Хатха-йога - ворог комунізму
Wednesday, 30 September 2009 10:51 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
kerbasiЗнайшов в Інтернеті книгу Вороніна “Хатха йога: что мьі можем взять из нее”. У 1980-му вона була опублікована у кількох числах часопису “Наука и жизнь”. Тоді моя мама по неї займалася, а за рік і я долучився, бо перехворів на бронхіт, котрий спочатку прогавили, а потім невдало лікували, спровокувавши ще більше погіршення.
Не знаю, чи то йога, чи то сили юного організму допомогли, але я швидко відновив сили і начхав на всі обмеження, що на мене наклали лікарі. Я не тільки підіймав більше 2 кг, але й повернувся до занять дзю-до. Ці два кілограми були магічним числом серед совкових “чмошників”, прикритих лікарськими довідками, і всілякого бабья, що на цьому грунті спроваджувало своїх немовлят бабусям, котрі були з заліза, війну пережили, отже підіймати та тривалий час тримати більше 2 кг для них либонь не було проблемою. Хоча б номінально, але бути схожим на цю ораву совсоцпаразитів було принизливо для мене, тоді 14-річного хлопця. Отже, мотивація дихати абдомінальним диханням, стояти на голові та сидіти на п’ятках особливого підживлювання не потребувала.
Мабуть, не всі знають, чим закінчилася спроба популяризації йоги в СРСР. Через кілька місяців у часописі “Здоровье” надрукували матеріал про якогось чоловіка, котрий цілими днями сидів у йогівських позах, а в наслідок відсторонився від друзів, рідних, колективу, та в нього випало волосся. Ну а потім пішли листи від обурених совєцьких людей з не менш жахливими прикладами. Йога перейшла у підпілля до горбачовських часів. Якщо я не помиляюсь, саме у тому ж році заборонили карате. Принаймні, я тоді доріс до віку, коли в секції карате приймали, але скористатися нагодою не встиг.
Таке було життя веселе.
Не знаю, чи то йога, чи то сили юного організму допомогли, але я швидко відновив сили і начхав на всі обмеження, що на мене наклали лікарі. Я не тільки підіймав більше 2 кг, але й повернувся до занять дзю-до. Ці два кілограми були магічним числом серед совкових “чмошників”, прикритих лікарськими довідками, і всілякого бабья, що на цьому грунті спроваджувало своїх немовлят бабусям, котрі були з заліза, війну пережили, отже підіймати та тривалий час тримати більше 2 кг для них либонь не було проблемою. Хоча б номінально, але бути схожим на цю ораву совсоцпаразитів було принизливо для мене, тоді 14-річного хлопця. Отже, мотивація дихати абдомінальним диханням, стояти на голові та сидіти на п’ятках особливого підживлювання не потребувала.
Мабуть, не всі знають, чим закінчилася спроба популяризації йоги в СРСР. Через кілька місяців у часописі “Здоровье” надрукували матеріал про якогось чоловіка, котрий цілими днями сидів у йогівських позах, а в наслідок відсторонився від друзів, рідних, колективу, та в нього випало волосся. Ну а потім пішли листи від обурених совєцьких людей з не менш жахливими прикладами. Йога перейшла у підпілля до горбачовських часів. Якщо я не помиляюсь, саме у тому ж році заборонили карате. Принаймні, я тоді доріс до віку, коли в секції карате приймали, але скористатися нагодою не встиг.
Таке було життя веселе.
