Головне за тиждень: русская література в школі

Якщо вже вивчати російську літературу, то я маю свою пропозицію до змісту цього курсу. Я ще раз наполягаю, як в своєму профілі та численних дописах, що так звана русская классіка не варта і паперу, на котрому надрукована, тому що це література є чистими істеричними рефлексіями нероб і написана для таких самих нероб, що жили за рахунок успадкованих маєтків та проливали гіркі сльози з важкої долі їхніх годувальників – селян. Сучасній людині нема чому вчитися з тої літератури.

Але є інша російська література.

Якщо вже викинули зі школи “Повесть о настоящем человеке” – твір однозначно корисний з точки зору виховання молоді – як той, що втратив актуальність, то чому б не замінити його на “Белое на черном” Рубена Гальєго? Попри його екзотичне ім’я це російський письменник. Красномовну його цитату наводить Вікіпедія:

 Я — герой. Быть героем легко. Если у тебя нет рук или ног — ты герой или покойник. Если у тебя нет родителей — надейся на свои руки и ноги. И будь героем. Если у тебя нет ни рук, ни ног, а ты к тому же ухитрился появиться на свет сиротой, — все. Ты обречен быть героем до конца своих дней. Или сдохнуть. Я герой. У меня просто нет другого выхода.

Його мати – Аврора Гальєго, на жаль, вже покійна, народила його, коли була студенткою в Москві. ЇЇ батько – паризький емігрант, генеральний секретар комуністичної партії Іспанії часів диктатури Франко. Як виявилось, що Аврора народила дитину з ДЦП, за особистою домовленістю між генсеком Гальєго і генсеком Брежнєвим дитину віддали до дитячого будинку, а Аврору повернули до батька. Син знайшов матір лише на початку “нульових” років. Про Аврору написав книгу “Дочь генерального секретаря” її колишній чоловік, письменник Сергій Юрьенен. Цю книжку також можна давати читати старшокласникам, щоб знали за якою такою країною так ностальгують їхні батьки.

Роман "Белое на черном" отримав премію "Букер - Открытая Россия"  2003-го року, як кращий російськомовний роман.

Якщо потрібен майстер мови, мови чистої, без комуністичного новоязу, тоді нам не обійтися без Гайто Газданова, колишнього офіцера армії Врангеля. Школярі оцінили б “Вечер у Клэр”, де є і дитинство, і юність, і кохання, і війна очами білого офіцера у Криму. 

Як не згадати майстра епітетів і несподіваних тропів Дмитра Савицького з його романом “Ниоткуда с любовью”? А разом з чудовими художніми мовними витівками молодь дізнається про те, як всі явища “кримінальної революції” 90-х мають походження, ба більше – мали місце, ще в СРСР 70-х років. Ну і книга є просто гімном джазу, одою Парижу і Франції, отже, в ній зійдуться два вектори культури: романтичний франкофільський і протестний атлантичний.

Не можна оминути саркастичні твори Абрама Терца (псевдонім, під котрим писали Даніель і Синявський) “Человек из МИНАПа” і “День отрытых убийств” про совєцьке життя і ідеологічні постулати. Письменники відсиділи на зоні за публікації за кордоном.

Стругацьких ще можна додати. В Сталкера всі підлітки зараз грають на компах, от і дізналися б звідки це все походить, що компьютерним іграм передує майстерність письменника, художнє кино, художній твір. А для позакласного читання порекомендувати "Улитку на склоне" і доручити дізнатися від старших, які совєцькі реалії ховаються за абсурдистськими образами роману.

Чи погодиться товариш Табачник, щоб такі твори читали діти? Даю стовідсоткову гарантію, що ні. Бо насправді йдеться не про власне русскую літературу, як літературу створену русскіми за менталітетом і культурою авторами руською літературною мовою,  а про затверджену совєцьким агітпропом добірку, що має обслуговувати певну ідеологічну надбудову. Звідси й таке затяте підживлення вже майже столітнього міфу про те, що не може бути культурної людини без читання двох десятків книжок дюжини авторів - дуже невдалих у житті, проблемних психологічно і жахливо віддалених як від реальності сучасного їм життя, так і від власне самої руської культури - і що бажати іншого не тільки не треба, а й шкідливо для культури і особистого розвитку.

 На жаль, русофіли-інтелігенти проковтнули більшовицьку пігулку під назвою “русская классіка” і готові з радістю прийняти повторну.