Єнакієвський синдром

[kerbasi]

Цей пост це підсумок або скоріш висновки з двох інших під тегом "Єнакієвський синдром". Можна вважати спробою соціально-генераційного маніфесту.

1. Я мав можливість поспілкуватися з професійним психотерапевтом з грунтовним науковим вишколом і поставив питання, чому стільки людей не мають таких спогадів, як я, хоча вони в принципі не могли не ставати хоча б свідками, якщо не безпосередніми учасниками тих явищ та подій, які складають мій досвід. Чому так багато людей заперечують, що в радянській школі їх ідеологічно пресували, чому, проїхавши сотні тисяч кілометрів Україною, вони не бачили наслідків ДТП з жертвами на узбіччі в очікуванні труповозки і багато чого подібного. Професійна відповідь дає таке пояснення: увага завжди має налаштування. Як і психологічний самозахист ці налаштування можуть бути такими, щоб не помічати травматичного власній психіці. Це не означає, що це дійсно не фіксується. На психотерапевтичних сеансах таких людей часто прориває як греблю.

Звісно бувають люди яким неабияк щастить, втім, вони не можуть не чути розмов з оточення, якщо це вже не зовсім ізольована секта якась.

2. Як я бачу, стратегією багатьох україномовних родин походженням з села або з невеликих міст (а з україномовних міст тільки Львів можна назвати великим) в останні роки СРСР та у 90-ті було власне створення штучно ізольованого середовища для своїх дітей. Відправ хлопчину на літо до села, і він не вештиметься містом і не побачить багато такого,  з чим з меншою ймовірністю матиме можливість перетнутися, коли його день зайнятий школою, уроками, спортом, репетиторами. Жертовно віддавай все зароблене на підприємстві та ще за сумісництвом на кількох роботах, на ринку, за кордоном або просто забезпеч продуктами з села, ніколи не наголошуй, звідки це все береться і якою ціною, і готова людина, яка росла в 90-х, але геть не знає, що крім найжахливішої кризи 2008-го, була ще чи не найбільш жахлива для українців криза 1998-го.

3. Та частина населення, яка не була вирощена у хай навіть ілюзорно захищеному середовищі, а таких більшість в індустріальних містах Сходу і достатньо багато на Півдні, несуть у собі травматичні переживання, які я за аналогією з вьєтнамським та афганським синдромом тут називаю єнакієвським синдромом. Не тому, що Єнакієво чимсь особливе, а тому що його найбільш відомий громадянин є дуже характерною жертвою суворого червоно-слобідського життя. Ми не були на війні, але нам також важко дається "декомпресія". "Благополучні" мене дратують більше за ворожих тролів, поступаючись хіба що совітській інтелігенції, яку я, може й помилково, але таким є моє переконання, вважаю головним винуватцем у формуванні тих умов, що призвели до єнакієвського синдрому.

4. Травмуючі переживання не залишилися в історії цієї популяції, вони тривають, тільки в іншій формї. Можливо, у менш кровавій, але від цього чи не більш травматичній формі. Невмотивовано вбита людина це все ж таки легше перенести, ніж те, що й вбивць ніхто не покарає, якщо вони мажори, а суддя ще й читатиме вам моралі, при тому, що під дверима суду стоїть його "Каєн", Рендж", "Мустанг" або щось інше того ж рівня. А вони читають мооралі! І судді, і мєнти, і навіть даішники. І вважають себе державними мужами, які приносять велику користь країні, бо знаходять механізми функціонування держави за умов безладу та занепаду.

5.Часто в голівудських фільмах можна побачити таку сцену, коли головного героя питають, звідки він такий крутий та винахідливий, а він відповідає, що, мовляв, виріс на вулиці. Є чудове англійське слово для винахідливих: street smart. Саме компонент "вулиця" тут найбільш культурно характеристичний та визначний. За всі 17 років свого корпоративного досвіду я ще жодного разу не зустрічав європейця (йдеться про low-middle to middle class, non-IT tech industries), який би "виріс на вулиці". Я не вважаю їх гіршими за себе, я просто констатую відмінності, які стають психологічним бар'єром. Я не хочу, щоб вони визначали правила для мене, як я не хочу, щоб вони вчили мене цінностям, які я й без них поділяю, але не хочу брати саме від них. Звісно, я зовсім не хочу, щоб вони мною керували. Тепер я розумію, чому мені так важко завжди давалося виступати на підтримку євроінтеграції. Тепер я це відкидаю, як штучне для мене. Якщо будуть референдуми, я голосуватиму проти вступу України до ЄС.

6. Враховуючи соціальні зміни, можна передбачити, що питома вага у суспільстві "благополучних" зростатиме, а людей мого соціального профілю  меншатиме. Власне моїм собраттям по соціуму варто вже тепер замислитися над своїми перспективами, бо непорозуміння в інтернетних диспутах дуже скоро перетворяться на непорозуміння з колегами та ще гірше - з керівництвом з "благополучних". Слід або займати вищі щаблі ієрархій, щоб мати владний ресурс для самозахисту, або облаштовувати для себе якісь ніши, куди важко протиснутися без нашої згоди. В будь якому разі, ми не повинні стати таким самим посміхвиськом, як колишні старші покоління совітських людей, ті ж самі ветерани, які не могли адаптуватися до змін, а підкинуті їм фальшиві компенсації ("повага" піонерів, мішурні пільги і т.д.) зробили їх легкими цілями для маніпуляцій та цькування. Ми до глибокої старості мусимо підтримувати бойову психологічну, інтелектуальну форму, бажано й фізичну, щоб нові генерації шукали собі простіші об'єкти для маніпуляцій та самоствердження.

В ідеалі суспільство мало б забезпечити людям з єнакієвським синдромом засоби інтеграції, але цього не буде. Для цього потрібне суспільство з вищим інтелектуальним рівнем, більш здатне до емпатії та рефлексії, з сучасною елітою, а цього не буде у період часу, в якому нам доведеться ставати старими та полишати цей світ. Отже, не розслаблятись!



 

Comments

[4ornobile.livejournal.com]

Е-е-е.... А чому криза 2008-го -- найжахливіша?

[slipa-ol.livejournal.com]

я навіть не задумувавсь над тим, що в мене теж може бути певна "декомпресія". я якось частково можу віднести себе до єнакієвського типу, хоча виріс в невеликому але промисловому містечку, вуличного виховання не маю, але чудово пам"ятаю всі збочення радянського часу, особливо ідеологічний тиск в школі і тотальний дефіцит всього, плюс потребу жити певну частину життя в черзі.

[nboyko.livejournal.com]

> За всі 17 років свого корпоративного досвіду я ще жодного разу не зустрічав європейця (йдеться про low-middle to middle class, non-IT tech industries), який би "виріс на вулиці"

Можу собі уявити як абітурієнт Гарварду пише у вступному творі, що він street smart.

[candrika.livejournal.com]

Коментар непрямо дотичний до теми: про відмінності між Європою і Америкою. Була недавно свідком розмови гостей з Голландії з "локальним" американським індусом, про перспективи індусового брата, який живе в Голандії, і якого ці гості власне добре знали. Так от, індус сказав, до вже давно дістає свого брата, щоб той переїжджав до Америки, бо в Голандії в нього нема перспектив професійного росту. Брат пручався, але коли той спитав його: скільки є не-голандців на ключових керівних посадах в його компанії, брат змушений був погодитися, що нуль. Так от, цей індус сказав, що при всьому Американському расизмові, в Америці набагато легше дається кар'єрний ріст, якщо ти маєш хороші результати, бо ріст той залежить набагато більше від власне результатів, ніж від кольору шкіри, акценту і походження, ніж в добрий старій Європі.

[olesgoral.livejournal.com]

на мою скромну думку, на Західній Україні в силу ряду історичних і соціальних обставин просто було менше "трешу" в 90-і, ніж в індустріальних регіонах. я не їздив в село (не було), не ходив до репетиторів, гуляв з сусідськими дітьми у дворі - і не бачив там нічого особливо травмуючого. попри розпад радянських структур і загальну бідність, вважаю 90-і чудовим періодом у своєму житті та житті моєї родини (для довідки: мама - викладач в технічному вузі, батько - інженер, на позичені кошти почав малий бізнес, який малим і залишився).

[fresh-scratch.livejournal.com]

Дякую за наступний етап наукового дослідження! Особливо вдячний за пункт під номером 6. Перед кожним інтелектуалом рано чи пізно постає вибір-боротися за своє місце під сонцем тут, чи направити всі зусилля на процес еміграції....

[kerbasi.livejournal.com]

Напевно менше. Втім я натрапляв на дописи вихідців з Західної України, які описували дуже подібний досвід до східняцького.
А для мене 90-ті також найкращий період. Якщо б не зміни 90-х, я б не мав шансу стати економічно самодостатнім вже з молодого віку.

[kerbasi.livejournal.com]

Дякую Вам! Але в мене не наука. Я не оперую статистикою та однозначними фактами. Також не дотримуюся ніякого методу.

[kerbasi.livejournal.com]

Є таке. Але я не поспішатиму з висновками стосовно причин. Спокусливо звинуватити європейців в колоніальних ремінісценціях. Але не впевнений, що це дійсно причина.

[kerbasi.livejournal.com]

Я мало мав досвіду з амерканцями (крім приватного), а ті, з ким мав, це були здебільшого немолоді чоловіки. Вони дійсно були стріт-смарт. З іншого боку, була в мене знайома молода американка, вона не могла мені відповісти, як англійською східцева клітина, бо ніколи не мешкала в багатоповерхівці, а там, де працювала, ніколи не користувалася східцями, бо завжди працювали ліфти. Вона належала до класу, який був заможніший за одну категорію тих, хто мешкає у багатоповерхівка, і біднішу за іншу категорію - тих, хто купує апартаменти та студії в хай-райз. І ті інші категорії просто для неї не існували, були не менш не знайомими, ніж Україна, куди заслав її Корпус Миру. Мені тоді здавалося, що ми тут краще знаємося на житті інших верств, а тепер дивлюся на більш молодших, ніж я, і бачу, що в них (або в їхніх батьків) є також тяга до соціальної самоізоляції. Звісно, стріт-смарт у виконанні таких - це кумедно.))

[pan-baklazhan.livejournal.com]

Ви знаєте, розбіжності були навіть на рівні дворів.
В моєму місті (Берегово, Закарпаття) я прожив дуже м"яке дитинство у п"ятиповерхівці, де у дворі билися скоріше для сміху (але був дуже популярний "тролінг" словесний), а драки до крові чи синців були чимось екстремальним. Це був двір ІТР-ців. Натомість на іншому кінці невеликого міста ще в 90-х дядьки забивала "козла" у дворі, а пацики бухали в підвалі і трахали дівок, та й билися по-дорослому. Бо це були будинки пролетаріяту.

Знов таки, у дворах Мукачева чи Ужгорода в той же час вже й з наркотою були знайомі, і на "дєло" ходили. А в містах типу Тернопіль чи Здолбунів "треш" був не гірший, аніж в Лісічанську

[kerbasi.livejournal.com]

Я почав відчувати, що маю тягар з минулого, коли віком став наближатися 40. Якась саморефлексія, переоцінка - і почало випливати.

[kerbasi.livejournal.com]

Не знаю, для мене не найжахливіша. Мабуть для тих, кому вона стала першим негараздом у житті.

[4ornobile.livejournal.com]

А-а-а... Я її, в принципі, взагалі не помітив -- окрім деяких проблем з банками (проблеми тоді з валютними депозитами були), все було гаразд.

[olesgoral.livejournal.com]

в принципі так, хоча швидше - на рівні не дворів, а районів. якщо район розташовувався біля заводу, то і контингент там був суворіший.

[pan-baklazhan.livejournal.com]

То в великих містах. А в нас цікаво було три доми - інтелігентні, четвертий - якось напополам (я в інт. частині жив), далі два - малоінтелігентні. Отак ми дворами й воювали в дитинстві, але в гуманному режимі, максимум - битва дерев"янними щитами, бомбами з піском, перестрілки глиною. А потім збудували ще будинок залізничників, діти з якого одразу зкорешились з тими, неінтелігентними. Було б нам тоді кепсько, але ми якраз вже підросли і війни завершили.

[dziga-ya.livejournal.com]

Щодо першого пункту, чому не мають таких спогадів, можливо тому, що зафіксувавшись, вони ні з ким не проговорювалися, якщо досвідом не ділитися іне осмислювати в спільноті, він не переходить у спогади, а 'забувається'.

Я думаю, ця травма, про яку ви пишете, оприявлиться через років 30. Є ж у Грінблатта і у Бикова така теорія (кожен окремо прийшов до таких спостережень), що травматичний досвід шукає вихід в культурі через 50 років, так що скоро оприявиться.

[groben.livejournal.com]

Ти знаєш, щиро кажучи, я не відчуваю тиску "благополучних". Бо переважна більшість з них просто не конкурентоспроможна з нами бо досить непогано вміє робити "процеси", але абсолютно нездатна давати "результати".

Вони більш-менш були на коні в період дурних грошей до кризи 2008. Криза нікуди не поділася, вона стала всеохоплюючою і тому про неї забуди - бо немає фону на якому б вона виділялася. А в умовах будь якої кризи "процесним" робити нічого.

Справжня дупа буде в іншому. Коли піде у небуття чи у неміч наше покоління - от тоді й треба очикувати тотального техногенного та суспільного розвалу. Бо ми, власне, останні хто ще "якось так вміє зробити", а не просто "може красиво розказати як зробити".

[kerbasi.livejournal.com]

В нашіх сферах - кадрова яма, обумовлена тим, що батьки теперешніх "благополучних" відправляли їх вчитися більш перспективним на їхню думку фахам. Але в цілому в суспільстві "благополучні" вже багато чого визначають: у ЗМІ, в громадських сферах, в гуманітарних науках, в ай-ті секторі.

[kerbasi.livejournal.com]

Боюся, що не оприявлиться, а забудеться. На моєму поколінні (діти дітей війни) демографічна яма, нас надто мало, щоб створити грунт для оприявлення нашого досвіду через 30 років.

[nekrashevych.livejournal.com]

Мабуть основна причина - більша мобільність самих американців. У Європі нормально залишитися жити в тому ж місті, в якому живуть твої діди. В Америці це рідкість для середнього класу.

[candrika.livejournal.com]

Знаєш, прочитала ще кілька разів, і більше маю питань ніж відповідей...

Цей поділ не є специфічним для якогось одного покоління чи двох - він почався перед твоїм поколінням, і продовжується далі, я правильно розумію?

Ці дві протилежності - вони проявляються дійсно як фактична належність до різних світів (і результат різного досвіду), чи радше як різне сприйняття того самого досвіду (тобто різниця між тим щоб вдивлятися в темряву, хоч і страшно, чи зажмурюватися якнайміцніше, і казати, що якщо я не бачу ніяких привидів, значить їх нема)? І якщо так, тоді єнакієвський синдром стосується лише тих, хто усвідомлює травму, чи й тих, хто зажмурюється? Мерло-Понті пише, що для того, щоб знати, що саме витісняти і блокувати, свідомість (він відкидає поняття несвідомого, але приймає щось типу до-свідомого, чи недо-свідомого), чи "те" в нас, що займається витіснянням, в першу чергу мусить впізнавати травматичний контент власне як травматичний. Тобто травма все одно працює, і чим більше витісняється, тим більше працює... Те, що я чую від родичів і друзів про життя в Україні зараз справляє враження поголовної травматичної ситуації...

Ця тема - в якомусь сенсі продовження дискусій про 8 марта і 23 февраля (серед інших багатьох), я правильно розумію?

Мене трохи турбує бінарний підхід - він важливий для грубого аналізу і формулювання полюсів, але навчена феміністками, я би хотіла також щоб при тому не пропадала середина спектру, чи якісь часткові або просто інші випадки. Я примірюю твій поділ на себе і розумію що при такому описі і при таких розклАдах я б не належала ні до закритого клубу меншості, ні до блаженного стада більшості - я не бачила трупів, і так, мене берегли, але в мене не було поросят з села, репетиторів, і я дуже добре пам'ятаю ідеологічний прес школи і навіть садочку, хоч застала я не так довго, та й не так гостро як ти описуєш. Може якби зараз жила в Україні, то якраз би дозріла до вашого клубу, а може й ні - хто зна...

Куди інтегрувати людей з єнакієвським синдромом, якщо він всюди, просто не всюди проявляється? Виходить так, що люди з виразним синдромом в кращий позиції знаходяться з точки зору розуміння реальності, ніж ті, в кого він працює тайкома... Чи я неправильно все розумію?

[candrika.livejournal.com]

Є ще американський наголос на індивідуальних досягненнях, культура, яка не лише поважає і пропагує оці "стрітсмартс", а ще й заохочує до численних проб і помилок, відповідно амерікан дрім власне в Америці є можливим набагато більше, ніж деінде. Це на відміну від більш традиційно-спрямованої і традиціє-залежної європейської культури.
?

[kerbasi.livejournal.com]

Періодизація травматичного досвіду це для мене ще невивчене питання. Напевно, мусять бути відмінності між поколіннями. Просто мені ближчий досвід поколінь, народжених у проміжку між мною (кінець 60-х) і моєю сестрою (середина 70-х). Досвід старших за мене років на 5-7 я ще більш-менш собі уявляю, більш старших та молодших за сестру - не дуже.

Молодші, я впевнений, також можуть мати свій пост-травматичний синдром. Я ж наголошую на тому, що в батьків, які народили дітей десь з кінця 70-х, вже було більше можливостей та розуміння необхідності тримати над дітьми парасольку. Наприклад, з нашого класу нікого не водили до/зі школи за ручку вже з другого класу, з сестринського - також. А серед молодших школярів перебудови це стало масовим явищем. Щоб дитина не знаходила собі пригод, їх скрізь супроводжували, і хизувалися, якщо це вдавалося аж до випускного вечора.

Питання живучесті совітських гендерних свят дотичне теми у сенсі, що замість зникнути, ці свята з іншим наголосом стають популярними серед нових поколінь, що не може мені радувати, і стає ще одним приводом до непорозумінь і конфлікту між мною і більш молодими. Хоча тут скоріш діхотомія "вестернізація - своя путь". Як прихильник вестернізації, я автоматично очікував, що "особлива дуща" піде в історію зі старшими поколіннями, але, на жаль, що цього не сталося.

Бінарний підхід звучить тому, що я закликаю до підготовки до самозахисту. Я знаю, що я не зможу співпрацювати не тільки в ієрархії, де на чолі "благополучні", але навіть в одній кімнаті з ними находитися було б для мене випробуванням. Тому думаю, де вирити собі схрон.))

[plauntago.livejournal.com]

Намагаюсь скласти букви до купи і впихнути їх у якийсь конкретний знайомий мені смисл.

Я правильно розумію, що цей поділ не типу: "Група, що має властивість А"/"Група, що має властивість В, протилежна (контрастна) властивості А", а типу: "Група, що має властивість А"/"решта"?

Я правильно розумію, що суть цього "Єнакієвського синдрому" у тому, що людина росте в умовах незахищенності і постійної потенційної ворожості оточуючого середовища, що призводить до формування особистості з установками: "Навколо вороги, єдина людина, яка тобі допоможе - це ти сам, а тому потірбно "дерти руками, зубами гризти" і загалом "ніщо не занадто" задля досягнення мети, треба постійно бути мобілізованим і бути готовим вдарити або відбити удар"?

І ще цікавить відповідь на запитання шановної candrika - мова йде перш за все про об'єктивні умови (дитину недопускали у місця, де вона може отримати травматичний досвід чи суб'єктивне сприйняття ("не бачу травматичного, а якщо раптом і бачу - вже завтра нічого про це не пам'ятаю")?

[kerbasi.livejournal.com]

Скоріш "група, що має властивість А/"решта".

Навколо вороги і агресія про всяк випадок або мораль на кшталт "мета виправдовує засоби" це лише один з можливий проявів. Можливий варіант рефлексії і мирного співіснування з рештою. В будь-якому разі чимало енергії марнується на заліковування старих ран.

Витісніння травматичного досвіду зі свідомості це один з варіантів травми. Мабуть, найбільш руйнівний.

А потенційне місте конфронтації або з тими, хто витіснив (в зовсім іншій площині, емпирічно ми знаємо, шо найбільші українофоби часто в дитинстві були україномовними) або з тими, кого вирастили в пробірці, настільки ізолбованій, що вкорініли ставлення до світу "я у вас умнічка, а всє інші просто босякі та грубіяни".

[plauntago.livejournal.com]

Не можу сказати, що вже зрозумів оригінальний допис, але картина трохи прояснилась. Дякую.

[habitudo.livejournal.com]

як на мене, пул "благополучних" тут штучно роздутий. і якесь дуже, вибачте, ідилічне уявлення про українське село 90-х.

[kerbasi.livejournal.com]

Та я знаю, що дітей до дідусів у село посилають не для того, щоб вберегти їх від вулиці, а щоб батькам було три місяці на статевим життя.))

[habitudo.livejournal.com]

не заперечу, бо вже й сама така :)

[kerbasi.livejournal.com]

А на День незалежності свято плоті в більшості закінчується, бо в цей день зазвичай дітей повертають.

[kerbasi]

Так ось звідки майданна тактика проти "Пєтушка"!)))