Мій comfort food

[kerbasi]

Серед передноворічних тем спливає у різних дискусіях і тема новорічної гастрономії. Звісно, куди ж без традиційних олів’є-срачів. Для когось олів’є це маркер приналежності до русо-совітської штучної культури «нової історичної спільноти – совітського народу», для когось – просто вкрай нездорова їжа, а для когось – так званий comfort food. Для мене, як давні читачі знають, совітська кухня невідривна від ідеології, і до того ж вкрай нездорова.

Стосовно ідеології совітської їжі я сперечатися не буду, бо за мене вже все сказали. Хто не погоджується, пропоную надіслати листа автору обговорюваної тут книги:
http://www.svoboda.org/content/transcript/2260812.html
audio: http://www.svoboda.org/audio/audio/292696.html
Про сутність поняття «їжа комфорту» можна дізнатися тут:
http://en.wikipedia.org/wiki/Comfort_food
Якщо коротко, то це страви, які люди звичайно їдять в тій чи іншій гастрономічній культурі. Зазвичай, їжа комфорту має викликати ностальгійний сентимент, позитивні емоції, а ще бути не дуже складною у приготуванні.

От власне такої їжі у моєму дитинстві не було. Точніше їжа, звісно, була, але асоціювалася вона аж ніяк не з комфортом. Хіба що бабусин «Наполеон», який ніхто більше так не вміє пекти, а сама бабуся вже нічого більше не спече, і рецепту не залишила, і навички не передала, хоча в сестри виходить десь на 95% схоже. Мені пощастило народитися саме тоді, коли я народився, і пощастило, що мої батьки ніяк від мене не приховували правду життя – у чергах стояв з ними і замість них вже з перших класів школи – отже, на моїх очах відбувалася деградація споживацького сегменту совітського життя. Якби я був трохи старшим або трохи молодшим ці явища зовсім інакше відбилися б на моєму характері, і я, напевно, як більшість тих, хто висловлюється на теми совітського дитинства, знаходив би там щось тепле, затишне і світле, і дотепер тягнув би за собою той самий ностальгійний тазик «олів’є комфорту». На щастя, я є таким, яким є.

Ще не знаючи поняття comfort food я якось відтворив одну стихійну страву. Для цього потрібно читачу дещо пояснити. К моєму рідному місті до мого повернення з армії вже на початку ери кооперативів в принципі ніколи у вільному продажу не бувало наступних продуктів:

1. Майонез. Батькам давали баночку в пайках перед святами. І все. Майонез почали виробляти у місті вже у перебудову, а людину, яка це організувала ув’язнили на великий термін за використання державних фондів не за призначенням.

2. Гречка. Її давали тільки діабетикам за довідкою від лікаря. Ясно, що довідки від лікарів мали не тільки хворі на діабет, а й різні «вершки суспільства». Мої батьки до таких не належали.

3. Тушонка. Тільки інколи в пайках батькам. Батьки відкладали її на «чорний день», а мені вона здавалася якимсь недосяжним делікатесом.

Зрештою я виріс і потрапив до війська за Північне Коло. Там багато дискомфортного, але, принаймні, непогано годували. Гречка з тушонкою майже щодня, а майонез – купуй у солдатському магазині, скільки завгодно. Ми й купували і виливали всю банку у миску з гречкою. І ця страва на тлі їжі без смаку, без запаху здавалася просто божественним гастрономічним експерьянсом.

От кілька років тому я це відтворив дома. І що? Молодість згадав, більше так не буду. Не вийшов з цього їдла ностальгійний comfort food. Я так і на всі совітські страви здебільшого і дивлюся, як на ту тушонку з гречкою під майонезом.

А по-справжньому комфортна для мене їжа мене знайшла вже у «новітню добу», коли мій світ розширився, я почав спілкуватися з іноземцями, а зрештою і бувати за кордоном, готувати сам і привносити іноземні та глобалістичні впливи у власні гастрономічні смаки. Тобто коли фактично почалося моє самостійне і не злиденне життя. Тоді й стали для мене їжею комфорту такі страви, як хор’ятікі салата (це як те, що ви називаєте «грецьким салатом» тільки без перцю і кукурудзинок), томатний суп, варіації пасти з різними соусами та пармезаном, а з десертів -американський яблучний пиріг з корицею, або польський sernik, або тірамісу, з кавових напоїв -«мокка», як у Старбаксі, Глорії Джинс Коффіз або МакКафе (це типу каппучино з шоколадним сиропом і пудрою). З усім цим маю різні приємні асоціації.

Не подумайте, що я це їм щодня. Регулярно, тобто майже щодня в мене тільки «хор’ятікі салата» на сніданок. Решта – коли хочеться комфорту.

Comments

[morreth.livejournal.com]

Оце ж теперр жоден совєтофіл не повірить, що в українському місті нема де було взяти гречки.

[kerbasi.livejournal.com]

Та це й українофілам часто доводиться пояснювати, і не вірять. Чимало тих, у кого були жертовні родичі на селі, ніяких продуктових дефіцитів не помітили.
Проте політтехнологи добре знають, що саме слід покласти у продуктовий набір для підкупу пенсіонера.

[viewpoint.livejournal.com]

Справжнім досвідом комфорту для мене стало відвідання кафе та ресторанів. Ці скатертини, очікування, коли їжу тобі подають, посуд прибирають, ніж є обов'язковим, також можеш нікуди не поспішати. І їжа обов'язково є смачна, офіціант(ка) доброзичливий(а) і привітний(а).

Мені здається, такі заклади в Україні, з належним ставленням до клієнта, в достатній кількості почали з'являтися порівняно нещодавно.

[kerbasi.livejournal.com]

Так, у мене досвід комфорту також з ресторанів, і розширення кулінарної ерудиції.

[groben.livejournal.com]

Щиро кажучи давно вже перестав отримувати задоволення від їжі. Ні, не так. Не задоволення. Задоволення отримую. Більш точне визначення - захоплення.

Нічим здивувати. Їжа взагалі, та особливо - їжа під час свят, втратила "сакральне" значення, котре вона мала за часів совка. Зараз це просто їжа.

Під час дитинства на свято чекалося в тому числі і щоби "поласувати смачненьким". Бо іншої можливості "поласувати" не існувало. Зараз можливість є. Немає бажання її надвикористовувати. І це правильно.

[kerbasi.livejournal.com]

А я навпаки тілки зараз вчуся не заправляти себе, як авто, а розрізняти смаки. А за тих часів мене більше цікавило спілкування з нагоди свят, а не їжа. Совітська їжа в мене викликала печію і металевий присмак у роті. Все це якось магічно зникло з розпадом СРСР. Мабуть, обірвалися господарські зв*язки з якимсь традиційним постачальником якоїсь отрути або якийсь місцевий забруднювач збанкрутував.

[groben.livejournal.com]

А щодо дефіциту гречки та майонезу, то в моєму рідному Донецьку він почався значно раніше ніж "грянула пєрєстройка". При тому, що у порівнянні з сусідніми Харковом та Запоріжжям Донецьк мав більш-менш пристойне постачання.

[kerbasi.livejournal.com]

У нас в перебудову власне все це почало з*являтися. Людину, яка організувала виробництвво майонезу на соко-винному заводі, запроторили за грати на десять років за нецільове використання. Цех щоправда не демонтували, а засуджений згодом амнестували. Сгущонки ще в нас ніколи не було аж до кооперативів. вперше в армії скуштував.

[pskoryk.livejournal.com]

Для мене комфорт фут це страви бабусі та прабабусі. Борщ, вареники, картопля і так далі. Ну і ще холодець та домашня ковбаса. Але їсти це кожен день не маю можливості, бо це досить важка їжа. Тому всякі пасти, салати і кашки :)

[kerbasi.livejournal.com]

Нормальне меню, українське, традиційне. Таке я розумію. Не розумію ностальгійного пієтету перед совковим їдлом.

[anoushe.livejournal.com]

Для мене комфортна їжа - це те, що в моєму дитинстві готувала мама: сирники, вареники та особливі (дуже-дуже прості) пиріжки з капустою, борщ, гречка, картопляне пюре. А олів'є надто важка страва, навіть без бридотної ковбаси і з оливковим маслом. Хоча раніше і його я любила.

оліввє :)

[maryxmas.livejournal.com]

якщо замінити ковбасу вареною курятиною, додати сирих шампіньйонів і замість солоного огірка покласти свіжий, і замість майонеза сметану чи несолодкий йогурт, виходить цілковито смачна і діетична штука

[kerbasi.livejournal.com]

А іранського нічого не додалося до комфортної їжі?

[alla-g.livejournal.com]

А я ніколи не любила олів'є )
Може це було підсвідоме відторгнення усього "совіцького"? ))
Хоч я також не могла їсти помідорів та пирожки з квасолею.
А от картопля смажена-печена-товчена та вареники - саме те! )
Ну й грецький салат теж )

[kerbasi.livejournal.com]

Я влітку нормально харчувався,і жахливих асоціацій їжа не лишала: вареники з вишнею з бабусиного саду, овочеві рагу, які у Миколаєві чомусь називали солянкою. А зимову, "промислову їжу" в мене не так підсвідомість, як організм відторгав. Коли зараз бачу гасла "якість як в СРСР" одразу ж ту печію згадую та металевий присмак у роті, що тодішня "якісна" ковбаска лишала.

[moy-compas.livejournal.com]

Зовсім не ідеалізуючи продуктову ситуацію в СРСР, досить часто зараз вдаюся до "ностальгічної кухні", причому зовсім не з міркувань ностальгії. (Дитинство моє взагалі минуло на картоплі і вермішелі, бо мама не те щоб фанатка куховарства). Так от: ця кухня заснована на принципі отримання максимуму з найпростіших, найавтентичніших продуктів. Коли мені хочеться раптом приготувати "щось таке смачненьке", без закупу екзотичних інгрідієнтів, тільки секція "ностальгічне" в кулінарній книзі і виручає, бо саме ці продукти завжди є вдома. Наприклад, я прозріла пару років тому, коли дізналася що в такій смакоті як наполеон - практично нічого, крім борошна, масла, яєць і молока.

Звичайно, я радію, що зараз вибір більший. Але принцип в цілому непоганий, причому це зараз дуже модна концепція на заході - що людині корисніші й смачніші саме locally grown, seasonal products.

[kerbasi.livejournal.com]

Совітська кухня і місцева кухня це все ж таки різні речі. Шпроти, варена ковбаса (та страви з неї - олів*є, супи), майонез, засолений оселедець (та страви з нього - "шуба"), бульони на кістках це не зовсім locally grown, seasonal products.

[viewpoint.livejournal.com]

На мiй погляд, обід або вечеря у провінційному європейському кафе, в пристойних умовах, серед місцевих жителів, що поводяться спокійно, розмовляють неголосно, не (зло)вживають спиртним, з незнайомою, але простою і смачною, легкою для травлення їжею, такою, наприклад як паста, в плані розуміння сенсу комфорту вартують більше, ніж 10-тирічний радянський досвід споживання, негативні сторони якого, назагал, відомі.

Пригадую лише один випадок, коли у радянській столовій мені сподобалось: у шестирічному віці батько взяв мене на кілька годин на невеличке підприємство, де сам працював, і ми пообідали у неурочний час у столовій, де майже не було відвідувачів і було надзвичайно чисто. Обід складався з тетрапаку з холодним молоком кожному та звичайного білого хліба.

Чому батько не запропонував мені тоді фірмові радянські "пюрешку з тефтелею та підливою", я тепер прекрасно розумію.

[kerbasi.livejournal.com]

У Миколаєві був рідкісно гидотний общєпіт. "Українські страви" відкрилися тільки в антиалкогольну кампанію, коли закрили ресторан "Южний", а диетстоловая, що на розі Потьомкінської та Радянської смерділа так, що я проходив затискаючи носа. Певний час, коли я був дуже малим непоганою була "Пельменная" на Проспекті Леніна між Радянською та Лягіна.

[fatracoon.livejournal.com]

Отже про їжу.
Я довгенько відучував себе від такої собі звички радянського часу - наїдатися впрок, бо дефіцит . Або стирять - це вже з армійського досліду першого року. На другому їжу я захищав кулаками й ніяке стерво не могло її відняти. Потім гуртожиток (спеціально пішов туди,щоб не жити з батьками ), теж дав відбиток. А потім - після довгого шляху до себе сьогоднішнього - я таки зміг сформулювати постулати мого харчового комплексу.

1. Я ненавиджу майонез вироблений промислово.
2. З олій я вживаю лише оливкову. Каші я люблю всі й не кладу до них масла, бо мені подобається смак каші.
3. Я ненавиджу т.зв. сільську їжу - сало,жирррні молочні вироби,салати щедро залиті олією, шкварки - бо це "паливо" для людини, що важко працює й вона апріорі не може бути смачною - її призначенням є лише доставка максимумуму калорій в робочий організм. Найпаскуднішим витвором наших рекламників я вважаю рекламу Мезиму ,де селянин збиткується над своїм майбутнім зятем.
4.Я не люблю так звану "високу кухню" або вимудруваних рецептів . Частіше всього подібні рецепти є переспівами смаку чогось дуже простого.
5.Я не люблю того, "што всє кушают, ти шо ,ето ж популярно !". Також ненавиджу вираз "та макдональдс - це для лохів,беее". Взагалі, відносно фастфуду мушу пояснити - це дуже цінна річ , як на мене, яка виручає в поїздках, коли немає можливості поїсти нормальному закладі , але постійно там харчуватися - не є добре.
6.Чим їжа простіша і якісніша - тим вона краща. Ідеалом є гречана каша зі свіжими засмаженими грибами зі смаженою ж цибулею, яловичий стейк зі свіжими овочами...ну ви зрозуміли.

Коротше кажучи - для мене їжа - це частина мого життя й я не хочу жити лише заради пошука цієї частини

[kerbasi.livejournal.com]

Знаєте, рідко буває, щоб я з кимсь погоджувався з кожним словом! Просто маніфест вийшов! дякую.

[div4ysko.livejournal.com]

гм..."грецька салата" з кукурудзою і перцем? щось нове :)
я дуже люблю готувати і рідко повторюю страви, тому поняття comfort food в мене вдома, мабуть, можна звести до переліку страв, які появляються періодично. зараз для нас це котлети (бо виявилось, що роблю їх як чоловікова бабуся), лазанія, салат з помідорів, грушки, цибулі, салати, сиру, олії, винного оцту і спецій (назви він не має, бо як і більшість моїх салатів виник спонтанно), рис зварений з попереднім обсмажуванням, гарбуз на гарнір.
всі ці страви доповнюються комфортними смаками мого і чоловікового дитинства:
1. моє: запечена картопля в мундирах з мачанкою з олії і цибулі чи часнику, п'юре з кислим молоком, мізерія, різні квашені овочі;
2. чоловікове: яловичина (до тепер не знаю чому м'ясо корови називають яловичиною?) в різних варіаціях, оселедцева зупа (я була в шоці, але це надзвичайно смачно).
борщ, голубці з рисом чи картоплею, вареники, солодкі і солоні пиріжки, холодець - все це класно, але вимагає досить багато часу, тому готується рідко.

а щодо традиційного совкового олів'є, то воно до болю подібне на традиційний німецький картопляний салат. щоправда базова версія картопляного салату без ковбаси, але "просунуті" вже з ковбасками, рибою, курятиною чи ще чимось таким.

[kerbasi.livejournal.com]

Чомусь в ресторанах до "хор'ятикі салата" (буквально: сільський салат) додають зайве, а там мусять бути тільки помідори, огірки, фета, червона цибуля, оливи й оливкова олія. Навіть можна не кришити, вже у своїй тарілці поступово відрізати шматочки.

У мене комфорт фуд це страви з особистими або літературними асоціаціями скоріш, ніж щось з дитинства. А дома, так, зручне і смачне повторюється, і фактично є повсякденним комфорт фуд, без святкового пафосу.

[nikitanik.livejournal.com]

Ну й мої 5 копійок)
У Франції гарна їжа скрізь і всюди, продукти і напої якісні (особливо додають комфорту французькі сухі вина, які справді прекрасні, навіть найдешевші з них - у 5-10-літрових коробках). Але що хочу сказати. Пройшло кілька років, і я засумував за борщем. Причому настільки засумував, що сам почав його варити. Овочі тут якісні, і борщ виходить дуже смачним. Французам, яких пригощав, - всім без винятку подобається. Він повністю відповідає уявленню француза про здорову і корисну їжу - "їсти щонайменше 5 овочів і фруктів у день" - все в одній тарілці! З"їв тарілку борща і виконав денну норму.

[kerbasi.livejournal.com]

Якщо борщ без "зажарки" на салі, то тоді цілком здорова їжа, якщо не страждати на оксалурію. Українська кухня, взагалі, в гастрономічній практиці дуже непогано осучаснена. Їй тільки міжнародної розкрутки бракує.

В більшості моїх знайомих емігрантів через соняшникову халву дах зносить.))

У мене смак до вина не дуже розвинений, тому я більш схильний до молодих вин. От Божоле Нуво - для мене. Без "Рокфору" жити не можу. На жаль, це все дуже сильно приростає в ціні, поки сюди доїжджає.

[docent030.livejournal.com]

Про смаки.
Для мене добра їжа - тушена картопля, крученики/колетки, холодець, салат з огірочків-помідорчиків (+часничок-цибулька). І не розумію, як можна не любити запашну олію.

А "ностальгічний сентимент" - гречка з маслом і цукром і домашнім молоком. Важливо молоком запивати, ні в якому разі не наливати у тарілку. Взагалі так склалось, що в нас майже не купували "магазінноє" молоко. От і досі полюбляю булку/батон з медом і вершками.
А ще - тарілочку свіжого сиру зі сметаною і медком (куди ж без нього) - до кави

[kerbasi.livejournal.com]

До речі, страви "ностальгійного сентименту" вийшли дуже по-європейськи, хоча й з українських складових.

[none_smilodon (from livejournal.com)]

олів'є з радянським шампанським я вважаю власним забобоном. ну ще червону ікру туди ж.

проблема в тому, що я кулінарний сноб. і якщо в плані бухла я ще можу купити символічне газоване вино (беру саме газоване, за совітською технологією), то з салатом у мене дисонанс. з одного всі ці каперси та рябчики це перевод добра на гівно, з іншого... ну не можу я це лайно зробити без власного виробу майонського соусу. деякий час я компенсував свій снобізм дорогою ковбасою (один раз навіть відвареною телятиною) й якомусь понтовим горошком що божився як йде на стіл англійського королівського двору, але потім горошок з продажу зник і відчуття королівського алів'є разом з ним.

ось зараз проблем. мабуть на зло всім на цей новий рік зроблю салат ісконно український дністер замість окупаційного олів'є:

1. дрібно нашинкована капуста
2. калбаска кубікамі
3. горошок зелений, нажаль не з кременчуга
4. маянезік.
5. перець чорний, молотий. сноби можуть використати спеціальну дерев'яну хуябору щоб красіво насипати це на майанезік.

ми проти традиційного говносалату ссср! ми за традиційний салат урср!

[kerbasi.livejournal.com]

О! Те ж страва з історією! Он що росіяни пишуть:
Салат «Днестр» относится к современной Украинской кухне.
В 60-е годы прошлого века был придуман шеф-поваром черновицкого ресторана «Днiстер». На всесоюзном конкурсе кулинаров получил призовое место.
Салат очень вкусный, пикантный украсит праздничный стол, разнообразит повседневный.


ИНГРЕДИЕНТЫ:
(4 порции)
•400 гр капусты
•200 гр сырокопченой колбасы (сервелат, салями)
•4 яйца (отварить)
•150 гр зеленого горошка (консервированного)
•150 гр майонеза
•соль, перец
•зелень петрушки.

http://cookorama.net/ru/blog/ukrainskaya-kuhnya/salat-dnestr_2.html

[aniol7.livejournal.com]

за совєтів моя мама працювала у закритому "столі заказів" так називали кормушки для бонзів, там було все - кава та чай індійські, кролі, і окремо печінка кроляча що продавалась на кг (більше такого ніде не бачила), ковбаси до вибору і тиди, ми як могли розприділяли рештки незїденого обкомівцями між друзями та сусідами, пам"ятаю, що чаю в загальній кількості я своїм друзям до Києва вислала напевне більше 100 пачок(3 слони - 37 коп. пачка). пам"ятаю, що після "дня обслуговування" мама приходила чорна від утоми і розповідала які паскуди ті бонзи, як вони вередують, всьо їм не так. Звісно, у нас з їжею вдома все було впорядку, але чомусь жодної ностальгії за совєтами в мене немає, тільки відчуття з дуже неприємним присмаком облуди і тотальної брехні про патріотизм для бідних. А олів"є в нашій сім"ї було табу - мама його на дух не переносила, казала, що це нездорова їжа. Отаке от

[kerbasi.livejournal.com]

В таких розподільниках, крім самих продуктів, про більшість з яких совітська людина тільки в книжках про царську Росію читала, ще вражали ціни - просто копійки.

[odyn-owl.livejournal.com]

Завжди було багато страв з картоплі, напевно специфіка регіону. Проте картоплю люблю. Деруни наприкуску з підсоленим творогом розведеним з молоком. Просто жарену картопю. Мізерію.
Так як умови життя змінились, то кожен день стараюся ходити пішки додому. В цілому за день находжується кілометрів біля 10. В результаті можна не сильно обмежувати себе в "селянській" їжі, по- друге пербування серед людей, така собі боротьба з офісним застоєм.

[candrika.livejournal.com]

Між іншим, в північній америці його власне кажучи і називають "рашен салад"