Вибори 2010: підсумки з мого кола

За той час, що минув з виборів, я зустрівся з усіма постійними діловими партнерами нашої компанії. Це близько півтора десятки відносно невеликих підприємств, що займаються інженіринґом, проектними роботами, шеф-монтажом, поставками обладнання і комплектуючих, інтеграцією різних систем автоматизації. Географія: Донбас, Харків, Київ, Одеса, Галичина, Суми і т.д - практично всі регіони України, крім Криму.[Майже]* Всі виключно* власники/директори (у більшості - це одна особа) голосували "за менше зло". І це цілком зрозуміло і логічно. Якщо вивчити хоча б шкільний курс економічної географії за 9-й клас.

Під час однієї чергової дискусії про утискання "противсіхів" одна творча особа написала, що в її колі голосували "за менше зло" виключно люди з низьким освітнім рівнем. Люди, з котрими працюю я, мають по дві освіти, малими колективами виконують завдання, над якими раніше протирали штані цілі сектори і відділи колишніх КБ і НДІ. Проблема не в освіті, а, як кажуть, в місці сидіння.

ПР представляє галузі, котрі можна назвати сировинними. Навіть якщо це машинобудівний завод, що виробляє гірниче обладнання, він все одне живиться від сировинної галузі, а насправді - з бюджетної підтримки цієї галузі. Сировинні галузі не зацікавлені в інвестиціях в техніку і технології. Їм потрібна дешева сировина, дешеві енергоносії - що їм обіцяє і завжди обяцяла забезпечити ПР. Їм потрібні дешеві трудові ресурси, що і є в наявності завдяки ворожій до населення соціальній і гуманітарній політиці держави. Їм потрібні податкові пільги або відшкодування податків. Це також має місце. На що після цього всього їм вкладати в техніку і технології? Навіщо покращувати асортимент продукції? Ну продавали завжди найдешевші на світовому ринку низькоякісні будівельні марки сталі, найпримітивніші хімічні сполуки і суміші - і все гаразд, мільярди заробили. На що ті технології? Для практичного підтвердження - вдихніть повітря у Запоріжжі. А потім десь в Австрії біля заводу "Фест Альпіне" чи в Швеції біля "Сендвіку".

Наші ж ділові партнери працюють з зовсім іншими галузями, з тими, де нема таких шалених пільг і привілеїв, бізнес не такий квитучий порівняно з нафтопродуктами, чорними металами та добривами, але, принаймні, в клієнтів є зацікавлення в новій техніці і технологіях. Власники провідних підприємств цієї галузі, також заможні люди, але їхні статки не можна порівняти з тими, хто присмоктався до державної цицьки безпосередньо або через сировинні галузі. І ці люди складають групу фінансової підтримки "меншого зла". Ясно, що і мої ділові партнери, котрі заробляють собі розумом, а не "бєрі побольше - кидай подальше", як в сировинних галузях, відчувають класову близькість саме у "меншого зла". 

Я це пишу зовсім не для того, щоб комусь дорікнути, чи надати моральну підтримку "меншому злу". "Менше зло" та його штабісти, мабуть, самі так і не збагнули, де їхнє потенційне поле підтримки, а процеси, про котрі я написав вище, склалися стихійно в ситуації браку пропозиції на політичному ринку ідей. Можливо, хтось прочитає з політиків чи штабістів політиків майбутнього і запропонує дієву програму, котру підримає досить чисельний клас підприємців-технарів, машинобудівників, системних інтеграторів. Колись вони були основою народно-господарчого комплексу України, поки шукачі легких заробітків не підкорили всю країну та її господарство найпримітивнішим галузям з малою доданою вартістю, але з великим і швидким зиском.

* Корекція від 13.05.2011. Ні, виявилося, що не всі. Не всі одразу зізналися. Але тепер шкодують про свій вибір.