Давно відомий підсумок

[kerbasi]

Кілька твітів, які ілюструють те, що ми тут обговорюємо вже три місяці, тільки тепер з боку безпосереднього учасника.
Ще раз повторю: без єдиного командування кіна не буде. При чому командування грамотного. Досвід заливання гомопоетів майонезом, відбивання голів бюстам комвождів, посадок-відсидок, отримання по пиці у лісі - це не те, що кваліфікує для цієї ролі.

“@arhe_dmitriy: А теперь несколько критичных твитов.”
“@arhe_dmitriy: Самооборона вчера бежала как зайцы. Не все, но большинство.
В.т.ч и такие понтовые сотни как "Вільні люди". Моя сотня тоже.”
“@arhe_dmitriy: Ночью роль структуры сотен была минимальна. Мы стояли вперемешку, на голом энтузиазме. Зато утром сотни материализовались.”
@arhe_dmitriy: Зато внутри Майдана сотни часто и играют роль репрессивных органов. Часто мешающих патриотам делать правильные вещи. Или просто заебывающие
@arhe_dmitriy: Поймите правильно, там масса смелых людей. Более смелых, чем я. Но вчера я чуть не попал к Беркуту потому что сотни вообще  не держали строй
@arhe_dmitriy: Короче, раз уж мы экстремисты, давайте же создавать правильные незаконные военизированные структуры )
@arhe_dmitriy: Шоб не так, как вчера, когда мы вдесятером шли черепахой и командовало сразу три (!) человека. Часто противоречиво.

Гинуть і тяжко травмуються кращі люди нації. Потім не буде кому будувати нову Україну. Різна шелупонь з крикунів "всє-всє-на-майдан", яка сама через одного відсиджується за кордоном або вже відкрила собі довготермінову візу та подбала про маршрут,  а на гірший випадок - має прямий телефон депутата та своє або споснсорське відкладене на елітну клініку, не розуміє, що завдання командувача не робити зі своїх бійців героїчних жертв, про яких творчі бляді потім з придихом декламуватимуть віршики та малюватимуть мальовидла, а виконати бойове завдання з найменшими втратами. Григоренка почитайте хоча б. (Боюся, що багатьом слід пояснювати, хто це).

Знаю, що звучить проти загальних настроїв, але все ж таки: не раджу нікому, хто не женеться за політичним капіталом, виходити на протести, поки не з'явиться єдине командування, і не будуть йому підпорядковані всі структури та всі дії. Краще збережіть себе для того моменту, коли вас дійсно буде, кому використати у переможній справі.

Що, гидко звучить для ваших ідеалістичних вушенят? Розумієте, людина на війні - це одиниця у обліковій відомості: спальних мішків - 10, танків - 2, голок для шиття  - 100, лопат совкових - 2, людей - 20 - от десь так. Так, людина - це одиниця для використання. Якщо ви інтелігентішка, і від цього у вас затремтіли руки, спробуйте своїм творчим розумом уявити себе, що ви не людина, а лук з душею. Лук для стріл. Ось якого лучника ви собі б хотіли: того, хто з вами пофотографується для соцмереж, попозує перед журналіздами, а потім вас зламає або закине кудись у запилену комору, чи того, хто з вас переможну стрілу на змаганні випустить ? Ось тепер екстраполюйте це на себе, як на учасника бойових дій: ви мусити віддати себе саме грамотному і відповідальному командиру.

Comments

[groben.livejournal.com]

я свого часу з'явився на світ тому, що кількома десятиріччами до того моєму батькові пощастило мати саме такого командира - котрий кар'єри від солдатських смертей не робив, людей своїх беріг - наскільки це взагалі можливо на війні. як результат - пацани, які в 1943 році одразу після визволення Донецька потрапили до його інженерно-саперного батальону, повернулися до дому всі. ВСІ. мій батько - в тому числі.

З Григоренка

[kerbasi.livejournal.com]

Но я забежал вперед — в раннюю весну 1945 года. А пока только вторая половина августа 1944 года и я вхожу в курс дел. Неожиданно встретил знакомого. В Кисловодском санатории, занимал комнату рядом с нами, — подполковник, Герой Советского Союза Леусенко Иван Михайлович, с женой Верой. Мы познакомились в первый же день. Потом подружились и проводили время вместе. И вот я встречаю их здесь. Оказывается Иван Михайлович командовал полком в этой дивизии; в Кисловодск ездил в отпуск. Обрадовался им как родным и как-то вся дивизия от их присутствия стала мне и роднее и ближе. Дел у меня было невпроворот. Перво-наперво надо было проверить расположение войск в обороне, организовать ввод в строй прибывающего пополнения. Дивизия в предыдущих боях была основательно обескровлена; понемногу пополнялась. При мне уже дважды раздавали пополнение полкам. Просматривал проект второй ведомости распределения пополнения, я обращаю внимание, что 129-му полку, как и в первый раз дается самое большое, по численности, пополнение, 151-му полку поменьше, а 310-му (Леусенко) вообще ничего.

— Почему так распределяете? — спрашиваю нач. отделения укомплектования майора Беленкова.

— Приказ комдива.

— Пошел к Смирнову. Обратил его внимание на эту



- 309 -
ненормальность.

- Да! - говорит он. Это действительно мои указания. У Александрова в полку (129) почти никого в ротах, а у Леусенко средне укомплектованный полк.

— А что эти полки разные задачи выполняли, или может 129-й не получал пополнения ранее?

— Да нет, Александрову и раньше больше давали пополнения, чем Леусенко, люди у него просто горят. Не успеет пополнение прибыть как его уже и нет.

— Так может он просто людей беречь не умеет?

— Это возможно, но зато он задачи выполняет.

— Смотря как выполняет. Я считаю, что правильный принцип распределения пополнения уравнительный. Задачи надо выполнять теми силами и средствами, которые тебе даны. Тому кто гробит людей без толку надо даже меньше давать. Пусть учится беречь людей.

http://www.sakharov-center.ru/asfcd/auth/?t=page&num=9483