Про сьогодняшній день

Пишу виключно для того, щоб у майбутньому мати запис, куди дати посилання, якщо питання виникне. Для себе я вже все вирішив дуже-дуже давно, ще тоді, коли більшість затятих націоналістів і переконаних націонал-демократів весело цвирінькали піонерськими піснями чи гралися в молодий комсомольський резерв прихильників єдиновірного вчення.

Для мене 8 березня це дата, напередодні якої неосяжна матрона рішучим рухом з пихатою пикою витягує з "кубишки" трояка (у заможних - "чіріка") для того, щоб задрипана істота чоловічої статі купила квітів матроні і своїй другій половінці - задрипаній істоті жіночої статі. Якщо ця матрона - свекруха, то більш задрипана істота зі статевими ознаками жінки, якщо теща, то відповідно навпаки. А увечорі сидитимуть за столом "батьки" і "діти", і перші зітхатимуть про те, "що плох тот радітєль, каторий нє довьол ребьонка до пєнсіі", про те, що їм, старим, небагато треба, тому працюють заради молодих і т.д. Перспективи не було ні в кого: ні в молодих, ні в старих, як співав у тіж роки протестний панк-рокер Єгор Лєтов "на каждом говне отпечаток ліца, на каждом ліце ожиданьє конца", і саме іноземні подорожуючі до СРСР відзначали, що в совєцьких громадян характерно приречений вираз облич.

У нас погано приживаються у суспільстві типові для Заходу правозахисні і "жіночі" рухи, тому що тут вони втрачають ціль. У нашому суспільстві ворог прогресу - це не кремезний крейсер чи лінкор патріархату, на котрому треба зосередити вогонь, а хмари і хмарки з різного мотлоху і дрантя - на екрані радара слід залишають, а стріляти по ним - тільки набої марнувати. Так званий "совєцький лад" прищепив суспільству психологію невдах, в результаті чого маємо нації-невдахи, держави-невдахи, суспільні класи - невдахи, еліту-невдаху і т.д. Це треба пережити, перед усім у собі, пристосувати до себе інші традиції і форми соціалізації, а не сунути голову постійно назад до запрілого гною на кожне "тардиційне" свято. 

Мені шкода жінок і чоловіків, для котрих совєцькі квазі-ґендерні свята є святами. А ще прикріше, що ці дні стають святами для людей нових поколінь. Колись ці молоді люди доживуть до віку, коли замислюватимуться над відповіддю на таке просте питання: "Ти хто"? І відповідь буде дуже складною, бо в голові буде мішанина, як у деяких політиків: старого - ми православниє комуністи, і молодого - я ліберал, але за вирішальну роль  держави. Такі оксюморони мають місце не тільки у політиці, але й на побутовому рівні, вони перетворюють узагальнений образ члена суспільства на посміховісько, а персональне життя - на мандри у потьмах, без ліхтаря, мапи і компасу.