Навіяне навкололітературним читанням різне

Не маю часу на добре продумані дописи, отже, занотую кілька думок та цитат на майбутнє.

"Талановиті люди мають тенденцію до народження у максимально погано облаштованих для цього місцях", - пише поетеса Євгенія Чуприна.

А моя нова френдеса chita_i (нова у ЖЖ, давня - у більш широкому віртуалі):

"Щодо творчості, то, як помітив кубинський комік Віруло, щоб бути творчою людиною, треба мати «vivencias» (такі собі не дуже щасливі життєві досвіди, душевні переживання пов’язані з деякими крахами планів, сподівань та розчаруваннями)".

З іншого боку, автобіографічна проза "з власного досвіду" насторожує критиків, викликає підозру у зацикленості автора на собі. Ірина Славінська про «Нариси Бурси» А. Санченка barcaroly так і пише, мовляв, хороший текст, але «як завжди останнім часом, текст автобіографічний - поширення цього симптому в нашому літературному контексті вже набуло розмаху епідемії».

І знов таки, поетеса Євгенія Чуприна у власній рецензії на «Нариси бурси» пише про міст, котрий будують «автобіографічні» письменники між собою совєцьким і собою українським.  І це, на її думку явище не просто позитивне, а заслуговує на вигук: «О! Нарешті»!

На мою думку, якщо письменник каже, що він пише не з досвіду, а з якихось фантазій, це означає, що все одно з досвіду, але з темного, екстатичного, чи може просто ретельно відредагованого. Добре, якщо письменник тягне на цивілізацію з однієї людини, тоді може вийти щось пристойне. Якщо ж ні, то письменник просто буде вичавлювати з себе щось по краплі, і вичавить якісь фекалії та інші фізіологічні субстанції, за що власне так не люблять сучукрліт. А стосовно автобіографічності у координатах «СРСР – Україна», то це ж насправді джерело унікальних тем, котрих просто немає в багатьох інших літературах, і не варто відмовлятися від їхньої розробки. 

Взагалі, мене дещо дивує зверхнє ставлення до соціальної тематики, осмислення життя покоління (умовно кажучи - народжені у проміжок 25 років, а не просто однолітки). Мабуть, в нас занадто багато людей, хто у 90-ті був підлітком, комфортно відсиділися за спинами батьків та бабусь, що своєю працею на заробітках та блошиних ринках надійно захистили чад від життєвого досвіду. Мабуть, ці діти 90-х і вигадали мем "буремні 90-ті". У 90-ті мені було від 22 до 32, я не пам'ятаю нічого особливо буремного. Було важко входити у життя, але з іншого боку - входили одразу, куди хотіли і мали до того здібності, а не куди дозволяв совєцький блат та батьківська спритність. Хто міг у попереднє десятиліття навіть мріяти про те, що у студентські роки заробляти більше за батьків з усіма їхніми "висідками років"? Хто міг у 80-ті одразу потрапляти на відповідальні, керівні посади? Хто міг мріяти одразу знімати собі окреме житло, а не жити по три покоління під одним дахом? Часто згадують про кримінал, але по вулицях не менш страшно було ходити і у 70-ті і 80-ті. Тільки по телебаченню про це не говорили. Так, переваги випали не всім. Але ж і раніше вони були не для всіх. Як і темні сторони життя також.