Подорож сноба Кербасі до Харкова
Friday, 26 April 2013 01:24 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
kerbasiПісля того, як мене "відрецензували" щирі українські жежисти, захотілося хоча б трохи підтягнути свій щоденник до їхніх характеристик. Навряд вдасться, але один раз спробую.
Отже, їздив я до Харкова. Як і належить снобу їздив Хюндаєм першим класом. Ну, Хюндай, як Хюндай. Довіз вчасно і на тому спасибі. Коли одна пасажирка обурювалася, на що потрібні тепер паспорти до іменних квитків, чому замість зайти просто до вагону тепер процедура перевірки особи на вході, вмнахідлива стюардеса відповіла: "Це потрібно для вашої безпеки". Ні в кого більше не знайшлося аргументів.
Мешкав я, як типовий зрадник України з корпораціями, у готелі, а не у знайомих на килимку. Готель коштував лише близько 600 грн. Криза все ж таки, слід себе обмежувати. З позитиву - з покою зникла скринька для винагороди прибирачці. Хтось второпав, що Харків українським Франкфуртом можливо й стане колись, а от українською Анталією - навряд, якщо глобальне потепління та таяння Антарктиди не перетворять його у приморське місто.
У Харкові у мене на цей раз був не напружений графік, до того ж розмови по справах можна вести й у неформальній манері. Неформально поспілкуватисями вирішили і одній ресторації на природі. Назву не питайте - не знаю, чеків не маю, бо мене запрошували. Там чудовий "російський" краєвид:
Це поруч з ресторацією, просто перед нею - ставок з птахами. Одна з пташин якось хрипіла та часом здавалося, що дуже хотіла б матипалець, щоб до дзьобу і ... "протяжний свіст". Мабуть, в них також бувають важкі ранки після веселих вечорів.
Страви у ресторані прості. Отже, не можу на цей раз відповідати характеристиці, що подібні мені "ліберал-фашисти" тягнуться до вишуканої їжі. Чи є сковорідка з білими грибами вишуканою стравою? Для міста, мабуть, так. Але для села, де саме коріння українського духу, напевно, ні. Щоправда такі прості страви десь на рівні грн 120-150, але це ж тому, що від села відірвалися. Що особливо помітно, що у цій ресторації, принаймні, у той десь смажили на маслі. Я ж люблю, щоб з ГМО та пальмовою олією, без запахів, від запаху вершкового масла мені стає зле, але на тлі природи перших теплих дней пішло добре. В цілому, ресторація за київськими мірками по цінах нормальна, не знаю точно, скільки вийшло, має бути десь грн. 300 на особу. Це без серйозного алкоголю, тільки з плебейським напоєм - пивом.
У тій же місцевості, буквально в 5 хвилинах ходи знаходиться джерело Сковороди. Не білих грибів джерело, а джерело води, до якого ходив видатний український філосов Сковорода. Світлин не маю, бо це все легко нагуглити, бо це відоме місце. Дещо схоже на кумирню язичників: стели з написами (абзац про українського філософа українською мовою і на три чверті площини розлога цитата з філософа російською), перед ним невеликий майданчик, потім власне джерело (труба стирчить з землі, започатковує струмочок) , далі - амфітеатром дерев'яні лавочки в кілька рядів. Призначення цього архітектурного комплексу для мене лишилося таким саме малозрозумілим, як якби його побудували праукри трипільської цивілізації. Вода - смачна, на відміну від води у готельній кав'ярні та у джерелах київської Лаври не тхне ржавими трубами.
Вздовж стежок можна натрапити на невідому мені весняну квіточку
та на також невідомого гада
Величезну жабу шкода, що не сфотографували.
А ось ця дільничка місцевості відрізняється відсутністю дерев.
А чому? Колега пояснив, що тридцять років тому головний інженер заводу Малишева (танки) розпорядився зробити схил для катання на лижах. Бригада робітників пиляла дерева, пні усували за допомогою вибухівки, потім рівняли. Зрештою схил був готовий, і чимало харків'ян завдячують йому долученням до зимового екстриму.
Ще були у пивній ресторації в самому Харкові. Це мережа, яка має свою власну броварню. Плебейський напій в них смачний. Просте ячмінне пиво мені сподобалося більше за пшеничне, хоча й пшеничне чудове. Рівень цін, якщо добряче поїсти і попити, то десь 200 грн. на особу.
На мить я забув, що я сноб, і побував ще у КофіЛайфі. Там я згадав, що до таких закладів мають право ходити тільки українці-студенти, коли отримують від мами переказ з Італії та від батька з Португалії, а якщо ходить людина зріла, то це зневага до ... та хто знає, до кого - запитайте в моїх рецензентів... Тому я коли наступного разу зголоднів, завітав до "Пузатої хати", яка займає місце колись мого улюбленого ресторану, за яким я сумую.
Взагалі, Харків виглядає добре. Якість доріг щоправда сумнівна, але фасади будинків пофарбовані, парк Горкого має цілком європейський вигляд, не гірше за віденський Пратер (тільки менший). Класний вид з гори великого колеса огляду на вечірній Харків! От ціни у ресторанчику, що нагадує замок, вражають київським рівнем, але нас це не бентежило, бо ми на завершення зустрічі просто по шоту "віскі он зе рокс" попили.
Що ще... А! Слід же поопльовувати українське село! А харківська сільська місцевість, вона українська чи якась інша? Має святість українського села? Хай там як, багато я не побачив. Їздили ми на водосховище, якого назву я ніяк не можу згадати, один з його далеких берегів - вже Росія. Для мене, людини, яка виросла на лимані Інгулу та Південного Бугу в годині їзди від моря, звісно, це водосховище це лягушатник, але все одно приємно було постояти на березі, подихати повітрям. Ніяких розваг там ще не було, але деінде місця вже досить засмічені. Дорогою нас на шаленій для тих дорожних умов швидкості обігнав дядько на мотоциклі без коляски (за проектом коляска мала б бути). За ним так само стрілою пролетів міліцейський ВАЗ. За ним вони їхали чи по нього лишилося загадкою. Бачили дві групки місцевих, років 30-40. Всі перебували в астральних подорожах, напевно, за духовністю. Перша пара молодих чоловіків ледве пленталася вздовж дороги, один зрештою "присів, на чому стояв". Ці виглядали, як стандартні гопи. Ще трійка виглядала пристойніші, але вгашені, пардон, в астральній подорожі перебували також в далекій. І напевно за духовністю, а як же... Ще запам'яталася "Волга" біля воріт хатинки з російським прапором, встановленим на багажнику поруч з якимись предметами. Поряд стояли немолоді високодуховні чоловіки. Що це було - щось продавали, чи що - я не розгледів.
А! І що ж це за щоденник без коте! Це у тому ресторані біля джерела Сковороди.
Світлини не мої - колеги. За кермом завжди був тверезий водій. Жодна тварина та людина не постраждали. Цей пост може бути шкідливим для вічно ображених Єкатериною ІІ, Лазарем Кагановичем, Володимиром Щербицьким, блогером Кербасі та іншими авторами теперішніх українських негараздів.
Отже, їздив я до Харкова. Як і належить снобу їздив Хюндаєм першим класом. Ну, Хюндай, як Хюндай. Довіз вчасно і на тому спасибі. Коли одна пасажирка обурювалася, на що потрібні тепер паспорти до іменних квитків, чому замість зайти просто до вагону тепер процедура перевірки особи на вході, вмнахідлива стюардеса відповіла: "Це потрібно для вашої безпеки". Ні в кого більше не знайшлося аргументів.
Мешкав я, як типовий зрадник України з корпораціями, у готелі, а не у знайомих на килимку. Готель коштував лише близько 600 грн. Криза все ж таки, слід себе обмежувати. З позитиву - з покою зникла скринька для винагороди прибирачці. Хтось второпав, що Харків українським Франкфуртом можливо й стане колись, а от українською Анталією - навряд, якщо глобальне потепління та таяння Антарктиди не перетворять його у приморське місто.
У Харкові у мене на цей раз був не напружений графік, до того ж розмови по справах можна вести й у неформальній манері. Неформально поспілкуватисями вирішили і одній ресторації на природі. Назву не питайте - не знаю, чеків не маю, бо мене запрошували. Там чудовий "російський" краєвид:
Це поруч з ресторацією, просто перед нею - ставок з птахами. Одна з пташин якось хрипіла та часом здавалося, що дуже хотіла б матипалець, щоб до дзьобу і ... "протяжний свіст". Мабуть, в них також бувають важкі ранки після веселих вечорів.
Страви у ресторані прості. Отже, не можу на цей раз відповідати характеристиці, що подібні мені "ліберал-фашисти" тягнуться до вишуканої їжі. Чи є сковорідка з білими грибами вишуканою стравою? Для міста, мабуть, так. Але для села, де саме коріння українського духу, напевно, ні. Щоправда такі прості страви десь на рівні грн 120-150, але це ж тому, що від села відірвалися. Що особливо помітно, що у цій ресторації, принаймні, у той десь смажили на маслі. Я ж люблю, щоб з ГМО та пальмовою олією, без запахів, від запаху вершкового масла мені стає зле, але на тлі природи перших теплих дней пішло добре. В цілому, ресторація за київськими мірками по цінах нормальна, не знаю точно, скільки вийшло, має бути десь грн. 300 на особу. Це без серйозного алкоголю, тільки з плебейським напоєм - пивом.
У тій же місцевості, буквально в 5 хвилинах ходи знаходиться джерело Сковороди. Не білих грибів джерело, а джерело води, до якого ходив видатний український філосов Сковорода. Світлин не маю, бо це все легко нагуглити, бо це відоме місце. Дещо схоже на кумирню язичників: стели з написами (абзац про українського філософа українською мовою і на три чверті площини розлога цитата з філософа російською), перед ним невеликий майданчик, потім власне джерело (труба стирчить з землі, започатковує струмочок) , далі - амфітеатром дерев'яні лавочки в кілька рядів. Призначення цього архітектурного комплексу для мене лишилося таким саме малозрозумілим, як якби його побудували праукри трипільської цивілізації. Вода - смачна, на відміну від води у готельній кав'ярні та у джерелах київської Лаври не тхне ржавими трубами.
Вздовж стежок можна натрапити на невідому мені весняну квіточку
та на також невідомого гада
Величезну жабу шкода, що не сфотографували.
А ось ця дільничка місцевості відрізняється відсутністю дерев.
А чому? Колега пояснив, що тридцять років тому головний інженер заводу Малишева (танки) розпорядився зробити схил для катання на лижах. Бригада робітників пиляла дерева, пні усували за допомогою вибухівки, потім рівняли. Зрештою схил був готовий, і чимало харків'ян завдячують йому долученням до зимового екстриму.
Ще були у пивній ресторації в самому Харкові. Це мережа, яка має свою власну броварню. Плебейський напій в них смачний. Просте ячмінне пиво мені сподобалося більше за пшеничне, хоча й пшеничне чудове. Рівень цін, якщо добряче поїсти і попити, то десь 200 грн. на особу.
На мить я забув, що я сноб, і побував ще у КофіЛайфі. Там я згадав, що до таких закладів мають право ходити тільки українці-студенти, коли отримують від мами переказ з Італії та від батька з Португалії, а якщо ходить людина зріла, то це зневага до ... та хто знає, до кого - запитайте в моїх рецензентів... Тому я коли наступного разу зголоднів, завітав до "Пузатої хати", яка займає місце колись мого улюбленого ресторану, за яким я сумую.
Взагалі, Харків виглядає добре. Якість доріг щоправда сумнівна, але фасади будинків пофарбовані, парк Горкого має цілком європейський вигляд, не гірше за віденський Пратер (тільки менший). Класний вид з гори великого колеса огляду на вечірній Харків! От ціни у ресторанчику, що нагадує замок, вражають київським рівнем, але нас це не бентежило, бо ми на завершення зустрічі просто по шоту "віскі он зе рокс" попили.
Що ще... А! Слід же поопльовувати українське село! А харківська сільська місцевість, вона українська чи якась інша? Має святість українського села? Хай там як, багато я не побачив. Їздили ми на водосховище, якого назву я ніяк не можу згадати, один з його далеких берегів - вже Росія. Для мене, людини, яка виросла на лимані Інгулу та Південного Бугу в годині їзди від моря, звісно, це водосховище це лягушатник, але все одно приємно було постояти на березі, подихати повітрям. Ніяких розваг там ще не було, але деінде місця вже досить засмічені. Дорогою нас на шаленій для тих дорожних умов швидкості обігнав дядько на мотоциклі без коляски (за проектом коляска мала б бути). За ним так само стрілою пролетів міліцейський ВАЗ. За ним вони їхали чи по нього лишилося загадкою. Бачили дві групки місцевих, років 30-40. Всі перебували в астральних подорожах, напевно, за духовністю. Перша пара молодих чоловіків ледве пленталася вздовж дороги, один зрештою "присів, на чому стояв". Ці виглядали, як стандартні гопи. Ще трійка виглядала пристойніші, але вгашені, пардон, в астральній подорожі перебували також в далекій. І напевно за духовністю, а як же... Ще запам'яталася "Волга" біля воріт хатинки з російським прапором, встановленим на багажнику поруч з якимись предметами. Поряд стояли немолоді високодуховні чоловіки. Що це було - щось продавали, чи що - я не розгледів.
А! І що ж це за щоденник без коте! Це у тому ресторані біля джерела Сковороди.
Світлини не мої - колеги. За кермом завжди був тверезий водій. Жодна тварина та людина не постраждали. Цей пост може бути шкідливим для вічно ображених Єкатериною ІІ, Лазарем Кагановичем, Володимиром Щербицьким, блогером Кербасі та іншими авторами теперішніх українських негараздів.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: Friday, 26 April 2013 01:22 pm (UTC)Щось я таке десь чула, що біля джерела ніби-то час від часу якісь сковородинівські читання влаштовують, чи щось таке... Ergo лавочки. Якщо я нічого не плутаю...
no subject
Date: Friday, 26 April 2013 02:34 pm (UTC)Так, читання там можна проводити, але я не в курсі. Коли я був молодим, культу Сковороди або не було, або в моїх сферах не практикувався.
no subject
Date: Friday, 26 April 2013 03:19 pm (UTC)Я періодично читаю в своїх йогівських розсилках про Сковородинівські читання в Харкові, навіть якісь фото бачила в якомусь лісі чи парку, може якраз там - вони там Сковороду з медитацією поєднують, але і без медитації, здається, теж щось роблять - там в них навіть якесь Сковородинівське товариство є, чи щось таке...
no subject
Date: Friday, 26 April 2013 03:21 pm (UTC)no subject
Date: Friday, 26 April 2013 03:26 pm (UTC)no subject
Date: Friday, 26 April 2013 03:33 pm (UTC)no subject
Date: Friday, 26 April 2013 03:58 pm (UTC)Я сьогодні тут окліматизовувалася цілий день, - все-таки 10 з половиною годин різниці, і мені вже не 20, то ліньки було взагалі щось писати поки що, та й спочатку треба якось провідчувати, що тут і як - це місце для мене дуже рідне, але воно зараз осиротіле. А на наступномій зупинці (найдовшій) не буде вайфаю, хіба до когось в гості попаду в неділю.... А далі, що буде на філіпінах - поняття не маю... Ну і зовсім без фоток якось некошерно подорожі нотатки постити, а як без компа фотки додавати я щось не розібралася поки що...
Але якщо дійсно цікаво - мо щось запощу з цього відрізку, якщо вайфай не вирубається...
no subject
Date: Friday, 26 April 2013 04:00 pm (UTC)Взагалі, нмд, це найкращий тренінг писати нотатки саме без фоток. Зображення вбивають мовлення.
no subject
Date: Friday, 26 April 2013 04:30 pm (UTC)