філософа» та «поета» як дехто Толстоухов. Порядний науковець мав би або звільнити таке «світило» або подати у відставку сам, якщо не має сил цього зробити. Брюховецький ще є членом правління благодійного фонду Ахмєтова «Розвиток України»? Вірний кучміст, великий стратег Горбулін, який на всіх посадах опікувався обороною, але чомусь потенційним противником України вважалася аж тільки одна Румунія. Юхновський, який очолював комісію ВР з питань науки та освіти у провальні перші роки незалежності, ще встиг попрацювати віце-прем’єром в провальному совково-реставраційному уряді прем’єр-міністра Кучми. А Гаврилішин вже отримав українське громадянство? Ні, я розумію, що у «Хартії» міститься захисне формулювання про світове українство, як вимір нашого буття світовими категоріями, але все ж таки… Створити дуже недешевий МІМ це одне, а мобілізувати суспільство на боротьбу за Україну – це дещо інше. Інвестору-філантропу з іноземним паспортом я можу довіряти. Ідеологу, який закликає до боротьби – ні!
До інших питань не маю, але цих достатньо, що взяти під сумнів проголошену цією групою місію.
Звісно, у спільноті вільних духом українців всі мають право пропонувати, що завгодно. Інша справа, чи прийме це суспільство. На мою думку, ця «Хартія» заслуговує не більше, ніж на роль протоколу посиденьок кількох почесних пенсіонерів з державними нагородами. Справжню хартію напишуть інші.
Disclaimer: якщо "кат" не спрацював, вибачайте.
