Чого навчитися поетові в бізнесменів: про "розігрів"

За останні кілька років я відвідав достатньо різних літературно-мистецьких подій, поспілкувався з їхніми учасниками, почитав кілька десятків блогів творчих людей, щоб зробити певні висновки та узагальнення. Отже, один з таких висновків, що мені, мабуть, треба додати ще один тег, відкрити ще одну рубрику на кшталт вже існуючої «чому не вчать у бізнес-школах», тільки від назвою подібною до «чому навчитись поетові у бізменів». Формулювання я згодом вигадаю, а наразі почну інколи викладати практичні висновки у цьому щоденнику. Може, комусь і знадобиться.

************************
Масова культура, в тому числі ділова (і особливо – ділова) нав’язують нам відвертий мачистський стиль поведінки. Реклама повна образів, де молоді люди з рішучими обличчями, легко щось роблять через свої ноути і комунікатори, либонь керують якщо не світом, то його частиною, елегантні жінки встигають побувати скрізь від спортзалу до фото сесій, підкорення Евересту і парашутних стрибків, сивоволосий поважний пан змушує викликає в усіх захват і повагу тільки через факт своєї появи. Єдине, що може завадити цьому переможному святу героїв – це брак якогось нового приладу, пігулки від дрібної хвороби або рахунку в надійному банку. Від ділової культури це все переходить у масову, і там також весь світ дістається крутим хлопцям та дівчатам без комплексів, злим і добрим геніям, але аж ніяк не пересічній людині.

Втім, насправді у житті нічого такого немає. Юнаків з блискучою ембіеївською освітою кидає в піт від електронного повідомлення з неочікуваними поганими новинами, в неприступної, залізної  леді-керівника тремтить голос і збивається зачіска під час жорстких перемовин, поважний пан відчуває невпевненість навіть коли розмовляє з низовим банківським клерком, якщо в нього якась стандартна проблема пересічної людини, як то забув код доступу до інтернет-банкінгу після відпустки або вкрали картку.

Ось власне ми й підходимо до головної ідеї цього посту: для того, щоб досягти успіху треба викинути з голови весь цей мачо-стиль та припинити назавжди спроби йти проти своєї людської природи. Ви ніяковієте перед публікою? Голос падає ледве не до шепотіння, коли треба вести важливу телефонну розмову? Не можете зібрати думки до купи, коли сидите напроти впливової людини? Якщо відповідь - «так», то це цілком нормально. З цим треба не боротися, а знати, що з цим робити. Якщо ж відповідь – «ні», тоді я вам заздрю, бо у вас велике майбутнє, якщо через якусь іронію долі ще не велике сьогодення.

Коли рейдери захопили відому київську книгарню, була проведена символічна естетична акція – читання віршів українськими поетами біля вантажівок, що заблокували підступи до книгарні. В цілому, явка була непогана, навіть якісь журналісти приїхали, але відчуття якоїсь значущої події не залишилося. Не було інтенсивності в акції, бракувало динаміки. В результаті ключовими фігурами були журналісти, котрі обирали, кого проінтервьювати, з якого ракурсу знімати. Поети, звісно, не є професійними шоуменами, і не варто від них чекати, що вони просто так з маршу увійдуть в потенційно конфліктне місце з блиском в очах, з дзвінкими голосами і гордими поставами. Втім, і вони могли б очолити шоу, якби їм дали можливість розігрітися. Розігрітися, як спортсменам перед тренуванням. Для цього треба було призначити збір в якийсь кав’ярні, ще там почати розмови, декламування, а по досягненні певного рівня жвавості, вирушати на «об’єкт».

Так само розігрів потрібен і перед виступами перед читачами і перед перемовинами з видавцем. Прийти раніше, обійти приміщення, роздивитись постери чи оздоблення на стінах, всмоктати в себе повітря майбутньої сцени вашого перформансу – ось це і є розігрів. На перемовинах може бути складніше: люди з ділового світу часто самі знають чимало хитрощів, як «розм’якшити» опонента, зустрічі призначаються на точний час, раніше просто не допускають до приміщення, можуть незручно посадити і тому подібне. Але й тут можна знайти протидію їхнім трюкам. Дуже допомагає мистецтво “small talk”, маленької спонтанної розмови: запитайте щось в охоронця, навіть щось глупе, типу, чи є в нього зброя, чи не приносять йому щогодини гарячого борщу, бо він всю зміну стоїть на протягах, потім перекиньтеся кількома фразами з секретаркою, попросить кави, поскаржиться, що стільки справ, що на сон нема часу, отже, без кави ніяк. Виграйте час вже за столом перемовин, «раптом» згадавши, що треба вимкнути мобільний телефон, кілька хвилин діставайте з сумки ручку та нотатник, а ще краще запускайте ноутбук, хай він собі завантажує «вінду» кілька хвилин. В той самий час, ведіть small talk з опонентом про що завгодно: виставку, що була і що буде, презентацію пана Х, змову Майкрософта з «залізячниками», через що треба постійно апгрейдити комп и купувати новий і так далі. І ось ви вже майже своя людина в цій чужій ще кілька хвилин тому установі. Офіс великого цабе вже не тільки його психологічний простір та зона комфорту, а й для вас також. Він так само ваш, як борцівський килим, боксерський ринг, дзюдоїстський татамі чи якщо хочете, більш «мирних» порівнянь, як стадіон чи плав басейн, знайомий, комфортний і майже рідний для спортсменів відповідних спортивних  дисциплін, і він належить всім сторонам, а не тільки одній з них.

Впевнений, що ви впізнали, що саме таким чином часто поводяться з вами. Знайте, це все не випадково, цьому вчаться і відпрацьовують. Отже, озброюйтеся і ви.       

На захист підприємців я не вийду

Коли купуєш в підприємця товари чи послуги не як приватна особа, а як підприємство, тоді виникають адміністративні ускладнення. Оскільки підприємець не дає фіскальний чек, то в нього треба на додаток до чеку нефіскального або рахунку ще долучити копію свідоцтва про реєстрацію підприємця та довідку про сплату податків. Якщо цих документів не буде надано, тоді я. як покупець від імені підприємства, маю сплатити податок на доходи фізичних осіб з витраченої суми як зі свого власного доходу.

Мені часто доводиться подорожувати з групами іноземців, котрих треба десь нагодувати дорогою, і ось тут і виникають складнощі. В багатьох ресторанах за межами Києва (і навіть також у Києві, хоча не так часто) документи просто відмовляються давати, при чому пояснюють, що не знають про що йдеться. Після наїзду у стилі бульдозера більшість починає «пригадувати», і навіть знаходяться необхідні копії, але бувають або найбільш важкі випадки або на словах лагідні, котрі обіцяють все надіслати факсом/імейлом, але згодом перестають відповідати на дзвінки або годувати обіцянками. Загалом, співпраця з підприємцями коштує мені десь між тисячею і двома тисячами гривень на рік. Залежить від обсягу та частотності випадків.

При всьому тому я маю залишки інтелігентського виховання у дусі «вєздє єсть парядачниє люді», тому я протягом усіх одинадцяти років, що існує ця ідіотична система не заборонив на підприємстві, котрим керую, співпрацю з підприємцями, як це зробила абсолютна більшість моїх колег. Також я жодного разу не написав скарги до податкової на підприємця, через котрого сплатив зайві гроші податку.

Я ці матеріальні втрати якось можу пережити, в моєму бюджеті вони фігурують як неминучі, і я власне на використання цих грошей іншим чином і не розраховую, але мене дивує, чому підприємці не протестували раніше проти регулювання, котре їх фактично дискримінує, провокує суб’єктів господарювання інших форм власності та статусу оподаткування уникати співпраці з ними? Держава ніколи не була дружньою до підприємців. Пільговий статус, котрий тепер хочуть скасувати, дали тільки під тиском двох обставин: кризи 1998-го і масового закриття підприємств величезного на той час державного сектору, і великого суспільного резонансу від проблем підприємництва, котрий розповсюджувався завдяки активній позиції багатьох підприємців, котрі відгукувалися на ініціативи об’єднань і спільних дій. Тоді ж і ділова преса давала трибуну підприємцям, і їм було що казати. Що зараз газета «Бізнес»? Сотня сторінок за чималі гроші і ні про що? А тоді був фактично рупор підприємництва, їх захисник і лобіст? Хто така тепер Ксенія Ляпіна? Маловідомий депутат з номінальним підприємницьким об’єднанням, що існує тільки на папері і потрібне лише для того, щоб їй особисто увійти до складу  до «Нашої України»? А тоді була лобістом і захисником підприємців.

Чому так сталося? А тому, що підприємці, не конкретні особи, а як клас, не використали одинадцять років для того, щоб стати помітною силою у суспільстві. Прийняли пільги, котрі вибороли старші покоління підприємців, як належніе і просто заборзіли. Якщо важко копій двох папірців наксерити, щоб клієнти були задоволені, грошей не втрачали і наступного разу завітали, то що казати про якусь самоосвіту, ініціативи з самоорганізації? Ну а тепер все виходить закономірно, як і має бути за законами життя. Не стали життєздатною формою існування - ласкаво просимо до пащі хижака! І ніякі протести не допоможуть. Запізно пити «Боржомі».