Цього не вчать у бізнес-школах -4. Відкат

-         До побачення! Легкої вам дороги, Никаноре Гнатовичу! Радий, дуже радий був з вами ще раз зустрітися! До скорого, шановний...

-         Будемо співробітничати і далі, Сергію Івановичу! У нас все поставлено, як треба! Самі ж бачите... Ми ж – європейці! Хе-хе-хе... За нашу і вашу, так сказать... Ну - бувайте!

Чоловіки потиснули один одному руки посеред приймальні. Вбраний в елегантний строй, яскраву краватку, з професорською борідкою на вузькому обличчі чоловік нахилив голову у манірному уклоні, прочинив двері і швидко вийшов у коридор.
 

-         Валечко, наступні півгодини мене ні для кого нема, крім головного, - наказав секретарці худорлявий, середнього росту чоловік в скучному брунатному строї, брунатній краватці на брунатного відтінку сорочці. Він зайшов до кабінету і зачинив за собою двері з табличкою “Жуліков Сергій Іванович. Начальник служби комплектації”.

Залишившись сам, він дістав з шухлядки течку, розкрив її, дістав з течки конверт та витяг з нього кілька сотенних єврових купюр. Він знав, що перераховувати нема сенсу, бо все, як завжди, точно і чесно. Він відчував особливий медитативний спокій, коли кожного разу після таких зустрічей залишався наодинці та починав займатися, як він це називав, бюджетируванням. Бюджетирування полягало у розподілу купюр по трьох стосах – спеціальних фондах, як називав їх Сергій Іванович. Сьогодні сама сума підказувала, що розбити її треба на рівні кучки. Сьогодні Сергій Іванович мав філантропічний настрій. Хай вони всі подавляться, а він почуватиметься великодушним господарем.

Він повільно відрахував десять купюр. Це треба віддати дружині. Якби задекларував і сплатив податок, то менше б державі віддав, чим цій... Але гаразд, хай буде, він не скнара. Жуліков відштовхнув від себе стос купюр. Куди ж нам без других половинок...

Відрахував ще десять. А це – Маргосі. Сука! Знала, чим прихопити, щоб тримати на короткому повідцю... І ніяк її тепер не здихаєшся! Курва! Був би у бізнесі, либонь, “даху” віддавав би менший відсоток, чим цій шльондрі. Спокійніше, не нервувати! Все залежить від куту зору. Це не вона тягне, це він, Жуліков, башляє. Башляє, бо добрий, щирий. При тому сильний і спроможний башляти. Забути, що нікуди її не дінеш. Проте дитину не полишив напризволяще. На аліментах менше б мала, але йому розголос не потрібний. Бо директор – це дядько дружини, і він, Сергій Іванович, на цій посаді завдяки... Ні! Фіг вам! Якщо він щось їм був винен, вже давно відпрацював. Лічильник вже давно в іншому напрямку рахує. Це йому винні! Та й з Маргосею все не так погано. В його роки це скоріш привід хизуватися, ніж посипати голову попелом.

Хвилю гніву Жулікову вдалося приборкати, але спокій розсіявся, а скронях почалася пульсація. В його роки серце вже не “пламєнний мотор”, а таймер зворотного відліку.
-         Де ж узяти на вас усіх здоров’я, - пробуркотів Жуліков, підвівся, відкрив дверцята шафи, звідки дістав фляжку і чарку. Він щиро вважав, що коньяк знижує йому тиск. До того ж, це ж не якась там місцева бодяга і не підфарбований спирт у красивій пляшці з супермаркету. Це представник французької фірми подарував. Це справжній французький натур-продукт!

Випив, зітхнув, повернувся до столу. Починається приємна частина програми. Заради неї він і протирає тут штани у цьому задрипаному Потурнацьку, на цьому смердючому заводі, під цим старим йолопом-директором. Скільки йому вже років? Точно, що дерева помирають стоячи... А ось це! Ось це! Це вам хрін усім! Він повільно, одну за одною поклав на стіл перед собою купюри, що залишилися. Не все ж тільки важка праця, не все ж тільки обов’язки перед тими, кого приручив, щоб їм ... Треба ж колись і відновлювати сили. Незабаром замальовується закордонне відрядження. Він там матиме привід затриматися на зайві два дні. Ось там він і знайде, чим себе порадувати.

Жуліков поклав тисячу євро до конверту, підвівся та попрямував до сейфу.        

( Read more... )